Соціально-психологічні умови формування особистості підлітка

Результати дослідження за методикою Т. Елерса для визначення мотивації на досягнення успіху

	Низька мотивація	Середня мотивація	Висока мотивація	Занадто висока мотивація
Хлопчики	0	2	3	0
Дівчата	1	2	2	0
Усього	1	4	5	0

 

За результатами дослідження за методикою Й. Шварцландера (див. табл. 2.3), нереалістично високий та нереалістично низький рівні домагань не має жоден респондент, низький рівень домагань мають 4 респонденти (2 хлопчика і 2 дівчини), помірний рівень домагань – 4 респонденти (2 хлопчика і 2 дівчини), високий рівень домагань – 2 респонденти (1 хлопчика і 1 дівчина).

 

Таблиця 2.3

Результати дослідження за методикою Й. Шварцландера

	Нереал. низький Р.Д.	Низький Р.Д.	Помірний Р.Д.	Високий Р.Д.	Нереал. високий Р.Д.
Хлопчики	0	2	2	1	0
Дівчата	0	2	2	1	0
Усього	0	4	4	2	0

 

Для аналізу отриманих результатів необхідно попарно порівняти дані, отримані по кожній з трьох методик за допомогою методів математичної статистики.

Для визначення статистично значущого зв’язку між трьома методиками розрахуємо коефіцієнти лінійної кореляції за формулою К. Пірсона.

Для першої методики оберемо тільки тих респондентів, які мають ярко виражені акцентуації або тенденцію до якогось типу акцентуації. Це всього шість респондентів із десяти, так як респонденти №4 та №9 мають як виражену акцентуацію, так і тенденцію до акцентуації, і для них беремо тільки перші дані (тобто дані про тип акцентуації). Вписуючи дані першої методики, враховуємо не бали, отримані по найбільш вираженій акцентуації, а саме порядковий номер акцентуації (від 1 до 10), тому що нам потрібно знайти зв'язок між конкретним типом акцентуації та рівнем вираженості мотивації на досягнення успіху (кореляція між першою та другою методиками) або рівнем вираженості рівня домагань (кореляція між першою та третьою методиками). Вписуючи дані для другої методики та дані для третьої методики враховуємо саме бали, отримані по методиці.

Тобто для розрахунку коефіцієнтів кореляції між першою та другою й першою та третьою методиками обираємо тільки шість респондентів. А для розрахунку коефіцієнтів кореляції між другою та третьою методиками - десять.

Розрахуємо коефіцієнт кореляції r(1) між першою та другою методиками для усієї вибірки:

n∑XY - ∑X*∑Y

                     r(1) =                                                                    , де              (2.2)

√ (n∑X^2-(∑X)^2)*(n∑Y^2-(∑Y)^2)

 

n – кількість респондентів у виборці (6 чоловік для кореляції між першою та другою й першою та третьою методиками – r(1), r(2) – або 10 чоловік для кореляції між другою та третьою методиками – r(3));

∑X – сума всіх результатів  за першу методику;

∑Y – сума всіх результатів (в балах) за другу методику;

∑X^2 – сума результатів, возведених у квадрат, за першу методику  (аналогічно для другої методики);

(∑X)^2 – сума всіх результатів у квадраті для першої методики (аналогічно для другої методики).

                                             10 * 200,7 - (15 * 147)

         r(1)  =                                                                         =   -0,32.           (2.3)

                       √(10 * 34,94 - 225) * (10 * 2469 - 21609)

 

2. Аналогічно розрахуємо коефіцієнти лінійної кореляції між першою та третьою методиками r(2), другою та третьою r(3).

r(2) = 0,17;

r(3) = 0,38.

3. Розділимо вибірку на хлопчиків  та дівчат. Так як хлопчиків  із акцентуаціями характеру тільки  два, а дівчат - чотири, то розрахунок кореляції між першою та другою й першою та третьою методиками проведемо тільки для дівчат – r(5), r(6), а для хлопчиків розрахуємо кореляцію тільки між другою та третьою методиками – r(4), як і для дівчат – r(7):

r(4) = -0,48;

r(5) = 0,59;

r(6) = -0,25;

r(7) = 0,98;

4. Перевіримо достовірність отриманих результатів для (n – 2) = (6 – 2) = 4 степенів свободи для r(1), r(2); (n-2) = (10-2) =8 степенів свободи для r(3); (n - 2) = (5 – 2) = 3 степені свободи для r(4), r(7); (n – 2) = (4 – 2) = 2 степенів свободи для r(5), r(6) при квантилі = 0,05.

