ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ СТАРШОКЛАСНИКІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт, зазначає Демнтєва І. [12, С.88], проявляється на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному,  соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: сома то-вегетативному, психомоторному та емоційно-ідеаторному. Розлади адаптації у «дітей без сім'ї» об'єдніє групи, найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психоподібні прояви, що зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт та менш представленими: психосоматичні – порушення сну, головні, серцеві болі, дискенизія жовчовивідних шляхів.

Антонова-Турченко О. Г. [2, С.129] вважає, що у ситуації несприятливого оточення та травмуючи переживань дитини залишається без захисту та підтримки близьких їй людей, вона втрачає надію на сприятливе майбутнє, може зупинитися в своєму розвитку, і навіть регресує (що є поверненням на ту стадію розвитку, в якій дитина відчувала себе комфортніше). Надмірна травмованість дитини може порушити процес її розвитку, викликати різні емоційні та поведінкові порушення, збочення в формуванні її особистості. І як наслідок, можливе відставання у розумовому розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, які виховуються в інтернатних закладах, від своїх однолітків з сімейного оточення.

1.2. Аналіз соціально-педагогічної роботи у інтернатних закладах

Соціальний захист дітей-сиріт  є дуже важливий для життя та розвитку  дитини як в інтернаті так і в самостійному житті. Але зважаючи на значимість проблеми соціального захисту дітей-сиріт, спеціального законодавства у цій сфері не було розроблено. На даний момент державна політика щодо дітей-сиріт та дітей без батьківського піклування, зазначає Пєша І. В. [21, С. 45], регулюється: Сімейним, Цивільним кодексами та Кодексом законів про працю України; законами України «Про охорону дитинства», «Про освіту», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, батьківського піклування» та ін.; двома Указами Президента України «Про додаткові заходи щодо вдосконалення професійно-технічної освіти в Україні» та «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»;  постановами Кабінету міністрів України «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про затвердження Порядку надання одноразової допомоги дітям сиротам і дітям, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку» та ін.

Запроваджується системи  дитячих будинків сімейного типу. Встановлюються вимоги до вихователів  у таких закладах. Закладено основи соціального захисту дітей-сиріт. Передбачається забезпечення освітою, житлом, робочими місцями, пільговими кредитами тощо. Місцеві органи державної влади зобов'язуються надавати матеріально-технічну допомогу таким закладам. Органи державної влади, вважає Волинець Л. [11, С.27], повинні щорічно забезпечувати санаторно-курортне лікування дітей-сиріт. Їм також гарантується безоплатне лікування та забезпечення медикаментами, навчання проїзд тощо. Додатково, для студентів передбачено повне державне утримання та надання грошової допомоги при вступі у розмірі 2,5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Під час навчання щорічно надається допомога  у розмірі 8 неоподаткованих мінімумів. При працевлаштуванні надається допомога не менше 40 неоподаткованих мінімумів та матеріальне забезпечення.

Статтею 25 Закону України  «Про охорону дитинства» визначаються умови соціального захисту дітей-сиріт, Гарантується право на житло, якщо дитину передано до навчально-виховного заходу. Житло, з якого вибули діти, позбавленні піклування може передаватись в оренду на час їх перебування у навчально-виховних закладах. У разі відсутності житла, вони мають право на першочергове його отримання. Держава гарантує працевлаштування дітей-сиріт після закінчення навчання.

Основними проблемами державної  політики соціального захисту дітей-сиріт, на думку Оліференко Л. Я. [17, С. 378], є недостатнє фінансування державних програм та відсутність фахівців з охорони дитинства.

Таким чином, формування основних засад державної та правової політики щодо дітей-сиріт що відбувається вже тривалий час. Суттєвих змін у  системі соціального захисту протягом 10 років не сталося. Ефективність політики соціального захисту через патронат та усиновлення не доведена,  в той час нічого не було зроблено для поліпшення умов інтернатних закладів де на даний момент перебуває значна кількість дітей-сиріт.

Загальні умови перебування  дітей у державних закладах опіки  жахливі, про можуть свідчити різні  телепередачі та статті в газетах  і журналах. Волинець Л. [11, С.28] зазначає, що загалом інвестування у державні заклади опіки було відсутнім у продовж десятків років, що спричинило байдуже ставлення до цих закладів ще до перехідного періоду; за останні п'ятнадцять років, коли відбувся колапс економіки, ці умови погіршилися.

У будь-якому разі існує  багато проблем, пов'язаних із моделлю опіки, запозиченою в інституціях, зауважує Картер Р. [14, С.55]. До них входять:

- поганий стан приміщень.  Багато закладів на вигляд  жахливі не лише через відсутність  ремонту й опорядження, часто  існує багато проблем, пов'язаних із конструкцією будівель. Обладнання і водогін потребують ремонту, туалетні кімнати й душові приміщення не відповідають технічним умовам. Часто бувають проблеми з опаленням.

- через відсутність  грошей, погано постачаються продукти, не витримуються технології у  приготування їжі, часто вихованцям бракує одягу. Деякі інституції виживають за рахунок того, що персонал на невеликих ділянках вирощує городину, а також завдяки допомозі одягом і харчуванням, яку надають міжнародні та місцеві організації;

- суттєво бракує персоналу: 30і більше дітей часто мешкають в одній кімнаті лише з одним або двома погано підготовленими членами персоналу, які мають за ними наглядати; тому, не дивно, що діти виростають без любові та турботи, які необхідні їм для повноцінного розвитку. На додаток, зауважує Картер Р. [14, С.55], політика щодо опіки часто не відповідає вимогам часу;

- порушення права дітей  стало звичною справою, тому  відповідним чином документуються. Є багато фактів побиття дітей як членами персоналу, так і іншими дітьми.

Наслідки умов перебування  в інтернатних закладах, вважає Кобзар Б. С. [15, С.73], є досить негативними. Чим довше дитина перебуває в інституції, тим гіршими є наслідки. Діти які , які провели дитинство в інтернатних   закладахі були позбавлені персонального контакту з оглядальниками часто будуть вразливими , вони потребуватимуть постійної уваги, а готовність піти за сторонніми людьми може зробити їх об'єктом торгівлі людьми, вони матимуть низький рівень знань у школі та в майбутньому не матимуть навичок батьківства у подальшому житті.. Особливо хвилюєте, що шкода, яка завдається дітям у інституціях, імовірно, ніколи не вдається виправити, тому наслідки є надто серйозними: хоча у фізичному розвитку, що притаманне дітям у державних закладах опіки, можна надолужити відповідним доглядом, відставанню у емоційному й соціальному розвитку набагато важче протистояти.

Картер Р. [14, С.59] визначив наслідки інституційної форми опіки: поганий стан розвитку; проблеми зору та слуху; неповноцінний фізичний розвиток; відставання моторних навичок; відставання когнітивних і соціальних навичок; жорстке поводження.

Також крім того у дітей які виховувались  в інтернаті існують ряд проблем, зауважує Артюх О. Р [5, С.38]. По-перше, проблеми у спілкуванні з оточуючими: іноді вони можуть бути розчарованими грубістю дорослих, байдужістю оточуючих до проблем інших людей, а іноді вони самі не йдуть на контакт з оточуючими, замкнуті, грубі та агресивні. Також проблеми створює «ефект натовпу», який розвивався з раннього дитинства, коли світ ділиться на «своїх» та «чужих». Вони не уявляють що не можна брати чужих речей, вважають що їжа, одяг та житло надаються людям даром. По-друге, це проблеми з житлом, взагалі при виході з інтернату дитина повинна забезпечуватись житлом, але на сьогодні дуже часто їм надається лише кімната в гуртожитку, а ще частіше вони залишаються без житла і без прописки. Також проблема в тому, що людина, яка не мала своєї домівки, не відноситься до неї як до цінності, для багатьох це те, що можна поміняти на гроші, і потім залишитись на вулиці. По-третє, проблеми пов'язані з професійною підготовкою та працевлаштуванням тому, що частіше через необізнаність про професії які існують діти обирають ті, які в майбутньому досить фізично виснажливі та низькооплачувані. По-четверте, це проблема утримання себе, приготування їжі, ведення власного господарства, розподіл власних коштів, знання власних прав та обов'язків. Також досить актуальною проблемою є спілкування з протилежною статтю, та створення сім'ї в майбутньому.

Але таке виховання має  не тільки негативний бік. Так Артюх О. Р. [5, С.40], звертає увагу на те, що під час навчання в інтернаті діти мають можливість влітку відпочивати в літніх оздоровчих таборах, а іноді навіть їздити на море; займатися спортом у різних секціях; 5-ти разове харчування; медичне обслуговування; забезпечення одягом та всім необхідним. Ці умови проживання є набагато кращими, ніж ті які може створити дитині асоціальна сім'я.

Висновки до 1 розділу

Вивчившии та проаналізувавши наукові джерела з досліджуваної теми, ми можево зробити наступні висновки.

Немає сумніву в тому, що діти котрі  з раннього віку залишаються без  батьківської опіки, за деякими характеристиками відрізняються від дітей, які  виховуються в сім'ях. Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої  можливості виховувати в сім'ї, є психічна депривація. Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, нерідко характерні невпевненість у собі, неусвідомленість власної самооцінки, відсутність життєвої перспективи,  тривога, нудьга, депресія, а також агресія. Розвиток дітей, які виховувались в інтернаті, свідчить про формування принципово інших механізмів  активної, ініціативної та вільної поведінки.

Соціальний захист дітей-сиріт  є дуже важливий для життя та розвитку  дитини як в інтернаті так і  в самостійному житті. Але зважаючи на значимість проблеми соціального захисту дітей-сиріт, спеціального законодавства у цій сфері не було розроблено. Ефективність політики соціального захисту через патронат та усиновлення не доведена,  в той час нічого не було зроблено для поліпшення умов інтернатних закладів де на даний момент перебуває значна кількість дітей-сиріт.

