Соціально-психологічні умови формування особистості підлітка

Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність – завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат іще навчаються, їхня участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку – вибір професії. Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною. Уже після закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір – продовжувати навчання у середній школі чи піти до ПТУ.

 

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ

УМОВ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

2.1. Соціально-психологічні  умови формування особистості  підлітка

 

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. У школі це виявляється передусім у необхідності налагодження у зв'язку з предметним навчанням стосунків не з одним, а з багатьма вчителями, врахування особистісних якостей кожного з них і їх нерідко суперечливих вимог. Усе це, як зазначала Л. Божович, зумовлює нову позицію учнів щодо вчителів, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу дорослих, робить їх самостійнішими. Найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників. Тому в навчально-виховній роботі з підлітками необхідно враховувати важливість для їх поведінки і діяльності думки однолітків [14, с. 6].

Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками [11, с. 34]. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Міжособистісне спілкування підлітка. Реалізується воно у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим [15, с. 65].

Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні дещо старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною [14, с. 178].

Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому.

Спілкування підлітка з ровесниками. Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні вимоги. В результаті його самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а часом і браваду. Значущими є також якості, що безпосередньо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зазнайства, хвальковитості, зверхності [22, с. 39].

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книги, слухають однакову музику, надають перевагу подібному одягу та манері поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості [22, с. 40].

Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

 

2.2. Дослідження соціально-психологічних  умов формування особистості  підлітка

 

В даній роботі з метою дослідження психологічних умов формування особистості підлітка були застосовані три методики: перша – опитувальник акцентуацій характеру Г. Шмішека; друга – тест Т. Елерса для діагностики мотивації на досягнення успіху; третя – моторна проба Й. Шварцландера на визначення рівня домагань. Далі надається детальний опис кожної методики.

Опитувальник Г. Шмішека для діагностики акцентуацій характеру. Особистісний опитувальник, що призначений для діагностики типу акцентуації характеру, є реалізацією типологічного підходу до її вивчення [4, с. 11]. Опублікований Г. Шмішеком в 1970 р. Тест складається з 88 питань, на які потрібно відповісти «так» або «ні». Розроблений також скорочений варіант. За допомогою даної методики визначаються наступні 10 типів акцентуації особистості:

1. Демонстративний тип.

2. Педантичний тип.

3. Застріваючий тип.

4. Збудливий тип.

5. Гіпертимічний тип.

6. Дістимічний тип.

7. Тривожно-боязливий.

8. Циклотимічний тип.

9. Афективно-екзальтований.

10. Емотивний тип

Інструкція: «Вам пропонується відповісти на 88 питань, що стосуються різних сторін вашої особистості. Поруч із номером питання поставте знак + (так), якщо згодні, або – (ні), якщо не згодні. Відповідайте швидко, довго не замислюючись».

При збігу відповіді на запитання із ключем (див. Додаток А) ставиться один бал. Бали рахуються по кожній шкалі.

Інтерпретація результатів. Максимальна сума балів, одержуваних у результаті тестування – 24. По деяких джерелах, ознакою акцентуації вважається величина, що перевершує 12 балів. Інші ж на підставі практичного застосування опитувальника вважають, що сума балів у діапазоні від 15 до 19 говорить лише про тенденцію до того або іншого типу акцентуації. І лише у випадку перевищення 19 балів риса характеру є акцентованою [18, с. 156].

Тест Й. Шварцландера на визначення рівня домагань. Завдання дається як тест на моторну координацію. Випробовуваному пропонується бланк з чотирма прямокутними секціями по кількості проб в експерименті. У інструкції формулюється завдання поставити хрестики (x) в максимальному числі маленьких квадратів одного з прямокутників, виконуючи це завдання за певний час. Випробовуваного просять назвати кількість квадратів, яку він зможе заповнити за 10 с. Свою відповідь він заносить у верхню секцію першого прямокутника. Після проби, що починається і закінчується по команді експериментатора, випробовуваний підраховує кількість поставлених  елементів і відзначає її в нижній секції першого прямокутника. Далі по тій же схемі здійснюються наступні проби, причому на виконання третьої проби експериментатор, не попереджаючи випробовуваного, дає йому не 10, а 8 секунд, штучно створюючи при цьому ситуацію неуспіху. При обробці результатів зіставляється число графічних елементів, намічене для виконання, з тим, що реалізовується в кожній пробі. Середня величина рівня домагань (РД) підраховується по формулі, що порівнює рівень домагань в кожній пробі (РДn) з рівнем досягнень в кожній пробі (РДосn):

