Технології застосування народної іграшки у процесі формування інтересу учнів до народної творчості

Найбільшим досягненням  народних майстрів у дитячому сприйнятті є народна іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів із життя й діяльності суспільства [18, с.47]. Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими бачаться загальнофілософські роботи з проблем культури (О.Маркар'ян, В.Межуєв, Е.Соколов, Н.Чавчавадзе). Здобутки у цій галузі є теоретико-методологічною основою як для визначення ролі іграшки у житті суспільства, так і для виявлення її соціокультурних функцій.

Велике значення, на наш  погляд, мають дослідження у царині естетики (Ю.Борєв, О.Єремєєв, М.Каган, М.Киященко, М.Коротков, Ф.Мартинов, Л.Столович). Вони дають змогу зрозуміти взаємодію народної іграшки з професійним мистецтвом та предметним оточенням людини, визначити її місце та роль у системі естетичного виховання.

Заслуговують на увагу і психолого-педагогічні дослідження, у яких містяться численні матеріали з проблем ігрової діяльності та іграшки (Л.Виготський, Д.Ельконін, Р.Жуковська, О.Запорожець, Б.Нєменський, Л.Обухова, Е.Флеріна).

Особливо цінним для розуміння таких понять, як морфологія, функціонування народної іграшки, а також її естетична виразність важливими бачаться теоретичні дослідження на конкретному матеріалі історії (О.Авдєєв, М.Бахтін, П.Богатирьов, Ю.Лотман, О.Найден, В.Пропп, Б.Смірнов) та мистецтвознавчі роботи (М.Бартрам, О.Бакушинський, Г.Блінов, М.Бахман, О.Бенуа, М.Грушевський, І.Дайн, Г.Локуцієвська, І.Макарова, О.Найден, Т.Перевезенцева, С.Ханемен), присвячені генезису та основним етапам розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів виділяється художня специфіка народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва.

Значний інтерес викликають роботи з етнології, що розкривають роль ігрової діяльності та іграшки у соціалізації дітей, залученні їх до світу дорослих різних народів і племен (І.Кон, М.Мид, Л.Павлинська, Б.Рибаков, В.Харузіна).

У цих дослідженнях розглядаються такі питання, як форми і засоби виховання дітей у різних народів, зв'язок дитячих ігор з досвідом, традиціями, віруваннями того чи іншого народу.

Доцільно підкреслити, що проблема використання іграшки у вихованні підростаючого покоління хоч і має давню історію, однак ніколи раніше не була такою нагальною, як у наш час. Згідно з висновками учених-психологів (Л.Виготського, П.Гальперіна, А.Запорожця, Д.Ельконіна, О.Леонтьєва), розвиток дитини відбувається шляхом соціального наслідування, набуття досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, причому вирішальна роль у цьому присвоєнні (привласненні) належить практичній діяльності самої дитини, спрямованої на опанування духовної та матеріальної культури. Іграшка у цьому процесі виступає суттєвим компонентом культури, об'єктом діяльності дитини, що значною мірою визначає її розвиток.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (Н.Ветлугіна, О.Запорожець, Р.Жуковська, Д.Ельконін, Т.Локуцієвська, Г.Маркова, С.Новосьолова, Н.Поддьякова, О.Фонарьовська та ін.) важливе значення надається іграшці як засобу організації дитячої діяльності. Так, Д.Ельконін висунув гіпотезу про виникнення та пріоритетність у розвитку дитини сюжетно-рольової гри та іграшки. Ця гіпотеза вперше дала змогу розглядати іграшку як засіб передачі дитині суспільного досвіду, розвитку орієнтування дитини у різних видах життєдіяльності та взаємовідносинах з дорослими.

Народна іграшка є об'єктом дослідження у багатьох країнах світу. Це Італія, Естонія, Німеччина, Чехія, Франція, Польща, Росія, Україна, Японія. У цих країнах народну іграшку активно вивчають, репродукують, створюють музеї іграшки, проводять серйозні дослідження змістів та психолого-педагогічних впливів національно-традиційних іграшок на розвиток особистості, випускають численні монографічні, науково-популярні, педагогічні видання з цієї проблеми.

Ознайомившись з мистецтвом виготовлення народних іграшок у різних країнах світу, ми дійшли висновку, що вони становлять частину спільної спадщини людства.

Іграшки багатьох країн і  континентів різні та своєрідні, але у них є загальні особливості, які дають змогу широко використовувати народні іграшки у творчому розвитку дитини. Саме через спрощені іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами, врешті, вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва.

