Поняття про культуру як соціальне явище

Необхідно також підкреслити, що узагальнивши близько 150 дефініцій культури, американські антропологи А. Кребер і К. Клакхон  виокремили три основні характеристики, на які звернули увагу більшість  дослідників:

1) культура — це те, що відрізняє людину від тварин, те, що властиво тільки людському суспільству;

2) культура — це те, що не передається біологічно, а досягається навчанням; культура не детермінована особливостями людини як виду, а створена власне нею; культура протилежна природі;

3) культура передається за допомогою символічних форм (мови, творів мистецтва, виробів, інструментів тощо), що пов’язані з ідеями.  

В сучасному суспільствознавстві вирізняють кілька наукових підходів до розгляду сутності та змісту культури: 1) із семіотичної точки зору (семіотика — наука про знаки) культура може бути визначена як небіологічна знакова система, за допомогою якої передається соціальний досвід. Вказівка на небіологічний характер тут необхідна, оскільки семіотика вивчає і біологічні знакові системи (наприклад, симптоми у медицині);

2) із соціологічної  точки зору культура є соціальним  інститутом, що забезпечує системність  і сталість суспільства;

3) із аксіологічної  точки зору (аксіологія — наука  про цінності) культура розглядається  як світ цінностей, який являє  собою ієрархію змістів та  ідеалів, що поділяються всіма  членами певного співтовариства;

4) із діяльнісної  точки зору культура визначається  як сукупність "технологій", які  виробляються і використовуються  людиною для досягнення певних  цілей. Такі технології додають  діяльності людини особливої  спрямованості, а також цілісності.

 Культура як система понять, цінностей та оцінок значною мірою визначає те, як бачить світ людина, яка є її носієм. Для більш предметного уявлення цієї ідеї було введено поняття культурної картини світу, що відрізняється від наукової картини світу. Культурна картина світу містить всю сукупність соціального досвіду, набутого певним народом упродовж всієї історії свого існування. Культурна картина світу може вважатися сьогодні поняттям, що узагальнює всі наукові підходи, які застосовуються при вивченні сутності та змісту категорії "культура". [4, 310-311]

2. Феномен материнства в сучасній науковій літературі

Вже стало звичним сприймати сучасну  епоху як час кардинальних зрушень 

в усіх сферах життєдіяльності  людського соціуму, починаючи від  цивілізації в цілому і закінчуючи окремими людським індивідами. Ставши явними і такими, що не піддаються сумніву, ще в минулому столітті, ці зрушення з плином часу нагадують снігову  лавину, яка постійно зростає і, рухаючись  з неймовірною швидкістю та силою, захоплює собою все, що потрапляє  на її шляху. Останні десятиліття  доля людства настільки «вплетена» в рух вказаної лавини, що це якісно змінює не тільки зовнішні його обриси, але й суттєво трансформує  базові, фундаментальні підвалини людського  буття як такого. Як резонно зазначає В.І. Муляр, «про швидкість історії  нашого віку красномовно говорять навіть епітети, які він має. Рубіжний між  тисячоліттями, ракетний, ядерний, кібернетичний, комп'ютерний, економічно–кризовий, ринковий, народно–капіталістичний, революційний, постіндустріальний, інформаційний, нейлоновий тощо». До цього доповнимо і такі характеристики сучасного суспільства, як глобалізоване, інтернетне, мережне і т. д. Можна бути впевненим, що число епітетів буде зростати у відповідності до швидкості розгортання якісно нових зразків суспільного та індивідуального буття.

Варто зазначити, що не всі сторони людської життєдіяльності  однаковою мірою «задіяні» в  глобальний процес трансформацій. Суттєвим чином це залежить від природи  конкретної сфери життя людей, її близькості чи віддаленості від стрижневих, а тому визначальних напрямків розгортання  історії, що в підсумку характеризує здатність і готовність цієї сфери до кардинальних змін.

Однією з тих  сфер людського буття, які належать,очевидно, до найбільш

консервативних, є сфера, пов'язана з сім'єю, шлюбом, батьківством в цілому, і материнством, зокрема. І тут немає нічого дивного: біологічний та соціальний параметри  материнства є найбільш усталеними серед інших сторін життя людини. А тому протягом практично всієї історії цивілізації (від моногамної сім'ї і до сьогодні) материнство сприймається приблизно однаково, незважаючи

на суттєві  зміни у поглядах різних епох щодо функціонального призначення жінки. [1,341-342]

В історії розвитку суспільства  жінки в різні періоди відігравали  принципово різні ролі та посідали різні місця. Так, на початковому  етапі (при матріархаті) жінка посідала місце керівника роду, та виконувала провідну роль. На цей час, як писав  М. Стельмахович, «припадає виникнення й особливе поширення культу жінки-прародительки  та різних жіночих божеств». Дещо згодом, у період матріархату, роль жінки  значно зменшується, а чоловік поступово  займає домінуючу роль в господарстві, суспільстві, сім’ї, яку він формально  виконує і сьогодні.

