Сучасні тенденції навчання у загальноосвітніх закладах України

                                       Комунальний заклад

                     «____________________________________»

                                   Харківської обласної ради

 

 

                               Кафедра педагогіки та психології

 

 

 

 

 

                                                Курсова робота

                                            з загальної педагогіки

                  Сучасні тенденції навчання у загальноосвітніх

                                         закладах України

 

 

 

                                               Студентки 3 курсу ______ групи

                                                        спеціальності 6.02.03.03

                                                      «Іноземна філологія та музичне мистецтво»

                                                       

                                                        Керівник: викладач кафедри

                                                        педагогіки та психології, к.п.н. _______

 

 

 

 

                                               Харків – 2012

                                               ЗМІСТ

 

ВСТУП..........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ОСВІТИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ...................................5

1. Зміст сучасної шкільної освіти............................................................................5
2. Тенденції розвитку сучасної шкільної освіти....................................................8
3. Впровадження нових технологій навчання у загальноосвітніх закладах України..................................................................................................................15

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ВПЛИВУ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ НА  ПРОЦЕС НАВЧАННЯ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ...............................................................................................23

2.1.  Експериментальна перевірка стану української шкільної освіти...................23

ВИСНОВКИ................................................................................................................29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

 

Освіта є основою  інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку кожного  суспільства.

Метою освіти є всебічний  розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання моральності. Освіта покликана формувати громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачувати на цій основі творчий, інтелектуальний, культурний потенціал народу, забезпечувати народне господарство кваліфікованими фахівцями.

 Актуальним  у  сучасній  системі  освіти  є  впровадження  суб’єкт-суб’єктної,  гуманістичної,  інноваційної  парадигми  освіти,  що  має  гу-манітарну спрямованість і створює умови для формування в учнів ключових компетентностей громадянина єдиного, інформаційного суспільства та демократичної держави з ринковою економікою. Нова парадигма передбачає створення атмосфери відповідальності, середовища, що стимулює самопідготовку. Головне – сформувати потяг і творче ставлення до навчання, створити для цього відповідні умови.

Інформатизація освіти є ключовим аспектом інноваційного  розвитку

освітніх систем. Протягом останнього десятиріччя наявна суттєва  позитивна 

динаміка цього напряму, однак із року в рік залишається низка проблем, які

не вирішуються і, відповідно, не дають змогу системі освіти вийти на новий 

якісний етап її розвитку. Процес встановлення навчальних комп’ютерних

комплексів у загальноосвітніх навчальних закладах України завершується. Разом із тим уже сьогодні актуальним є питання щодо модернізації комп’ютерної техніки та поетапного її оновлення [7, с. 28].

Сьогодні існує необхідність у підготовці матеріалів, які б  висвітлювали основні тенденції  розвитку національної освітньої системи, її трансформації

в умовах глобалізації для  прийняття виважених управлінських  рішень.

Проблеми розвитку сучасної системи освіти в України розглядались

І. Вакарчуком,  Л. Ващенко,  І. Гавриш,  В. Євдокимовим,  О. Коваленко,

В. Кременем, О. Локшиною, В. Луговим, Т. Лукіною, О. Ляшенко, В. Мад-зігоном, С. Ніколаєнко, О. Овчарук, В. Олійником, П. Полянським, І. Про-копенко та ін.

Об’єкт дослідження – процес навчання у загальноосвітніх закладах України.

Предмет дослідження – рівень сучасного розвитку освіти як засіб впливу на процес навчання.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив сучасного розвитку освіти на процес навчання у загальноосвітніх закладах України.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження узагальнити сутність понять «навчання», «зміст загальної середньої освіти», «гуманізація», «гуманітаризація», «технології навчання», розглянути зміст сучасної шкільної освіти.
2. Теоретично обґрунтувати необхідність розробки змісту сучасної шкільної освіти в Україні на основі загальних тенденцій розвитку освіти, впровадженні нових технологій навчання у навчальний процес.
3. Експериментльно перевірити вплив сучасних тенденцій навчання на стан української шкільної освіти.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду,  педагогічний експеримент, вивчення результатів опитування, методи математичної статистики, обробка та аналіз результатів дослідження.

 

 

 

 

                РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СУЧАСНОГО

       РОЗВИТКУ  ОСВІТИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ  УКРАЇНИ

 

1. Зміст сучасної шкільної освіти

 

Зміст загальної  середньої освіти - це частина культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. До складу людської культури входять: 1) вже здобуті суспільством знання про природу, саме суспільство, мислення, техніку і способи діяльності; 2) досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід; 3) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством; 4) досвід ставлень до світу, самого себе, тобто система емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості.

 Зміст загальної  середньої освіти - це не сукупність  складових, а деяка ''критична  маса'', яка забезпечує систему  загальнонаукових знань, умінь  і навичок, системне мислення, загальний світогляд, ціннісні орієнтації, імпульси до самоосвіти, саморозвитку.

До сучасного змісту освіти входить чотири основні компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; досвід виконання  відомих способів діяльності - у  формі умінь діяти за зразком; досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях; досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій.

Досвід пізнавальної діяльності особистості включає  систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання є основним елементом змісту загальної середньої  освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія.

Зміст загальної середньої  освіти охоплює різні види знань, які характерні для фундаментальних  наук: основні поняття і терміни, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного елементу знань; факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати свої ідеї, основні закони науки, що розкривають взаємозв'язки різних об'єктів і явищ дійсності; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історію отримання знання, історію науки; оцінні знання, знання про норми ставлень до різних явищ життя.

Досвід здійснення відомих  способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду складає  система загальних інтелектуальних  і практичних умінь та навичок, яка  є основою конкретних видів діяльності: пізнавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної. Ці види діяльності й забезпечують здатність підростаючих поколінь зберігати культуру народу.

Пізнавальна (навчальна  і позакласна) діяльність учня залучає  його до найважливіших засобів пізнання світу, розвиває кругозір, сприяє інтелектуальному розвиткові, формує потребу систематично опановувати наукові знання, займатися самоосвітою.

Трудова діяльність спрямована на створення, збереження і примноження  матеріальних цінностей (предметів культури), її видами є самообслуговування, суспільно корисна і продуктивна праця. Організація трудової діяльності учнів передбачає поєднання безкорисливої і оплаченої праці, що необхідно для життєдіяльності в умовах ринку.

Художня діяльність розвиває потребу в прекрасному, здатність до художнього мислення, естетичного кругозору, стимулює художню самодіяльність учня.

Громадська діяльність сприяє соціалізації школяра, формує його громадянську позицію, залучає до активного  перетворення дійсності.

Ціннісно-орієнтаційна діяльність спрямована на раціональне осмислення учнями загальнолюдських і національних цінностей, усвідомлення особистої причетності до світу в усіх його проявах, становлення учнів як суб'єктів соціальних відносин.

Комунікативна діяльність є вільним спілкуванням передусім у вигляді спеціально організованого дозвілля учнів, коли метою і змістом діяльності стає спілкування з іншою людиною як вартістю.

У межах цих основних видів вирізняють матеріальну і  духовну, виробничу та споживацьку, репродуктивну і творчу діяльність. Названі види діяльності відображаються в змісті освіти, здебільшого поєднуючись у способах діяльності. Тому при відборі змісту враховуються як види, так і галузі діяльності (соціально-політична, художньо-естетична, сімейно-побутова тощо).

Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів вирішення назрілих проблем. Він вимагає самостійного застосування раніше засвоєних знань  і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.

 Важливими рисами  творчої діяльності є:

- самостійне перенесення  знань і умінь у нову ситуацію;

- бачення нової проблеми  в знайомій ситуації;

- бачення структури  об'єкта і його нової функції;

- самостійне комбінування  відомих способів діяльності в новий;

- знаходження різних  способів вирішення проблеми  і альтернативних доказів;

- побудова принципово  нового способу вирішення проблеми, який є комбінацією відомих.

 Цей вид соціального  досвіду розвиває ті здібності  молодого покоління, які сприятимуть подальшому розвиткові культури.

 Досвід ставлень  особистості до світу, діяльності  є специфічним. Сфера почуттів  людини не збігається зі змістом  знань про навколишню дійсність,  навичками й уміннями.

Культура її почуттів - особливий феномен, який є наслідком соціального розвитку. Система мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень разом із знаннями і вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.

Усі перераховані компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані і взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійснюється на основі певних знань і умінь; вихованість передбачає знання про ту дійсність, до якої встановлюється те чи інше відношення; знання про діяльність, забарвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

Засвоєння цих компонентів  соціального досвіду дасть змогу  молодій людині не тільки успішно  функціонувати у суспільстві, бути хорошим виконавцем, а й діяти  самостійно, бути здатним змінювати  його. Тому сучасний зміст шкільної освіти готує учнів до такого життя, яким воно є, але готує так, щоб випускник школи виявився здатним робити власний внесок у систему, що існує, аж до її реформування.

 «Справжнє завершення освіти забезпечує тільки саме життя і свідома самостійність кожного.» (Д.І.Менделєєв.)

