Практика формування світоглядної культури сучасного вчителя

      Інтелектуальний  компонент світогляду передбачає  рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім - повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань.

     Емоційний  компонент світогляду спонукає  вчителя звертатися до особистого  досвіду, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва і подій, щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань. Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності.

 Практично-дійовий компонент  світогляду передбачає включення  учителів у досить широку сферу  практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види  діяльності, в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.

   Для наукового світогляду характерні такі риси: науковість, патріотизм, оптимізм, єдність теорії з практикою, гуманізм, непримиренність до аморального. Формуванню в учителів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв'язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпредметні взаємодії, які дозволяють учителям всебічно охопити всі властивості і зв'язки об'єктів, які вивчаються, адже як відомо, хороший вчитель навчається все життя, оскільки суспільство, а разом із ним ідеали і навчальна програма змінюється. Тому, хороший вчитель має постійно розширювати свої знання і своє світобачення.

           У сучасній Українській державі є необхідність формування у громадян національного наукового світогляду, який би втілював у собі культурні здобутки, цінності філософії, ідеології, моралі рідного народу, а також творчо трансформував би кращі досягнення світової цивілізації. Щоб оволодіти національним науковим світоглядом, кожній особистості, насамперед вчителю, необхідно включатися в активну творчу діяльність. Це – основний шлях, єдиний ефективний спосіб стати особистістю. Бо саме своєю діяльністю вчитель продовжує себе в інших людях. Потреба ж бути особистістю забезпечує активне включення людини в систему соціальних зв’язків.

   Велику роль у  процесі становлення особистості, у формуванні національного наукового світогляду відіграє приклад. Справа у тому, що кожна людина хоче на когось бути схожою. Однак біографії видатних людей, їхні нерідко героїчні справи впливають на процес становлення особистості не самі по собі, а як матеріал для роздумів у процесі відповіді на запитання, що ми самі собі ставимо: яким треба бути, щоб поважати себе, як необхідно діяти в складних обставинах, як долати труднощі, взагалі, як проявити себе справді особистістю?

      Важливо  в роботі по формуванню наукового світорозуміння дбати й про вироблення свого власного ставлення до життя [9].

    Як відзначають  В.Андрущенко і С.Дорогань, філософія  освіти в Україні ще не склалася, що призводить до того, що молодий  учитель нерідко не має власної осмисленої, світоглядної позиції і блукає в лабіринті сучасних світоглядних орієнтацій [1, 5].

   Запропонована В.Андрущенко і С. Дорогань концепція ґрунтується на синергетичному (за Л. Пригожиним) баченні сучасної світоглядної культури, що потребує:

        - переосмислення  історичних подій;

        - визнання  того, що сучасний світ є суперечливим  і багато в чому непізнаним;

        - визнання  того, що економіка, політика і  культура є  факторами, які  впливають  одне на одного і визначають  соціальне буття;

        - визнання  загальносвітової тенденції цивілізаційного  розвитку (ринкові відносини, демократизація  суспільства, формування відкритого  громадянського суспільства, свобода  думки і слова);

        - визнання  того, що Україна є зоною "межі" світів, де перетинаються силові лінії глобалізму та антиглобалізму, інтересів Заходу (насамперед, США) і Сходу (Росія);

        - усвідомлення  того, що порозуміння чи непорозуміння  між елітами визначатиме злагоду  і асиміляцію у потужніше та  системно урівноважене об'єднання, або ж конфлікт з якимось із них чи навіть з усіма;

        - усвідомлення  і проведення в життя власних  національних інтересів [7, 11-13];

     Для повноцінного формування світоглядної компетентності майбутнього вчителя необхідно реалізувати наступні принципи викладання дисципліни «Педагогіка»:

1. Поєднання елементів  технологій проблемного, евристичного  навчання та розвитку критичного  мислення.

2. Введення технології  професійних мережевих комунікацій (включення студентів в мережеву  комунікацію в професійних мережевих спільнотах, відкриття навчальних тем на професійних педагогічних форумах, ведення особистого блогу з етико-педагогічної проблематики ,участь в мережевих конкурсах тощо).