У сучасному суспільстві відбуваються позитивні перетворення пов’язані  зі зміною соціальної ролі жінок, з  підвищенням їх статусу в світовому  співтоваристві. Соціальні запити щодо використання духовного та економічного потенціалу жінок на даному етапі  розвитку нашої держави постійно зростають, адже вони не тільки мають  рівні з чоловіками права у  здобутті середньої та вищої освіти, навчанні в аспірантурі та докторантурі, закріплені в Конституції України  та Законі України «Про освіту», а  й успішно реалізують їх. Це підтверджують  статистичні дані, які свідчать, що кількість жінок в Україні, які отримали середню і вищу освіту, в порівнянні з чоловіками значно більша. У той самий час в  умовах економічної кризи, що спостерігається  в нашій країні, кількість безробітних  жінок переважає над кількістю  чоловіків, які тимчасово не працюють. Таку ситуацію можна пояснити стереотипами, які склалися в суспільстві: жінка  – матір, хатня господиня, а у  громадському житті вона відіграє в  переважній більшості випадків другорядні ролі, чоловік – здобувач матеріальних благ, керівник, політик тощо.

При  переході від матріархату  до патріархату жінки втратили свою провідну роль, однак деякий час  продовжували брати досить активну  участь у суспільних процесах. Разом  із тим громадськість почала обговорювати питання щодо їх ролі і місця у  функціонуванні суспільства та не знаходила  однозначної відповіді. [9,173-175]

Материнство є суттю покликання жінки. Традиційно материнство розглядається як основна біологічна функція жіночого організму, спрямована на продовження людського роду, як одна із соціальних ролей жінки. Таким чином, явище материнства пов'язане, насамперед, з виношуванням, народженням, вигодовуванням дитини, а в подальшому її вирощенням та вихованням, в цілому – підготовкою до людського способу життєдіяльності. У цьому визначенні відбивається біологічний та емоційний бік материнства, явище презентується як статичне, обмежене в часі. Соціальна та педагогічна складова цього феномена залишається поза увагою. [6,46-47]

Для сучасного  багатоаспектного розуміння недостатньо  також наступного визначення: материнство  – стан жінки-матері (переважно про  період вагітності та перших років  дитини), а також властиве матері усвідомлювання родинних зв’язків її з дітьми. На наш погляд, не можна  констатувати, що кожна жінка від  природи розуміє своє материнське  призначення, а тим більше родинні  зв’язки не гарантують якості виконання  цієї функції.

На одне з оригінальних визначень претендує таке: материнство  – не дітонародження, а вигодовування (у соціальному смислі) та безпосередньо  фізичне піклування про немовлят. У цьому твердженні відбивається соціальне значення поняття, але  в дуже вузькому сенсі, що не відображує єдності біологічного та соціального  в материнстві та масштабності значення трансляції соціокультурних цінностей  завдяки материнству. Навіть якщо мається на увазі суто соціальне материнство (наприклад, сурогатне), навряд таке визначення відбиває всі сторони поняття.

Якщо вважати  материнство особливим видом  діяльності – трансляцією на індивідуальний рівень цінностей культури, то в  такому розумінні явище презентується  як таке, що відображає ціннісний та соціокультурний аспекти діяльності матері. Це, на наш погляд, виявляється  дуже актуальним за сучасних умов у  соціально-педагогічному розумінні. Важливим аспектом у такому трактуванні  є те, що материнство можна визначити  як механізм відтворення людини, що історично склався, який зумовлений за формою біопсихофізіологічно, а  за сутністю є соціокультурним феноменом.

Материнство – складний феномен, що ґрунтується на фізіологічних механізмах, еволюційній історії, культурних та індивідуальних особливостях, підкреслює В. Кравець. Ми підтримуємо його думку  про те, що материнство – одна із соціальних ролей, тому, навіть, якщо потреба бути матір’ю і закладена  в жіночій природі, суспільні  норми і цінності чинять визначальний вплив на прояв материнського  ставлення. Таке твердження передбачає можливість виховувати жінку як матір  у суспільстві, задіяти задля  цього різні соціальні інститути. Якщо материнство – біологічне та соціальне ставлення матері до дитини (дітей), то основними функціями материнства є репродуктивна та виховна. У цьому трактуванні стає зрозуміло, що не менш значущим є соціальний аспект материнства та підкреслюється виховне призначення матері.

