Поняття про культуру як соціальне явище

Демографічне виховання повинно  передбачати формування правильного  ставлення до материнства і батьківства. Материнство поглиблює моральні почуття, посилює почуття до чоловіка-батька її дитини. Жінка-матір більше усвідомлює і переживає свою гідність. Факт материнства взагалі дуже корисно  впливає на ступінь дозрілості жінки. Ті жінки, які з тих чи інших  причин не могли стати матерями, у порівнянні з матерями, що народили дитину, мають схильність до концентрування уваги на функціонуванні власного тіла з відчуттям його неповноцінності. Загальна картина сімейного виховання  і всього життя у сім'ї багато в чому визначається тим, як люди уявляють собі батьківство ще до того, як вони реально стали батьками. Батьківство  є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально-психологічною  функцією кожної людини. [1,340-344]

 

1.3.Материнська культура як складова педагогічної культури батьків (історичний огляд)

Сучасне сімейне  виховання має низку недоліків (безсистемність виховних

впливів, надмірний  авторитаризм, дефіцит внутрішньосімейного  спілкування, невміння організовувати конкретну діяльність дітей, спілкування  з ними, система заборон як основа виховання тощо). Відтак, однією з  важливих і складних проблем педагогічної теорії й освітньої практики є  формування педагогічної культури сім’ї, зокрема батьків. Одним із шляхів вирішення означеного питання є  опанування історичного досвіду, аналіз спадщини відомих педагогів минулого й сучасності.

У ході наукового  пошуку встановлено, що проблема формування педагогічної культури батьків є  предметом дослідження багатьох науковців (Т.Ф. Алєксєєнко, О.В. Бондаревська, І.В. Гребінников, Р.М. Капралова, Ю.Я. Левков, А.Г. Хрипкова та ін.). У педагогічній науці презентовано чимало монографій, науково-методичних статей з питань сімейного виховання та виховання  батьків в Україні.

Однак на сьогодні мало досліджень, присвячених вивченню проблеми формування педагогічної культури батьків в історичному контексті.

Аналіз науково-педагогічної літератури засвідчує, що формування педагогічної культури батьків належить до актуальних історико - педагогічних проблем. Починаючи з ХІ–ХІІ ст. у книгах-рукописах містяться рекомендації батькам щодо конкретних способів, форм і методів виховання підростаючого покоління (“Пчела”, “Златоуст”, “Изборник Святослава”, “Слово некоего отца к сыну, словеса душеполезная”, “Поучения, или Духовная Великого князя Владимира Мономаха детям своим”). Проте найповніше тогочасні поради батькам відображено у збірнику “Домострой”, а також у книзі невідомого автора “Про виховання чад”, у творах “Обід душевний” і “Вечеря душевна” С. Полоцького та “Гражданство обычаев детских” Є. Славинецького (ХVІІ ст.), автори яких переконують батьків у необхідності виховання своїх дітей, аналізують причини “непутящих звичаїв” погано вихованих дітей та пропонують засоби правильного виховання (“виховання у праці”, “власним прикладом” та ін.).

Проведене дослідження  дало змогу встановити, що з розвитком державності створилися сприятливі умови для розвитку громадської системи виховання дітей у спеціальних педагогічних закладах. Отже, постало питання співвідношення сім’ї та школи в процесі виховання. Значний внесок у розроблення означеної проблеми зробив К.Д. Ушинський.

Так, педагог  підкреслював велике значення материнської домашньої школи; наголошував на необхідності підготовки матері до виховання, наполягав на теоретичній підготовці батьків до виховання дітей. Розглядаючи сім’ю як основне й домінуюче середовище у вихованні особистості дитини, К.Д. Ушинський звертав особливу увагу на рівень педагогічної освіченості батьків, підкреслюючи, що батьки повинні знати, “…що таке виховання, його вимоги і його труднощі”. Вирішення цих проблем педагог вбачав у широкому поширенні справді наукової педагогічної літератури, яка б прищеплювала “здорові й розумні педагогічні поняття” як наставникам-учителям, так і батькам. Конкретизуючи завдання школи й сім’ї у формуванні особистості дитини, педагог підкреслював, що школа й сім’я повинні допомагати одне одному у вивченні “природи маленької людини”. Провідним чинником у взаємозв’язку сім’ї та школи К.Д. Ушинський вважав школу, покладаючи на неї формування педагогічної культури батьків, поширення серед них педагогічних знань та вмінь, що забезпечить або принаймні підвищить різноманітність педагогічних впливів і методів сімейного виховання, визначить найбільш оптимальні засоби впливу на дитину в кожній окремій сім’ї чи допоможе встановити відповідні вимоги до неї. Зазначимо, що ідеї К.Д. Ушинського знайшли своє відображення в педагогічних працях П.Ф. Лесгафта, М.І. Пирогова, Д.І. Писарева, І.Я. Франка та інших представників педагогічної думки ХІХ ст. [2,342]

