Розвиток усного мовлення у розумово відсталих дітей

Після  цього отриманий  матеріал аналізується таким чином: співставляється рівень розуміння мови дитиною з рівнем розвитку його експресивної мови та виконанням невербальних завдань, а також співвіднести дані свого обстеження з матеріалами умовного еталону норми, встановивши, до якого етапу розвитку мовлення належить виявлений рівень мовного  розвитку.

Для діагностування ІІ рівня ЗНМ дитину обстежують за допомогою таких завдань:

1. визначення назв дій, знайомих дитині (дитині пропонують розглянути сюжетні малюнки, на яких 2 особи виконують різні дії);

2) визначення  назв  дій, виражених зворотніми дієсловами (питання ставляться так: - Покажи, хто вмивається?);

3) визначення дій, подібних  за ситуацією питання ставиться до суміжних малюнків, де зображені дії, подібні за ситуації; питання буде таким: - Покажи, яка дівчинка пише, а яка малює?);

4) встановити, чи складалось  у дитини розуміння спрямованості  дії, об’єкту дії, розуміння  місця дії або для чого вона здійснюється (за допомогою запитань до сюжетних малюнків: що, кого, куди, на чому, чим, кому, ким, з чим і т.д.);

5) встановити, чи впізнає  дитина предмети за їх призначенням (на малюнку декілька знайомих  дитині предметів, питання таке: - Покажи, чим ти п’єш молоко?);

6) встановити, чи розуміє дитина прохання, запитання, якщо вони пов’язані із просторовим розміщенням предметів, які розташовані у звичних для дитини місцях;

7) запропонувати дитині  запам’ятати 2-3 дії, сформульовані  в одному проханні (налий у склянку води і дай бабусі);

8) встановити, як дитина  розуміє елементарні часові відношення: давно-недавно, вчора-сьогодні);

9) визначення  назв  ознак предметів (порівняння 2-х предметів);

10) виявлення активного  дієслівного словника та характеру його використання: чи знає назви дій; замінює їх жестами; використовує тільки основи дієслів або їх інфінітивні форми; використовує дієслова у дійсному способі теперішнього часу;

11) встановити, чи розрізняє  дитина граматичні форми іменників  в однині та множині;

12) використовуючи словозмінну  іменників, з’ясувати:

- які відмінкові форми,  крім називного відмінка, використовуються  дитиною правильно за змістом;

- які відмінкові закінчення  змішуються між собою;

- які є можливості  утворення форм слів за аналогією;

13) встановити, чи розрізняє  дитина зменшувально-пестливих суфіксів;

14) виявити можливості  словозміни дієслів:

- які форми дієслів  використовує;

- чи змінює дієслова  за особами (якими);

- чи використовує окремо  теперішній та минулий час;

- чи доступна зворотна форма дієслів.

15) встановити, чи розрізняє  дитина форми однини та множини  дієслів;

16) встановити, чи розрізняє  дитина чоловічий та жіночий рід у дієсловах минулого часу;

17) встановити, чи розуміє  дитина значення префіксальних  змін дієслівних форм;

18) встановити, чи розуміє  дитина активний та пасивний  стан дієслів;

19) встановити, чи розуміє  дитина дієслова доконаного та  недоконаного виду;

20) утворення дієслів  від звуконаслідувальних слів;

21) встановити, можливість  використання дитиною простих прийменників, які виражають деякі просторові взаємовідношення двох предметів;

22) встановити, чи розрізняє  дитина прикметники в однині  та множині;

23) встановити, чи розрізняє  дитина граматичні форми роду  прикметників;

24) запропонувати відтворити  моделі (контури) слів з різною кількістю складів.

Результати обстеження оцінюються таким чином: порівнюється рівень імпресивного та експресивного  мовлення, встановлюється, що недорозвинуто  у більшій мірі, співставляється  з рівнем невербальної діяльності; а також співвіднести дані обстеження з матеріалами умовного еталону норми, встановивши, до якого етапу розвитку мовлення належить виявлений рівень мовного розвитку.