"Людство взагалі виробило певну кількість ігор та іграшок. Як і в інших галузях культурної діяльності людини, у цьому проявляється єдність людської психіки на всій земній кулі. Одні й ті ж самі типи іграшок зустрічаємо у різних народів Землі. Якщо вдивитися у зразки іграшок всіх народів і всіх часів, мимовільно дивує їх велика схожість однієї з іншою. Немовби людство виробило та зберегло століттями визначені типи биків, птахів, людських фігур.

Пояснюється це тим, мабуть, що психічні основи при виготовленні іграшок всюди були і залишаються однаковими" [21, с. 94]. Ми дотримуємося точки зору дослідниці В.Харузіної і пояснюємо природу іграшки пристосованістю до дитини, з одного боку (урахування психофізіологічних особливостей дітей різного віку), а з іншого – спрямованістю її на виховання певної ціннісної спрямованості особистості, творчих здібностей, на розвиток практичних навичок та умінь, знань, евристичних можливостей, свободи творчого вияву.

Перша особливість народної іграшки полягає у тому, що вона є плодом вільної творчості. У створенні іграшок беруть участь із прагненням передати уявлення про предмет, поштовх фантазії, яка могла б вже самостійно працювати далі у відомому напрямкі. Щоб дати цей поштовх уяві, особливо живій, дитячій, потрібно небагато. “Бо і створює іграшку сама уява. Вона не ускладнюється невідповідністю форм; те, чого недостатньо очам, вона доповнює від себе; невеличка аналогія – і уявлення викликано"[2, с. 94].

Широко відомий римський міф, який розповідає про те, що перше у Всесвіті тарахкальце було покладено у руку маленького Юпітера. За легендою, тарахкальце-куля дзвенить і складається із золотих кружалець.

Друга особливість, притаманна народним іграшкам усього світу, – це вирішення образу іграшки однією-двома рисами, які викликають ті чи інші уявлення у дітей за допомогою натяку, нагадування, схожості. Здатність за натяком відкривати ціле характерна не тільки для іграшок, але й для предметів культу. Тут ми можемо назвати ще одну особливість, яка споріднює народні іграшки країн світу. Народна іграшка у своєму первинному значенні – культова та обрядова скульптура. На досить ранніх сходинках культури між створенням іграшок та предметами релігійного обряду не було суттєвої різниці.

Народна іграшка спеціалізовано, у сукупності, універсально дає змогу здійснити основні естетичні та педагогічні функції культури. Охоплюючи всі без винятку види взаємодії людини з навколишнім світом та всередині соціуму, вона по-своєму сприяє організації та розвитку людської діяльності через формування у людині відповідних потреб та навичок. Народна іграшка допомагає моделюванню багатьох життєвих процесів, утвердженню тих або інших цінностей, формує та закріплює соціальні норми, стосунки людей, їх ставлення до навколишнього соціального та природного світу. Народна іграшка може стати знаряддям надбання людиною певного соціального або естетичного досвіду, початкових умінь та навичок. Проникнення народних іграшок у сферу праці, побуту, навчання робить її справді універсальною. Ця універсальність розкривається в естетичній виразності народної іграшки, яка несе у собі властивості універсальності та інтегративності.

Українська народна  іграшка є одночасно і матеріальним, і духовним об'єктом людської творчості. Різні її види мають великі можливості для виховання в учнів національної самосвідомості, почуття гордості за свій народ і рідну культуру.

У процесі проектування і виготовлення народної іграшки учні прилучаються до традицій народного мистецтва.

Варіативність об'єктів праці дає змогу враховувати  регіональні особливості цього виду народної творчості. Найширші можливості народної іграшки як об'єкта проектування пов'язані також із різноманітністю матеріалів для її виготовлення (деревина, глина, тканина, солома, трава,тісто, сир тощо).

Процес створення  різних іграшок може включати декілька технологічних операцій і прийомів (різання, ліплення, скручування, оздоблення різними техніками тощо). Це дає можливість значно розширити технологічну грамотність учнів. Окремі прийоми роботи, які були вивчені на уроках з обробки деревини, текстильних матеріалів, закріплюються учнями, застосовуються ними в нових умовах.

Оскільки головною метою проектів є сприяння творчому розвитку учнів, народна іграшка є особливо цінним об'єктом проектування. Вона дає широкий простір для фантазії, творчої уяви дітей.

Важливо також  відзначити, що народна іграшка – один із тих об'єктів праці, які не потребують великої кількості матеріалів і можуть бути виготовлені дітьми за порівняно невеликий проміжок часу.

Це дає можливість учням не лише побачити і оцінити  закінчений виріб, але і спробувати себе у розробці кількох видів іграшок. Проект із розробки народної іграшки може бути індивідуальним або груповим.

