Педагогічна система М.Монтессорі

— період розвитку мови (від народження до 6 років);

— період сприйняття порядку (від народження до 3 років); 

— період сенсорного розвитку (від народження до 5,5 років);

— період сприйняття маленьких предметів (від 1,5 років до 2,5);

— період розвитку рухів і дій (від 1 до 4років); 

— період розвитку соціальних навиків (від 2,5 років до 6). [10]

Поряд з сензитивними  періодами в житті дитини М. Монтессорі розробила вікову періодизацію, яка полягає в наступному умовному поділі: — від народження до 3 років — наочно-плотське орієнтування;

— від трьох років до 6 років — сензитивність до мовлення, засвоєння мови, наочно-образне мислення;

— від 6 до 9 років — освоєння абстрактних дій;

— від 9 до 12 років — завершення початкового рівня вчення;

— від 12 до 18 років — гімназичний  і старший рівень.  [13]

Багато дітей проявляють спалахи гніву, агресії, заздрість, егоїзм, жорстокість. Основною причиною такої поведінки М. Монтессорі вбачає в нестачі їжі для розуму. Тому надання дітям у віці від 3 до 6 років вільної роботи з матеріалами, яку малята вибирають, розвиває в них зосередженість. Вони захоплюються вибраним заняттям, не звертають уваги на зовнішні подразники. Така концентрація уваги є початком глибоких змін в дитині, тобто нормалізації поведінки. А це означає, що у неї поступово розвинуться уміння зосереджуватися, займатися самостійно, проявляти дружелюбність до інших дітей, дисциплінованість, готовність допомогти. [16]

Біологічною передумовою  тут є ідея про те, що життя  будь-якої людини є існуванням вільної  активності, а, отже, дитина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам. При цьому обов’язково враховувалися перспективи того, що Л.С. Виготський назвав «зоною найближчого розвитку». [10]

Усе життя дитини – від  народження до громадянської зрілості – є розвиток її незалежності і  самостійності. Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.

Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень. [9]

 

 

2.2.  Основні поняття педагогіки М. Монтессорі.  

Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:

1.   Виховання повинно бути вільним;

2.   Виховання повинно бути індивідуальним;

3.   Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Звернення дитини до вчителя: «Допоможи мені це зробити самому» – девіз педагогіки Монтессорі.

Феномен педагогіки Марії  Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини в її прагненні виключити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості. [13]

Головна мета школи М. Монтессорі постачати «харчі» для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.

Завдання:

1. Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.

2. Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.

3. Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.

4. Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.

5. Навчити терпимого і шанобливого становлення до всіх оточуючих.

6. Створити умови для розвитку в дитині почуття любові й поваги до самого себе.

7. Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.

8. У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.

9. Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого. [17]

 

2.3.  Педагогічні  принципи системи.  

Марія Монтессорі виділяє в своїй педагогічній системі декілька важливих принципів, яким треба приділити дуже велику увагу.   

1. Значення середовища у вихованні.   

Одним з найбільш важливих принципів Марія Монтессорі рахує значення середовища у вихованні. Вона стверджує, що для найбільш продуктивного розвитку дитини необхідно створити середовище, що відповідає його потребам і інтересам. 

Головним нововведенням  в меблюванні школи я рахую  скасування парт і лавок. Важка нерухома парта уповільнює рух дітей, а  сидіння за нею декілька годин  заважає ходу їх природного розвитку. Хвороби хребта, пов'язані з його викривленням, є доказом правоти  доктора медицини і в даний  час. М. Монтессорі наводить приклад, що доводить, що шкільне виховання слід реформувати.  Вона пише, що у первісної людини хребет міг протистояти його суворій долі, коли він бився проти диких звірів, викопував камені, гнув залізо, рив землю. Але цей хребет не витримує, коли дитина сидить за партою: він скривлюється. По методиці М. Монтессорі діти, якщо не хочуть сидіти на своїх стільчиках, можуть тут же сісти або лягти на підлогу або килимку. Потрібно уникати затримки безпосередніх рухів і насильства вчинків по волі іншого. Я замовила столи на широких міцних восьмигранних ніжках; вони стійкі і в той же час такі легкі, що дві чотирьохрічні дитини вільно переносять їх з місця на місце. Столи чотирикутні  і досить великі для того, щоб по довгій стороні всілося двоє дітей, а при тісному розміщенні знайшлося б місце для трьох. Окрім них, є маленькі столики, за якими діти працюють поодинці. Я замовляю і особливі маленькі  стільчики.  Іншу приналежність нашого класного меблювання складають маленькі умивальники, настільки низенькі, що ними можуть користуватися навіть трьохрічні  діти. Вони забарвлені білою водотривкою емаллю, і, окрім широких верхньої і нижньої полиць для білих емальованих мисок і глеків, на них є ще бічні полички для мильниць, щіток для нігтів, рушників і т.п.  У кожному з  класів є ряд довгих низеньких шаф, спеціально для навчальних посібників (дидактичних матеріалів). Двері цих шафок відкриваються без зусиль, і піклування про матеріали доручене  самим дітям. На шафки ми ставимо квіти в горщиках, вази з рибами, клітки з пташками або іграшки, якими діти можуть гратися беззаборонно. Немало простору у нас зайнято чорними дошками, підвішеними так, що до них дістає і найменша дитина.  При кожній дошці – скринька, в якій зберігаються крейда і біле полотно, що замінює нам звичайні ганчірки. На стінах розвішені картини, підібрані з великою обачністю і нехитрі сцени, що змальовують, зазвичай цікавлять дітей.  [11]

