Взаємозв`язок виховання і розвитку дитини дошкільного віку

 

У процесі взаємодії  з вихователем формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від вихователя («Я сам») до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.

 

У вихованні дитини дошкільного, молодшого  шкільного віку особливу роль відіграє включення вихователя в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця вихователя у цій картині:

 

-- дітям 4 -- 5 років вихователь  несе нові знання, пізнавальні  враження, які втілюються у перші  навчальні вміння;

 

-- для старшого дошкільника  цінність дорослого полягає у  здатності брати участь у різноманітних  соціальних зв'язках, орієнтуватися  у міжлюдських стосунках, а  відтак -- бути прикладом соціальної  поведінки дитини, своєрідним «моральним  еталоном».

 

Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий;уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий -- такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.

Потреба в спілкуванні  з вихователем розвивається протягом усього дошкільного дитинства. Як носій  суспільно-історичного і культурного  досвіду, а згодом -- і моральний  приклад, дорослий є авторитетом  для дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з вихователем, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879--1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.

 

Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається  багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще не-має тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають «малим інтимним колом спілкування» (О. Леонтьєв). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства.

 

Співзвучність суб'єктів  виховання -- особистості дитини і  особистості педагога -- є передумовою  його ефективного впливу на розвиток дитини. За словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване вихо-вання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на «зону найближчого розвитку», випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.

 

Для кожного вікового періоду характерна вибіркова чутливість до різних видів навчання. Періоди, під час яких виховні дії найбільше впливають на психічний розвиток, називають сенситивними. Якщо дитина до трьох років не оволоділа початками мови, то надалі її засвоєння відбуватиметься значно важче і можливості розвитку буде втрачено. Наявність сенситивних періодів психологи пояснюють тим, що навчання найбільше впливає на психічні якості, які лише починають формуватися і яким можна надати потрібного спрямування. Змінити якості, що вже сформувалися і закріпилися, значно важче.

 

Можливості виховання  зростають відповідно до того, наскільки воно охоплює життя дитини. Педагогу важливо пізнавати характер і закони розвитку життя, вміло використовувати результати пізнання у своїй діяльності. Сила виховання полягає в тому, що воно, ґрунтуючись на знан-ні законів розвитку, може цілеспрямовано керувати ним.

 

 

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ  НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФЕСІЙНИМ  ВИХОВАТЕЛЕМ

 

3.1 Методи  організації навчання, їх особливості

 

Залежно від змісту навчального  матеріалу обирають спосіб його засвоєння, тобто конкретний метод навчання. Наприклад, опанування знань про навколишню дійсність вимагає передусім зорового, слухового та інших видів сприймання, а отже, наочних і практичних методів. Осмислення матеріалу забезпечують бесіда, пояснення, розповідь, тобто словесні методи.

 

Конкретний метод визначає особливості діяльності вихователя і дітей, напрям процесу навчання. Як правило, в педагогічній практиці орієнтуються на комплексне застосування різноманітних методів.

Використовувані у дошкільній дидактиці методи навчання класифікують за різними ознаками. За джерелами знань розрізняють наочні, словесні та практичні методи.

Наочні методи. Особливість  цих методів навчання полягає  у набутті дітьми знань шляхом сприйняття окремих процесів, явищ, предметів або їх зображень. Наочні методи широко використовують при повідомленні дошкільникам нової інформації. За словами К. Ушинського, вони ґрунтуються на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною. «Цей хід навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки такий природний і ґрунтується на таких зрозумілих психічних законах, що відмовлятися від його необхідності може лише той, хто зовсім відхиляє необхідність дотримуватися у навчанні вимог людської природи взагалі і дитячої особливо». До цієї групи методів належать спостереження і демонстрація.

 

Спостереження. Воно є провідним у навчанні дітей дошкільного віку. Суттю спостереження є безпосереднє, цілеспрямоване, планомірне сприйняття дітьми процесів, явищ, об'єктів навколишнього світу за допомогою органів чуття, без втручання у їх буття.

 

Під час спостереження  активно взаємодіють сприймання, мислення і мовлення, дошкільники  виокремлюють у предметах і явищах основні, суттєві ознаки, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки, залежності, засвоюють основні знання. Воно максимально відповідає особливостям пізнавальної діяльності дітей, сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей (інтересу до навколишнього світу, допитливості, спостережливості), удосконалює сенсорні процеси (відчуття, сприймання).

 

Спостереження буває  короткочасним (наприклад, за поведінкою тварини) і тривалим (за будівництвом будинку, ростом рослини тощо).

 

У процесі навчання використовують такі види спостережень:

 

-- розпізнавальні спостереження.  їх застосовують у всіх вікових  групах для ознайомлення з  новими об'єктами, уточнення та розширення уявлень дітей;

 

-- спостереження за  зміною і перетворенням об'єктів.  Полягають у зіставленні стану  об'єкта на конкретний час із  попереднім його станом, виокремленні  серед різноманітних ознак тієї, що свідчить про зміну. Такі  операції стиму-люють розвиток пізнавальної активності дітей;

 

-- репродуктивні спостереження.  Вони засновані на відтворенні  образу об'єкта, формують уміння  використовувати знання у вирішенні  практичних і пізнавальних завдань.

 

До спостереження  як методу навчання вихователь ставить такі вимоги:

 

1) умотивованість, чіткість  формулювання мети спостереження,  доцільність завдань, які ставить  перед дітьми вихователь;

 

2) врахування рівня  розвитку дошкільнят, їхніх інтересів  при виборі об'єкта спостереження,  конкретність об'єкта;

 

3) планомірність розгортання  процесу спостереження;

 

4) цілеспрямована активізація  інтересу дітей з метою задіяння  різних органів чуття;

 

5) стимулювання самостійності,  розумової активності дошкільників 

під час спостереження  за об'єктами, використовуючи словесний супровід (проговорювання дітьми назв об'єктів, вказівки вихователя, його запитання);

 

6) використання знань,  вражень, набутих під час спостереження,  у подальшій діяльності дошкільників (на заняттях, у грі тощо).

 

Демонстрація. її використовують для уточнення, узагальнення і систематизації знань дітей про предмети і явища, формування уявлень про недоступні для безпосереднього сприймання об'єкти.  Метод демонстрації полягає у показі дітям натуральних предметів або їх зображень (картин, діапозитивів, кінофільмів). Використовуваний під час демонстрацій ілюстративний матеріал повинен реально відображати навколишню дійсність, не спотворюючи її, а його зміст -- відповідати пізнавальним можливостям, рівню розвитку дітей.

 

У дошкільному закладі  для демонстрації використовують: спеціально створені дидактичні картини (серії про тварин, пори року); репродукції картин відомих художників (пейзажі, натюрморти, портрети дітей, казкові сюжети); книжну графіку (ілюстрації до художніх творів); предметні картинки, згруповані за відповідними темами («Одяг», «Наше місто», «Праця дорослих» та ін.). У процесі навчання дошкільникам демонструють слайди, діафільми, відеофільми, комп'ютерні програми для дітей. При цьому важливо забезпечувати не лише відповідну для певного віку кількість вражень, а й необхідні гігієнічні умови (тривалість, якість зображення, відстань, освітлення та ін.).

 

За допомогою демонстрації картин, ілюстрацій, схем формуються уявлення про статичні наочні образи, а при  використанні технічних засобів навчання -- динамічні.

Словесні методи навчання. Основою цієї групи методів є  слово як джерело здобуття знань, що відкриває для дітей можливості виходити у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання. Основними  словесними методами, які використовують у навчанні дошкільників, є розповідь, читання (слухання дітьми) творів художньої літератури, бесіда.

 

Розповідь. Вона збагачує дитину різноманітними враженнями, впливає на її розум, почуття, уяву. Розповіддю є живий, образний, емоційний, логічно структурований виклад подій, заснований на фактичному матеріалі. Розповідь вихователя повинна мати чітко визначену тему, художню форму, бути динамічною, засновуватися на близьких і цікавих для дітей фактах. Вони можуть бути присвячені поточним подіям, праці дорослих, явищам природи, святам та ін.