Незважаючи на те, що проектування є процесом творчим, логіка його побудови повинна відповідати загальній структурі проектування. Тому у проектній діяльності можна умовно виділити чотири етапи – підготовчий, конструкторський, технологічний, заключний.

3. Формування  інтересів до народної творчості шляхом ознайомлення з народною іграшкою під час навчання

У процесі формування інтересів до народної творчості ефективним є проведення уроків різного типу, серед яких:

1. Уроки ознайомлення з творами народного мистецтва. Метою їх є ознайомлення з різновидом українського народного мистецтва – іграшкою, що спрямоване, передусім, на задоволення пізнавальних інтересів та формування у школярів уявлень про місце та значення цього виду мистецтва у житті людини і суспільства, його вплив на розвиток культури особистості.

Увага зосереджувалася на особливостях діяльності народних майстрів, які створюють іграшку.

2. Уроки сприйняття та оцінки українських народних іграшок. Метою є формування в учнів навичок оцінки народних іграшок як творів мистецтва, цілісного емоційного відгуку про них; усвідомлення єдності змісту та форми твору, орієнтація на естетичну цінність цього різновиду українського народного мистецтва. Під час таких уроків школярі мають можливість ознайомитися з українськими народними іграшками, взятии участь у бесіді-обговоренні, спрямованій на здійснення аналізу, оцінку та вираження у довільній формі власного ставлення до художньо-естетичної цінності іграшок.

3. Уроки оволодіння  навичками та уміннями виготовлення традиційних українських народних іграшок. Мета полягає у навчанні молодших школярів основних традиційних прийомів виготовлення іграшок з різних природних матеріалів та традиційних способів їх оздоблення. Роботи учнів здебільшого мають характер навчальних вправ.

4. Уроки вивчення  творчості окремих майстрів української народної іграшки. Метою цих уроків є ознайомлення молодших школярів з творчістю відомих народних майстрів, роботою майстрівіграшківців; безпосереднє спілкування (по можливості) з майстрами української народної іграшки в осередках народних промислів; навчання традиційних прийомів виготовлення українських народних іграшок конкретними майстрами.

5. Уроки створення самостійних художніх робіт. Головна мета цих уроків – актуалізація набутих знань, умінь і навичок у процесі прилучення школярів до різних видів художньо-декоративної діяльності у галузі української народної іграшки та створення самостійних художніх робіт.

6. Інтегровані уроки. Метою таких уроків є створення передумов для всебічного вивчення учнями початкових класів української народної іграшки у контексті зв'язку цього різновиду народного мистецтва з іншими видами мистецтва (театр, музика, кіно), що позитивно впливає на розвиток сприймання, мислення і збагачення почуттів, стимулювання творчої активності школярів.

Цілісний процес ознайомлення школярів з мистецтвом створення української народної іграшки складається з трьох органічно пов'язаних між собою етапів (підготовчого, практично-діяльнісного та творчого).

Перший (підготовчий) етап передбачає ознайомлення учнів класів з надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов'язані з народною іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю, наслідуючи традиції народних майстрів України.

Основними формами роботи на цьому етапі дослідження є інтегровані уроки: "В гостях у майстрів-іграшківців" (урок-казка) та чотири уроки-мандрівки "Звідки іграшка до нас прийшла" ("Фольклорні витоки народної іграшки", "Значення іграшки у житті прадавніх людей", "Символічний зміст традиційних іграшкових образів" ["Берегиня", "Кінь – знак сонця і неба", "Про що співає півник", "Чудне звіря – сивее оленя", "Бичок-третячок"]).

Для вирішення поставлених завдань використовуються різноманітні методи та прийоми: художні розповіді про прадавні витоки народної іграшки, вірування та звичаї нашого народу, що пов'язані з українською народною іграшкою, про символічний зміст іграшок; описи; демонстрування унаочнення (зображень виробів-оригіналів, фотографій, слайдів, ксерокопій, ілюстрацій у художніх альбомах з декоративно-ужиткового мистецтва); проведення дидактичних ігор "Запитай – дізнаєшся", "Закінчи розповідь про іграшку", "Загадай –відгадаємо"; моделювання ігрових ситуацій за допомогою казкових персонажів-іграшок Бабусі-Іграшкусі та Дідуся-Іграшкуся; організація спостереження за роботою "казкових майстрів" іграшки та виготовлення виробів під керівництвом майстрів-іграшківців; практична образотворча діяльність (тематичне малювання, створення ілюстрацій до легенд, розповідей, замальовки давніх іграшок, втілення творчого задуму в об'ємі).