Соціально-психологічні умови формування особистості підлітка

Так, Р.Бернс, представник гуманістичного напрямку в психології, підкреслював, що, незважаючи на досить складну структуру, однією з основних ознак сформованості «Я-концепції» є її внутрішня її цілісність [1, с. 13].

Схожі погляди знаходимо у роботах І.С. Кона, який розрізняє поняття Я-концепції, котру визначає як єдність самооцінки та уявлень індивіда про себе та «Образ Я», який може бути більш чи менш стійким. Він також розрізняє «Я-реальне», тобто те, як індивід сприймає себе у даний момент, і Я-ідеальне, тобто ідеальний образ себе. Але, на відміну від Р. Бернса, І.С. Кон вважає явищем нормальним розбіжність Я-реального і Я -ідеального. Більше того, вона трактується як необхідна умова цілеспрямованого виховання. Згідно з його точкою зору, у підлітковому віці це властиво усім, і когнітивного дисонансу він у цьому не вбачає.

За К. Роджерсом, особистість є не лише моделлю досягнутого рівня розвитку, а й потенційного. У рамках досліджуваної проблеми розвитку Я-концепції зупинимося дещо детальніше на поглядах К. Роджерса, які є досить продуктивними для розуміння психологічних механізмів ґендерної ідентифікації. На початку зазначимо, що терміни «Я» і Я-концепція вчений застосовує як синоніми і визначає їх як «постійне ціле», «організований постійний концептуальний Гештальт», утворений «у результаті сприйняття Я або мене» як «усвідомлення стосунків власного Я з іншими у ставленні до різних аспектів життя, а також цінностей». Немовля, зазначає К. Роджерс, не відчуває різниці між тим, що є «Я» і «не Я» [28, с. 156].

1.2. Особливості розвитку  особистості у підлітковому віці

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Підлітковий вік охоплює період від 11 – 12 до 14 – 15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5 – 9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість) [20, с. 6].

Вже більше століття ведеться дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника пов'язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі дитини, розгортається процес статевого дозрівання.

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження [20, с. 7].

У намаганнях пояснити суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка сформувалися різноманітні теорії про біологічну зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл (1844 – 1924), осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, «коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод» [20, с. 8].

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

У дослідженні підліткового віку важливо, на думку Л. Виготського, виокремити основне новоутворення у психіці підлітка, з'ясувати соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. А суть кризи перехідного віку полягає у перебудові цієї системи. Психологічний зміст підліткової кризи пов'язаний з виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни [20, с. 42].

Отже, враховуючи різні теорії, можна стверджувати, що особливості проявів і перебігу підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (відносин із навколишнім світом). Біологічний чинник впливає на підлітка опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням.

1.3. Становлення самосвідомості  підлітка

Універсальна категорія, за допомогою якої обґрунтовується процес особистісного становлення і розвитку, є поняття соціалізація. Вона визначається як процес становлення людського індивіда через формування в нього конкретних, соціально-історичних якостей у результаті предметно – діяльного освоєння їм певної системи загальних форм культури даного суспільства, за допомогою яких людина входить в суспільство через свою діяльністю [8, с. 138].

Якоюсь мірою таке визначення соціалізації дає можливість реально представити становлення особистості в єдності об’єктивних зовнішніх факторів і характеристик її духовного світу – як діяльне оволодіння людини культурою. Іншими словами, основне протиріччя особистісного становлення проявляється і частково вирішується в діяльності індивіда за освоєнням культури, де воно вирішується шляхом гармонізації соціально-загального і індивідуально-особливого [8, с. 130].

Деякі аспекти досліджуваної проблеми висвітлені у працях: філософських теоріях вільного часу як фактору формування розвитку особистості (Л.О. Аза, В.А. Артемов, Г.П. Орлов, В.М. Піча, Е.В. Соколов), концепціях формування культури особистості (Ю.Л. Афанасьєв, І.А. Зязюн, М.С. Каган, Н.Б. Крилова, В.О. Кудін).

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень із проблеми проведення вільного часу підлітками процес їх соціалізації та індивідуалізації є недостатньо дослідженим.

Одним з визначальних елементів мікросередовища, у якому формується особистість підлітка, є сім'я. Батьківська турбота проявляється в основному в тому, щоб одягти, нагодувати, улаштувати в престижну школу, тобто турбота демонструється лише на споживчому рівні. У цілому в дорослому соціумі відсутні ефективно діючі ґрати моральних норм, установлювані дорослим суспільством стосовно підростаючого покоління. Негативний мікроклімат у багатьох сім'ях, у системі формальних і неформальних відносин з світом дорослих обумовлює виникнення відчуженості, брутальності, ворожості певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі навколишніх, що створює об'єктивні передумови для прояву агресивності, демонстративно руйнівних дій. Інтенсивний розвиток самосвідомості приводить до того, що дитина в підлітковому віці знаходить протиріччя не тільки в навколишньому світі, але і у власному поданні про самого себе [19, с. 39].

