Українська народна педагогіка

Зміст

Вступ..................................................................................................................3

Розділ 1. Українська народна педагогіка

1.1.Народна педагогіка як наука. Дефініція понять «народна педагогіка» та «етнопедагогіка»..........................................................7

1.2.Історія встановлення української народної педагогіки та етнопедагогіки.....................................................................................12

1.3.Вплив української народної педагогіки на формування особистості сучасного школяра.........................................................22

Розділ 2. Виховний ідеал української народної педагогіки

  2.1.Особливості виховання дітей в українській родині...................25

  2.2. Традиції та обряди як основа української етнопедагогіки.......30

Висновки.........................................................................................................35

Список використаної літератури...............................................................37

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Актуальність теми дослідження. Людина з’являється на світ маленькою, безпомічною. Хіба можна бути байдужим до її долі? Як навчити її робити перші життєві кроки, привчити до навколишнього життя? Як виховати її здоровою та розумною, чесною і правдивою, відважною, кмітливою, витривалою і спритною, наполегливою і працьовитою, доброю і щирою? Ці та інші педагогічні проблеми  здавна постають перед батьками, кличуть до виховних дій.

Результатом виховних дій  десятків тисяч людей стала народна педагогіка. Народною називаємо педагогіку, яку створив народ. Це галузь його емпіричних знань і досвіду, що відображаються в домінуючих серед трудящих морально-етичних ідеалах, поглядах на зміст, мету й принципи формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання і навчання дітей та молоді. Усі видатні педагоги минулого і сучасного досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творчість будували на ґрунті народної педагогіки. Тому й ніякого перебільшення не буде, коли скажемо, що педагогіку творить народ, а професіональні педагоги її аранжують.

Українська, як і інша система виховання, намагається  виховувати дитину як особистість, за неписаними законами народної педагогіки, які беруть свій початок у сім’ї.

Відомо, що сім’я – природне і  найбільш стійке формування людського  суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я  завжди була найкращим колективним  вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закодовано погляди попередніх поколінь поціновано значення сім’ї у житті суспільства:

“Яка вода, такий млин, який батько, такий син”; “Який батько, такі й діти”; “Які мамка й татко, таке й дитятко”; “Який дід, такий його плід”; “Якого породила ненька, такого й приймає земелька”; “Живемо не батьками – помремо не людьми”.

В. Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім’ї є творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не зрівняне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько й мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Батьки і  діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і одвічне коло…

Б. Г. Олійник.

Народна мудрість про  сім’ю немов перекликається з  тими словами високої оцінки сім’ї, яку дали класики педагогіки А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський. А.С. Макаренко назвав сім’ю тим “природним первинним осередком, де реалізується краса людського життя, куди приходять відпочивати переможні сили людини, де ростуть і живуть діти – головна радість життя”.

Народна педагогіка висунула ідеали чоловіка й жінки. Спільним ідеалом  чоловіка й жінки є взаємне  кохання і подружня вірність, гарне виховання дітей. Кохання і взаємоповага надають подружнім взаєминам оптимістичної тональності (“Як чоловік жінку любить, то й лиха жінка доброю буде”).

Народна педагогіка робить усе, щоб взаємини між чоловіком  і жінкою, а отже, і педагогічна  атмосфера для виховання дітей були найкращими. Побутує чимало педагогічних висловів, які спонукають до зміцнення шлюбного союзу, до сумлінного виконання батьківського обов’язку (“Як сорочка біла, то й жінка мила”, “Батьки берегли дочку до вінця, а чоловіку берегти її до кінця”, “Жінку люби, як душу, а тряси, як грушу”, “Мені батько не рідня, мені мати не рідня, мені теща родина – мені жінку родила”). Звідси бачимо, що доля новоствореної сім’ї а отже і доля дітей, для народної педагогіки є найважливішою. Своїм ідеалом у родині народна педагогіка пропонує такі взаємини між подружжям, коли панують любов і злагода, піклування одне про одного і про дітей. Тоді в сім’ї створюється сприятлива атмосфера як для подружнього життя, так і для виховання дітей. Дітям подобається дружна сім’я. Їм хочеться жити в щасливій сім’ї, бути сином чи дочкою гарних батьків, радувати їх своїми вчинками. (“Як батьки друженькі, то й діти чемненькі”).

Ідеал народної педагогіки – повна сім’я: чоловік, жінка, діти. Ця ідеальна гармонія повної сім’ї  знайшла поетичне вираження у таких словах народної колядки:

Ясен місяць – пан  господар,

Красне сонце –  жона його,

Дрібні зірки –  його дітки!

Головною метою народної педагогіки на сучасному етапі є  набуття молодим поколінням соціального  досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури суспільних взаємин, формування у молоді розвиненою духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової культури.

Таким чином, викладене  вище, зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи “Народна педагогіка як першоджерело педагогічної науки”.

Мета курсової роботи: дослідити українську народну педагогіку як першоджерело педагогічної науки.

Об’єктом дослідження: педагогічна наука.

