Сучасні тенденції навчання у загальноосвітніх закладах України

 

Суттєвих змін зазнає сама «інформаційно-знаннєва» парадигма освіти. Це пов'язано із характером наукового пізнання, способів його будови та використання. Сутність цих змін зводиться до такого:

• Основою методу засвоєння змісту освіти визнається не накопичення готових знань, а самостійне оволодіння ними через опанування учнем прийомів, способів одержання цих знань.
• З'являється новий тип соціокультурного успадкування, основою якого є оволодіння метазнаннями - методами наукового пізнання (аналіз, синтез, абстрагування, аналогія та ін.).
• Розробляється нова наукова картина світу як системи найзагальніших уявлень про навколишнє середовище, в основі якої - уява про біосферу Землі як єдине ціле і ставлення до людини як до елемента цієї екосистеми, з її самобутністю та самоцінністю. Цим фіксується розуміння пізнання не як відображення (споглядання) зовнішнього світу, а як активна діяльність суб'єкта пізнання.
• Визнається необхідним вивчати будь-який об'єкт пізнання не ізольовано, а в системі, шляхом інтеграції знань, що забезпечує розкриття його цілісності, дозволяє виявляти зв'язки з іншими об'єктами, зводити їх у єдину картину і на цій основі одержувати знання про цілісний світ.
• Об'єкт пізнання має моделюватися на основі використання різноманітних знаків, їх перекодування, що пов'язано з розвитком глобальних інформаційних систем, збільшенням інформаційних потоків, різноманітністю засобів передачі інформації.

Основні напрямки розвиту  наук: їхня інтеграція, системність  тощо, тобто оновлення під впливом  науково-технічного прогресу, - відбиваються на характері знань, які опановують учні. Для оволодіння ними:

• відбираються базові (інваріантні) знання, які фіксують основні закономірності розвитку природи та суспільства;
• застосовується системний принцип під час їх будови, що знаходить своє відображення у створенні інтегрованих навчальних курсів;
• вводяться різні модифікації предметного змісту - базисний, регіональний, етнокультурний компоненти.

Уведення метазнань  у зміст освіти посилюватиме, на думку вчених, його розвивальну функцію, тобто орієнтацію на створення освітнього середовища, необхідного для розкриття й розвитку інтересів і здібностей кожного учня відповідно до його природних задатків. За умови застосування метазнань накопичені знання, уміння та навички обертатимуться з мети навчання в засіб розвитку у школяра здатності бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься в засіб бути суб'єктом пізнання, а ця здатність трансформуватиметься в засіб актуалізації (самореалізації) пізнавальних, творчих можливостей учнів.

Ціннісну інтеграцію наукового знання й особистісної цінності сфери вчені розглядають як засіб створення інтегрованих навчальних курсів. У цих курсах передбачається, що з науковими поняттями, законами, теоріями учні знайомляться не безпосередньо, а через особистість ученого, образ якого олюднює процес наукового пошуку та пов'язані з ним факти, поняття, теорії. Адже науки в широкому руслі культури поєднуються не тільки за допомогою спільних понять, а і крізь особистісні зв'язки конкретного вченого, котрий живе та діє в контексті певної культури та історії. Саме через такий зміст, що проходить крізь інтереси, почуття, досвід учня, здійснюється інтеграція чужого і власного ціннісного досвіду.

Формування вихованої, розвиненої особистості безпосередньо пов'язано  зі становленням системи її духовних цінностей. Вихованою, розвиненою вважається особистість, яка досягла вищого рівня духовного освоєння навколишнього світу - сповна володіє культурно-духовним надбанням як регулятором своєї життєдіяльності. Рівень сформованості ціннісних орієнтацій визнається показником міри соціалізації особистості - як результат її готовності до життя в сучасному суспільстві.

Проте цінностей не навчають, їх особисто знаходять (за В. Франклом) у процесі  спілкування. М. Бахтін, говорячи про  важливе значення спілкування в житті людини, назвав її «суб'єктом звертання». Тільки у спілкуванні, зазначав учений, у взаємодії людини з людиною розкривається «людина в людині», як для інших, так і для себе самої.

Навички спілкування визнаються необхідними кожному майбутньому спеціалісту як показник рівня його соціальної комунікації - здатності до співробітництва й співтворчості та розглядаються як важлива складова змісту сучасної шкільної освіти.

