Розвиток усного мовлення у розумово відсталих дітей

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кам’янець-Подільський  національний університет ІМЕНІ  ІВАНА ОГІЄНКА

ФАКУЛЬТЕТ КОРЕКЦІЙНОЇ  І СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

любчак ніна павлівна

 

РОЗВИТОК УСНОГО МОВЛЕННЯ У РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ДІТЕЙ

 

КУРСОВА РОБОТА

 

Спеціальність «Дефектологія. Олігофренопедагогіка. Логопедія»

 

 

Науковий керівник:

старший викладач

О.П.Мілевська

 

 

Кам’янець-Подільський,

2009р.

 

З М І С Т

сторінки

ВСТУП……………………………………………………………………..3

 

Розділ  І. Теоретичні основні вивчення розвитку мовлення у розумово відсталих дітей

1.1.Затримка розвитку мовлення у розумово відсталих дітей.................5

1.2. Характеристика звуковимови та лексичної сторони мовлення у розумово  відсталих дітей………………………………………………………...7

1.3. Характеристика граматичної сторони мовлення у розумово відсталих дітей…………………………………………………………………...22

 

Розділ ІІ Дослідження залежності якості засвоєння навчального матеріалу від рівня розвитку мовлення

2.1. Методика діагностики  рівня розвитку мовлення у розумово відсталих дітей …………………………………………………………………..29

2.2. Аналіз результатів  дослідження……………………………………34

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………..38

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В С Т У  П

Проблема мовлення – одна з найважливіших у загальній і спеціальній психології. Це зумовлено тією виключною роллю, яку відіграє мовлення в житті людини.

Мовлення є основним засобом спілкування людей. Володіючи  мовленням, людина може повідомити про  свої думки, почуття, бажання оточуючим, поділитися з ними досвідом, узгодити дії. Мовлення – необхідна основа людського мислення, його знаряддя. Мисленнєві операції – аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування та ін. – розвиваються і вдосконалюються по мірі того, як дитина оволодіває мовленням.

Мовлення є засобом  регуляції психологічної діяльності людини. Воно організує процеси пам’яті і сприймання, полегшує впізнавання і розрізнення предметів. Значну роль грає мовлення в формуванні і протіканні вольових процесів, а також емоційних переживань.

Грубі недоліки мовлення розумово відсталих дітей привертали до себе увагу багатьох дослідників вже на самих ранніх етапах становлення дефектології і розцінювались як один з основних критеріїв аномалії розумового розвитку (Е.Сеген, А.Біне, Т.Симон, Ескіроль та ін.). І в наш час загальна характеристика розумової відсталості дитини завжди включає вказівку на її низькі вербальні здібності (Т.А.Власова, Л.В.Занков, Г.М.Дульнєв, М.С.Певзнер, Ж.І.Шиф, Н.М.Стадненко, О.П.Гаврілушкіна, Н.О.Коннор, Б.Хермелін, Е.Шольц-Ерзам та ін.).

Проте слід зазначити, що між рівнем розвитку мовлення дитини і її інтелектом існують складні взаємовідносини. Аномалії мовленнєвого розвитку крім розумової відсталості можуть бути зумовлені багатьма причинами, у тому числі зниженням слуху, порушеннями будови та функціонування артикуляційного апарату та ін.

Не дивлячись на розробленість проблеми в цілому, в ній існує ряд недостатньо вивчених аспектів.

Об’єктом дослідження є діти з розумовою відсталістю молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження -  усне мовлення розумово відсталих дітей і всі його сторони: фонетична, лексична і граматична.

У своєму дослідженні  ми висуваємо таку гіпотезу - між рівнем розвитку усного мовлення і рівнем успішності засвоєння навчального матеріалу існує певний взаємозв’язок: чим вищий рівень розвитку усного мовлення розумово відсталої дитини, тим краще вона засвоює навчальну програму допоміжної школи.

Мета дослідження – дослідити особливості розвитку усного мовлення розумово відсталих дітей у порівнянні з нормальними дітьми і на фактичному матеріалі відстежити ті глибокі і специфічні порушення, які характерні для мовлення розумово відсталих дітей, а також з’ясувати чи існує залежність між рівнем мовленнєвого розвитку дитини і якістю засвоєння нею навчального матеріалу.