 

1.2. Тенденції  розвитку сучасної шкільної освіти

 

Розробка змісту сучасної шкільної освіти ґрунтується на загальних  тенденціях його розвитку, визначених у педагогічній теорії та практиці. Основоположними принципами його конструювання є гуманізація та гуманітаризація. У системі освіти XXI століття будуть, на думку вчених, проявлятися і впливати на реалізацію ідеї розвитку цілісної людської особистості такі тенденції:

 

• Перша тенденція - гуманізація, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності. Тенденція стверджує створення нового зразка освіти, який передбачає пріоритет освіти, орієнтованої на особистість учня (особистісно орієнтованої) над освітою, орієнтованою на "знання з предмета";найповніше розкриття здібностей учня, задоволення його різноманітних освітніх потреб, виховання почуття власної гідності, свободи, гармонії стосунків з навколишнім середовищем.
• Друга тенденція - гуманітаризація освіти, що покликана формувати духовність, культуру особистості, планетарне мислення, цілісну картину світу. Від рівня засвоєння базової гуманітарної культури залежить розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою. На основі загальнолюдської культури можливий розвиток усіх сторін особистості, урахування її суб'єктивних потреб і об'єктивних умов, пов'язаних з матеріальною базою і кадровим потенціалом освіти. У цьому зв'язку самовизначення особистості у світовій культурі є стрижневою лінією гуманітаризації змісту освіти.
• Третя тенденція - національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національної основи, в органічному поєднанні освіти з історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні національних цінностей українського народу та інших народів і націй.
• Четверта тенденція - відкритість системи освіти. Це означає, що визначення цілей освіти не обмежується державним замовленням, а розширюється потребами в освіті, які привносять учні, їх батьки, учителі; програми задають базовий, тобто необхідний, орієнтир-мінімум, загальне ядро знань, яке відкрите для доповнень, що залежать від культурних, регіональних, етнічних та інших умов освіти.
• П'ята тенденція - перенесення акценту з навчальної діяльності педагога на навчально-пізнавальну, трудову, художню та іншу діяльність учня. Культура реалізує свою функцію розвитку особистості лише у тому випадку, коли вона активізує, спонукає людину до діяльності. Чим різноманітнішою і продуктивнішою є значима для особистості діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння культурою. Діяльність особистості якраз і є тим механізмом, який дозволяє перетворити сукупність зовнішніх впливів у новоутворення особистості як продукт розвитку. Діяльнісний підхід дозволяє "перетворити" педагогічні завдання в "особистісний смисл" діяльності особистості.
• Шоста тенденція - перехід від переважно інформативних форм до активних методів і форм навчання з використанням елементів проблемності, наукового пошуку, резервів самостійної роботи тих, хто навчається. Іншими словами: перехід від відтворення до розуміння, осмислення, здійснення "індустріалізації навчання", тобто його комп'ютеризація і технологізація, які уможливлюють інтелектуальну діяльність людини.
• Сьома тенденція - створення умов для самоствердження, самореалізації і самовизначення особистості, що є результатом її самоорганізації. Самоорганізація відбувається за педагогічної підтримки, яка опирається здебільшого на внутрішні джерела розвитку учня.
• Восьма тенденція - перетворення позиції педагога і позиції учня в особистісно-рівноправні, в позиції людей-співробітників. Таке перетворення пов'язане із зміною ролей і функцій учасників педагогічного процесу. Педагог не виховує, не вчить, а активізує, стимулює намагання, формує мотиви учня до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для саморуху. При цьому необхідно дотримуватися певної послідовності, динаміки: від максимальної допомоги педагога учневі у вирішенні навчальних завдань на початковій стадії освіти через поступову активізацію до повної саморегуляції у навчанні і виникнення відносин партнерства між ними.
• Дев'ята тенденція - творча спрямованість освітнього процесу. Вона передбачає безпосередню мотивацію навчальної та інших видів діяльності, організацію саморуху до кінцевого результату. Це дає можливість учневі пережити радість від усвідомлення власного росту і розвитку, від досягнення власних цілей; створює умови для самореалізації особистості, виявлення і розвитку її творчих можливостей.
• Десята тенденція - перехід від суворо регламентованих контрольованих способів організації педагогічного процесу до розвивальних, активізуючих, що передбачає стимулювання, організацію творчої, самостійної діяльності учнів.
• Одинадцята тенденція - оцінка результату діяльності системи освіти по виходу (outcome edukation), який визначається певними вимогами, або стандартами, уніфікованими незалежно від форми навчання.
• Дванадцята тенденція - безперервність освіти, що відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини.
• Тринадцята тенденція - нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної та гармонійно розвиненої особистості.