Достовірна кореляція для 2 степенів свободи - та, яка більше або дорівнює 0,950; для 3 степенів свободи – якщо вона більше або дорівнює 0,878; для 4 степенів свободи - якщо вона більше або дорівнює 0,811; для 8 степенів свободи – та, яка більше або дорівнює 0,634 (згідно з таблицею критичних значень пірсонова r).

Єдиним достовірним результатом є пряма кореляція r(7) = 0,98 для дівчат між другою та третьою методикою, тобто чим вище мотивація на досягнення успіху у дівчат, тим вище у них рівень домагань (та навпаки).

У цілому, можна зробити висновок, що найчастіше серед респондентів зустрічаються збудливий, тривожно-боязливий та демонстративний тип акцентуацій. Ніхто з респондентів не мав педантичний, гіпертимічний, циклотимічний, афективно-екзальтований та емотивний тип акцентуацій. Більшість респондентів мають помірний та низький рівень домагань. Ті, хто мають низький рівень домагань, характеризуються високою та середньою мотивацією на досягнення успіху Ті, хто мають помірний рівень домагань, мають середню та високу мотивацію на досягнення успіху.

Також дослідження показало, що існує пряма кореляція між рівнем домагань та мотивацією на уникнення невдач у дівчат: чим більше в них рівень домагань, тим менша мотивація на уникнення невдач.

Згідно із загально признаними дослідженнями, люди, помірно та сильно орієнтовані на успіх, обирають середній рівень ризику. Ті, хто бояться невдач, обирають замалий або занадто високий рівень ризику. Чим вище мотивація на успіх, тим нижча готовність до ризику. При цьому мотивація на успіх впливає й на надію на успіх: при сильній мотивації на досягнення успіху надії на успіх частіше за все скромніші, ніж при низькій мотивації на успіх.

2.4. Практичні рекомендації щодо гармонійного особистісного розвитку підлітка

 

У психологічній і педагогічній літературі підлітковий вік представлений як найбільш проблематичний і суперечливий [8; 14; 22]. Основне протиріччя корениться в бажанні підлітка бути «як дорослий», мати повну свободу та самостійність, однак батьки, як і раніше, намагаються утримати його в рамках свого контролю, як у дитинстві. Проблеми підлітка підсилюються змінами гормонального тла його організму, тіла й відчуттів, що здійснює додатковий внесок у хитливу поведінку [2, с. 36].

Зазвичай прийнято говорити про так званих «важких» підлітків. Неслухняних дітей прийнято обвинувачувати («злі наміри», «порядні гени»). Із психологічної точки зору до числа «важких» попадають не гірші, а особливо чутливі й ранимі діти. Вони під впливом життєвих навантажень швидше «сходять із рейок», а тому потребують допомоги, а не осуду. Причини ж стійкого неблагополуччя треба шукати у глибинах психіки, і вона найчастіше емоційна, а не раціональна [15, с.198].

Психологічно можна виділити чотири основні причини порушення поведінки дітей:

– боротьба за увагу – неслухняність варто розглядати як спосіб привернення уваги до себе;

– боротьба за самоствердження – діти дуже чутливі до обмеження своєї свободи та до різких заборон;

– бажання помститись – у цьому виявляється образа на батьків;

– утрата віри у власний успіх – це глибоке переживання дитиною власного неблагополуччя. При цьому може спостерігатися зсув даного неблагополуччя: дитина переживає неблагополуччя в одній сфері, а невдачі виникають в іншій (наприклад, не складаються стосунки з товаришами, а в результаті стає запущеним навчання; або неуспіхи у школі провокують конфлікти вдома).