Для досягнення поставленої мети вирішувались наступні завдання курсової роботи:

1. Аналітичний огляд наукових джерел із проблеми дослідження.

2. Охарактеризувати звуковимову, лексичну та граматичну сторони мовлення у розумово відсталих дітей.

3. Провести дослідження залежності якості засвоєння навчального матеріалу від рівня розвитку мовлення.

Теоретичне  значення курсової роботи полягає у тому, що опрацьовано спеціальну та загальну психолого-педагогічну літературу з проблеми розвитку усного мовлення у розумово відсталих дітей.

Практичне значення курсової роботи. Запропонована методика діагностики рівня розвитку мовлення у розумово відсталих дітей може бути застосована при роботі із дітьми, що мають розумову відсталість.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел.

Розділ  І.

Теоретичні основні вивчення розвитку мовлення у розумово відсталих дітей

 

1.1.Затримка  розвитку мовлення у розумово  відсталих дітей

Широко відомий той  факт, що розумово відсталі діти, не маючи  ні пошкоджень слуху, ні різких аномалій у будові артикуляційного апарату, оволодівають мовленням однолітків. У ряді досліджень, що присвячені особливостям розвитку учнів допоміжної школи (Л.В.Занков, 1951; М.С.Певзнер, 1959 та ін.), ми зустрічаємо великий фактичний матеріал, який свідчить про те,  що перші слова та чи інша розумово відстала дитина починає говорити не в рік-півтора, а лише на третьому, четвертому і навіть на п’ятому році життя.

Зарубіжні автори також  відмічають сповільненість формування мовлення у розумово відсталих дітей. Так, за даними Каселя, Шлезингера та Зеємана (1962), більш ніж 40% розумово відсталих починають розмовляти пізніше 3-х років.

Треба зазначити, що затримується не лише розвиток активного мовлення дітей. Вони значно гірше розуміють  звернене до них мовлення. Якщо висловлювання співрозмовника довгі, то діти швидко втомлюються, перестають слухати. Особливо яскраво це виявляється тоді, коли відсутні конкретні опори, які привертають увагу дітей і допомагають дітям зрозуміти, що від них хочуть дорослі.

Нормальна дитина за дошкільний період свого життя практично користується мовленням п’ять з половиною років. Вона приходить до школи з розвиненим розмовно-побутовим мовленням. Вона легко спілкується з оточуючими, вільно бере участь у бесідах на зрозумілі їй теми, може розповідати про події, які їй довелось пережити і т.п.

У розумово відсталої  дитини на момент вступу до школи (тобто 7 років), практика мовного спілкування займає менший відрізок часу – всього 3-4 роки. До того ж темп розвитку її мовлення всі ці роки дуже сповільнений, а мовна активність недостатня. Розмовно-побутове мовлення дитини розвинуте дуже слабо. Це ускладнює її мовне спілкування з дорослими. Дитина рідко бере участь в бесідах, на поставлені питання відповідає односкладно і далеко не завжди вірно. Значно ускладненим виявляється також виконання доручень і завдань.

При поясненні причин, що зумовлюють повільне формування мовлення у розумово відсталих дітей, треба  виходити насамперед з характерного для них загального недорозвитку усієї психіки в цілому, який призводить до значних змін і затримок у розумовому розвитку. Один з прямих наслідків цього – більш пізній, ніж у нормальних дітей, розвиток фонематичного слуху.

Певне значення в сповільненому  розвитку мовлення цих дітей має  їх загальний моторний недорозвиток. Він порушує процес дійового знайомства дитини з оточуючим світом і тим самим гальмує накопичення уявлень про нього. До того ж довільна вимова звуків і слів вимагає високого ступеню координації рухів органів мовлення, що становить для розумово відсталих дітей значну трудність.

Розвиток артикуляції  безпосередньо пов’язаний з формуванням  фонетичного слуху. В період становлення  мовлення дитина краще розрізнює  на слух ті звуки, які вимовляє, ніж  ті, яких не вимовляє.

Характерний для розумово відсталих дітей слабий розвиток фонематичного слуху і недостатність рухів мовних органів впливають один на одне і гальмують розвиток мовлення.

