Технології застосування народної іграшки у процесі формування інтересу учнів до народної творчості

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

 

Розділ І Теоретичні засадИ використання української іграшки як засобу формування національної культури…………………………………………………………………………..5

1. Історія української народної іграшки………………………………………...5
2. Характеристика народної іграшки як засобу формування національної культури……………………………………………………………………………….7
3. Формування  інтересів до народної творчості шляхом ознайомлення з народною іграшкою під час навчання…………………………………………..…14

 

Розділ 2. Експериментальне вивчення використання української  народної іграшки у ФОРМУВАННІ ІНТЕРЕСІВ ДО НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ………………………………………………………..20

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту………………………………………………………………………..20

2.2. Особливості проведення формуючого експерименту та інтерпретація отриманих результатів…………………………………………………………...…25

висновки……………………………………………………………………………………….33

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….35

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Відомо, що світогляд українця, розвиток у нього високої духовності, творчого розуму й моральних якостей формується на основі почуттів та емоцій. Залучати дітей до культурних цінностей народу необхідно з шкільного віку. Тому особливого значення у вихованні дошкільників та формування у них інтересу до народної творчості набуває народна іграшка - найдоступніший емоційний засіб народної педагогіки.

Іграшка - пам'ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне  та доісторичне минуле. Її форма  є однією з початкових субстанціональних  форм шодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Народна іграшка є  спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні.

Народні іграшки перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою.

Народна іграшка несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу.

На значущість народної іграшки у вихованні підростаючого  покоління вказували С.Ф.Русова. Е.А.Аркін. А.П.Усова. Е.О.Фльоріна. А.С.Макаренко та інші.

Використання народної іграшки урізноманітнює ігрову діяльність дітей, збагачує, розширює сферу пізнання дитиною світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички.

Об'єкт дослідження - процес застосування народної іграшки у навчально-виховному процесі у 3 класі.

Предмет дослідження - технології застосування народної іграшки у процесі формування інтересу учнів до народної творчості.

Мета – виявити особливості формування інтересу до народної творчості засобами виготовлення народної іграшки.

У відповідності з  проблемою, об'єктом та метою ставляться наступні завдання:

• охарактеризувати українську народну іграшку, як засіб формування елементів національної культури;
• визначити рівень знань та ставлення дітей до народної іграшки;
• виділити основні її види та особливості;
• теоретично обгрунтувати педагогічні передумови використання народної іграшки;
• експериментально дослідити процес застосування народної іграшки у навчально-внховному процесі.

У дослідженні  використовувалися методи, які відповідали природі явища, що вивчалося, і були адекватні поставленим завданням: аналіз, порівняння та узагальнення даних з проблеми дослідження на основі вивчення філософської, мистецтвознавчої, психолого-педагогічної та методичної літератури; спостереження за навчально-виховним процесом; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду; анкетування учнів і вчителів; опитування учасників експерименту; перегляд та аналіз продуктів дитячої творчості; аналіз відеозаписів уроків; констатуючий та формуючий педагогічні експерименти; кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І Теоретичні засадИ використання української іграшки як засобу формування національної культури

 

1. Історія української народної іграшки

Іграшки —  це галузь українського народного мистецтва, що об'єднує вироби з кераміки, дерева, лози, соломи, паперу та ін. Від давніх українських іграшок XIV—XVIII ст. майже нічого не збереглося. До нас дійшли переважно керамічні й дерев'яні зразки, датовані XIX ст. — «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо.

Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст.

Саме у  цей період в Україні історично  сформувались три найбільші регіони  виготовлення забавок: Подніпров'я, Поділля  і Прикарпаття, а в їх межах  утворилися провідні осередки. Протягом тривалого часу тут формувалися  місцеві стильові особливості.

Народні керамічні, дерев'яні та плетені іграшки  були переважно побічним промислом  у системі основного виробництва  — гончарства, художнього деревообробництва  чи плетіння виробів. У селах Подніпров'я, де виготовляли з дерева на продаж різноманітні побутові речі, оздоблені різьбленням, водночас створювали їхні маленькі моделі, що відрізнялися від справжніх хіба що масштабом. У с. Мокієвка Полтавської області у XIX ст. виточували і витісували іграшкові тачівки, товкачики, рублі, оздоблені різьбленням.

Серед іграшок  Подніпров'я кінця XIX ст. трапляються  оригінальні дерев'яні кухлики  для зачерпування рідини; загальним  обрисом вони нагадують качечку. Окрему групу утворюють дотепні  механічні забавки з відповідно рухомими елементами -. вирізані фігурки  попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів ткачів, теслярів, що «працюють» унаслідок руху планок.

На Прикарпатті  відомими осередками продукування іграшок  з дерева були села Ілінці, Прутів, Тростянець, Річка Івано-Франківської області, Мервичі, Вільшаниця, Наконечне та передмістя Яворова Львівської області.

Яворівські  столярі у XVIII — на початку XX ст. виготовляли  різноманітні візочки з драбинками, з одним або двома силуетно вирізаними кониками на передній частині  основи. Користувалися популярністю іграшкові меблі, музичні інструменти та ін.