Спілкування здійснюється у формі  діалогу - взаємозв'язку між індивідами, як суб'єкт-суб'єктна взаємодія. Діалог привернув до себе увагу дослідників дуже давно, проте передумови для його цілеспрямованого використання в життєдіяльності суспільства створені лише сучасною соціокультурною ситуацією, тенденціями перебудови соціально-економічної та політичної системи, яка стверджує плюралізм думок, опозиційність засобів масової інформації, практику всенародного обговорення найбільш дискусійних проблем тощо.

Діалог виникає тоді, коли люди обмінюються інформацією, висловлюють свою позицію з приводу якогось об'єкта, значущого для них, і на основі цього вступають у стосунки один з одним. У процесі спілкування відбувається обмін культурними цінностями, що стали надбанням кожного, - «діалог культур» (за М. Бахтіним і С. Біблером). «Діяльність суб'єктів освітнього процесу - учителя й учня - визначається як їхня послідовна діалогічна позиція й діалогічна активність. Спілкування організується як обмін досвідом пізнання - суб'єктним досвідом. Досягти засвоєння загальноприйнятого змісту, носієм якого виступає вчитель,» [ 1.C.299] - це значить, за М. Бахтіним, оволодіти внутрішньою людиною; побачити і зрозуміти учня не можна, роблячи його об'єктом нейтрального аналізу, до нього можна підійти і його можна розкрити, точніше, змусити його самого розкритися лише шляхом спілкування з ним.

Одна з тенденцій розвитку змісту сучасної освіти - розробка його багатокомпонентної структури.

На думку вчителів масової школи, виконання завдань, поставлених  перед сучасною освітою, вимагає  пильної уваги до її основного компонента - змісту освіти, що передбачає посилення його соціальної та практичної спрямованості, орієнтацію його на розвиток, формування позитивної мотивації, самостійності учнів, включення у зміст освіти оволодіння методами наукового пізнання. Проте більшість учителів основною методу освіти визнають формування інформаційних компетенцій школярів. Тобто знання залишаються для більшості педагогів основним компонентом змісту освіти. Іншим відводиться другорядна роль.

 

 

 

 

 

1.3. Впровадження нових технологій навчання у загальноосвітніх    

закладах України

 

Одним зі стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення  її фізичного і морального здоров'я. Це вимагає розроблення і наукового  обґрунтування змісту і методики організації навчально-виховного процесу. Тому сучасна педагогічна наука і практика зосередили увагу на пошуку таких технологій навчання, які б забезпечували всебічний розвиток особистості школяра, сприяли його самовираженню. Наслідком таких пошуків є нові технології навчання.

 Особистісно-орієнтована технологія навчання

Особистісно-орієнтоване навчання зосереджене на особистості дитини, розвитку її самобутності, самоцінності. Мета його полягає в сприянні становленню індивідуальності, культурної ідентифікації дитини, її соціалізації, життєвому самовизначенню.

Головними завданнями особистісно-орієнтованої технології є розвиток пізнавальних здібностей кожної дитини, максимальний вияв, задіяння, збагачення її індивідуального (суб'єктивного) досвіду, допомога особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, формування в неї культури життєдіяльності, яка є передумовою продуктивної організації повсякденного життя, поведінки.

Особистісно-орієнтована  технологія навчання має відповідати  таким вимогам:

• здатність навчального матеріалу забезпечувати виявлення суб'єктивного досвіду учня, передусім досвіду попереднього навчання;
• спрямованість викладу матеріалу в підручнику (вчителем) не тільки на розширення обсягу знань, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;
• сприяння у процесі навчання узгодженню суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;
• стимулювання самооцінної освітньої діяльності учнів, зміст і форми якої повинні забезпечувати можливість для самоосвіти, саморозвитку, самовираження у процесі оволодіння знаннями;
• можливість учня самостійно обирати зміст навчального матеріалу, вид і форму виконання завдань тощо;
• виявлення й оцінювання способів навчальної роботи, якими самостійно, стійко і продуктивно послуговується учень;
• здійснення контролю й оцінювання не тільки результатів, а й процесу учіння;
• забезпечення в освітньому процесі організації, реалізації, оцінки і самооцінки учіння як суб'єктивної діяльності.

Складовими особистісно-орієнтованої технології навчання є особистісно-орієнтовані ситуації. Опинившись у такій ситуації, дитина повинна пристосувати її до своїх інтересів, вибудувати образ чи модель своєї поведінки, виявити у ній творчий момент, дати критичну оцінку. Для цього недостатньо наявних знань, потрібні пізнавальні пошуки.