                          (РД2-РДос1)+(РД3-РДос2)+(РД4-РДос3)

                   РД =                                                                                         (2.1)

                                                            3

Стандарти рівня домагань:

– ³ 5                         - нереально високий рівень домагань

– від 3 до 4,99        - високий рівень домагань

– від 1 до 2,99        - помірний рівень домагань

– від  -1,49 до 0,99 - низький рівень домагань

– £ -1,50                  - нереально низький рівень домагань

Методика Т. Елерса для діагностики мотивації на досягнення успіху. Стімульний матеріалом є 41 твердження, на які випробовуваному необхідно дати один з 2 варіантів відповідей «так чи ні». Тест відноситься до моношкальних методик. Ступінь вираженості мотивації до успіху оцінюється кількістю балів, співпадаючих з ключем. Інструкція: «Вам буде запропоновано 41 питання, на кожне з яких відповідайте «так чи ні». Ключ: по 1 балу нараховується за відповіді «так» на наступні питання: 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 37, 41. Також нараховується по 1 балу за відповіді «ні» на питання: 6, 18, 19, 20, 24, 31, 36, 38,39. Відповіді на питання 1, 11, 12, 13, 19, 23, 33, 34, 35, 40 не враховуються. Далі підраховується сума набраних балів [20, с. 129].

Аналіз результатів:

– від 1 до 10 балів – низька мотивація до успіху;

– від 11 до 16 балів – середній рівень мотивації;

– від 17 до 20 балів – помірно високий рівень мотивації;

– більше 21 балів – дуже високий рівень мотивації до успіху.

 

2.3. Психологічний та  статистичний аналіз експерименту

 

В даній роботі з метою дослідження психологічних умов формування особистості підлітка були застосовані три методики: перша - опитувальник акцентуацій характеру Г. Шмішека; друга – тест Т. Елерса для діагностики мотивації на досягнення успіху; третя – моторна проба Й. Шварцландера на визначення рівня домагань. Дослідження проводилося на вибірці з 10 респондентів (п’ять з них – хлопчики, п’ять – дівчата) віком тринадцять – чотирнадцять років. Усі випробувані – учні 7 – В класу школи-гімназії № 6 м. Полтава.

За результатами дослідження за опитувальником акцентуацій характеру (див. табл. 2.1) отримані наступні результати. Чотири респонденти мають ярко виражені акцентуації – три дівчини (тривожно-боязлива, дістимічна та збудлива акцентуації) й один хлопчик (демонстративна акцентуація). Результати інших респондентів вказують на відсутність виражених акцентуацій, хоча деякі результати вказують на тенденцію до того чи іншого типу акцентуацій (два хлопчики мають тенденції до збудливого та застаріваючого типу; три дівчинки мають тенденції до збудливого, тривожно-боязливого та демонстративного типів).

Згідно з таблиці 2.1, можна зробити висновок, що найчастіше серед респондентів зустрічаються збудливий, тривожно-боязливий та демонстративний тип акцентуацій. Причому респондент № 10 із збудливим типом акцентуації має також тенденцію до демонстративного типу, респондент №4 із демонстративним типом має тенденцію до збудливого типу, респондент №9 із дістимічним типом має тенденцію до тривожно-боязливого типу.

Ніхто з респондентів не мав педантичний, гіпертимічний, циклотимічний, афективно-екзальтований та емотивний тип акцентуацій.

Таблиця 2.1

Результати дослідження за опитувальником акцентуацій характеру

Г. Шмішека

	Тип акцентуацій
	Дем.	П.	Зас.	Зб.	Г.	Діс.	Т.	Ц.	А.	Е.
Хлопчики, що мають акцентуації характеру	1
Хлопчики, що мають тенденцію до акцентуацій			1	1
Дівчата, що мають акцентуації характеру				1		1	1
Дівчата, що мають тенденцію до акцентуацій	1			1			1

 

Низьку мотивацію на досягнення успіху за методикою Т. Елерса (див. табл. 2.2) має 1 респондент (дівчина), середню мотивацію на досягнення успіху мають чотири респонденти (2 хлопчики і 2 дівчини), високу мотивацію на досягнення успіху мають 5 респондентів (3 хлопчики і 2 дівчини).

Таблиця 2.2