3. Створення умов для  формування професійного педагогічного мислення і світогляду, провідна роль аксіологічного підходу до відбору змісту дисципліни.

4. На першому плані - особистість  педагога, її самовиховання і  самоосвіта, знайомство з ідеями, життям та діяльністю відомих  на державному та регіональному рівні педагогів.

 5. Комплексний методичний підхід: використання художньої літератури, телепрограм, радіоінтерв'ю, періодики.

6. Орієнтація на вивчення  навчально-виховного процесу початкової  школи (аналіз відеозаписів уроків, зустріч з вчителями-практиками та ін.)

Отже, шляхами формування наукового світогляду є:

а) у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін: теоретична спрямованість навчально-виховного процесу; здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення на уроках;

б) у позаурочній виховній роботі: підготовка виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів і самого вчителя, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

в) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

 2.2 Значущість сформованості світоглядної культури для сучасного   соціального педагога

   Дослідження проблем  світоглядної складової професійної  діяльності соціального педагога  посідає значне місце в сучасному  науковому доробку, який напрацьовується  як в нашій державі, так і за її кордонами.

За великим рахунком, всі науки, що вивчають природу, довкілля (матеріальне й духовне) людини, певною мірою є антропологічними (наприклад, в тому сенсі, в якому існує філософська антропологія). Стосовно ж безпосередньо соціальної педагогіки, то її людиновимірність, антропологічність не може викликати заперечень, адже в центрі цієї діяльності завжди стоїть людина. Людиновимірність соціальної педагогіки, яка напряму пов’язана зі світоглядними домінантами, проявляється як на рівні об’єкту – тобто безпосередньо соціальних груп та індивідів, які потребують допомоги суспільства, так і суб’єкту – саме виконавців заходів по наданню цієї допомоги: “Чимало фахівців з проблем управління,соціальної політики зазначають, що є наука і є мистецтво соціального управління. Адже в управлінні загалом виокремлюється суб’єктивне, індивідуальне (те, що стосується особливостей особи, людини… й об’єктивне (що мало залежить від особи, а то й не залежить зовсім… Фактор свідомості є специфічною ри-

сою соціальної системи, не властивою будь – якому класу соціальних систем” [14, с.19]. Тому звернення до суб’єктно-об’єктних відносин як втілення світоглядного компоненту в соціальній педагогіці є нині вкрай важливим, адже така делікатна й відповідальна діяльність не терпить випадкових, байдужих людей.

    Проблема світогляду  здавна була центральною в  філософській літературі, але стосовно  ролі світогляду в формуванні  професійних якостей соціального  педагога, можна зазначити: науковий  інтерес до цього ракурсу виник  порівняно нещодавно. Останнім часом стали з’являтися роботи як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, які, поряд з фундаментальними питаннями методологічного,теоретичного забезпечення соціальної роботи, підіймають і світоглядні, прагнучи створити певний, нехай абстрактний, архетип фахівця з соціальної роботи і соціальної педагогіки. Зрозуміло, що в створенні такого архетипу задіяні різноманітні світоглядні, професійні, етичні, психологічні, інтелектуальні тощо виміри. На жаль, дефіцит таких наукових розробок відчувається дедалі більше, хоча з зазначеної проблематики пишуть такі авторитетні дослідники, як В.П.Андрущенко, В.П.Бех, В.Б. Євтух, М.І.Михальченко (автори солідної праці “Актуальні проблеми теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть”, яка вийшла друком ще 2001 р.); відомі науковці А.Капська, С.Толстоухова, В.Васильєв, Т.Сила тощо[20].