Важливим фактором, що затримує розвиток мовлення розумово відсталих, є також характерна для  них недостатність засвоєння семантичної сторони рідної мови. Відомо, що діти впізнають і вимовляють знайомі слова набагато легше і точніше, ніж незнайомі. Тобто, значення слова грає суттєву роль в організації фонематичного слуху дитини. Аномалія загального розвитку створює перепони для розуміння розумово відсталою дитиною значення тих слів, які вимовляють оточуючі. Порушення засвоєння значень слів, в свою чергу, негативно позначається на розвитку фонематичного слуху і тим самим гальмує формування мовлення дитини.

У нормального дошкільника мовлення формується у тісному зв’язку з розширенням безпосереднього життєвого досвіду, в процесі спілкування з оточуючими його людьми. Активна практична і пізнавальна діяльність дитини збагачує коло його уявлень, стимулює виникнення у нього нових потреб і інтересів. Це, в свою чергу, призводить до того, що в неї різко зростає потреба мовного спілкування з дорослими. Спілкуючись з дорослими, дитина збагачує свій словниковий запас, дізнається про нові значення слів, засвоює словосполучення і далі використовує їх для вираження своїх бажань, почуттів, ставлення до інших людей та ін.

У розумово відсталої  дитини розвиток мовлення також обумовлений  збагаченням його життєвого досвіду  і спілкування з оточуючими. Проте  через загальний недорозвиток психіки процес розширення досвіду протікає повільно і збитково. Тому розумово відстала дитина не відчуває так як її нормальні однолітки, потреби в мовному спілкуванні з  оточуючими і менше спілкується з ними. Спілкування з дорослим формується у нього з запізненням і з значним відхиленням від норми.

 

 

1.2. Характеристика  звуковимови та лексичної сторони  мовлення у розумово  відсталих  дітей 

Формування звуковимови відбувається у нормальної дитини на протязі перших 4-5 років. Оволодіваючи рідною мовою, він навчається виділяти слова із  мовного потоку, аналізувати їх, чути в них основні смислорозрізнювальні звуки – фонеми і  вимовляти їх. Поступово, з розвитком слухового аналізу та синтезу, з удосконаленням роботи артикуляційного апарату і оволодінням семантичною стороною мовлення, звуковимова стає все більш правильною і на момент вступу дитини до школи зазвичай відповідає фонетичним нормам мови. Навіть при короткочасному відвідуванні допоміжної школи важко не помітити, що мовлення учнів молодших класів значною мірою відрізняється від мовлення їх однолітків з масової школи в найрізноманітніших аспектах, в тому числі і в фонетичній стороні.

Про наявність вад  звуковимови у розумово відсталих  дітей говорили різні автори А.О.Попова, Г.Я.Трошин, Є.М.Хватцев, Р.Є.Лєвіна, С.С.Ляпідевський, Д.І.Орлова та ін..

У більшості учнів  допоміжної школи немає грубих порушень звуковимовної сторони мовлення, які б заважали вимові простих  побутових слів і робили б їх мовлення абсолютно незрозумілим для оточуючих. Проте серед розумово відсталих учнів молодших класів нерідко зустрічаються діти з більш-менш різко вираженими вадами звуковимови.

Недоліки звуковимови  розумово відсталих учнів – один з проявів загального недорозвитку мовлення.  В їх основі лежить сповільнене  засвоєння дитиною звукової сторони рідної мови. Для розумово відсталої дитини характерними є фонетико-фонематичні порушення, причиною яких є неточна слухова диференціація близьких за звучанням фонем і труднощі із звуковим аналізом слова. Дійсно, недостатньо чітко розрізнюючи подібні звуки, дитина не може навчитися правильно їх вимовляти, через те, що немає можливості самостійно контролювати і вдосконалювати свою вимову. Дефектність звукового аналізу та синтезу слів зі свого боку створює перешкоди для оволодіння їх складом, призводить до пропусків і перестановки звуків і складів в словах, а також до недоговорювання закінчень.

Порушення вимови звуків у розумово відсталих дітей проявляються в трьох варіантах. Це, по-перше, повне  невміння вимовляти той чи інший  звук. В даному випадку дитина або опускає цей звук або замінює його іншим. По-друге, неправильне використання звуків, що проявляється у різних нестійких замінах даного звуку іншим, дещо подібним за звучанням и артикуляцією. І нарешті, спостерігається викривлена вимова ряду звуків, яка викликана неправильно сформованим  артикулюванням. Сюди ж відносять і випадки недиференційованої вимови двох або кількох звуків.