Глиняні забавки  майже в усіх гончарних осередках  виробляли переважно жінки і  діти гончарів для власних потреб, а з окремих центрів (Опішня, Бубнівка, Адамівка, Вишнівець, Стара Сіль та ін.) іграшки вивозили на ярмарок. У кожному осередку формувалися традиції як у ліпленні форми, так і в розписі. Наприклад, для жіночих фігурок с. Опішня Полтавської області характерні низькі дебелі постаті з півнем під пахвою. Гончар Остап Ночівник ліпив також витончені фігурки дівчат з кошиками; вершників він зображав на трійці, застосовуючи відомий прийом: одному коневі прилаштовував три голови.

На Поділлі  керамічні іграшки виготовляли  більш ніж у десяти осередках. Ляльки мали під пахвою пташку або  тримали у руках немовля. Виріб  «жінка з птахом» був поширений у багатьох видах народного мистецтва слов'ян та інших народів і мав надзвичайно глибокі міфологічні корені. Окрім того, лялька з найдавніших часів вважалась одним з елементів шлюбної магії; вона супроводжувала дівчину в подружнє життя, сприяла, за повір'ям, народженню дітей.

Подільські  майстри налагодили випуск свищиків у вигляді коників, баранців, півників.

Близькими до керамічних іграшок були пластичні  вироби з сиру (Брустори, Річка, Снідавка, Шепіт Івано-Франківської області) у вигляді коників, оленів, кіз, пташок та ін.

У багатьох осередках  плетіння з лози, рогози і соломи виготовляли кошики для дорослих і дітей. Найбільш поширеною іграшкою для сільських дітей були чудернацькі  солом'яні ляльки з перев'язаною головою і талією та довгими руками. Колись такі іграшки використовувалися у магічних дійствах.

Іграшка при  всій своїй різноманітності й  багатофункціональності залишається  важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені іграшки-знаки  дитина пізнає світ, навчається мислити  узагальненими поняттями і яскравими образами, врешті вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва.

 

2. Характеристика народної іграшки як засобу формування національної культури

Активізація тенденцій  і спрямування сучасних культурологічних процесів у національне русло можливі лише за умови прилучення до цієї важливої справи нового покоління українців, насамперед студентської та учнівської молоді. Формування національно свідомого громадянина, людини з високими моральними якостями, духовно багатої, обізнаної з досягненнями рідної культури – одне із найважливіших завдань усіх ланок освіти.

Особливе значення для  становлення особистості, її самоактуалізації та творчого самовираження має декоративно-ужиткове мистецтво і, зокрема, такий його різновид, як народна іграшка.

Завдяки своїй самодостатності, унікальності, художній досконалості вона певною мірою може ефективно впливати на формування ідеалів, потреб, смаків, оцінок людини, збагачувати її культурний тезаурус, почуттєво-емоційну сферу, стимулювати творчу активність.

Специфіку народної іграшки  зумовлює її багатофункціональність.

Наприклад, як різновид людської діяльності вона успішно виконує комунікативну функцію, виступаючи засобом спілкування людей різних національностей і культур, що дає змогу передавати основні художньо-культурні досягнення людства новим поколінням. Крім того, не менш важливими є такі її функції, як накопичення естетичної інформації, створення емоційного балансу особистості та реалізація її творчого потенціалу, а також суто виховна – формування загальної та естетичної культури людини.

Дитячій грі та іграшці  самою природою відведена винятково  важлива роль у вихованні найменших дітей. У зв'язку з цим у системі професійної підготовки вихователів дошкільних навчальних закладів і сімейних вихователів одним із провідних завдань є вивчення педагогіки і психології дитячої гри та іграшки. Воно розв'язується у процесі вивчення дитячої психології, дошкільної педагогіки і спеціальних методик дошкільного виховання. Серед останніх значний потенціал має курс "Методика навчання образотворчої діяльності дітей дошкільного віку". Ним передбачено вивчення української народної іграшки як традиційного виду українського декоративно-прикладного мистецтва, ознайомлення студентів із найбільш відомими центрами народної іграшки в Україні.

Серед основних пріоритетів  державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття) названо принцип органічного зв'язку освіти з національною історією, культурою, народними традиціями. У програмі визначено стратегічне завдання реформування освіти у нашій країні – відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави. Тому для школи важливим є використання напрямів, що сприяли б піднесенню національної самосвідомості учнів, повноцінному оволодінню загальнопізнавальними вміннями і навичками, всебічному розвитку здібностей і талантів дітей, формуванню творчо активної особистості, починаючи з перших років шкільного навчання.

Важлива роль у цьому  процесі належить предметам естетичного циклу – літературі, музиці, хореографії, образотворчому мистецтву (Б.Ананьєв, Ю.Алієв, В.Асмус, Н.Ветлугіна, Л.Виготський, Д.Джола, О.Запорожець, Е.Ігнатьєв, С.Коновець, В.Кузін, В.Лабунська, М.Лещенко, Б.Неменський, Н.Щербо, Б.Юсов).

Різні види мистецтва  діють на людину не однаково, залежно  від її життєвого досвіду, психічних особливостей, розумового та емоційного розвитку. Серед всіх видів мистецтва на людину чи не найефективнішу дію справляє образотворче, а саме один із його видів – народне мистецтво. На всіх етапах історичного розвитку його твори, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою галуззю духовної культури народу. Простота та доступність технік народного мистецтва, оригінальність та неповторність творчої манери кожного майстра робить його універсальним засобом розв'язання задач державної національної програми "Освіта (Україна XXI століття)".

До народного мистецтва  належать мосяжництво, карбування по металу, художнє різьблення по дереву, випалювання, художня кераміка, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, бісерне рукоділля, плетіння, писанкарство, витинанка, художній розпис, іграшка.