М.І. Пирогов, наприклад, одним з перших українських просвітителів  став на захист жіночої освіти, виголосивши  переконаність у тому, що саме у  вихованні й навчанні жінки полягає  виховання всього людства. Вчений стверджував, що саме жінки, колисаючи дитину, граючись з нею, навчаючи її “вимовляти перші слова й першу молитву”, є “головними зодчими суспільства”. Він підкреслював зв’язок сімейного виховання з місцем жінки у суспільстві та рівнем її підготовки до нелегкої справи виховання, що багато в чому, на його думку, залежить від особистого рівня культури жінки, її моральності, готовності до саморозвитку й до самоосвіти, зокрема до засвоєння нею “наукової, художньої й громадської культурності”. [2,343-344]

Досить переконливо  доводив необхідність жіночої освіти Д.І. Писарев. Відповідаючи своїм опонентам на їхнє твердження, що ідеалом жінки є гарна дружина, гарна матір і гарна господарка, Д.І. Писарев вказував, що саме ці вимоги до жінки зобов’язують дати їй різнобічну й глибоку підготовку до послідовного виконання всіх її обов’язків.

Цікаві роздуми  про виховання дітей у сім’ї  залишив І.Я. Франко. У суспільно-філософській спадщині видатного просвітника  України важливе місце посідають  питання подружжя та сім’ї, зокрема  запобігання негативним явищам у  суспільстві. Важливим чинником І.Я. Франко вважав педагогічну культуру батьків  як запоруку правильного виховання  дітей. Особливо велику роль у сімейному  вихованні він відводив матері. У  статті “Жінка – мати” він підкреслював, що мати безпосередньо відповідає перед  суспільством за те, щоб діти росли  здоровими й були моральними. Проте  мислитель ставив вимоги “твердого  керівництва” дітьми з боку обох батьків, маючи на увазі не лише спостереження  за дітьми чи “милування пустощами  дітей”, а й з раннього віку, коли “дитяча вдача вразлива й водночас слабка”, формування їх моральних якостей і норм поведінки.

Великий внесок у сімейну педагогіку кінця ХІХ  – початку ХХ ст. зробив П.Ф. Лесгафт  – автор посібника для батьків  “Сімейне виховання та його значення”. Запропонована ним теорія сімейного  виховання просякнута великою любов’ю  до дитини. Головним у вихованні  він вважав уміння розуміти дитину,

знання про  її психічні та індивідуальні особливості. Педагог наголошував на

тому, що дитина –  це не лялька, що існує для розваги  дорослих, а людина, осо-

бистість. Підкреслюючи, що саме під впливом дорослих дитина починає розу-

міти інших  та піклуватися про них, проявляти  справедливість, усвідомлювати

власну неправоту, акцентував, що важливою характеристикою  батьків є мора-

льність, основи якої закладаються в дитинстві.

Багато в чому погляди П.Ф. Лесгафта збігаються з  поглядами П.П. Блонського, який надавав  великого значення завчасній підготовці батьків, як перших вихователів, до виховання  своїх дітей, а також закликав створювати педагогічні товариства, гуртки, курси, бібліотеки, лекторії й  через них домагатися правильного  розуміння батьками своїх обов’язків перед суспільством у ставленні  до дітей.

Він наполягав  на обов’язкових медичних консультаціях  для молодих людей, що планують взяти  шлюб, задля того, щоб знизити  ризик, пов’язаний зі здоров’ям майбутніх  дітей (сьогодні це стало можливим в  Україні). Йому ж належить ідея “педагогічних  випробувань” для майбутніх батьків  – отримання до укладання шлюбу  спеціального документа про рівень знань з основ сімейної педагогіки. Відомо, що ця думка знайшла підтримку у представників Наркомпросу, в апараті якого працював П.П. Блонський, але до практики роботи сучасних шкіл вона не увійшла.