Предмет дослідження: зміст, особливості народної педагіки як першоджерела педагогічної науки.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких  завдань:

• визначити зміст понять «етнопедагогіка» і «народна педагогіка»;
• виділити основні етапи в історії становлення української народної педагогіки;
• визначити особливості виховного ідеалу українців;
• охарактеризувати вплив української народної педагогіки на формування особистісних якостей сучасного школяра;
• виокремити основу української етнопедагогіки.

Методи дослідження: провідну роль у написанні курсової роботи відіграв порівняльно-історичний метод, який допоміг розгорнути проблематику зародження і формування української народної педагогіки. Також було використано аналіз літературних джерел та методичний матеріал.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Українська народна педагогіка

1.1. Народна педагогіка як наука. Дефініція понять «народна педагогіка» та «етнопедагогіка».

Уперше термін «народна педагогіка» запровадив український  педагог Олександр Духнович у  підручнику «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельських». Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. Його використовують на позначення емпіричних педагогічних знань без належності до конкретної етнічної спільноти. У 60-ті роки ХХ ст. у педагогічну науку зароваджено термін «етнопедагогіка» (Г. Волков) – галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

До особливостей етнопедагогіки належать:

• зосередженість на особистості з її проблемами, у різних аспектах життєдіяльності;
• залучення підростаючого покоління до праці, виховання працелюбства;
• врахування в навчально-виховній роботі з дітьми їх вікових та індивідуальних особливостей, дотримання принципу природовідповідності;
• продумана підготовка дітей до спілкування з ровесниками, молодшими і старшими людьми, шанобливе ставлення до батьків;
• налаштованість на засвоєння молодими людьми моральних знань, норм і правил поведінки;
• повага до сім’ї, її цінностей, високий авторитет батьків.

Надбання етнопедагогіки використовується сучасною українською  національною школою в організації навчально-виховного процесу.

Українська народна  педагогіка є складовою народознавства (українознавства) й водночас одним із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою вітчизняної педагогіки народознавства.

Педагогіка народознавства – це напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує засвоєння  учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв та обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів та прадідів.

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) є наукою про  культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні – це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного та професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Важливими складовими народної педагогіки є:

• родинна педагогіка – сукупність знань і досвіду щодо створення і збереження сім’ї, трудових, моральних, мистецьких, сімейних та інших традицій. Вона сприяє формуванню в дітей любові до батька і матері, дідуся й бабусі, поваги до померлих та ін.;
• педагогічна деонтологія (грец. deon – потрібне, необхідне) – народне вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання ними педагогічних функцій;
• педагогіка народного календаря – сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів. [16; 16]

 

Наукова педагогіка знаходить своє відображення у працях учених, а народна — в рідній мові, народній творчості (у піснях, прислів'ях, приказках, загадках, казках, легендах, оповіданнях), у дитячому фольклорі, в народних традиціях, звичаях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному,   танцювально-хореографічному   мистецтвах,   у знаннях і досвіді родинного виховання дітей та підлітків, у сімейно-побутовій культурі, народних дитячих іграх, іграшках.

Таким чином, народна  педагогіка — це неписаний багатотомний усний підручник про навчання й виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам'яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється. [15; 8]

Нещодавно в  педагогічній науці з'явився ще один термін — «етнопедагогіка». Ужите педагогом Г. Н. Волковим слово є синонімом до поняття «народна педагогіка». З деяким смисловим відтінком, звичайно. Якщо перше поняття включає в себе емпіричні педагогічні знання і засоби без належності до певної етнічної спільності, то друге пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Скажімо, народну педагогіку українців називаємо «українською етнопедагогікою». Вона включає в себе як загальнолюдське (інтернаціональне), так і самобутнє  (національне).  

Українська етнопедагогіка склалася у процесі формування української народності і на своєму дальшому шляху пройшла загальнолюдські стадії суспільного прогресу. В ході історичного розвитку економічного, політичного, духовного, суспільного й сімейного життя народу вона набула свого національного забарвлення й оригінального творчого обличчя з властивими їм особливостями мови, фольклору, звичаїв,   традицій,   родинно-побутових  стосунків.

Загальнолюдські аспекти й елементи етнопедагогіки, її норми ґрунтуються на властивих для будь-якого суспільства зв'язках між людьми, на обов'язкових для суспільного виробництва й самого життя відносинах. Серед загальновизнаних у всі часи благ першими і найціннішими є здоров'я і життя людини. Спільними для всіх умовами буття були й лишаються продовження роду і ті соціальні явища, які покликані служити цьому,— шлюб, сім'я, народження і виховання дітей, забезпечення морального захисту людини  на  ґрунті  гуманності  від  свавілля  окремих осіб.  
«Немає  мудріших,  ніж  народ,  учителів»,— писав М. Т. Рильський. Народна педагогіка наймудріша, бо вона створювалася протягом віків, шліфувалася, перевірялася досвідом мільйонів людей багатьох поколінь.  
У складі народної педагогіки видіялють п'ять провідних, нерозривно пов'язаних між собою, компонентів: