Взаємозв`язок виховання і розвитку дитини дошкільного віку

Прості досліди. Полягають  у перетворенні предмета, явища чи ситуації з метою виявлення прихованих якостей об'єктів, установлення зв'язків  між ними та ін. Такі дії є пошуковими. їх зміст залежить від навчально-пізнавальних завдань, які ставить вихователь, можливостей дитини діяти самостійно.

 

Пошукові дії дошкільнят можуть бути спрямовані на виявлення  властивостей предметів (важкий -- легкий; плаває -- тоне) та їх станів (перехід води у пару тощо). До такої діяльності, як правило, залучають старших дошкільників, а дітям молодшого і середнього дошкільного віку пропонують виконувати окремі пошукові дії. Поступово вони переходять від спроб певним способом досягти практичного результату до дій, спрямованих на пізнавальний результат, виявлення прихованих властивостей предметів та їх зв'язків.

 

Моделювання. Його основою є принцип заміщення, згідно з яким реальний предмет заміщується його зображенням або певним знаком. Створення та використання моделей цінні для формування знань про властивості, зв'язки предметів і явищ. Вони дають змогу простежити недоступні для безпосереднього споглядання зв'язки.

 

У навчанні дітей дошкільного  віку використовують предметні (аналогічні предмету фізичні конструкції), предметно-схематичні (суттєві компоненти об'єкта, зв'язки між ними позначають за допомогою предметів-замінників і графічних знаків), графічні (графіки, формули, схеми та ін.) моделі.

 

За типом пізнавальної діяльності виокремлюють такі методи навчання: пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний (відтворюючий), частково-пошуковий (евристичний), проблемний, дослідницький.

Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод. Його використання вихователем забезпечує сприймання, усвідомлення та запам'ятовування дітьми фактів і явищ. Цінність цього методу полягає в тому, що він сприяє засвоєнню і відтворенню значного обсягу знань. При цьому вихователь має змогу використати різні форми викладу матеріалу (фронтальну, групову, індивідуальну).

 

Репродуктивний  метод. Заснований на відтворенні знань, повторенні способів діяльності за завданням педагога. Із цією метою використовують неодноразове повторення виконання одного й того самого завдання, а також варіативних, схожих з раніше засвоєними зразками.

 

Частково-пошуковий (евристичний) метод. Суть його полягає в тому, що педагог доручає дітям завдання, які є окремими етапами розв'язання проблеми. Дошкільники повинні сприйняти завдання, осмислити його умови і самостійно знайти шляхи його вирішення.

При цьому вихователь може запропонувати  таку схему пошуку:

 

-- приймати, а потім  і самим висувати пізнавальне  завдання;

 

-- пропонувати здогадки  про причини і наслідки спостережуваних  явищ;

 

-- обирати і використовувати способи перевірки висунутих здогадок;

 

-- аналізувати факти,  робити висновки. Проблемні ситуації  виникають часто у повсякденному  житті дитячого садка, тому  вихователю важливо макси-мально  застосовувати частково-пошуковий  метод у вирішенні їх дітьми.

 

Проблемний метод. Використовують його для активізації розумової діяльності дітей. Як відомо, інтерес до проблемних завдань у них виникає досить рано і розвивається протягом усього дошкільного віку. Для педагога, який вирішив використати цей метод, головне правильно сформулювати проблему, стимулювати самостійний пошук дітьми шляху її вирішення.

 

 

У навчанні дошкільників використовують такі види проблемно-ігрових завдань:

 

-- завдання, які вимагають  установлення просторових і функціональних  зв'язків;

 

-- завдання, що вимагають  розкриття причинних зв'язків  (вправа «Човник» із двома човниками,  в одного з яких діряве дно);

 

-- завдання, які вимагають  знання способів дії з предметами (лото „Кому що потрібно?”);

 

-- завдання, спрямовані  на класифікацію предметів (гра «Прибери зайве» та інші);

 

-- завдання, розраховані  на словесне вирішення на основі  уявлень про залежність предметів  і явищ (словесні логічні задачі, загадки тощо).

 

Проблемне навчання пов'язане  із мисленням дитини, стимулює його розвиток. Тому важливо, крім мотивації такої навчальної діяльності, максимально враховувати рівень знань, можливості мислення дошкільника.