Цікавою є й  діяльність видатного вченого, громадського діяча, представника педагогічної думки  рубежу ХІХ–ХХ ст. П.Ф. Каптерєва –  автора численних наукових праць, присвячених сімейному вихованню  («Енциклопедія з сімейного виховання та навчання»,«Завдання та основи сімейного виховання»). П.Ф. Каптерєв був організатором педагогічного гуртка, до якого входили сотні батьків; з його ім’ям пов’язане проведення першого з’їзду із сімейного виховання взимку 1913 р., що сприяв поширенню прогресивних методів та засобів виховання. [2,344-345]

Значний внесок у теорію і практику формування педагогічної культури ба-

тьків зробила  плеяда радянських педагогів, серед  яких Н.К. Крупська, А.С. Ма-

каренко, В.О. Сухомлинський, М.Г. Стельмахович.

 Так, усебічний аналіз спадщини А.С. Макаренка дає підстави стверджува-

ти, що необхідною умовою оволодіння батьками педагогічними  знаннями педа-

гог визначав роботу над собою, самовдосконалення батька та матері, а умовою

успішного сімейного  виховання – “справжній” батьківський авторитет. Педагогічну теорію ХХ ст. збагатило й обґрунтування науковцем нового напряму педагогічної допомоги сім’ї: виховання її членів шляхом впливу на

них колективу. А.С. Макаренко підтримував участь громадськості у вихованні дітей; підкреслював важливість педагогічної пропаганди серед наставників молоді. Його твори «Книга для батьків»,  «Лекції про виховання» відіграли велику роль у збагаченні теорії сімейного виховання в другій половині ХХ ст.

На необхідності розвитку серйозної педагогічної пропаганди серед насе-

лення наголошувала й Н.К. Крупська. Вона називала такі шляхи педагогічної

пропаганди, як вивчення книжок та брошур для батьків; організація  “батьківських університетів”; проведення занять з педагогіки при школах для  дорослих; організація педагогічних консультацій; видання популярного  журналу для дорослих; спільне  обговорення з батьками питань з  педагогіки. Їй належала ідея створення  спеціальної книги для батьків (своєрідного підручника сімейного  виховання) та радіопередач, які стали  прообразом популярної протягом кількох  десятків років передачі “Дорослим  про дітей”. Внесок Н.К. Крупської в розроблення педагогічної теорії полягає й у визначенні пріоритетності сім’ї у вихованні. Зазначимо, що саме ідеї А.С. Макаренка та Н.К. Крупської були значною мірою стрижневими в організації системи формування педагогічної культури батьків, що функціонувала в 70–80-ті рр. ХХ ст. [2, 346-347]

Яскравим прикладом  втілення благородних цілей психолого-педагогічної

просвіти в  зазначений період, як свідчить проведене  дослідження, була діяль-

ність В.О. Сухомлинського. Спираючись на багатовіковий досвід народного

виховання, педагог  розглядав сімейну педагогіку як кропітку працю, майстер-

ність та творчість, а основними умовами успішної дії інституту батьківства ви-

значав сприятливий  сімейний мікроклімат; моральну відповідальність батьків

за дітей; спільну  трудову діяльність членів родини; розумну організацію життя

й побутового устрою; узгодженість дії сім’ї зі школою.

 В.О. Сухомлинський працював над проблемами морального та естетичного

виховання дітей  у сім’ї. Особливу увагу вчений звертав  на проблеми духовної

підготовки молоді, на високу місію батька й матері. Вважаючи їхню непідгото-

вленість до народження та виховання дітей «великим нещастям для суспільст-

ва», педагог підкреслював важливість створення «школи мудрості майбутніх

батьків», завдання якої вбачав у цілеспрямованій і  своєчасній підготовці до сі-

мейного життя (нарис  «Виховання майбутніх матерів і  батьків», цикл етичних

бесід «Сім’я, шлюб, любов, діти», праці «До материнського  і батьківського

обов’язку треба  готувати чи не з колиски», «Моральне  облагороджування по-

чуття кохання  і підготовка до шлюбу, батьківства, материнства» тощо). Розроб-

лена науковцем  система етичних бесід (про любов, дружбу, шлюб, дітонаро-

дження, виховання  дітей) слугувала орієнтиром для  створення програми психо-

лого-педагогічної просвіти батьків у досліджуваний період. [2,347]

Зазначимо, що великий  внесок у розвиток теорії сімейного  виховання зро-

бив і М.Г. Стельмахович, який уперше в історико-педагогічній науці досліджу-

вав національну  систему родинного виховання  та обґрунтовував необхідність

посилення уваги  до прогресивних традицій батьківської педагогіки. Визначаю-

чи завдання родинного  виховання, педагог підкреслював роль батьківського ав-

торитету як найвпливовішого  виховного чинника. Основними методами родин-

ного виховання  він вважав заохочення та покарання, особистий приклад бать й традиції тощо (поради батькам «Чим і як виховувати»).