2. Дисципліна в свободі.

Якщо дисципліна дитини базується  на свободі, вона повинна бути перш за все активною. Людину вважають дисциплінованою, коли вона вміє володіти і вільно керувати собою, додержуючи життєвих правил.

Питанню дисципліни М. Монтессорі приділяла особливу увагу. Для виховання дисципліни необхідне, на її думку, ясне уявлення про добро і зло. Тому слід «дисциплінувати дитяти до роботи, до діяльності, до добра, але не дисциплінувати його до нерухомості, до пасивності, до підпорядкування». Питання дисципліни тісно пов'язане з прийомами заохочення і покарання. Монтессорі не розробляла їх, вважаючи, що ним не місце в її методиці. За її твердженням, якщо дитя саме вибирає ту або іншу діяльність, це для нього вже винагорода. Саме такий розуміння винагороди існувало в школах М. Монтессорі.

Примус, бали, нагородження (як це розумілося у всій системі  вчення) були несумісні з природним  розвитком дитяти. Вони розцінювалися  як придушення особи і не застосовувалися  в школах М. Монтессорі. Вона писала: «Справжнім покаранням для нормальної людини служить свідомість втрати своєї сили. Людина починає відчувати справжню, єдину винагороду, яка його ніколи не обдурить: зростання своєї могутності і свободу свого внутрішнього життя». [13]

У школах Монтессорі допускаються похвала і заохочення вчителя, окрім внутрішнього задоволення, пережитого самим дитям. А єдине зовнішнє покарання — відсадження учня, що заважає іншим, подалі від дітей, але так, щоб він бачив товаришів. При цьому дитя бере з собою ті предмети, які йому подобаються. Такий вигляд покарання завжди заспокоював дитину. Дитина бачила решту дітей, їх заняття, вчительку і не хвилювалася. Пустун привчався таким чином розуміти і відчувати перевагу бути в товаристві товаришів, що сприяло появі у нього бажання робити те ж, що і інші діти. [21]

3. Самостійність.

Ідеї, на яких М.Монтессорі будувала свою систему виховання дітей і їх розвитку, прості і відомі, у теорії  І.Р. Песталоцці, в школах Л.Н. Толстого вони вже застосовувалися: свобода, знання (наука), любов.  Дитина, як вважала Монтессорі, зростає сама. Можна зростанню перешкодити, затримати його або заглушити. Примус затримує розвиток, гальмує ці процеси і дає можливість виявитися небажаним вихователеві станам: агресії, злості, істерикам. Якщо людина народжується з властивими лише йому особливостями і властивостями особи, то вихователі і батьки повинні їх розвивати, а не ламати. М. Монтессорі вважала, що до індивідуальності дитини, до особливостей її характеру слід відноситися з «найбільшою бережливістю».   Дитя, на її думку, зростає не тому, що воно харчується, не тому, що віно дихає, не тому, що знаходиться у відповідних ергономічних умовах, — дитина зростає тому, що в ній виявляється властиве йому життя. Тому завдання педагога полягає в тому, щоб «розбудити в нім життя і направити дитину, даючи їй свободу самій розвивати свої індивідуальні сторони».  Самовиховання, по Монтессорі, — ключ до розвитку індивідуальності дитини.  Самостійність і незалежність дають дитині свободу. Педагог повинен допомогти слабким дітям прокладати свою неповторну дорогу до самостійності як умови виживання в подальшому житті. [18]

4. Різновікові групи

Марія Монтессорі відмітила, що діти учать інших дітей краще, ніж дорослі, та і в нашому дорослому житті ми спілкуємося і з тими, хто старше за нас і з тими, хто молодший. Використовуючи це спостереження, Монтессорі наповнила свої класи дітьми різних вікових періодів, виділивши дві групи. У першій – діти від 3 до 6 років, в другій від 6 до 12. У них різні завдання. До шести років дитина будує свій розум, а після шести активно освоює культуру.  І якщо діти розумніють кожен в своєму темпі і до своєї межі, то культуру ще можна освоювати і в різних формах і напрямах.   Організувати допомогу другій групі значно важче, тому класів для дітей від 6 до 12 років значно менше, ніж класів від 3 до 6.   [7]

Таким чином, основні принципи школи Монтессорі можна сформулювати декількома словами – «головне, що ми повинні пам'ятати. По-перше, це інтерес дитяти, яке приводить його до зосередження на навчанні. По-друге, співпраця дітей, неоцінима база якої – різновікові групи. По-третє, існування людського інстинкту автономності, який приводить до дисципліни і порядку. І все це основи організації школи мого напряму».

