Педагогічна система М.Монтессорі

Завдання педагогів –  допомагати в житті дитині, в її психічному становленні, в "сприянні розуму у всіляких процесах його розвитку, підтримці сил і зміцненні його незліченних можливостей". Звісно, що для реалізації подібного генерального завдання має бути створене відповідне стимулююче педагогічне середовище. [9]

Розділ ІІІ. Вплив підготовчого середовища і дидактичних матеріалів на розвиток дитини.  

3.1.  Організація розвиваючого середовища.

Розвиваюче середовище —  найважливіший елемент системи  Монтессорі. Без неї вона не може функціонувати як система. Підготовлене середовище дає дитині можливість крок за кроком розвиватися без опіки дорослого і ставати незалежним.

У дітей є величезна  внутрішня потреба освоювати  і взнавати світ довкола себе. Кожне  маля володіє природним прагненням все помацати, понюхати, спробувати на смак, оскільки дорога до його інтелекту  веде не через абстракцію, а через  органи чуття. Відчувати і пізнавати  стає єдиним цілим.

У зв'язку з цим середовище повинне відповідати потребам дитяти. За системою Монтессорі не слід прискорювати процес розвитку дітей, але важливо і не упустити потрібний момент, щоб дитина не втратила інтерес до даного заняття.    

Середовище має точну  логіку побудови. У книгах Монтессорі робиться акцент на те, що в спеціально підготовленому середовищі абсолютно все є навчальним посібником. [9]

Монтессорі-клас охоплює ряд зон:

Зона вправ в повсякденному  житті — матеріали, за допомогою  яких дитина вчиться стежити за собою і своїми речами, тобто те, що потрібне в повсякденному житті. Використовуючи рамки із застібками (ґудзики, кнопки, блискавки, пряжки, шпильки, шнурки, банти і гачки), дитя вчиться самостійно одягатися; пересипати і переливати (рис, воду); мити стіл і навіть полірувати срібло.

А) Зона сенсорного розвитку – дає дитині можливість використовувати свої відчуття при вивченні навколишнього світу. Тут дитя може навчитися розрізняти висоту, довжину, вагу, колір, шум, запах, форму різних предметів; познайомитися з властивостями тканин.

Б) Математична зона – для розуміння порядкового рахунку, цифр, складу чисел, складання, віднімання, множення, ділення.

В) Зона рідної мови призначена для розширення словарного запасу, знайомства з буквами,  фонетикою, розуміння складу слів і їх написання.

Г) Зона Космосу призначена для знайомства з навколишнім світом і значенням ролі людини в нім, для засвоєння основ ботаніки, зоології, анатомії, географії, фізики, астрономії.

Багато Монтессорі-шкіл доповнюють середовище, що оточує дитини, такими зонами, як музична, мистецтва і танців, роботи по дереву, іноземної мови, сприяючими подальшому збагаченню загального розвитку дитини. Рухові вправи розвивають дитину фізично і допомагають їй відчути своє тіло і усвідомити свої можливості.

Завдяки всьому цьому, а також  тонкому психологічному підходу, обліку індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини, опорі на природні особливості людського сприйняття "монтессорські діти" раніше (до 5 років) і краще за своїх однолітків опановують письмо і рахунок, у них формується схильність до учіння, розвивається воля. [12]

Переконаний противник класно-урочної  системи, М. Монтессорі рішуче змінила подобу приміщень, в яких займалися діти. Вона жартувала, що знайшла вже до двомстам шістдесяти проектам шкільних парт двісті шістдесят перший – всі їх викинути. У "Будинку дитини" були встановлені легкі переносні столики, маленькі стільці і крісла, так що навіть трьохрічна дитина могла їх легко переставляти відповідно до своїх потреб. Тоді ж з'явилися і маленькі килимки, які діти розстилали на підлозі і, лежачи або сидячи на них, займалися з дидактичним матеріалом.

Монтессорі-класи організовувалися як різновікові і включали дітей від двох з половиною до шести років. Дитина вчилася працювати наодинці або разом з іншими дітьми, і цей вибір зазвичай вона робила сама, слідуючи "основним правилам" класу і нагадуючи іншим дітям про необхідність дотримувати їх. Коли дитина вперше починала вчитися, їй допомагали старші, більш досвідчені діти. Пізніше вона сама допомагала іншим, маючи сформовані учбові навики. [9]

3.2.  Дидактичні матеріали.