Для нашого соціально-педагогічного  дослідження прийняте таке визначення поняття: материнство – це біосоціальний феномен відтворення людини та соціуму, який є різновидом соціокультурної діяльності, що ґрунтується на соціально позитивних цінностях суспільства й зумовлює їх збереження й трансляцію шляхом постійного підвищення рівня соціального розвитку матері та включення її в соціум. Тобто прагнення до високого рівня соціальності себе й своєї дитини шляхом ефективного та свідомого її виховання. У зв’язку з цим, ми підтримуємо думку В. Раміх: «Мати, яка кохає, задає здатність любити навколишній світ, природу, іншу людину, закладаючи тим самим духовно-емоційний фундамент особистості. «…Жінка, яка є втіленням материнства, розкриває кращі якості своєї особистості не тільки по відношенню до своєї дитини, але й по відношенню до інших людей». У цьому вислові відбивається соціально-педагогічний аспект материнського призначення. [5,64-70]

Разом з тим, як сказано було вище, людська історія сьогодні рухається  семимильними кроками, ламаючи давно  усталені стереотипи. Не стала винятком і тема материнства. Достатньо лише кількох знакових ілюстрацій сучасного  життя, щоб зрозуміти це. Приклади ранньої підліткової вагітності, коли дівчатка 11–13 років народжують дітей, не будучи до цього готовими фізіологічно в повному смислі, але  й особливо ментально, психологічно і соціально. Стрімкого поширення в останній час набувають факти відмови матері від дитини, приховані пологи з наступним залишенням дитини напризволяще. До цього слід додати непоодинокі приклади підкидання дітей, їх продаж, передача на усиновлення тощо.

Як це оцінювати  з позиції традиційного розуміння  феномену материнства? Як норма в  умовах, коли суттєво змінюються як організаційні рамки материнства, так і духовно–світоглядні? Чи як форми девіантного материнства, які були завжди, однак сьогодні отримали новий імпульс? Питань вистачає і наука має реагувати на це.

Фізичне материнство  має бути доповнене духовним материнством. Відкриваючи сферу материнства, ми подумки линемо до Бога, немовби  входимо у сферу sacrum. Все, що пов'язане  з жіночністю, материнством, даруванням і захистом життя, зміцнене Богом. Бог  особливим чином довірив людину жінці і вона є сильною через  усвідомлення цієї довіри. Саме тому про  виконання материнської місії повинна  дбати кожна людина,зокрема і  суспільство загалом.

Ще більше питань виникає у зв'язку з поширенням явища так званого сурогатного  материнства. Це явище, коли жінка погодилась відповідно до контракту за плату  виносити і народити дитину для бездітного подружжя, в якому дружина безплідна  або фізично не здатна виносити плід. Досить сказати, що сьогодні в багатьох країнах світу сурогатне материнство  узаконене і знаходиться під  захистом держави. Так робиться в  Ізраїлі, Великій Британії. В США  сурогатне материнство не регулюється  на федеральному рівні, а лише на рівні  штатів. При цьому тільки 18 штатів країни це роблять, п'ять штатів фактично криміналізували сурогатне материнство, що зайвий раз говорить про надзвичайну як актуальність, так і складність цього явища. Законодавчо оформлене сурогатне материнство і в сучасній Україні.

Ще одним аспектом, що актуалізує проблему материнства, є  поширення в останній час особливо в країнах Західної Європи так  званих одностатевих шлюбів. У зв'язку з цим змінюється сам статус батьків, яких важко назвати іменами «батько» чи «мати». Нерідко тут дотичним є сурогатне материнство, коли жінка виношує і народжує дитину для гомосексуальної сім'ї, що складається з двох чоловіків.

Молодь, котра готується до шлюбу, повинна знати насамперед роль дітей  в подружньому житті, про те, що діти позитивно впливають на сім'ю, на родинне життя: урізноманітнюють і збагачують міжособистісні зв'язки в сім'ї; розширюють сферу її інтересів  і потреб; дають батькам емоційне вдоволення уже фактом своєї появи  на світ, а ще більше – своїми успіхами, неповторною діяльністю; дають можливість батькам ніби повертатися до своїх  дитячих років, переживати знову  пройдені етапи життя; задовольняють  почуття материнства і батьківства, дають можливість жінкам і чоловікам  відчувати насолоду від переживання  цих високих почуттів; цементують єдність поколінь, підносять престиж  сім'ї як мікроосередку суспільства... Вагітність і пологи потрібні жіночому організму. Відомо, що після пологів  жінка ніби розквітає, починає жити повноцінним життям. У цей період жінка сама собою символізує прекрасне. Це краса мадонни – всесвітньої  святині. Її м'яке, тихе, спокійне світло мимоволі запалює у чоловіка, батька якийсь новий вогонь у душі, бажання  захистити, обігріти її разом з дитиною.