Загальні умови перебування  дітей у державних закладах опіки  жахливі. Існують багато проблем  пов'язаних із перебуванням та вихованням дітей в інтернаті, зокрема це: поганий стан приміщень; погано постачаються продукти, не витримуються технології у приготування їжі, часто вихованцям бракує одягу; суттєво бракує персоналу; порушення прав дітей. Чим довше дитина перебуває в інституції, тим гіршими є наслідки, які можуть проявлятися у поганому стані розвитку дитини;  у проблемах зору та слуху; в неповноцінному фізичному розвитоку; відставання моторних, когнітивних і соціальних навичок; жорсткому поводженні.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ СТАРШОКЛАНСИКІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ

2.1. Методи і форми підготовки старшокласників до самостійного життя

Бондаренко Т. В. [10, С.89] вважає, що для найкращої підготовки до самостійного життя старшокласників інтернатних закладів, слід мати чітку, комплексну картинку потреб конкретної дитини, а також розуміти як запропонована методи підготовки сприятимуть реалізації та розвитку її потенціалу в майбутньому. Крім того, комплексна оцінка допомагає виявити особливі потреби щодо терапевтичних чи освітніх втручань, а також дозволити розробити індивідуальні програми для підготовки старшокласника інтернатного закладу до переміщення до нового середовища. Здійснює оцінку потреб дитини та розробку індивідуального плану опіки соціальний працівник служби. Він формує команду для проведення оцінки, керує процесом оцінювання, виявляє потреби, розробляє індивідуальні опіки, пропонує  послуги  для  задоволення потреб старшокласника інтернатного закладу, залучає надавачів послуг, а також аналізує та оцінює ефективність втручання. Індивідуальний план опіки містить довготривалі завдання, метою яких є досягнення стабільності, а також показує, яким чином їм буде надано допомогу на шляху до самостійності, і включає: індивідуальний план навчання, індивідуальний план покращення здоров'я, індивідуальний план контактів, індивідуальний план виходу/адаптації до самостійного життя. Школа підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя має за мету, вважає Бондаренко Т. В. [10, С.90], розвинути соціальні навички та мінімізувати ризики молодих людей на етапі виходу у самостійне життя. Таким чином організація цієї школи дозволить вирішити такі проблеми, як обслуговування самого себе у самостійному житті, подолати емоційну нестабільність та навчити правильно спілкуватись з оточуючими.

Необхідність створення  методів підготовки до самостійного життя старшокласників інтернатних  закладів, зазначає Орбан-Ленбрик Л. [18, С.74], базується на визначення потреб цієї категорії дітей та аналізі ситуації щодо їх соціалізації та адаптації в суспільстві. Аналіз реальних життєвих історій випускників інтернатів підтверджує нагальну потребу в їх розробці та реалізації. Ось перелік типових проблеми з якими стикаються старшокласники інтернатних закладів: несформоване почуття прив'язаності; низький рівень соціалізації, креативності; невміння визначити проблеми та шляхи їх вирішення; неспроможність самостійно сприймати та брати на себе відповідальність; відсутній досвід планування витрат та витрачання коштів; проблеми самообслуговування; неблагополуччя та у власних родинах старшокласників інтернатів; викривлене розуміння сімейних цінностей; неготовність повернення на закріплену за ними житлову пощу де проживають батьки або родичі зі шкідливими звичками; відсутність житла; ізольованість, відсутність порадника в складній життєвій ситуації, тощо.

Петрочко Ж.В. [20, С.148] вважає, що для підготовки старшокласників інтернатних закладів до самостійного життя доцільно використовувати такі модулі що містять певну інформацію  та закріплення цієї інформації у формі гри і проводяться у формі тренінгів. Ці модулі можуть бути на різні теми, які стосуються певних сфер життя в які потрапить дитина після випуску з інтернату. Таким чином, запровадження таких тренінгів як "Який я є", “, "Упішне спілкування", "Поведінка у конфліктних ситуаціях" будуть ефективними для подолання проблеми спілкування дітей-сиріт з оточуючими, зниження конфліктності, та призведе до розуміння інших людей, їх проблем та потреб. Для подолання проблеми спілкування з протилежною статтю, розуміння ролі чоловіка та жінки, та створення у майбутньому власної сім'ї, на думку Петрочко Ж.В. [20, 149], запровадження тренінгу "Гендерні ролі особистості", “Репродуктивне здоровся”, “Любов та секс. Психологія взаємовідносин між хлопцями та дівчатами”, "Створення власної сім'ї" та інші, також до цих тренінгів слід додати ще зустріч з психологом, гінекологом, терапевтом та залучити до співпраці Центри планування сім'ї.

А для професійної підготовки старшокласників інтернатних закладів потрібно запровадити таку серію тренінгів, як “Я та мої здібності”, “Вибір майбутньої професії”, “Як почати власну бізнесову справу?”, які допоможуть дитині визначити свої здібності ,уміння, та певну схильність до оволодіння тією чи іншою професією, також допоможуть обрати той вид діяльності який підходить саме їй. Також ефективно буде впровадити тренінг „Права людини. Права дитини-сироти”, який дасть змогу дитині вивчити свої права та обов'язки і таким чином можуть бути вирішині низка проблем як із житлом так і пов'язаних з побутовою сферою.