Психологічні особливості спілкування дитини дошкільного віку з батьками

Зміст   Вступ………………………………………………………………………. Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми особливостей спілкування дитини-дошкільника з батьками…………………………………………              1.1. Зміст і форми спілкування дитини-дошкільника……..               1.2. Особливості спілкування дитини дошкільного віку з                     батьками……………………………………………………… Висновки з розділу 1……………………………………………………. Розділ 2. Психологічні особливості спілкування дитини дошкільного віку  з батьками……………………………………………………………               2.1. Діагностика особливостей змісту і форм спілкування дітей                    6-7 років з батьками……………...………………………...               2.2. Шляхи оптимізації спілкування дитини з батьками……… Висновки з розділу 2…………………………………………………… Загальні висновки………………………………………………………….. Список використаних джерел…………………………………………… Додатки

3   7 7   15 21   22   22 29 37 38 40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

  Спілкування – це дуже складний феномен у житті кожної людини, воно є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Психічний розвиток дитини опосередкований спілкуванням і взаємодією з дорослими, у першу чергу, з батьками. Сім’я як найближче соціальне оточення дитини, задовольняє потребу дитини в прийнятті, визнанні, захисті, емоційній підтримці, повазі. В сім’ї дитина набуває першого досвіду соціальної та емоційної взаємодії. Емоційний клімат в сім’ї, де виховувалась дитина, має істотний вплив на формування сприймання дитини. У спілкування дитини з дорослим створюється «зона найближчого розвитку», де співробітництво зі старшим партнером дозволяє дитині реалізувати свої потенційні можливості. Специфіка самої потреби у спілкуванні полягає в прагненні до пізнання і до оцінки інших людей, а через них – до самопізнання і самооцінки.

За допомогою спілкування ми досягаємо взаєморозуміння, узгоджуємо обопільні дії, обмінюємося інформацією та думками щодо певних дій та явищ. Спілкування спонукає дитину у словесній формі повідомляти про свої потреби та бажання, що позитивно впливає на розвиток її комунікативних потреб і мовлення. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Отже, головною особливістю спілкування як процесу є взаємодія, що відіграє важливе значення для своєчасного і повноцінного розвитку мовлення дитини. Тому в дошкільному навчальному закладі великого значення надається спілкуванню.

Концептуальні основи розробки проблеми спілкування пов’язані з працями Б.Ананьєва, О.Бодальова, Л.Виготського, Г.Костюка, О.Леонтьєва, Б.Ломова, В.М'ясищева та інших психологів, котрі розглядали спілкування як важливу умову формування особистості.

У процесі виховання дитини в сім’ї особливе значення набуває батьківська позиція, що включає такі компоненти, як особливості емоційного ставлення до дитини, мотиви, цінності і цілі батьківства, стиль взаємодії з дитиною, способи розв’язання проблемних ситуацій. Традиційно дослідження дитячо-батьківських стосунків будуються навколо вивчення ролі дорослого в побудові взаємодії з дитиною, а позиція дитини, особливо на ранніх стадіях розвитку розглядається як пасивна. За такого підходу, дитина, по суті, не є активним суб’єктом взаємодії з батьками.

У дослідженнях О. Алексєєнко, Е. Ейдеміллера, О. Кононко, С. Кулачківської, М. Лісіної, Т. Піроженко, О. Смирнової, А. Співаковської, Т. Титаренко, Л. Шнейдер та інших неодноразово підкреслювалась визначальна роль родини, вплив стилю спілкування батьків з дитиною на формування особливостей її психіки та поведінки.

Важливим моментом спілкування і взаємодії в дитячо-батьківських стосунках є активно-дійова позиція дитини стосовно батьків. Вона відбивається в орієнтованому образі дитячо-батьківських стосунків у дитини. Образ дитячо-батьківських стосунків включає в себе: відображення і прийняття дитиною форм міжособистісних стосунків з батьком, особистісно-орієнтований образ Я у дитини, особистісно-орієнтований образ батьків. Останнім часом особливої актуальності у психолого-педагогічній науці набули дослідження, спрямовані на вивчення спілкування дитини з батьками та чинників, які сприятимуть особистісному зростанню і комунікативно-мовленнєвому розвитку дитини-дошкільника. Актуальним є дослідження мовленнєвого розвитку дитини через її спілкування з батьками.

