Використання творів живопису у формуванні мовленнєвої компетентності дошкільників

Картини, картинки, ілюстрації до літературних та фольклорних творів застосовують в освітньому процесі  як засіб розумового (ознайомлення з довкіллям, розвиток уяви, сприймання, уваги, мислення, мовлення, формування інтелектуальних здібностей, сенсорний розвиток), естетичного (розвиток художньо-естетичного сприймання, формування емоційної чутливості, збагачення емоційно-чуттєвої сфери та мовленнєвого (розвиток художньо- комунікативних здібностей, стимулювання ініціативи висловлювання, опанування різних типів зв'язного мовлення) виховання.

Картини, які використовуються у роботі з дітьми, групують за такими критеріями: за форматом (демонстраційні та роздавальні), тематикою (світ природний або предметний, світ стосунків та світ мистецтва), змістом (художні, дидактичні; предметні, сюжетні), характером (реальне, символічне, фантастичне, проблемно-загадкове, гумористичне зображення) та способами застосування (атрибут для гри, предмет обговорення у процесі спілкування, ілюстрація до літературного чи музичного твору, дидактичний матеріал у процесі навчання тощо) [3].

У вітчизняній та зарубіжній психології по-різному пояснюються  особливості сприймання та розуміння дітьми змісту картин. Водночас спільною для всіх підходів є певна періодизація в розвитку готовності дитини до сприймання картини, в якій можна визначити три стадії: називання, або перелік, опис та інтерпретація.

Учені визначають низку  чинників, що впливають на глибину та адекватність сприймання дітьми картин, а саме: рівень розвитку художньо- естетичного сприймання дитини, її життєвий та художній досвід, доступність для розуміння змісту і тематики картини, а також правильна організація роботи.

Відомо, що формальні знання не можуть бути єдиною і вичерпною основою становлення людської свідомості та розвитку особистості. Не менш важливими є чуттєві форми осягнення дійсності, які допомагають усвідомити її іманентне багатство, спонукають до ціннісного переживання явищ навколишнього світу і самого себе. Такими формами пізнання, як зазначає О.П.Рудницька, володіє мистецтво, котре потребує від людини і здатності відчувати красу твору, і водночас осмислювати свої переживання, вести художній діалог у площині особистісного досвіду.

Т.П. Агапова виокремлює дидактичні функції про сутність художніх творів мистецтва, а саме:

Інформаційна функція, яка обумовлює передачу початкових знань одних людей іншим. Твори  образотворчого мистецтва, які є  продуктами творчості, за своєю природою мають нові ідеї, наукові знання, відкриття і таким чином є джерелом певної інформації.

Ілюстративна функція  творів образотворчого мистецтва більш  широко використовується в дидактиці, тому що більшість художників беруть тематику своїх творів із літератури. Ілюстративна функція малюнків, живопису підсилює сприймання персонажів літературних творів, робить їх більш реалістичними та достовірними.

Мотиваційна функція  спрямована на творчу діяльність та дієвість творів образотворчого мистецтва різних напрямів. Особливість мотивів визначається перш за все тим, що, крім функцій спонукання та спрямування діяльності, вони надають її суб’єктам того чи іншого суб’єктивного, особистісного змісту, що є основою будь-якої творчої діяльності.

Сенсорна функція. На основі чуттєвих уявлень відомий вітчизняний психолог О.В. Запорожець запровадив до наукового обігу термін «сенсорні еталони», які розглядав як систему чуттєвих якостей предмета, людини, які є взірцем для досліджень об’єктів у їхній певній єдності та завершеності. Розкривають психологічний стан людини: радість, горе, захоплення, здивування та ін.

Евристична функція  творів мистецтва пов’язана з  організацією процесу продуктивного  творчого мислення. Розглядається сукупність властивих людині механізмів, що породжують рішення творчих завдань (Л.О. Калмикова) [8].

Ураховуючи функції  мистецтва, ми вважаємо необхідність використання творів живопису в навчально-виховному  процесі дошкільного навчального  закладу. Ю.Н. Хижняк підкреслює, що вплив  краси в дошкільному віці на ніжну душу дитини величезний. А якщо навчити дитину бачити і розуміти її, аналізувати, співвідносити, обмірковувати її, насолоджуватися нею і боротися за неї чи створювати власними рухами, вона виросте цілком гармонійно розвинутою людиною, яка зробить такими ж свої стосунки з іншими людьми, свою роботу.