Задача дорослого (батька) зрозуміти, що з дитиною відбувається насправді. Зробити це можна, звернувши увагу на свої переживання та почуття [15, с. 165]. Якщо дитина бореться за увагу, то дорослий, як правило, відчуває роздратування; якщо дитина протистоїть дорослому, то останнього переповняє гнів; якщо це помста дитини, то дорослий відчуває образу; якщо ж дитина переживає неблагополуччя, дорослого охоплюють безнадійність і розпач.

Найважливіша психологічна порада батькам і вихователям: не реагуйте у звичний спосіб і не створюйте тим самим порочне коло. На практиці це здійснити складно, тому що наші емоції включаються автоматично [8, с. 6].

Якщо вашій дитині необхідна увага, то дайте її їй у спокійні моменти, коли ніхто нікому не досаждає (під час гри, спільних занять тощо). Витівки в цей час краще залишити без уваги. Якщо дитина бореться за незалежність, то менше включайтесь у її справи. Якщо ви розумієте, що дитина мстить вам, то спробуйте зрозуміти, за що [8, с. 16].

Якщо дитина зневірилась у собі, то зведіть «до нуля» усі свої очікування та претензії до неї. Знайдіть доступний для неї рівень задач й організуйте спільну діяльність, тому що сама вона не може вийти із глухого кута. Постарайтесь не критикувати дитину й шукайте будь-який привід, щоб її похвалити.

Шлях нормалізації відносин із дитиною, яка дорослішає, довгий і важкий. Дорослим у якомусь сенсі доведеться змінювати себе, але це єдиний шлях виховання «важкої» дитини [8, с. 23].

Найголовніші дорослі, з якими взаємодіють підлітки, – це їхні батьки. Діти та батьки насправді люблять один одного, але намагаються звично маніпулювати, щоб одержати якийсь виграш. Ось деякі приклади маніпулятивних прийомів підлітків:

– Плач (якщо вони хочуть одержати що-небудь, то ниють або плачуть).

– Погроза («Ага! Раз так, я кину школу»).

– Спекуляції («Ти мене не любиш, інакше б ти...»).

– Порівняння («У всіх уже є такі мотоцикли»).

– Вимагання чи шантаж («Напевно, я занедужаю»).

– Налаштування одного батька проти іншого («Мама не пускає мене в кіно, як же так, тато!»).

– Неправда («Я тут ні до чого»).

– Пригнічений стан (демонстративна депресія, щоби змусити батьків зробити саме те, що він хоче).

Батьки, звичайно, не залишаються в боргу й застосовують свої маніпуляції:

– Вабливі яблука («Віднеси сміття, і я підкину тобі на кишенькові витрати»).

– Погрози («Я думаю, що мені варто сходити до школи й довідатись про твої успіхи»).

– Порівняння («Наш сусід учиться краще, ніж ти, і він такий увічливий»).

– Нещирі обіцянки («Я поговорю з одною людиною про літні заняття в туристичному клубі»).

– Шантаж («Я поскаржусь батькові, а вже він-то з тобою розбереться»).

– Хвороба (використовується як засіб контролю: «Якщо ти не перестанеш цього робити, у мене буде серцевий напад»).

– Любов як засіб досягнення результату («Ти б не робив цього, якби хоч крапельку мене любив»).

Існує чотири чудових способи переключення негативних почуттів, що часом захльостують дітей, на соціально прийнятні дії [19, с. 138].

– Дати виговоритись і перетворити невдоволення, що жевріє в душі, на слова.

– Чітко позначити словами свої негативні почуття. Після цього вони зазвичай зникають.

– Змоделювати вихід із ситуації.

– Регулярно грати у спортивні ігри (теніс, шахи, футбол), щоби зняти напругу, що виникла в результаті боїв у родині та школі.

Допомогти підлітку уникнути небезпечної поведінки можна двома шляхами: задовольняти ті інтереси, що прийнятні (походи, риболовля, спорт), і допомагати йому пояснювати та називати свої негативні почуття. Підлітки повинні чітко розуміти, що є три моменти, що обмежують їхні дії. Вони зобов'язані стримати себе, якщо:

– цього вимагає безпека й існує реальна загроза здоров'ю;

– це загрожує їм, батьківській або чужій власності;

– цього вимагають закон і порядок прийнятності [19, с. 143].