Сучасний підліток живе у світі, складному по своєму змісту та тенденціям соціалізації, індивідуалізації, умовам формування та прояву творчих здібностей. Підлітки більше інших вікових груп страждають від нестабільності соціальної, економічної, моральної обстановки в країні, втративши необхідну орієнтацію в цінностях та ідеалах. При особливо несприятливих умовах часто виникає «синдром неуспішної особистості» [19, с. 38], що блокує формування індивідуальності дитини.

Гармонізувати властивості особистості підліток може тільки через зміну відносини, через зміну системи оцінок, якій піддають його дорослі. Нове покоління вчиться робити гроші в умовах «дикого» ринку, разом з ринковим способом життя в його гіршому варіанті, вбирає в себе всі властиві йому риси: агресивність, моральний нігілізм, презирство до творчої праці [19, с. 101].

Поводження стає імпульсивним, залежним від ситуації та дії групи, до якої належить підліток. Він не може контролювати вплив ситуації і стає залежним від її, що веде до збільшення ступеня довіри до лідерів і влучення під їхню владу, до розчинення в групі. Здатність протистояти таким впливам визначається моральною стійкістю особистості, тим втриманням ціннісних орієнтації, що забезпечує достатній рівень самоконтролю і самокритичності в будь-яких умовах [8, с. 12].

Індивідуальність, автономність людини досить відносна, тому що вона може реалізуватися тільки завдяки включенню життя, і головна проблема полягає в моральній деформації особистості, що викривляє потреби і мотиви, робить неадекватну оцінку своїх дій людських цінностей. Для багатьох підлітків характерна нерозвиненість моральних вподобань, споживча орієнтація, емоційна брутальність, агресивний спосіб самоствердження, що зв'язано, зокрема, з підвищеною сугестивністю, наслідування. Потік насильства в ЗМІ провокує агресивні форми поведінки підлітка, роблячи його дорослим власних очах. Це проявляється і у бажанні зайняти певне місце в референтній групі, добитися в такий спосіб визнання і самоствердження.

При цьому референтними групами для частини підлітків стають різні компанії з асоціальною спрямованістю. У фазі адаптації до референтної групи ровесників потреба «бути таким як референтна особа» задовольняється виконанням тих вимог, які диктує група [4, с. 132].

Потреба якось виділитися у фазі індивідуалізації задовольняється засобами і умовами, виробленими в провідному типі взаємин дитина-одноліток. Засоби та умови індивідуалізації переносяться в область взаємин з дорослими, які, у свою чергу, демонструють певні санкції. У випадку неприйняття значимим дорослим пропонованих підлітком засобів і умов його індивідуалізації виникає дисгармонія взаємовідносин, що веде до різних конфліктів. У результаті індивідуалізації підліток, відстоюючи свої права, погляди, принципи, умови самореалізації, починає виступати в гіпертрофованої ролі дорослого.

У підлітковому віці процес соціалізації опосередковується активністю самореалізації індивіда в суспільстві однолітків. Впливаючи на інших людей, підліток не стільки прагне вивчити ту або іншу норму, скільки практично, дієво втілити цю норму в своїх вчинках здійснити її в якості повноцінного соціального суб'єкта, реалізуючи дорослу роль. Для підлітка освоєння соціальних норм здійснюється не заради освоєння як такого, а для того, щоб підліток зміг заявити про себе як про особистість, почувати себе повноправним леном суспільства, тобто реалізує потребу бути особистістю. Доросле суспільство часом не знає, як знайти прийнятні форми визнання. Світ дорослих бачить у світі дитинства свою проекцію. Обмеження, які підліток переживає на шляху втілення своєї індивідуальності, пов'язані з тим, що все життя людини опосередковане присутністю в його індивідуальному житті других людей, що вже створили власні знакові системи для організації життя. Ці системи структурують всі складові життя, включаючи та поняття людини, «Я- концепцію» [8, с. 11].

Поняття нормальності в цьому просторі соціальних відносин задає ступінь волі для здійснення індивідуальної активності. Чим яскравіше буде розвиватися індивідуальність особистості, тим складніше будуть відбуватися її відносини з людьми, і тим більше буде зростати її соціальна активність [8, с. 89].

Таким чином, процеси соціалізації та індивідуалізації необхідні для становлення повноцінної особистості, однак їх єдність суперечливо проявляється у вигляді протилежних ціннісних орієнтацій, поведінкових стремлінь. Соціалізація заснована на процесі взаємодії, припускає обмін ролями, думками, засвоєння соціального досвіду, об'єднання в спільність. Індивідуальність вимагає відокремлення, виділення.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза – це продовження первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку – школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку – почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси – типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.