ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ СТАРШОКЛАСНИКІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

 

Кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки

 

 

Інститут педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва

 

 

 

СКИБА ІРИНА МИКОЛАЇВНА

 

 

 

ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ СТАРШОКЛАСНИКІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ

 

 

 

Курсова робота

 

з дисципліни "Соціально-педагогічні  технології у соціально-педагогічній діяльності"

 

 

Спеціальність: соціальна педагогіка – 6.010105

 

 

 

 

 

                                                                                                      Науковий керівник

                                                                                 Майборода Галина Яківна

                                                                                  кандидат педагогічних наук,

                                                                                                           доцент

 

 

 

          

Черкаси - 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-СИРОТАМИ В ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДАХ……...................…..6

 1.1. Соціально-педагогчний портрет старшокласників інтернатних закладів.......................................................................................................6

1.2. Аналіз соціально-педагогічної роботи у інтернатних закладах.....9

Висновки до 1 розділу………………………………………………………….14

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ СТАРШОКЛАСНИКІВ ИНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ.………….….15                                                                                                  

2.1. Форми і методи підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя……………………………………….15

2.2. Дослідження форми і методів підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя…………………………19

Висновки до 2 розділу……………………………………………………….....25

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………......26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….29 Додатки………………………………………………………………………...…33

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження.

На сьогодні В Україні налічується близько 368 державних установ, у яких мешкають діти-сироти. Із них більшу частину складають інтернати. Ситуація сирітства та перебування дитини в інтернаті всіма дослідниками розглядається, як стресова та трагічна ситуація, що залишає глибокий слід в її долі. Згідно досліджень психологів та педагогів стає достовірним факт формування абсолютно іншого типу особистості дитини в умові дитячого закладу інтернатного типу на відміну від умов сімейного виховання. Найбільші труднощі та відхилення у вихованців дитячих будинків та інтернатів спостерігається в емоційно-вольовій сфері. Вони виявляються в підвищеній тривожності, емоційної напруженості та стресі, неготовності долати труднощі, конформізмі, підвищеній агресивності, недовірливості, запальності та ін. Але найбільш актуальні проблеми розвитку вихованців інтернатних установ є труднощі соціалізації. Особливо ця проблема проявляється у старшокласників.

Соціальна ситуація розвитку дитини в інтернаті за відсутності нормальних для неї контактів (сім'я, друзі, сусіди тощо) призводить до того, що образ ролі створюється на основі суперечливої інформації дитиною-сиротою з різних джерел. У зв'язку з цим часто формуються спотворені образи соціальних ролей і помилкове уявлення про власну соціальну роль, як сироти , яка часто реалізується людиною протягом усього її життя. Також у цих дітей виникають проблеми у виборі майбутньої професії, спілкуванні з оточуючими та у побутовій сфері. Тому на сучасному етапі розвитку нашого суспільства є актуальним дослідження підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.

Проблему розвитку дитини в інтернаті вивчав Аркін А. А., також Кобзар Б. С. займався дослідженням умов перебування і виховання дітей в державних установах та наслідки такого виховання. На сучасному етапі розвитку соціальної педагогіки ці проблеми досліджують Артюх О. Р., Артюшкіна Л. М., Бесчастний М. О., Волинець Л. та інші. Бондаренко Т. В. та Петрочко Ж. В. вивчають форми та методи підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.  Також Кочкина Л. С., Шкуркіна В. М., Артюшкіна Л. М. займаються дослідженням ролі соціального педагога у процесі підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.

Актуальність проблеми, визначається загальною спрямованістю сучасних соціально-педагогічних досліджень на виявлення особливостей підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя, зумовила вибір нашого дослідження : "Шляхи підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя".

Мета дослідження полягає у з'ясуванні форм та методів підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.

Для досягнення поставленої мети необхідно  вирішити такі завдання:

-   вивчити та проаналізувати наукові джерела з досліджуваної теми;

-   визначити соціально-педагогічний портрет старшокласників інтернатних закладів;

-   проаналізувати соціально-педагогічноу роботу в інтернатних закладах;

-   визначити та обгрунтувати форми і методи підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя;

- дослідити використання форм та методів підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя;

    -    розробити тренінгів курс " Професія як основа життєвого успіху" для підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя. 

Об'єкт дослідження – процес підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.

Предметом дослідження є шляхи підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.

Для дослідження мети та вирішення завдань, було використано такі методи дослідження:

• теоретичні: аналіз та узагальнення психологічної, соціально-педагогічної літератури, досвіду роботи інтернатних закладів, що дозволило виявити, систематизувати та узагальнити теоретичні матеріали, визначити форми та методи соціально-педагогічної роботи з старшокласниками інтернатних закладів у процесі підготовки їх до самостійного життя;
• емпіричні: анкетування, за допомогою якого ми досліджували рівень проведення профорієнтаційної роботи в інтернаті з старшокласниками;
• математичні: обчислення результатів дослідження;
• графічні методи: застосовували для якісної та кількісної обробки результатів дослідження.