Широке вживання дидактичних засобів, створених Монтессорі, – так званих матеріалів – досить швидкий дало вражаючі результати. Монтессорі-матеріал – найважливіший складовий елемент розробленого нею методу розвитку дітей. Продовжуючи лінію І.Г. Песталоцци, Ф. Фребеля, М. Монтессорі створила дидактичні матеріали, які, будучи найважливішою частиною "педагогічного середовища", ставали органічною частиною життєдіяльності дитини. Вони служили найважливішим засобом сенсорного виховання дітей, яке повинне було стати основою навчання дитини в дошкільному і молодшому шкільному віці.

Дидактичний матеріал Монтессорі не вважають навчальним обладнанням у загальноприйнятому розумінні, оскільки його головна мета полягає не в навчання дітей навичок і передаванні знань через правильне використання, а втому, щоб допомагати самобудівництву, духовному розвитку дитини. Дидактичний матеріал є зовнішнім стимулом, що привертає увагу дітей, ініціює процес їхнього зосередження. Запропонувавши матеріали, які привертали б дитячу увагу, педагог зможе надати дитині свободу, необхідну для її розвитку.

Монтессорі-матеріалі, привабливі і прості у вживанні, відповідали віковим особливостям дитини. Вони дозволили М. Монтессорі реалізувати принцип самонавчання, добитися того, що діти, вільно вибираючі заняття, виконували їх так, як задумав вихователь, оперуючи запропонованими їм "клавішними дошками", "числовими верстатами", "рамками із застібками", фігурами-вкладишами і т.п.   Ці матеріали були влаштовані таким чином, що дитина могла самостійно виявити і виправити свої помилки, розвиваючи волю і терпіння, спостережливість і самодисципліну, набуваючи знань і, що саме головне, вправляючи власну активність. Дорослим не потрібно було вказувати на помилки дітей і їх самоповагу не принижувалась. Освоюючи матеріали, розуміючи взаємозв'язки між ними, діти вступали в світ людської культури, сприймали досвід попередніх поколінь.  [9]

Монтессорі-матеріали засновані на концепції активної особистості, яка розмірковує і спілкується, розвивається у процесі вільної діяльності. Усі вони розроблені експериментально. Лише після тривалої і ретельної перевірки, відкидаючи все, що не фіксувало інтересу та уваги і не стимулювало самостійних повторних вправ дітей, М. Монтессорі визнавала їх придатність. Матеріал повинен задовольняти реальні потреби дитини, враховувати її здібності, бути доступним їй у потрібний момент розвитку. Тому для кожного М. Монтессорі запропонувала вікові рівні. Оптимальний час для дитини педагог має визначати шляхом спостереження та експериментування.

Діти, здатні до самовиховання, дуже чутливі до своїх внутрішніх потреб. У зв’язку з цим, підібрані  засоби мають відповідати їх певним потребам, а також викликати «довільний розвиток внутрішньої енергії дитини». У кожному сензитивному періоді домінує певна потреба, яка стимулює активність дитини щодо її задоволення. Педагог повинен знаходити предмети для вивчення дитиною в різні вікові періоди розвитку, передбачати відповідно до сензитивних періодів програми навчання.

Робота з Монтессорі-матеріалами дає дітям змогу самостійно визначати помилки, усувати їх, відновлюючи порушений порядок. Ці матеріали мають різний ступень складності. Дитина займається з кожним з них стільки, скільки їй цікаво, а згодом приступає до складнішого. Важливо, щоб вона мала змогу вільно вправлятися з матеріалом, що є суттєвою умовою формування її особистісної незалежності. Не варто побоюватися, що, працюючи тривалий час із одним матеріалом, дитина відстане в іншому. Приступаючи з належно сформованими навичками до іншого матеріалу вона швидше досягне успіху.

Крім вертикального структурування (за складністю), Монтессорі-матеріали логічно впорядковані й горизонтально, що передбачає паралельні вправи, до яких дитина надовго зберігає інтерес.

Зміна форм діяльності дає  змогу розглянути одне й те саме навчальне завдання під іншим  кутом, глибше усвідомити проблему, відкрити нові її грані.

Самодіяльність, вільний  вибір матеріалу, вдосконалення  методів роботи сприяють розвитку організаційних можливостей дитини. Адже вона вчиться  самостійно планувати, розподіляти, узгоджувати, виконувати домовленості, працювати  разом з іншими, тобто поводити себе диференційовано (по-різному, неоднаково), ефективно і цілеспрямовано. [17]

Основні  правила користування  монтессорі-матеріаламі:

• Матеріал в системі Монтессорі розташований у вільному доступі, на рівні очей дитини (не вище за 1 м. від підлоги). Це заклик дитини до дії.
• Акуратне відношення до матеріалів і робота з ними лише після того, як зрозуміло їх використання.
• Дотримання 5 етапів при роботі з матеріалом:

а) вибір матеріалу;

б) підготовка матеріалу і робочого місця;

в) виконання дій;

г) контроль помилок;

д) завершення роботи, повернення матеріалу на вихідне місце.

