Засоби масової інформації як фактор формування світогляду учнів

Переважна більшість  сучасних західних мультиків б’ють  по психіці дітей своєю надмірною  динамікою. Чим менша дитина, тим  більше страждає вона від майже безперервної біганини персонажів, стає нервовою, неспокійною, у неї порушується сон.

Через мультики насаджується зовсім інша модель поведінки, не притаманна раніше нашому суспільству. На обличчі  персонажів часто можна побачити зневажливий вираз (мені все байдуже, а з вами я взагалі рахуватись не збираюсь), їх рухи надміру розкуті, манери брутальні. Мова персонажів часто-густо  пересипана різними жаргонними словечками.

Якщо узагальнити  вищесказане, то стає очевидним, що вічні  цінності у подібних мультиках просто паплюжаться. Ніхто не карає цих  «героїв» за підступність, вбивство, не висміює їхні манери, не засуджує їхню зневагу до інших… Такі мультики виховують  у дітях жорстокість і агресію, байдужість та зневагу до слабшого. Вони не змушують дітей роздумувати, переживати, співчувати. А якщо врахувати, що душі не дуже хочеться трудитися (така вже наша людська природа), то немає  нічого дивного, що західні мультики з великою кількістю біганини або стрілянини здаються дітям набагато цікавішими за давніші - помірковані  й інтелектуальні.

І все ж таки є  серед західних мультиків такі, про  які можна сказати добре слово. На мій погляд, це діснеєвська класика: «Попелюшка», «Білосніжка», «Піноккіо», «Анастасія», «Пітер Пен», «Спляча красуня», «Бембі», «Книга джунглів» і багато інших. Ці мультики красиві, із мелодійною музикою, повчальні. Якби тільки не їх надмірна динаміка, від якої навіть у дорослого (я маю на увазі  себе - підлітка) паморочиться в голові – ці мультики можна було б поставити  врівень з радянськими.

Розглянемо декілька поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям перемоги. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.

Як же захистити  душу і психіку дитини від негативного  впливу багатьох сучасних мультиків? Перш за все – до трьох років взагалі  не треба садити малюка перед телевізором. В цьому віці дитина все одно не спроможна зрозуміти жодного  мультика, для неї це просто миготіння  картинок, яке тільки збуджує її. Після трьох років треба починати знайомити дитину зі спокійними радянськими  мультиками. По можливості можна створити власний фонд хороших мультиків.

Дослідження актів насилля, демонстрованих глядачеві  телебачення

Необхідність  поглиблення  наукових  досліджень  проблем  використання  засобів масової  інформації  для  запобігання  негативного  впливу  серед  неповнолітніх  набуває актуальності  також  у  зв’язку  з  розширенням  технічних  можливостей  інформаційного забезпечення  суспільства.

Я вважаю, що, показуючи  дітям по телевізору величезну кількість  сцен насильства, дорослі привчають  їх до думки, що агресія –  загальноприйнятний  вихід  із  ситуацій.  Деякі,  навпаки, стверджують,  що  насильство,  яке  діти  спостерігають  на  телеекрані,  може  слугувати заміщенням  реальної  агресії,  в  результаті  якої  агресивність  дітей  знижується,  а  не зростає.

Насильство,  яке  допомагає добру здобути перемогу над злом,  більшості дітей  не завдає шкоди. Але у свідомості деяких дітей щоденні приклади агресивної поведінки на телеекрані  можуть  поєднуватися  з  реальним  життям,  у  якому  багато  ролей –  батьків, братів  і  сестер,  друзів –  виконуються  за  допомогою  агресивних  і  антисоціальних моделей.  Це,  в  свою  чергу,  примножує  прояв  агресії  в  поведінці  дитини,  особливо  з визначеними  рисами чи особистості з емоційними проблемами.

Діти  приділяють увагу  тим  сценам  насильства,  що  характеризуються  яскравістю  і  динамічністю;  вони реагують  на  сцени  насильства  під  впливом  не  змістових,  а  формальних,  зовнішніх показників;  діти  погано  розмежовують  „реальність”  і  „нереальність”  подій,  які відбуваються  на  екрані;  багато  дітей  дошкільного  віку  відчувають  страх  перед телевізійними сценами насильства.