Теоретичне значення роботи полягає в науковому аналізі  проблеми підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її результати можуть бути використані у викладанні таких курсів як "Соціальна педагогіка", "Основи соціалізації особистості", "Технологій соціально-педагогічної діяльності", у процесі підготовки майбутніх спеціалістів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Загальний обсяг роботи 33 сторінок. Обсяг тексту роботи 18 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ-СИРОТАМИ В ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДАХ

 

 

1.1. Соціально-педагогічний портрет старшокласників інтернат них закладів

 

 

На сьогодні мережа інтернатних  закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у 2008 році складає 54 загальноосвітні школи-інтернати, в яких виховується 12 593 дітей. Сирітство залишає слід в житті дитини, веде до деформації психічних процесів, викликаних стресовими ситуаціями, позначається на соціалізації дитини. Втрата батьків або залишення ними дітей на призволяще з різних причин, що спричиняє трагедію дітей, призводить до психічних травм, ліквідацію або пом'якшення яких має взяти на себе суспільство, зазначає Бесчастний М. О. [9, С.18].

Немає сумніву в тому, що діти котрі з раннього віку залишаються без батьківської опіки, за деякими характеристиками відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ях. Розвиток дітей-сиріт, на думку Бевза Г. М. [8, С.15], залежить від ряду зовнішніх чинників, що впливає на психічний, особистісний, фізіологічний розвиток таких дітей.

Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої  можливості виховувати в сім'ї, є психічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. Наслідки психічної деривації проявляються в непристосованості дитини до соціально визначених норм життя та розвитку, вважає Аралова М. П. [3, С.56].

Надзвичайним випадком деривації є таке явище як госпіталізм  – це погіршення стану здоров'я дитини як наслідок тривалого перебування в лікувальних установах. Це стан виникає, коли дитина ще немовлям втрачає вже налагоджені близькі зв'язки з матір'ю або особою, яка її заміщує. Перша стадія прояву госпіталізму характеризується яскраво вираженим протестом: криком, агресивними спробами вирватися з неприємної ситуації. Але, через деякий період дитина заспокоюється, в цей період може виникнути ауто еротична активність, що є проявом намагань самої дитини розширити поле сенсорної стимуляції без допомоги дорослого. Спілкування з такими дітьми ускладнюється, а то і зовсім унеможливлюється, зауважує Аралова М. П.  [3. С.56].Розвиток поступово затримується, дитина втрачає вагу, сон стає нестійким, знижується опірність організму захворюванням. Далі порушується життєдіяльність основних життєвих систем – травлення, дихання, функціонування шкіряних покровів та основних органів, що робить їх вразливими до інфекцій. Якщо вчасно їм не допомогти, то процес стає незоборотним – розвивається синдром госпіталізму, що в крайніх проявах закінчується смертю.

Якщо дитині вдалося  вижити, то на третій стадії починається  процес відтворення стосунків з  оточуючими. Але дитина «психологічно  відмовилися» від материнської любові. І в цей момент вона може відреагувати на повернення матері безпристрасним, нехтуючим ставленням, навіть презирством.

Тривога, нудьга, депресія, а також агресія – все це спроби дитини відновити емоційні контакти з близькою людиною. Чим швидше це відбудеться, тим меншою мірою порушуються  її розвиток. На думку  Селіванова О. А. [22, С.57], описані явища дають можливість зрозуміти деякі механізми та причини виникнення проявів агресивності дитини, позбавленої батьківської турботи.

Пальчевський С. С. [19, С.385-386] вважає, що для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, нерідко характерні невпевненість у собі, неусвідомленість власної самооцінки, відсутність життєвої перспективи. У багатьох випадках у них формується комплекс безнадійності та безпорадності. Їм важко визначити сенс і мету свого життя ,сформувати потребу жити для когось.

Розвиток дітей, які  виховувалися поза сім'єю, свідчить про формування принципово інших механізмів її активності, які, дозволяючи дитині пристосуватися до життя в інтернат ній установі, обмежують її входження в суспільне соціальне оточення, зазначає Артюшкіна Л. М. [6, С.38], що наслідок неминучих втрат у житті дітей-сиріт виробляється механізм захисту від душевного болю – байдужості та черствості. Дефіцит афективного спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ, зумовлює розвиток неадекватності в побудові моделі подальшого спілкування: переживання захисних форм поведінки у конфліктних ситуаціях, що проявляється в нездатності до конструктивного вирішення проблемних ситуацій, агресивних спалахах, прагненні перекласти відповідальність на інших.

 Відсутність постійної  значимої фігури та безумовного  прийняття дорослим дитини, тиск  ситуації, необхідність постійно  пристосовуватися знижують активне  ставлення до життя, а отже  створюються умови для підвищення конформізму – схильність уникати прийняття самостійних рішень, пасивна,  пристосовницька орієнтація на запропоновані стандарти оцінок, поведінки. Прояв таких якостей поведінки робить дітей-сиріт легкою наживою криміногенних структур, вважає Аркін А. А. [4, С.16].

 У вихованців інтернатних закладів, на думку Філатової Г. [24, С. 15], спостерігають формування особистості з недорозвинутим механізмом активної, ініціативної та вільної поведінки, переживанням залежної та реактивної, для якої характерне особливе психологічне утворення – дитбудинківське «ми». Діти без батьків ділять свій світ на «свій» та «чужий». Але відмежовуючись від «чужих», вони здатні використовувати їх в своїх цілях. Тож нерідко у дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, домінують вузько прагматичні, споживацькі мотиви спілкування. Ослаблена внутрішня позиція, емоційна бідність, нерозвинута прихильність, звужене бачення перспектив, проблемність статево-рольового самовизначення, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, ситуативність мислення – далеко неповний перелік характеристик дітей, які виховуються поза сім'єю.