• Вибраний матеріал дитина приносить і акуратно розкладає його на килимку або столі в певному порядку.
• На групових заняттях не можна передавати матеріал і рук в руки.
• При роботі з матеріалом, дитина може діяти не лише так, як показав вчитель, але і застосовуючи накопичені знання.
• Робота з матеріалами повинна відбуватися з поступовим ускладненням по дизайну і використанню.
• Коли дитина закінчила вправу, вона повинен повернути матеріал на місце, і лише після цього вона може узяти наступний посібник.
• Один матеріал — одне дитина, щоб мати можливість зосередитися. Якщо вибраний дитям матеріал зараз зайнятий, він чекає, спостерігаючи за роботою іншої дитини (спостереження — це один з найважливіших способів пізнання) або вибирає якийсь інший матеріал. [2]

3.2.1  Матеріали для вправ у повсякденному житті та вироблення навичок соціальної поведінки.

Чим раніше ми починаємо  виховувати в дітях прагнення  самим добиватися своїх цілей, тим  швидше створимо сильних, а, отже, самостійних  і вільних людей», – говорила М. Монтессорі . Педагог сприяє цьому, відповідним чином готуючи середовище.   Необхідно надати дитині можливість вправлятися в турботі про саме собі, в самообслуговуванні. Дитина вчиться поводитися з ложкою, виделкою, ножем, ножицями, щіткою, серветкою, рушником, губкою. Вона переливає воду, пересипає зерно, застібає і розстібає одяг, причісується, чистить зуби, миє руки, доглядає одяг, взуття, пере, прасує.

Діти вчаться піклуватися  про своє довкілля. Вони протирають пил, підмітають підлогу, чистять килим, миють посуд, вікно, чистять дзеркало, доглядають за квітами, працюють в саду, годують тварин.   Зрозуміло, всі ці уміння приходять до дитини не за допомогою повчань і пояснень, а в результаті постійних вправ, самостійної діяльності в спеціально організованому, дидактичному середовищі.  Для кожної вправи є свій робочий матеріал, який подається дитині індивідуально, лише певним чином і у відповідній послідовності. Матеріал містить можливість самостійного контролю над помилками і виправлення їх. Всі матеріали для вправ в практичному житті сприяють розвитку дрібної моторики дитини. [6]

Вправи у повсякденному житті поділяють на таки види:

• підготовчі вправи (елементарні маніпуляції) на контроль і координацію рухів. Вони охоплюють підготовку робочого місця, а також вправи, виконуючи які діти вчаться переносити з одного місця на інше стільчики, розгортати й згортати килимки, переставляти й переносити різні предмети, матеріал для роботи, нічого не зачіпаючи і обминаючи інших дітей, пересипати сипкі речовини, переливати воду;
• піклування про себе (миття рук, чищення взуття, застібання й розстібання ґудзиків, змійок, кнопок та інші види догляду за собою;
• догляд за навколишнім середовищем (витирання пилу, чищення килима, миття посуду, догляд за рослинами і тваринами, робота у саду та на городі, прання й прасування білизни);
• вправи у соціальній поведінці (уроки в ввічливості). Засвоєння дітьми норм соціальної поведінки, форм ввічливості відбувається у процесі спеціально організованих групових вправ і природним шляхом – за умови, що дорослі, які оточують дитину, уважні один до одного і дітей, добре виховані: вміють вітатися, висловлювати повагу, ввічливо переривати за необхідності розмову інших, попросити про послугу, надавати її тощо;
• особливі вправи для розвиту координації рухів (ходіння по лінії та вправи в тиші).

Вправи у повсякденному  житті, на думку М. Монтессорі, є координованою активністю майже такого порядку, як бігання, стрибання; вони дають мету цим простим рухам. Умови підготовленого середовища налаштовують на активність, унаслідок чого дитина постійно без втоми вдосконалює свої рухи, набуває грації і спритності. Такі вправи враховують природні імпульси особливих періодів дитинства. Вони спрямовані на адаптацію дитини до навколишнього середовища, що разом із ефективним функціонуванням у ньому є найголовнішою суттю правильного виховання. Мета навчання досягається не тоді, коли дитина слухає пояснення, а коли вона набуває власного досвіду в певному середовищі. Тому завдання педагога полягає не в поясненні матеріалу, що вивчається, а в формуванні в дитині мотивів культурної діяльності у спеціально підготовленому середовищі.