Період  від 6  до 11  років  є  критичним  для  розуміння  впливу  телебачення  на агресивність.  У  цьому  віці  в  дітей  розвиваються  когнітивні  здібності, що  дозволяють стежити  за  сюжетом,  здатність  робити  висновки  по  змісту  і  розпізнавати  мотивацію  і наслідки  дій  героя.  Крім  цього,  вони  витрачають  все  менше  і  менше  зусиль,  щоб зосередити увагу на екранному  зображенні.

Діти демонструють більше фізичної агресії й інших  форм антисоціальної поведінки в  результаті перегляду сцен насильства на телебаченні, ніж діти більш старшого віку. У підлітковому  віці  кількість  випадків  такої  поведінки  зростає  в  хлопчиків  і  сильно знижується  у  дівчаток.  У  вирішенні  цієї  проблеми  слід  враховувати  індивідуальні  розбіжності  дітей,  зміст  телепередач,  спосіб  переробки  інформації,  значення, що  вони додають переглянутому  матеріалу, особистісний досвід дітей.

У початковій школі  діти  більше  бояться  телевізійних  сюжетів,  якщо  змальовані  в  них події здаються можливими  і особливо якщо вони відбуваються в умовах, схожих на умови життя  самої дитини. Для захисту себе від страху дитина може ідентифікуватися з героєм. Ідентифікація з агресивним героєм серйозно впливає на збільшення рівня агресії.

Підлітки дивляться  телевізор менше, ніж діти молодшого  шкільного віку, тому що більше  часу проводять поза  будинком,  віддаючи перевагу  спілкуванню  з  друзями. Для багатьох  підлітків  ця  зміна  пріоритетів  у  джерелах  інформації  і  означає  перехід  від дитинства  до  юності.  Підлітки  дивляться  телевізор  в  основному  в  колі  своєї  родини.

Підлітки більш  критичніші  до  змісту  телепередач,  ніж  молодші  діти,  і  набагато  рідше  будуть ідентифікувати себе з телевізійними героями. Ті, хто  продовжує вірити в реальність того, що  показують  на  екрані,  й  ідентифікуватися  з  жорстокими  героями,  будуть  більш  агресивними,  особливо  при  наявності  фантазій  на  агресивно-героїчні  теми.  Хоча наслідувальний  характер  насильства  найчастіше  приписується  дошкільникам  через недостатність їхнього  життєвого досвіду і їхньої віри в реальність того, що показують  на екрані, такі насильницькі дії, скопійовані  з екрана телевізора, відтворюються  підлітками.

Спостереження жорстоких  сцен  сприяє  тому,  що  підлітки  сприймають  навколишню  дійсність  як жалюгідну  і  незначну,  вони  досить  рідко  дивляться  телевізор,  вважають  себе  менш захищеними  перед  злочинцями. Однак  підлітки,  які  вважають  насильство  на  екрані  не реалістичним, не оцінюють навколишній їхній світ як надмірно жорстокий і страшний і не перебільшують  почуття власної вразливості  перед  злочинністю. Крім того, підлітки, які  самі  були  жертвами  злочину,  мають  тенденцію  не  покладатися  на  телебачення  як джерело  достовірної  інформації.  Фільми  жахів  стають  актуальними  в  контексті підліткових  занепокоєнь  із  приводу  питань  сексуальності  та  статеворольової  ідентифікації. Дівчата – підлітки позитивно реагують на сцени, де жінка виступала в ролі жертви, рідше, ніж хлопці. Молоді люди більше насолоджуються фільмами жахів, якщо поруч  з  ними  знаходиться  злякана  дівчина  того  ж  віку.  Разом  з  тим  дівчата насолоджуються  фільмами  жахів  більше,  коли  вона  знаходяться  в  компанії  молодого юнака,  який  не  переляканий.

Таким чином виділяємо  основні ефекти впливу телевізійного  насильства на дітей:

• вони можуть ставати менш чуттєвими до болю і страждань інших;
• діти з великою часткою імовірності можуть  поводитися  агресивно  і  завдавати  болю  іншим  людям; 
• діти  можуть  відчувати більше  страху перед навколишнім  світом.

Сцени насильства на  телебаченні  відіграють важливу  роль, тому що вони передають досвід поведінки в соціумі і призводять до того, що  світ  сприймається  як  поганий  і  небезпечний. 

Даний розділ створений стимулювати молодь до усвідомленого перегляду телепрограм та адекватно дивитися на показ різноманітних форм насилля.

Постежите за насильством  на телебаченні у телесеріалах, художніх фільмах, мультфільмах можна за схемою (див. таблицю 1).