Щоб співвіднести реальну  обізнаність дітей з образотворчим  мистецтвом, оптимальну до цього віку, визначити міру компетентності старшого дошкільника, доцільно звернутися до показників художнього розвитку дитини, обізнаності з творами живопису, означених Базовим компонентом. Там сказано, що випускник дитячого садка повинен:

- мати уявлення про  особливості образотворчого мистецтва  як візуального, відрізняти його  від інших;

- знати спільні та  відмінні риси основних видів образотворчого мистецтва (живопис, графіку, скульптуру, архітектуру, декоративно-ужиткове);

- визначати основні  жанри образотворчого мистецтва  (пейзаж, портрет, натюрморт, побутовий  жанр);

- орієнтуватися в  основних засобах вираження настрою, вміти їх характеризувати (лінія, колір, композиція, ритм);

- уміти виражати свої  почуття кольором, композиційним  рішенням, послідовністю, формотворенням;

- знати характерні  особливості засобів художньої  виразності;

- продукувати ідеї, експериментувати, досліджувати;

- застосовувати досвід  та знання в повсякденному  житті;

- виявляти естетичне  ставлення до життя;

- ціннісно ставитися  до продуктів образотворчої діяльності;

- мати художні пріоритети, жанрові уподобання.

Щоб сформувати в дитини перед вступом до школи необхідні вміння, знання, навички, потреби, ставлення, педагог повинен створити для цього належні умови, вирішити цілий ряд важливих освітніх завдань: розвивати у вихованців спостережливість, уміння порівнювати, відгукуватися на красу; ознайомлювати з творами образотворчого мистецтва; формувати особисту позицію при сприйнятті творів мистецтва [9].

Особливу роль у вихованні  та навчанні відіграє розвиток у дошкільників художнього сприймання при ознайомленні з творами живопису. Важливо звернути увагу дітей на емоційний зміст картини, засоби, з допомогою яких художник передає настрої героїв, стан природи.

Діти дошкільного віку бачать живопис дещо інакше, ніж  дорослі, але бачать і розуміють  на своєму рівні, висловлюючи при  цьому свою думку, враження. На нашу думку, твори живопису є одним із засобів розвитку зв’язного мовлення який відбувається під впливом естетичного сприймання, почуттів і є природним. Саме це є основним фундаментом розвитку мови в дітей. А щоб твори живопису мали розвивальний та виховний вплив на дитину, необхідні дорослі, посередники між мистецтвом і дитиною.

Дослідженням З.М. Істоміної, Е.П. Короткової, Н.П. Орланової ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення дітей дошкільного віку є твори  живопису. Вони викликають у дітей  бажання поговорити про зображену ситуацію, природу, персонаж, це наштовхує їх на розповідь, активізує досвід, у дітей з’являється потреба висловитись, розповісти про свої спостереження, враження. Відбувається складна розумова діяльність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умовивід.

За допомогою картин здійснюються і виховні завдання. В роботах К.Д. Ушинського та З.Л. Ворошніна підкреслюється важлива  роль творів живопису в навчанні дітей  розповідання. Є.І. Тихеєва вважала, що картина стимулює дітей до складання розповіді, мовчазне розглядання творів живопису, на її думку, неможливе. Розглядаючи репродукцію картини, дитина весь час говорить. Свої враження дитина охоче передає в мові. Є.І. Тихеєва радить частіше розмовляти з дітьми за змістом картин, це навчить їх самостійного розповідання.

Є.О. Фльорина рекомендує використовувати картини для  складання творчих розповідей і  розповідей із власного досвіду.

Формування зв’язного  мовлення за репродукціями картин не можна розглядати ізольовано від  особливостей сприймання дітьми картини. Сприймання — досить складний психологічний процес. Цій проблемі присвячені праці С.Л. Рубінштейна, О.В. Запорожця, Г.О. Люблінської, Г.Т. Овсепяної, Є.О.Фльоріної. Дитина повинна навчитися правильно співвідносити зображене з тим, що вона передає, і розповісти про нього.

У вітчизняній та зарубіжній психології по-різному пояснюються  особливості сприймання та розуміння  дітьми змісту картин. Водночас спільною для всіх підходів є певна періодизація в розвитку готовності дитини до сприймання картини, в якій можна визначити три стадії: називання, або перелік, опис та інтерпретація.