 

Дослідницький метод. Він заснований на складанні педагогом і пропонуванні дітям проблемних завдань для пошуку рішення. Діти мають сприйняти вказану вихователем або самостійно побачити існуючу проблему, усвідомити її умови, спланувати етапи і засоби вирішення, проаналізувати успішність роботи на кожному етапі. Дослідницьке завдання вони розв'язують самостійно, а педагог лише коригує за необхідності їхні дії.

 

Метод розвитку творчих здібностей дітей на основі теорії вирішення винахідницьких завдань. За допомогою спеціальних вправ дошкільників знайомлять із законами діалектики, вчать системного аналізу, підводять до пошуку, погляду на предмети і явища з різних боків, бачення суперечностей в об'єкті (щось у ньому добре, а щось погане, щось корисне, а щось шкідливе тощо). Діти опановують навички вирішення проблем, використовуючи прийоми аналізу об'єктів у різних часових і просторових вимірах (ігри «Чим може бути?», «Добре -- погано», «Навпаки», викладання візерунків з камінчиків («малювання камінчиками»), спостереження за «живими хмаринками», уявлення себе на місці спостережуваного об'єкта, зміна характеру літературного героя та ін.).

 

Метод розв'язання винахідницьких завдань. Допомагає активізувати навчальний процес, оскільки стимулює пошук дошкільниками нетрадиційних рішень, уберігає їх від стереотипів мислення, розвиває нетрадиційний погляд на предмети і явища, привчає дітей, не довіряючи чужому досвіду, шукати свої шляхи вирішення проблем і відстоювати власну думку.

 

У педагогічній науці методи навчання класифікують і за такими критеріями:

 

-- за логічними механізмами  засвоєння знань: індуктивні (пізнання  загального через часткове), дедуктивні (пізнання часткового через загальне);

 

-- за особливостями  взаємодії у процесі навчання: методи викладання, методи учіння;

 

-- за дидактичними  функціями: методи первинного  засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю та перевірки;

 

-- за характером знань: метод повідомляючого навчання й осмислення нових знань, метод проблемного навчання і проблемного навчального пізнання.

 

Обираючи і використовуючи конкретний метод, педагог має усвідомлювати, завдяки чому він зможе якнайкраще організувати спільну діяльність із дитиною, щоб вирішити дидактичне завдання.

 

Жодна класифікація не вичерпує всієї сукупності використовуваних на практиці методів навчання, тому не має абсолютного визнання у  педагогічному середовищі.

 

3.2 Форми  організації навчання дітей дошкільного віку

 

Навчання дошкільників здійснюється не лише на спеціально організованих  заняттях, а й у повсякденному  житті, у різноманітних видах  діяльності дітей за допомогою форм організації навчального процесу.

 

Форма організації навчання -- спільна навчальна діяльність педагога і дітей, що здійснюється в певному порядку і встановленому режимі.

 

Значною мірою вона виражає  характер зв'язку між педагогом і  дитиною, їхньої діяльності, місце заняття  і режим його проведення. У дитячому садку використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні форми організації навчання.

 

Головною вимогою у  виборі форми організації навчання є необхідність сприяння дошкільникові  у його бажанні навчатися. Як відомо, дитина розвивається тоді, коли вона переживає радість від процесу навчальної діяльності, здобутого результату.

 

Педагог повинен уміти  визначати ступінь складності навчальних завдань, дбаючи, щоб навантаження було посильним для дошкільнят. Важливо  забезпечити особистісно-орієнтований стиль керівництва навчальною діяльністю дітей, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів, поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямованим на те, щоб навчання було для них цікавим, особистісно значущим. «Зробити серйозне заняття для дитини захоплюючим -- ось завдання початкового навчання», -- стверджував К. Ушинський.

 

Необхідним компонентом  процесу навчання є дидактичні засоби, оптимальне поєднання яких допомагає  дошкільникам глибше пізнавати дійсність, збагачує їх враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони використовують у навчальній, а згодом і в інших видах діяльності. Такими дидактичними засобами є слово (вихователя, дитини, художнє слово); образ (створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів; об'єкти живої і неживої природи, їх зображення; існуючий в уяві дитини); дія (дитини, вихователя, дидактичні вправи, елементарні досліди). Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку дошкільника.