Особистісно-орієнтована  технологія навчання відрізняється  від традиційної психолого-педагогічними  підходами до підготовки учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                          Таблиця 1

 

               Психолого-педагогічні підходи до підготовки учнів у традиційній та

              особистісно-орієнтованій технологіях навчання

 

Традиційна технологія	Особистісно-орієнтована  технологія
Освіта — процес передавання знань, формування умінь і навичок учня	Освіта — процес формування неповторної, гармонійно розвиненої особистості  учня
Учень — об'єкт навчання, виховання та управлінської діяльності	Учень — суб'єкт самоосвіти, самопізнання та самовиховання
Учитель виконує інформаційну, виховну роль	Учитель виконує консультативну роль, активізує процес самоосвіти і самовиховання учнів
Управлінська діяльність у навчальному закладі орієнтована  на підвищення рівня успішності учнів, поліпшення їхньої поведінки	Управлінська діяльність у навчальному закладі орієнтована  на забезпечення особистісного розвитку учнів і педагогів

 

 

Застосування особистісно-орієнтованої технології спонукає учня бути активним співрозмовником, суб'єктом навчально-виховної діяльності та продуктивної праці.

Технологія  групової навчальної діяльності школярів

Групова організація  навчання забезпечує можливості для  співпраці, налагодження міжособистісних  стосунків, спільного пізнання навколишнього  світу. Реалізується вона в малих  групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою, і ґрунтується на опосередкованому керівництві вчителем і співпраці його з учнями.

У процесі групової навчальної діяльності вчитель має змогу  керувати роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі. Стосунки між педагогом і учнями мають характер співпраці, оскільки він, відповідаючи на запитання учнів, безпосередньо втручається в роботу груп. Під час групової діяльності учні спілкуються між собою, допомагають один одному, співпрацюють.

Застосування технології групової навчальної діяльності сприяє активізації й результативності навчання учнів; вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності; формуванню уміння доводити і відстоювати свою точку зору, прислухатися до думки товаришів; культурі ведення діалогу; відповідальності за результати своєї праці. Навчання в групі розвиває в учнів організаторські якості: вони вчаться розподіляти обов'язки, вирішують конфлікти, які виникають у процесі спільної діяльності.

Під час групової навчальної діяльності учні виконують значно більший обсяг роботи, ніж за використання інших технологій. Підвищується результативність засвоєння ними знань і формування вмінь, розвиваються вміння співпрацювати, мотивація до навчання, пізнавальні навички (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Технологія  розвивального навчання

Основою цієї технології є ідея про розвиток дитини як суб'єкта особистої діяльності. Тому головна  мета навчання полягає у забезпеченні розвитку пізнавальних можливостей  школяра. Зміст, принципи, методи і прийоми розвивального навчання спрямовані на ефективний розвиток пізнавальних можливостей школярів (сприймання, мислення, пам'яті, уяви тощо). Воно можливе за такої організації навчального процесу, коли учні самостійно або з допомогою вчителя осмислюють матеріал, запам'ятовують, творчо застосовують його в нестандартних умовах. Важливим компонентом навчальної діяльності за використання ці технології є навчальне завдання. Учень повинен знати мету завдання, за допомогою яких дій та за яких умов потрібно виконувати його, які засоби необхідно використовувати при цьому.

Технологію розвивального  навчання можна реалізувати, використовуючи такі типи уроків:

1) уроки, основою яких  є виконання навчального завдання. їх структура складається з  таких компонентів: оцінювання можливостей учня; створення ситуації успіху через особистісну мотивацію; постановка практичного завдання, яке може виконати кожен учень; аналіз способу дії, обговорення зробленого. На таких уроках навчальне завдання виникає лише наприкінці заняття;

2) уроки моделювання.  Сформульоване завдання на попередньому  уроці є моделлю, що вимагає  нових дій, які дитина повинна  обрати;

3) уроки контролю. Передбачають  усвідомлення учнями ролі перевірки  й оцінювання знань для піднесення  якості їх навчально-пізнавальної роботи;

4) уроки оцінювання  дій. Урок спонукає учнів сумлінно  виконувати свої навчальні завдання, сприяє виробленню в них уміння  аналізувати свою роботу, критично  оцінювати її результати, виховує  почуття обов'язку і відповідальності.