Учені визначають низку  чинників, що впливають на глибину  та адекватність сприймання дітьми картин, а саме: рівень розвитку художньо-естетичного  сприймання дитини, її життєвий та художній досвід, доступність для розуміння змісту і тематики картини, а також правильна організація роботи.

Н.В. Гавриш у своїх  працях твори живопису виокремлює як один із головних атрибутів навчального  процесу в дошкільному закладі. Н.В. Гавриш зазначає, що картини необхідно застосовувати як засіб розумового (ознайомлення з довкіллям, розвиток уяви, сприймання, уваги, мислення, мовлення, формування інтелектуальних здібностей, сенсорний розвиток), естетичного (розвиток художньо-естетичного сприймання, формування естетичної чутливості, збагачення емоційно-чутливої сфери) та мовленнєвого (розвиток художньо-комунікативних здібностей, стимулювання ініціативи висловлювання, опанування різних типів зв’язного мовлення) виховання [5].

Отже, головне — не технічні вміння, а базис особистісної культури дошкільника, закладений образотворчим мистецтвом як одним із найвпливовіших на свідомість і поведінку. Теоретичний аналіз філософських, психолого-педагогічних, художніх праць дозволяє зробити висновок, що твори живопису виступають як один із засобів розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку, про що свідчать методичні та наукові розробки.

А.М. Богуш, Н.П. Орланова, Н.І. Зеленко, В.К. Лихолєтова та ін. зазначають, що внесення елементів творчості в розповідь за твором живопису є одним із підготовчих етапів навчання творчого розповідання на словесній основі. А.М. Богуш наголошує на необхідності  застосування принципу індивідуального підходу до дітей у навчанні розповіді. Важливо пам’ятати про можливості окремих дітей варіювати прийоми   навчання розповіді, поєднувати її із завданням, даним всім дітям. Так, під час складання розповідей дітям важко дається логічний, повний і образний опис зображеного. Опис – один із різновидів усного мовлення.

Л. Калмикова, Л. Порядченко визначають проблеми, які виникають  у навчанні дітей опису і чим  вони спричинені, про які йдеться  в статті «Розвиток описового  мовлення» (психолінґвістичний аспект), де висвітлені особливості описового мовлення дітей. У своїх працях вищезазначені дослідники виділяють зокрема:

- Відсутність (повна  чи часткова) у мовленні дітей  логіко-синтаксичних зв’язків.

- Підміна описових  характеристик.

- Діти майже не використовують  описові прислівники для характеристики  зображеного.

- Вживання надмірної кількості однотипних конструкцій, найчастіше простих непоширених, рідше – поширених речень.

- Рідко вживають означення  при додатках, адже не можуть  вчасно вибудувати цю конструкцію  подумки і зв’язано викласти  на слова. 

- Рідко використовують у складносурядних реченнях сполучники “а” та “але”. Найчастіше замінюють їх сполучником “і”, виділяючи зміст лише інтонаційно.

- Майже не вживаються  дітьми для опису номінативні  та безособові речення.

- Майже не вживається  в мовленні дітей відношення  належності, об’єктивності та означальності, що виражається граматичним зв’язком керування [12].

Нерідко дитина не спроможна  дібрати необхідні слова для  описування зображення та підміняє їх жестикуляцією та мімікою.

Твори живопису є визначальним засобом який надає можливість виправити ці помилки та труднощі.

А. Зрожевська пропонує ввести в практику роботи педагога такі групи методів навчання дошкільнят описового мовлення за творами живопису.

1) Методи сприймання та осмислення значень в описових словосполученнях та реченнях.

2) Методи збагачення мовлення словосполученнями та реченнями.

3) Методи активізації (побудови) дитячих висловлювань.

Провідну роль у навчанні дитини будь-чого відіграє відповідний  зразок для наслідування. У методиці розвитку мовлення дітей провідним прийомом навчання опису та розповідання за твором живопису традиційно вважається зразок розповіді, опису вихователя. У навчанні старших дошкільників зразок використовують лише в поодиноких випадках, коли того вимагає ситуація. У методичній літературі велике значення під час навчання дітей розповідання за творами живопису надається складанню плану розповіді. Спочатку педагог разом із вихованцями детально аналізує складений ним план, потім пропонує складати план самостійно, тобто здійснюється поступовий перехід від повного наслідування зразка до усвідомлення або напівсвідомого наслідування алґоритму дій, самостійного складання розповіді.