Для діагностування ІІІ рівня недорозвитку мовлення завдання підбираються найбільш складні:

1) встановити максимальний обсяг речень, які використовує дитина і наявність елементів побудови складного речення;

2) запропонувати скласти  розповідь за серією сюжетних  малюнків;

3) запропонувати прослухати  казку або оповідання (знайоме,  потім незнайоме), відповісти на запитання щодо тексту і переказати його;

4) дослідження можливості  словозміни іменників за всіма  відмінками в однині та множині;

5) виявлення можливості  словозміни за особами, часом,  родами;

6) перевірка вміння  узгоджувати прикметники з іменниками;

7) розуміння дитиною  родових ознак предметів, вираження  особовими займенниками у непрямих  відмінках;

8) розуміння відмінкових  закінчень та конструкцій, що виражають відношення осіб, предметів між собою;

9) виявити можливості  словотворення за частинами мови.

 

 

2.2. Аналіз результатів  дослідження 

Для  дослідження рівня  розвитку мовлення розумово відсталих  дітей четвертого класу допоміжної школи ми використали описану вище методику Пічугіної Т.В. та ін. До того ж ми мали можливість спостерігати за мовленням цих дітей на уроках, під час перерв, у групі продовженого дня. Також нами була організована робота по малюнкам і оповіданням. Дітям пропонувалось прочитати текст, ставилися питання до прочитаного такі, що мали на меті з‘ясувати розуміння дитиною окремих слів, виразів з прочитаного оповідання, а також на розуміння тексту в цілому. Після цього дітям пропонувалося переказати зміст прочитаного. Подібна робота проводилась і з сюжетними малюнками. Крім того чи використали інформацію, яку дістали з бесід з викладачами, що навчають цих дітей і вихователем групи продовженого дня.

Аналіз отриманих результатів  логопедичного обстеження дав наступний  результат: всі діти мають ІІІ рівень загального недорозвитку мовлення, але це не є однорідний недорозвиток, тому ми використали додатково аналіз якості виконання дітьми поставлених завдань, а також спиралися на данні додаткових джерел оцінювання стану мовлення дітей, про які йшлося вище. Таким чином, усіх дітей (12 чоловік) ми поділили на 3 групи: з високим рівнем розвитку мовлення, з середнім рівнем розвитку мовлення, з низьким рівнем розвитку мовлення.

В групу з високим  рівнем розвитку мовлення ми віднесли дітей, які швидко і легко справлялися із поставленими завданнями, словниковий запас яких дозволяє чітко сформулювати думку, які правильно вживають прийменники, правильно будують прості речення, іноді вдаються до використання в мовленні і складних речень (в т.ч. і підрядних).

В групу дітей з  середнім рівнем розвитку мовлення увійшли  учні, які на виконання кожного  завдання затрачували багато часу,у  відповідях яких не було впевненості, а також, які іноді могли припуститися помилок. У повсякденному житті  мовлення цих дітей багате на граматичні помилки, іноді вони неправильно вживають прийменники, словникового запасу їм часто не вистачає для висловлювання думки, деякі слова вони розуміють потворно. Прості речення будують майже без помилок, а складними реченнями майже не користуються (інколи складносурядними).

Низький рівень розвитку мовлення мають діти, які затратили  на виконання завдань найбільше  часу, або, навпаки, відповідали швидко і невірно. У повсякденному житті  їх мовлення має фонетичні і граматичні вади, словниковий запас  дуже бідний і не дозволяє дитині ясно і чітко формулювати думку. Речення і прості, і складні будуються ними переважно з помилками, часто прийменники вживаються ними не вірно.

Розподіл по групам відбувся наступним чином:

• високий рівень – 4 учні (Цегельник В., Татарінов Б., Істранов О., Найдьонова Г.);
• середній рівень – 6 учнів (Гайдамака А, Доценко В., Теплицька Г., Кузьміна К., Нікітченко І., Матвеєва В.);
• низький рівень – 2 учні (Ступок С., Рудиченко В.).

Після проведення логопедичного  обстеження ми дослідили стан успішності засвоєння навчального матеріалу учнями кожної з цих груп. Це дослідження ми проводили аналізуючи класний журнал, де ведеться облік успішності учнів по всіх навчальних дисциплінам, що вивчаються у четвертому класі допоміжної школи.

Виявилося, що залежність між рівнем розвитку мовлення і якістю засвоєння навчального матеріалу  більше просліджується на гуманітарних дисциплінах (читання, російська мова, українська мова), а також у таких предметах, як «Природа і людина», «Безпека життєдіяльності». Менша закономірність при навчанні математиці, а на засвоєнні «Трудового навчання», «Фізичної культури» і «Музики» рівень розвитку мовлення майже не позначається.