    Сьогодні соціальним  педагогам і соціальним працівникам  прищеплюють гуманістичний, або, як  його ще називають, антропоцентричний  та науковий світогляд , у центрі  якого – людина. І це не дивно, адже діяльність цих спеціалістів спрямована на людей. Соціальний педагог, у якого не сформована світоглядна культура не може бути хорошим спеціалістом. Сьогодні соціальна сфера зіткнулась із важливими проблемами готовності та придатності людини до цього виду діяльності. Не підлягає жодному сумніву, що світоглядна складова соціальної педагогіки також полягає у поглибленні розуміння категорій «професійна компетентність» та «психологічна готовність» соціального педагога до професійної діяльності. Адже однією з передумов ефективності соціальної педагогіки є наявність кваліфікованих кадрів відповідного рівня, компетентних, здатних до плідної роботи в соціальній сфері на рівні світових стандартів. У формуванні такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання вчитися, настановлення, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка обрала професію соціального педагога. Тому,сформованість світоглядної культури для соціального педагога має велике значення.

    Педагогічна культура  спеціаліста соціальної сфери – це рівень засвоєння спеціалістом педагогічного досвіду та його прояву в процесі професійної діяльності. Для спеціаліста соціальної  сфери педагогічна культура має особливе значення, тому що він працює з людьми, які мають особливі потреби, соціальні проблеми. Ця категорія людей особливо потребує безпосередньої допомоги.

   У соціально-педагогічну культуру входять внутрішня та зовнішня складові. Внутрішня складова – це не тільки рівень знань та вмінь у галузі педагогіки, тому що він характеризує лише компетентність у відповідній галузі, а й сформовані особистісні установи, ідеали, потреби, мотиви, котрі визначають сферу і умови їх повсякденного прояву. Основними складовими частинами внутрішньої культури соціального педагога є:

 а) особистість соціального педагога (внутрішня своєрідність) з його індивідуально-психологічною та соціально-педагогічною гідністю та недоліками – індивідуально-особистий рівень;

 б) об’єм та ступінь  засвоєння соціальним педагогом  накопиченого у професійній діяльності педагогічного досвіду. Це – теоретичний (світоглядний) рівень педагогічної культури. Він визначає раціональний рівень (компонент) і показує, які психолого-педагогічні знання і як засвоєні соціальним педагогом; якою мірою вони можуть бути використані у професійній діяльності;

 в)сформоване чуйне  відношення у соціального педагога  до об’єкта, соціально-педагогічної  праці, її результатів, їх педагогічним  складовим та самовдосконалення  у педагогічній галузі – це  емоційний рівень педагогічної  культури. Він формується та закріплюється у процесі оволодіння досвідом соціально-педагогічної діяльності і характеризує: випробування почуття (симпатії або антипатії, поваги, байдужість та ін.) до об’єкта соціально-педагогічної діяльності, самодіяльності; його хвилювання в процесі соціально-педагогічної діяльності, а також в оцінці досягнених результатів; розвиток потреби у пізнанні та оволодінні новим для нього досвідом у соціально-педагогічної діяльності. Емоційний рівень дуже часто визначає внутрішнє відношення соціального педагога до педагогічної діяльності у процесі роботи, потребу в педагогічному самовдосконаленні, характеризує його внутрішню моральну культуру.

   Отже, можна зробити  висновок, що якщо у соціального  педагога не буде сформована  певна світоглядна культура (гуманістичний світогляд), то він не зможе стати гарним спеціалістом, оскільки просто не буде готовий працювати за своєю спеціальністю. З філософської точки зору гуманізм розглядається як вид ідеології, принцип світогляду, як одна з форм суспільної свідомості; як система ідей та поглядів на людину як найвищу цінність, як вільне створіння, суб’єкт пізнання світу, що спирається у своїй діяльності на свій розум і, розвиваючи свій потенціал, активно впливає на створення суспільних форм людського життя [18, с. 50]. Згідно цього трактування критерієм гуманізму є благо людини, її права, свобода, справедливість, гуманні відносини між людьми. Не може соціальний педагог, який відчуває неприязнь до людей, з ними працювати.  Людина не може бути особистістю, якщо у неї не сформована світоглядна культура. Особистість — результат процесу виховання і самовиховання. «Особистістю не народжуються, а стають» А.Н. Леонтьєв.