Поняття про культуру як соціальне явище

Зауважимо, що проблема формування педагогічної культури батьків  була

актуальною не тільки для України чи Росії; її розглядали педагоги та філософи

всіх західних країн (Я.А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці), ідеї яких

активно розвивалися  на вітчизняному ґрунті.

Сьогодні проблеми формування педагогічної культури батьків  вивчають

такі науковці, як Т.Ф. Алексєєва, І.В. Дубінець, Ю.Я. Левков, А.Г. Хрипкова,

Ю. Хамяляйнен, П.П. Щербань та ін. Вони зазначають, що робота з формування

педагогічної  культури батьків, важливою складовою  якої виступає підготовка

батьків до процесу  виховання, є основою вдосконалення  сімейного виховання.

У працях цих науковців  показано взаємозв’язок педагогічної просвіти та само-

освіти, вплив  народної педагогіки на сімейне виховання. Підкреслено, що висо-

кий рівень педагогічної культури неможливий без поєднання  батьківської лю-

бові до дітей  та високої вимогливості до них.

З огляду на наведене можна стверджувати, що проблема формування педагогічної культури батьків в цілому та материнської культури, зокрема, не є новою. Усвідомлення потреби батьків у набутті педагогічних знань, умінь та навичок виховання, головних чинників педагогічної культури притаманно багатьом народам будь-якої історичної епохи. Характер напряму цих знань залежить не тільки від традицій і культури народу, але й від набутого педагогічного досвіду, поширенням якого займалися та продовжують займатися різні науковці та дослідники. [2, 349-350]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МАТЕРИНСТВА ЖІНОЧОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВНЗ

2.1. Модель понять «культура материнства» та «соціально-педагогічне середовище ВНЗ»

Соціальний розвиток демократичної  держави не в останню чергу  залежить від культурного та духовного  відтворення нових поколінь. Певна  криза у вихованні жінки як матері відбивається на загальній демографічній  ситуації. Позитивне ставлення до дітонародження є одним із завдань  соціального виховання як комплексного процесу. Якщо він відбувається протягом усього життя людини, то не може бути проігнорований саме за період навчання та виховання у вищій школі, оскільки тут актуалізується соціальне формування особистості, зокрема молодої жінки. Надмірне прагнення професійного зростання та самореалізації може стати перешкодою плідному материнству. Саме тому звернення до поняття «культура материнства» як еквівалента розвитку виховних можливостей поряд з соціальним розвитком жінки виступає як варіант гармонізації індивідуального та соціального в її світосприйнятті та життєдіяльності. Створення теоретичної моделі такого поняття, як культура материнства, викликається об’єктивною необхідністю та актуальністю для соціальної ситуації розвитку держави та соціально-педагогічної науки в цілому.

При аналізі поняття «культура  материнства», ми зважаємо на те, що культура – це система надбіологічних програм  людської діяльності, поведінки, спілкування, яка історично розвивається та постає умовою відтворення, зміцнення соціального  життя в усіх його основних проявах. Отже, культура материнства в загальному розумінні – це ціннісно-діяльнісна складова загальної культури стосовно проявів материнства в конкретний час в конкретному суспільстві.

Материнство аналізується нами як складова батьківства (родительства), оскільки останнє є феноменом, який поєднує  в ідеальному варіанті материнський і батьківський компоненти. На схемі  №1 показана культура материнства в  структурі батьківства(родительства).

Схема №1

 

 

 

 

Поділ материнства на біологічну та соціальну складові зумовлений тим, що, по-перше, вони мають різні функціональні  навантаження, а, по-друге, соціальна  складова є об’єктивно важливішою для сучасного суспільства. Обидва компоненти пов’язані між собою  та впливають на культуру материнства. Культура здоров’я безперечно має  своє соціальне підґрунтя й забезпечує комплексне уявлення про культуру материнства. Соціальний компонент представляє  культуру материнства як таку. Модель змісту поняття «культура материнства» показано на схемі №2.                                  Схема №2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

  

 

 

 

 