Підтвердимо ці данні конкретними прикладами:

Діти з високим рівнем розвитку  мовлення:

Цегельник В. – з усіх предметів має оцінку «5», крім математики («4») і фізкультури («4»);

Татарінов Б. – оцінку «5» має по всіх предметах, крім математики, музики («4») і фізкультури («3»);

Найдьонова Г. – оцінка «4» з читання (через низьку техніку читання), решта оцінок «5»;

Істранов О. – оцінку «4» має лише з малювання і  трудового навчання.

Таким чином, ми бачимо, що високий рівень розвитку мовлення дає  змогу цим дітям успішно засвоювати навчальну програму допоміжної школи.

 Діти з середнім рівнем розвитку мовлення:

Гайдамака А. – оцінку «4» має з читання, української  мови, трудового навчання, природи  і людини, ОЖЗ. Фізкультури;

Доценко В. – має оцінку «3» майже з усіх дисциплін (цей факт пояснюється тим, що хлопець має великі прогалини через хворобу);

Теплицька Г. – має  оцінки «4» з російської мови, української  мови,оцінку «3» з читання, решта  оцінки - «5».

Така сама картина  і у інших учнів, що увійшли  до цієї групи. В цілому, характеризуючи успішність дітей цієї групи треба  зазначити, що у порівнянні з першою групою переважна оцінка цих дітей – «4», особливо у гуманітарних предметах.

Діти з низьким рівнем розвитку мовлення:

Ступак С. – оцінка «3» з більшості предметів, виключення склали: математика «4», малювання «5», трудове навчання – «4», фізкультура –«4»;

Рудиченко В. – оцінка «3» російської та української мови, з «Природи та людини», «БЖД», інші предмети – оцінка «4».

Таким чином, низький  рівень розвитку мовлення не дозволяє цим дітям засвоювати навчальні  предмети на позитивні оцінки, їх переважна оцінка – «3».

Підсумовуючи весь отриманий  матеріал, можна зробити висновок, що рівень розвитку мовлення розумово відсталих дітей впливає на рівень засвоєння ними навчальної програми, особливо чітко цей вплив виявляється  у гуманітарних дисциплінах, таких як «Читання», «Українська мова», «Російська мова», а також таких предметах як «Природа і людина», «БЖД». У меншій залежності знаходяться рівень розвитку мовлення і успішність засвоєння точних дисциплін, таких як математика. А також треба зазначити, що нами не виявлено залежності між рівнем розвитку мовлення і успіхами у навчанні з таких предметів, як «Трудове навчання», «Малювання», «Музика», «Фізична культура».

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Учні  допоміжних шкіл чують і розмовляють. Як і діти, що розвиваються нормально, вони спілкуються з оточуючими і один з одним переважно з допомогою усного мовлення, яке засвоюють самостійно, у процесі живого спілкування. В оволодінні рідною мовою самостійно без спеціально організованої педагогічної допомоги проявляються позитивні можливості розумово відсталих учнів.

Проте,  треба зазначити, що вербальний розвиток розумово відсталих учнів відбувається аномально і характеризується глибокими і специфічними порушеннями і сповільненим темпом. Грубі недоліки яскраво просліджуються у різних сторонах мовленнєвої діяльності розумово відсталих учнів – у розумінні зверненого до них мовлення, у змісті і побудові самостійних висловлювань, у словниковому запасі, у вимові окремих звуків і цілих слів.

Аномальність розвитку мовлення у розумово відсталих дітей проявляється і більш пізньому його з’явленні і сповільненому і специфічному формуванні. Не маючи ні ушкоджень слуху, ні різких аномалій у будові артикуляційних органів, розумово відсталі учні починають говорити перші слова лише на третьому, четвертому і навіть п’ятому році життя. Таким чином розумово відсталі і нормальні діти проходять основні стадії мовленнєвого розвитку і різні вікові строки, проте мовлення розумово відсталих учнів має ряд суттєвих відхилень.

Характеризуючи фонетичну сторону мовлення розумово відсталих дітей треба зазначити, що у олігофренів значно частіше розповсюджені порушення звуковимови, ніж у дітей з нормальним інтелектом.