 

У ранньому віці малюк  одержує нову інформацію здебільшого  через дії з предметом, іграшкою, зі слів вихователя. У середньому дошкільному віці на передньому плані опиняється образ і слово, а дії сприяють закріпленню знань (наприклад, практичні дії у дидактичній грі). У старшому дошкільному віці, коли розвивається словеснологічна форма мислення, можливі різноманітні поєднання дидактичних засобів, що залежить від матеріалу, який вивчається, індивідуальних особливостей дітей.

 

За провідною діяльністю розрізняють такі форми організації  навчання дошкільників: дидактична гра, екскурсія, заняття.

Дидактична гра. Використовують її як самостійну форму організації  навчання і як частину заняття. Дидактичні ігри ознайомлюють дітей з різноманітними явищами, предметами та їх властивостями (формою, величиною, кольором, просторовим  розміщенням).

 

Кожна дидактична гра  має своє навчальне завдання, наприклад, ознайомити із властивостями і якостями предметів, порівняти предмети, явища  тощо. Гра активізує довільні і  мимовільні процеси сприймання, уваги, пам'яті. Якщо у ранньому віці майже  всі заняття відбуваються у формі дидактичної гри, спрямованої на розвиток сенсорики, мовлення, ознайомлення з предметами і явищами дійсності, то для старших дошкільників вона набуває значення самостійної форми організації навчання. Найчастіше її використовують для закріплення знань, здобутих дітьми під час занять.

 

Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньому ознайомленні дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних умовах. Починають проведення екскурсій у другій молодшій групі (екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей ознайомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять за межами дитячого садка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).

Специфічне значення екскурсій полягає в забезпеченні першого сприймання невідомих предметів  і явищ. За правильної методики таке сприймання є яскравим і цілісним, наснаженим емоційним ставленням дитини до побаченого, що сприяє розвитку її пізнавальних інтересів.

 

Однією з вимог до екскурсії є повторюваність її проведення, тому вихователь повинен раціонально  розподілити знання, які діти мають  отримати під час кожної екскурсії. Наприклад, оскільки для ознайомлення з осінню як порою року організовують три екскурсії в різні її періоди (ранньою, середньою («золотою»), пізньою осінню), педагог поступово вчить дітей спостерігати й аналізувати зміни у спостережуваних явищах. Пізнавальний матеріал ускладнюють як у плані поглиблення знань про об'єкт чи явище, так і завдяки розширенню кола предметів і явищ, із якими ознайомлюють дітей. Важливими умовами успішності екскурсії є раціональність спостереження, посильна участь дітей у ньому.

 

Екскурсія як організована форма навчання має таку загальну структуру:

 

1) підготовчий етап. Педагог визначає її зміст, готує відповідний об'єкт, створює у групі настрій очікування цікавого і корисного, повідомляє певну інформацію щодо об'єкта, який діти спостерігатимуть;

 

2) власне екскурсія.  Під час екскурсії вихователь  організовує спостереження дітей, спрямовує їхню пізнавальну активність, стимулює мислення, увагу, сприяє розвитку уяви;

 

3) закріплення знань.  Робота після екскурсії забезпе-чує  закріплення отриманих під час  спостережень знань і вражень.  Із цією метою вихователь організовує використання зібраного матеріалу, читання відповідної художньої літератури, створює умови для розвитку ігрової діяльності за мотивами побаченого на екскурсії.

 

Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкільна педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось зайняти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу вихователя на дітей, виконання передбачених програмою завдань, тобто як на особливу форму організації навчання.

 

Заняттю властиві такі ознаки:

 

-- реальні можливості  дітей активно засвоювати передбачені  програмою знання і вміння;

 

-- постійний склад  дітей усієї вікової групи;

 

-- провідна роль педагога, який визначає тему, завдання  і зміст заняття, підбирає методи  і прийоми, організовує й оцінює  пізнавальну діяльність дітей,  спрямовує їх на використання  набутих знань, умінь і навичок  у практичній діяльності.

 

Заняття є формою педагогічного  впливу, яка поєднує розвивальний і виховний ефекти навчання, формує у дітей уміння активно засвоювати знання і творчо використовувати  їх за безпосередньої участі педагога, що сприяє набуттю досвіду спільної діяльності з дорослим і однолітками.