Тобто це поняття ми розуміємо як поєднання двох змістовних рівнозначних складових розвитку особистості  жінки: як соціальної істоти (соціальності) та як матері. Оскільки соціальність складається насамперед із засвоєння загальнолюдських та соціальних цінностей (гуманність, життя, добро, сім’я, родина,нація, держава, громада), що впливають на формування соціальних якостей особистості та соціальну поведінку, то створена вертикаль розкриває сутність соціального формування особистості жінки. За аналогією створена друга вертикаль, що характеризує материнську складову. Видно, що від засвоєння цінностей материнства залежить формування якостей характеру жінки та її поведінка як матері. Поєднання обох вертикалей між собою активізує паралельне, взаємозумовлене їх функціонування та отримання кінцевим результатом якісного виховання дітей. Наведена модель демонструє культуру материнства як певну структуру, де кожний компонент має своє функціональне навантаження. Це уможливлює процес вивчення та перетворення її складових у гармонійному поєднанні, управління перетворювальною діяльністю. [6, 45-47]

Поняття «культура материнства» характеризує рівень розвитку особистості матері як соціального суб’єкта разом з  рівнем розвитку особистості жінки  як матері й постає в ролі еквівалента  оцінки її соціально-виховних можливостей. Оскільки материнство тісно пов’язане  зі збереженням та трансляцією соціальних цінностей, які є складовою цінностей  культури, то на вищому рівні методології  наукового дослідження – філософському -  доцільно розглядати культуру материнства  як одну з філософських категорій. В. Раміх у своїй монографії підкреслює, що «у філософсько-культурологічному плані та плані генезису культури материнство виступає як точка відліку людяності, «золотий запас» людської культури, механізм, завдяки якому продукуються, репродукуються та транслюються культурні цінності».

Розглядаючи поняття «культура  материнства», ми виходимо з того, що культура – це система над біологічних  програм людської діяльності, поведінки, спілкування, яка історично розвивається й постає умовою відтворення та зміцнення  соціального життя в усіх його основних проявах. Отже, культура материнства – це один з компонентів цієї системи, який відбиває рівень соціальної готовності жінки до свідомої репродукції представників людства, зумовлює передавання духовних цінностей суспільства через власних дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку.

Стійкі ціннісні орієнтації впливають  на певні характеристики материнства. Зокрема, «усвідомлене та інстинктивне материнство докорінно відмінні. Оскільки йдеться про детермінатну систему життєвих цінностей жінки, що визначає та формує її діяльність та самореалізацію. Усвідомлене материнство  визначає жінку як носія певних гуманістичних  принципів, а інстинктивне веде до негативних проявів у суспільстві (безвідповідальна багатодітність, «відмовництво», бездоглядність тощо)». [3]

Водночас засвоєння вищевказаних соціальних цінностей, набуття соціальних якостей та реалізація їх у соціальній поведінці впливає на виховання  гармонійно розвинутої особистості, що є завданням виховного процесу, зокрема соціального виховання  у ВНЗ. Тобто впровадження соціально-педагогічної програми формування культури материнства  у створеному соціально-педагогічному  середовищі ВНЗ сприятиме здійсненню загальних цілей виховання у  вищій школі.

Суспільство має створити умови, коли молода жінка, яка спроможна відтворювати соціум народженням нових його членів, не повинна уникнути засвоєння цінностей  материнства. На високому рівні культури материнства вона може реалізовуватися  в соціумі як професіонал, особистість, що не викликає протиріччя з материнською рефлексією, а тільки сприяє цьому, оскільки формування культури материнства  є різновидом соціальної культури жінки, що формується в процесі соціалізації. Соціальна роль матері засвоюється в комплексі з іншими соціальними ролями в процесі соціалізації. Але якщо для інших ролей передбачається засвоєння та відтворення водночас або через певний термін, то для материнства важливе передчасне усвідомлення значущості майбутнього народження дитини, оскільки йдеться про відповідальне ставлення до появи нового життя та його плідне функціонування. У зв’язку з цим засвоєння материнської ролі повинно відбуватися задля перспективи протягом життя жінки до досягнення усвідомленого ставлення до материнського призначення. І тому засвоювати цінність материнства треба поряд з соціальним цінностями в соціально значущій діяльності, оскільки соціальність як результат соціального розвитку включає й соціальну роль матері.

У студентському віці інтенсивним  є не тільки процес засвоєння соціального  досвіду, норм та цінностей, але й  починається процес їх відтворення  та соціальної творчості. Не треба також  забувати, що це вік вступу до шлюбу  та народження дитини. Діагностувати  на якому рівні розвитку культури знаходиться жінка та який досвід культури материнства у неї може бути відтворений доцільно в умовах ВНЗ, оскільки, по-перше, студентська молодь, зокрема жіноча, стоїть на межі свідомого життєвого вибору в усіх сферах існування: професійній, соціальній, особистісній, а, по-друге, ВНЗ є тим закладом, де соціалізаційна функція є однією з провідних.