Мета: стимулювати молодь до усвідомленого перегляду телепрограм та адекватно дивитися на показ різноманітних форм насилля.

Таблиця 1

Схема аналізу  телевізійного насильства (за Е. Пайном та К. Маслачом)

Помічено, що телевізор  гіпнотично впливає не тільки на дітей, але й на дорослих. Люди поступово звикають до телевізора як до паління або пияцтва, і без нього вже не можуть жити. Телевізор поступово відбиває бажання читати, думати, робити щось корисне. Тому мають рацію ті люди (батьки), які відмовляються від підключення до кабельного, супутникова телебачення або строго контролюють час, який діти (самі) проводять біля телевізора_. Більшість сучасних телепередач містять, крім брудних сексуальних сцен, ще й різноманітні форми насилля, які «розжовують» режисери та які дозволяє комітет зі ЗМІ. 

Сутність  явища Інтернет-залежності та її симптоми

Термін «інтернет-залежність»  вперше був запропонований американським  лікарем Голдбергом, кілька років  тому. Під цим поняттям він розумів  непереборний потяг до Інтернету, що характеризується «згубною дією на побутову, навчальну, соціальну, робочу, сімейну, фінансову сфери діяльності». За ступенем відходу від реальності інтернет-залежність дуже нагадує потяг  до наркотиків, алкоголю, азартних ігор.

На першій стадії це більш-менш легкий розлад. Через  захоплення «новою іграшкою», людина перестає займатися усім іншим. Поступово  людина віддаляється від родичів  і друзів, залишаючи пріоритет  за «усесвітньою павутиною». Як правило, користувач приховує від рідних (або  співробітників в офісі), скільки  часу він проводить на сайтах.

На другій стадії симптоми наростають як сніжний ком. Якщо людину силою відлучити від  мережі, вона переживатиме почуття, схожі  на муки наркомана, якому не дали чергову  дозу. У користувача порушується  увага, знижується працездатність, з`являються  нав`язливі думки, безсоння, аж до повного  відмовлення від сну, різко зростає  потяг до стимуляторів - кави, сигарет, спиртних напоїв, наркотиків, причому  деколи "на голку" сідають і  ті, хто ніколи в житті наркотиків не пробував.

Третя стадія –  соціальна дезадаптація. Користувач, вже не одержуючи задоволення  від спілкування через Інтернет, все-таки постійно «висить» на сайтах. Стан депресії призводить до серйозних  конфліктів на роботі і в сім`ї.

В даний час психологи  зосереджені на першому критерії, намагаючись визначити сукупність симптомів, що складають комп'ютерну чи Інтернет-залежність. Так КімберліЯнг  діагностує Інтернет-адикцію на підставі п'яти і більше позитивних відповідей, що характеризують поведінку людини за останній рік (додаток 2).

Людина вважається Інтернет-залежним у випадку п'яти  чи більше позитивних відповідей на ці питання.

КімберліЯнг називає  чотири ознаки Інтернет-залежності:

• нав'язливе бажання перевірити e-mail;
• постійне чекання наступного виходу в Інтернет;
• скарги навколишніх на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернет;
• скарги навколишніх на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.

Психологи вважають, що залежність може розвиватися в  проміжку від декількох днів до місяця. Такий стан може виражатися емоційним  і руховим порушенням, тривогою, нав'язливими міркування про те, що зараз відбувається в Інтернеті, фантазіями і мріями про Інтернет, довільними чи мимовільними рухами пальців, що нагадують друкування на клавіатурі.

Психологічні  причини Інтернет-залежності

Всесвітня мережа сьогодні більше нагадує чарівну казку, у  якій "користувач" володіє надприродними  можливостями, на відміну від реального  життя. Не дивно, що Інтернет найбільше  відповідає міфологічному мисленню маленької дитини. Таке мислення ніколи не зникає повністю, а тільки витісняється зі свідомості з віком, воно зберігається в несвідомому дорослої людини, породжуючи віру в прикмети і магічні ритуали. Отже, Інтернет є ідеальним середовищем  для актуалізації багатьох психічних  процесів несвідомого, архетипного  характеру. Для багатьох людей, у  психологічному сенсі, Всесвітня мережа стала дверима в той чарівний казковий світ, який людина змушена  була покинути в дорослому віці, під тиском об'єктивних умов реального  світу.