 

2.4.  Роль педагога в  Монтессорі-педагогіці.

Метод Монтессорі потребував нового вчителя: перший крок, який повинен зробити майбутній Монтессорі-вчитель, – це підготувати себе. У нього повинна бути розвинена уява. Він постійно шукає «відсутню» дитину. Він повинен вірити, що дитина відкриє себе в роботі. Він повинен звільнити себе від упередженості щодо «рівнів» і «типів», за якими прийнято розподіляти дітей. У своїй уяві вчитель бачить звичайну дитину, яка живе в духовному світі. Вчитель повинен вірити, що дитина виявить свою справжню сутність, коли знайде роботу, яка її зацікавить.

Метод Монтессорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психології дитини, вміння знайти індивідуальний підхід. Учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії. Учитель багато спостерігає, він поводиться як дослідник. Якщо учень висловив бажання почати нову програму, вчитель пропанує йому відповідний навчальний матеріал.

Учитель не створює дитині неочікуваних ситуацій і у своєму викладанні цілком спирається на знання сенситивних періодів. Монтессорівський учитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос, дбати про свою зовнішність, як це роблять драматичні актори перед виходом на сцену. Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходять із саме глибини душі вчителя дозволяють розвиватися дитині, яка перебуває поруч з ним.

Активність учителя повинна  бути спрямована не на дитину, а на абсолютну  повагу до явищ її життя і душі. [14]

Підготовка викладача  повинна йти рука об руку з перетворенням самої школи: підготувавши вчителів до спостереження і познайомивши їх з експериментальним методом, потрібно, щоб вони в школі могли спостерігати і проводити досліди. Тому основним в науковій педагогіці повинна бути свобода учня, яка давала б можливість безпосереднім проявам його особи. Марія Монтессорі сказала: «Якщо нова педагогіка повинна з'явиться в результаті вивчення особи дитини, то це вивчення вироблятиметься тільки таки способом, при якому воно полягатиме в спостереженні над вільною дитиною». [1]

 Монтессорі бачила роль педагога не у вченні і вихованні, а в керівництві самостійною діяльністю дітей і вважала за краще використовувати термін "керівник" замість "вчитель". [9]

Як давати урок. У цьому методі урок відповідає експерименту. Чим повніше вчителем вивчені прийоми експериментальної психології, тим легше йому визначитись, як треба давати урок. Насправді, для належного додатка методу потрібний особливий технічний навик.  В перший час перебування в школі діти не засвоюють ідей колективного порядку; ця ідея є пізнішою, як результат вправ в дисципліні, шляхом яких дитина навчається відрізняти добро від зла. Якщо це так, то очевидно, що на самому початку вчитель не може давати колективних уроків. Такі уроки завжди будуть украй рідкі, оскільки діти, користуючись свободою, не вимушені сидіти на місці і прислухатися до вчителя або придивлятися до того, що він робить.  По суті, колективні уроки у нас мають вельми другорядне значення і нами майже зовсім скасовані. 

Якості індивідуальних уроків: стислість, простота, об'єктивність. Отже, уроки наші індивідуальні, і одна з головних їх меж – стислість. Данте дає вчителям чудову пораду, кажучи: "Веди рахунок словам твоїм". Чим старанніше ми урізаємо непотрібні слова, тим повніше наш урок. Готуючись до уроку, який їй потрібно дати, вчителька повинна звертати особливу увагу на цей пункт, повинна ретельно  зважувати і враховувати кожне слово.  Друга характерна особливість уроку в "Будинку дитини", це – його простота. У нім не повинно бути нічого, окрім безумовної істини. Що вчителька не повинна розпливатися в зайвих словах, про це говорить перша вимога стислості; друга вимога, дуже близька до першої, а саме: ретельно підібрані слова мають бути якомога простіші і повідомляти одну лише правду. Третя якість уроку – його об'єктивність.  Урок треба вести так, щоб особа вчительки при цьому абсолютно зникала. У центрі уваги повинен залишатися лише об'єкт, на який вона бажає звернути увагу дитини. На цей простий і короткий урок вчителька повинна дивитися як на пояснення предмету і того висновку, який дитина може зробити з нього. [11]