 

Найпоширенішими видами дитячих розповідей, які використовують у навчальному процесі, є перекази літературних творів, розповіді за картинами, про предмети та іграшки, про події з власного досвіду, складання казок, закінчення початку розповіді вихователя та ін.

 

Читання (слухання дітьми) творів художньої літератури. Цей метод навчання сприяє розширенню знань дошкільників про предмети і явища, формуванню художніх смаків, умінь сприймати й аналізувати художні твори, відтворювати словесні образи, простежувати і розуміти зв'язки у творі, виникненню співпереживання.

 

Бесіда. її використовують для узагальнення і систематизації знань. Беручи участь у бесіді, дитина повинна знати, про що йдеться, уміти включатися в діалог, підтримувати і розвивати його, слухати і розуміти співбесідника, керувати своєю увагою та ін.

Важливо правильно побудувати бесіду, враховуючи її вид (вступна, підсумкова), підібрати питання, які повинні  бути простими і зрозумілими за змістом, короткими і чіткими за формою. Вони можуть бути констатуючими, при-чинно-наслідковими, проблемними.

 

У роботі з дошкільниками використовують такі види бесіди:

 

-- етична (її метою  є формування моральних уявлень  дітей);

 

-- пізнавальна (про  події життя, працю дорослих, природу);

 

-- вступна (використовують  для підготовки дітей до певної  діяльності);

 

-- підсумкова (застосовують  з метою уточнення, систе-матизації  знань).Цей метод використовують  у роботі з дошкільниками, які  вже мають певний запас знань,  комунікативний досвід.

 

Практичні методи навчання. За допомогою них педагог-вихователь організовує різноманітну практичну діяльність дітей, що сприяє засвоєнню ними знань, умінь і навичок. Ви-користання практичних методів змінюється з віком дітей, оволодінням ними відповідними вміннями. Якщо у молодшій і середній групах вихователь здебільшого показує способи виконання завдання за зразком, то у старшій групі демонстрація все більше поступається місцем самостійному виконанню роботи за заданими умовами. До цих методів належать вправи, ігри, прості досліди, моделювання.

 

Вправи. їх суть полягає у багаторазовому повторенні дитиною розумових і практичних дій, зміст яких заданий педагогом. З огляду на функціональне призначення виокремлюють такі види вправ:

 

-- вправи, спрямовані  на відтворення навчального матеріалу  з метою його закріплення. Вони  сприяють формуванню в дошкільників уміння зіставляти одержаний результат із передбачуваним, виправляти помічені невідповідності, розвивають самоконтроль. У педагогічній практиці дитячо-го садка такі вправи є найпоширенішими;

 

-- вправи, спрямовані  на використання засвоєних знань, умінь і навичок у нових умовах. Вимагають від дітей розвиненої самостійності, наполегливості у досягненні мети;

 

-- творчі вправи. Передбачають  застосування нових дій і операцій, якими дошкільники ще не оволоділи.

 

Раціональному використанню вправ сприяє чітке формулювання перед дітьми навчального завдання, демонстрація способів виконання, поступове ускладнення їх з урахуванням вікових можливостей та індивідуального розвитку дошкільнят, володіння ними навичками самоконтролю, а також диференційований аналіз та оцінка результатів їх виконання.

 

Ігри. Цей метод передбачає застосування у навчанні елементів ігрової діяльності, внаслідок чого дидактичне завдання стає більш зрозумілим, доступним і привабливим для дитини, а процес навчання -- цікавішим.

 

Гра сприяє розвитку довільної  уваги, активізує мислите льну діяльність, творчу думку і волю дошкільників. Особливо часто звертаються у дитячому садку до автодидактичних ігор, під час яких дії дітей регулюються певним завданням і правилами. Використовують їх з метою закріплення, узагальнення, систематизації знань як на заняттях, так і в повсякденному житті.