Актуальним  виявляється також і активізація  діяльності соціально-педагогічного  середовища ВНЗ, оскільки вищий навчальний заклад – організація, де існують  можливості контакту з державними, суспільними, громадськими установами, ЦСССДМ, іншими освітніми закладами, родинами студентів тощо.[6,47] Саме ВНЗ розглядається як відкрита, складна та динамічна система, яка змінює у часі та просторі свої параметри, підлягає впливам з боку зовнішнього середовища і справляє вплив на це середовище за принципом зворотного зв'язку. ВНЗ як відкритій системі за принципами стратегічного управління притаманні такі властивості: 1) цілісність (професійний рівень викладацького складу, його мотивація, організаційна культура, рівень освоєння новітніх навчальних технологій, розуміння місії і стратегії закладу тощо), тобто врахування впливу зміни однієї складової на інші; 2) диференціація (різні структурні підрозділи ВНЗ мають виконувати тільки їм властиві функції); 3) централізація (домінування однієї з частин системи - соціальної, економічної); 4) інформаційний вхід, зворотний зв'язок (вхідний потік інформації або сприймається і використовується, або не сприймається); 4) динамічність, адаптивність (ВНЗ як відкрита система повинен безперервно розвиватися); 5) наявність граничних можливостей (відповідно до наявних ресурсів); 6) унікальність (освіти, методик навчання, пропонованих напрямків підготовки, рівнів навчання тощо); 7) здатність змінювати структуру, мобільність; 8) цілеспрямованість. [8]

Необхідність  функціонування соціально-педагогічного  середовища у ВНЗ беззаперечна, оскільки завданнями останнього є задоволення  інтелектуальних, культурних та духовних потреб людини та збереження і підвищення рівня прогресивних цінностей в  соціумі, що не в останню чергу  сприяє позитивному соціальному  розвитку особистості на будь-якому етапі, зокрема тому, що студентська жіноча молодь робить перші кроки до професійної та соціальної реалізації та саме в цей час здебільшого інтенсифікується орієнтацій на майбутній шлюб і материнство. На схемі №3 показано модель соціально-педагогічного середовища ВНЗ.

Соціальність  як здатність взаємодіяти з соціальним світом найефективніше формується в  соціально-педагогічному середовищі, оскільки є можливість здійснювати  всі функції соціально-педагогічної діяльності. Соціально-педагогічна діяльність у соціально-педагогічному середовищі ВНЗ відбувається на зовнішньому та внутрішньому напрямках. На внутрішньому рівні соціально-педагогічна діяльність відбувається відповідно до виховних сфер ВНЗ (традиції, самоврядування, дозвілля, громадсько-політична діяльність, навчання, соціальна робота тощо залежно від рівня організації виховної діяльності окремого ВНЗ). Особливо можна відмітити зв’язок усіх напрямів організації соціально-виховного процесу ВНЗ (соціальної адаптації, організації соціальної життєдіяльності, соціально-педагогічної корекції, соціально-педагогічної реабілітації), оскільки їх поєднання гарантуватиме комплексний вплив на формування соціальної особистості.

Зовнішній рівень організації соціально-педагогічного  середовища безпосередньо характеризує його багатопланові соціальні зв’язки, що дає можливість характеризувати  його саме як соціально-педагогічний, а не виховний простір.

Звернемося окремо до макрорівня моделі, який є необхідним та визначаль-ним для ефективної діяльності соціально-педагогічного середовища. Саме цей рівень (рівень ВНЗ як підприємства, що виробляє освітні послуги) забезпечує законодавчу, політичну, економічну можливість існування виховного простору ВНЗ та поліпшення соціальних умов виховання студентства на загальносуспільному рівні. Завдяки постійній роботі на макрорівні щодо створення регламентуючих факторів відбувається поєднання впливів різнофункціональних структур в одному соціальному просторі, що стосується кожної складової системи, робить її дієвою, керованою,здатною до функціонування та вдосконалення. Ці компоненти зумовлюють існування відмінностей ВНЗ однієї країни від іншої, одного періоду історії від іншого.[6, 48-49]

Схема №3

Макросередовище (політ. с-ма, економ. політ., соц. структура, загальнокультурний розвиток)   Зовнішній рівень     Внутрішній рівень