Актуальність порушеної проблеми визначається необхідністю виокремлення психологічних умов оптимізації спілкування батьків з дітьми-дошкільниками, впровадження ефективних засобів психологічного впливу, гармонізації стосунків у сім’ї в цілому.

Об’єкт дослідження – спілкування дитини-дошкільника з батьками.

Предмет дослідження – процес удосконалення дитячо-батьківського спілкування в період дошкільного дитинства.

Мета дослідження полягає в теоретичному аналізі та експериментальному вивченю психологічних особливостей спілкування дітей дошкільного віку з батьками.

Відповідно до мети дослідження визначені такі завдання:

1. На базі аналізу наукової літератури окреслити теоретичні засади дослідження процесу спілкування дитини з батьками.

2. Експериментальне дослідження особливостей спілкування дитини з батьками.

3.      Визначення шляхів розвитку комунікативності, оптимізації спілкування дитини з батьками.

    Гіпотеза дослідження: ми припускаємо що, спілкування дітей з батьками буде ефективним за таких умов:

1. створення доброзичливого середовища у сім'ї;
2. врахування позицій обох партнерів, як батьків так і дітей;
3. проведення навчально-виховної роботи стосовно удосконалення спілкування дітей з батьками.

Вирішення поставлених завдань передбачало застосування таких методів дослідження:

- теоретичні: аналіз наукової літератури з проблеми особливостей спілкування дітей дошкільного віку; узагальнення досвіду оптимізації, корекції дитячо-батьківського спілкування;

- емпіричні: констатувальний та формувальний психолого-педагогічний експеримент, стратегія спостереження, бесіда, тестування, статистична обробка й інтерпретація результатів експерименту.

Практична значимість дослідження пов’язана з виявленням психологічних умов, що визначають види і характер спілкування дитини дошкільного віку з батьками; апробована методика діагностики дитячо-батьківського спілкування може бути застосоване практичними психологами освітянської галузі, вихователями та психологічними службами дошкільних навчальних закладів. Результати дослідження можуть бути використані в практиці віково-психологічного і сімейного консультування для розв’язання задач оптимізації, профілактики і корекції спілкування дітей з батьками.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (29), додатків (2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми особливостей спілкування

                      дитини-дошкільника з батьками

      1.1. Поняття і форми спілкування дитини-дошкільника

 

Природа спілкування, його індивідуальні та вікові особливості, механізми протікання та зміни стали предметом вивчення філософів, соціологів, психологів (Н.Аксаріна, К.Абульханова-Славська, Б.Паригін, М.Каган, Я.Коломінський, І.Кон, О.Леонтьєв, М.Лісіна, В.Мухіна, М.Щелованов та ін.). Однак різні дослідники вкладають у поняття спілкування неоднаковий смисл.

У дитячій психології, спілкування - багатоплановий процес, один з видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається й утверджується як особистість [19, с. 206].

На думку Л.Виготського, спілкування – це «історично перша форма розвитку людської культури, – саме із засвоєння потреби в ньому індивід починає свій розвиток» [2, с. 76].

За М.Лісіною, спілкування - взаємодія двох (або більше) людей, спрямоване на узгодження й об'єднання їх зусиль із метою налагодження стосунків і досягнення загального результату [12, с. 9].

У спілкуванні відбуваються становлення й формування психіки дитини, її особистості, свідомості та самосвідомості. Адже «спілкування відіграє вирішальну роль не тільки в збагаченні змісту дитячої свідомості, у набутті дитиною нових знань і умінь; воно також детермінує структуру свідомості, визначає опосередковану будову вищих, специфічно людських психічних процесів» [2, с. 77].

Видатні психологи Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Запорожець, М.Лісіна, Т. Піроженко розглядали спілкування («комунікативну діяльність») як специфічну діяльність дошкільника зі своєю структурою, віковими особливостями розвитку, формами та засобами. Зроблено ними такий висновок: для своєчасного і повноцінного розвитку мовлення необхідно, щоб взаємодія з людьми збагачувала зміст потреби дитини у спілкуванні. Таким чином, розвиток мовлення і спілкування взаємопов’язані. Адже дитина, щоб задовольнити потребу у спілкуванні звертається до мовлення, а включення дитини у мовленнєве спілкування в системі «дитина-дорослий» позитивно впливає на розвиток її комунікативних потреб і мовлення.

На думку М.І.Лісіної, спілкування дитини з дорослим та з ровесником - різновиди єдиної комунікативної діяльності. Ці різновиди об'єднує предмет діяльності - інша людина, партнер дитини по спілкуванню, а також - продукт, яким виступає самопізнання й самооцінка через пізнання й оцінку партнера (і партнером) [12, с. 19].

Дослідниця виділяє такі функції спілкування, як 1) організація спільної діяльності людей (узгодження й об'єднання зусиль для досягнення загального результату); 2) формування й розвиток міжособистісних відносин (взаємодія ... з метою налагодження відносин); 3) пізнання людьми один одного  [12, с. 14-15].

Спілкування – найголовніший фактор загального психічного розвитку дітей. Важливо підкреслити, що при цьому спілкування відіграє вирішальну роль не тільки в збагаченні змісту дитячої свідомості; воно також обумовлює структуру свідомості, визначає опосередковану будову специфічно людських психічних процесів. Вплив спілкування у формі його позитивного впливу прослідковується у всіх сферах психічного життя дитини - від процесів сприйняття до становлення особистості й самосвідомості [12, с. 25]. Сказане дає нам право стверджувати, що спілкування дійсно вирішальний фактор загального психічного розвитку дитини в ранньому й дошкільному дитинстві.

М.Лісіна виділяє декілька типів засобів спілкування, за допомогою яких діти взаємодіють із дорослими:

− експресивно-мімічні: виникають в онтогенезі першими (протягом перших двох місяців життя) та слугують одночасно і виявами емоційних станів дитини, і активними жестами, адресованими іншим; вони також виражають зміст спілкування, яке не може бути передане з необхідною точністю іншими засобами – увагою, інтересом тощо.

− наочно-дієві: виникають пізніше (до трьох років) і мають також знакову функцію, без якої неможливе взаєморозуміння між людьми; вони відрізняються від експресивно-мімічних значною довільністю;

− мовні операції: дають змогу вийти за межі приватної ситуації й налагодити ширшу взаємодію [13, с. 49].

Особливу увагу дитина зосереджує на комунікативних засобах, які забезпечують ефективне спілкування: немовля - на інтонації, дошкільники середнього і старшого віку - на фонемах.

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (пізнавальні), активній діяльності (ділові), визнанні і підтримці (особистісні).

Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитаннями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяльності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги дорослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнення дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мотиви остаточно задовольняються у спілкуванні [19, с. 207].

Найхарактернішою особливістю спілкування є розкриття суб'єктивного світу однієї людини для іншої. Така діяльність має надзвичайно важливе значення для дитини, яка починає відкривати для себе складний і багатоманітний світ. Їй доводиться шукати відповіді на багато питань, долати різноманітні проблеми, для чого не вистачає особистих можливостей, що спонукає її весь час апелювати до дорослих і ровесників.

Фундамент розвитку і психічних процесів, і особистості закладається в дошкільному дитинстві. Визначальна роль у психічному розвитку дитини раннього віку належить дорослому, який піклується про задоволення життєво необхідних потреб дитини у їжі, відпочинку, чистоті.

Психологічна сутність потреби дошкільника в спілкуванні полягає в прагненні до пізнання самого себе й інших людей, у спробі зрозуміти, що він може, уміє, знає.

У ранньому віці дитина максимально потребує контактів з дорослим, але володіє дуже обмеженими засобами спілкування з ним. Дорослий же поводиться з малюком так, ніби сподівається на відповідь з його боку, ніби дитина розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий наділяє дитину здатністю розуміння його дій. У результаті такої поведінки дорослого у дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба в спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, де предметом стає інша людина (М.Лісіна). Тепер активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Малюк сам починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.