Діагностика соціальної креативності студентської молоді

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра загальної психології та психодіагностики

 

КУРСОВА РОБОТА

з психодіагностики на тему:

 

Діагностика соціальної креативності студентської молоді

 

 

 

 

 

Студентки     3 курсу

групи П-34

напряму підготовки 603010201

спеціальності «Психологія»

Таргонської О.О.

 

 

Керівник доц. Хупавцева Н.О.

 

 

Національна шкала ___________

Кількість балів: __________

Оцінка:  ECTS _____

 

Члени комісії____

_______ _____________________

 (підпис)   ……………..(прізвище та ініціали)

 

____________ ______________________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

 

___________ ________________________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали)

 

 

м. Рівне - 2013рік

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ

1. Дослідження креативності у вітчизняній та зарубіжній психології............................................................................................6
2. Соціальна креативність: поняття, структура,критерії………………13
3. Формування соціальної креативності студентства………………….18

 

Розділ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КРЕАТИВНОСТІ СЕРЕД СТУДЕНТІВ

2.1. Опис процесуально – методичних  аспектів дослідження соціальної  креативності…………………………………………………………..22

2.2. Аналіз результатів дослідження……………………………………….28

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Закономірне ускладнення і мінливість сучасного світу зумовлюють запит суспільства до особистості з креативними характеристиками. Потреба в творчому потенціалі не виникає як товариство, а є природною необхідністю, яку усвідомлює кожна людина, яка прагне до повноцінного буття. Тим самим було виправдано безперервний інтерес до психології творчості , в тому числі і креативності, особливо їх особистісним підставам і специфіці залежно від конкретної сфери особистісного буття.

У сучасної вітчизнянії  психології активно розвивається розуміння особистості як суб'єкта організації просторів свого буття і ідея про активності особистості процесі перетворення буттєвих просторів (Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн. А.В. Брушлинский, К.А. Абульханова- Славская, З.И. Рябикіна, В.В. Знаків та інші.). У зв'язку з розглядом особистості як активного, свідомого суб'єкта, котрий прагне повноцінного буття, творчість сприймається як оптимальний варіант реалізації особистістю свого внутрішнього змісту. Отже, у психологічній науці, і практиці подолана «недосяжністі» творчості і креативності, але досі точиться дискусія про змістовне наповнення даних феноменів.

Проблема креативності має давню  історію. Тривалий час ця важлива  психологічна характеристика викликала  суперечки, і цілі покоління психологів заперечували її значимість. Безліч робіт з цієї проблеми пов'язані з іменами зарубіжних психологів (Т. Амабайль, Ф. Барон, Дж. Гілфорд, Є. Торренс, З. Медник, Дж. Рензулли, А. Маслоу, До. Роджерс, Р. Стернберг, Р. Уоллес, До. Урбан, Еге. Боно та інших.). У вітчизняннії психології особливий внесок у дослідження цього напряму внесли фундаментальні праці таких дослідників, як Д.Б. Богоявленская, Я.А. Пономарьов, В.М. Дружинін, А.М. Матюшкин, В.М. Козленко, Н.Ф. Вишнякова, Л.Б. Ермолаева-Томина, Е.П. Варламова, С.Ю. Степанов, І.А. Бескова та інших.

Накопичено великий і змістовний матеріал, що дав певні результати як у теоретичному, і у практичному сенсі, проте єдиної і стрункої теорії креативності досі немає, як і немає усіма визнаних методик, діагностуючих дану властивість.

При визначенні місця креативності у структурі особистості відзначається  проблема неузгодженості наукових даних  в дослідженнях креативності і її взаємозв'язку з особистісними особливостями, зокрема, мотиваційним компонентом (В.Е. Мильман, Л.Б. Ермолаева-Томина, Е.П. Ільїн, Д.Б. Богоявленская, А.М. Матюшкин, І. Пуфаль-Струзик, Ю. Козелецкий, М.С. Семилеткина та інших.).

Виділення специфічних видів креативності подається як розв'язання проблеми суперечливості поглядів на взаємозв'язках  із нею різних психічних особливостей, які виникають при вивченні креативності загалом. Можливість специфікації креативності також із розвитком психології буття у реальних сферах людського життя (зокрема, професійної). У зв'язку з мінливістю і різноманіттям соціального світу конкретні професії, у яких соціоекономічний простір є особистісною реалізацією, пред'являють до особистості особливі вимоги. Щоб не вбудовуватися, а опановувати і пере структурувати цей простір, особистості необхідно виявляти творчий потенціал, і бути професіоналом. Чіткий професійний соціоекономічний простір передбачає соціальну творчість і забезпечує його соціальну креативність.

Відзначимо недостатню розробленість терміна «соціальна креативність», відсутність їх у психологічних словниках за наявності різних підходів до її розгляду, розробок, досліджень, присвячених даної тематиці (Г.В. Сорокоумова, А.А. Попель, Т.Н. Березина, О.Л. Солдатова, А.А. Голованова, Д.Л. Джонсон, О.Н. Воронін, И.Э. Стрєлкова, О.Л. Южанинова, Н.П. Мальтиникова та інших)[12].

 

 

Об’єкт дослідження  – креативність студентства.

Предмет дослідження – структурні компоненти соціальної креативності студентства.

Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз  та емпіричне дослідження соціальної креативності серед студентства.

Завдання дослідження:

• Здійснити теоретичний аналіз дослідження креативності у вітчизняній та зарубіжній психології;
• Проаналізувати поняття «соціальна креативність», компоненти,структуру та умови її формування серед студентства;
• Здійснити емпіричне дослідження соціальної креативності студентства та основних складових творчої особистості, а саме допитливості,уяви, складності та схильності до ризику;
• Проаналізувати та проінтерпретувати отримані результати.

База досліджень – РДГУ, психолого – природничий факультет.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження – вступ, теоретичний та емпіричний розділи, висновки, список використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  1. Теоретичний огляд та аналіз проблеми креативності

 

1.1.Психологічні особливості дослідження  креативності у вітчизняній на зарубіжній психології

Дослідження проблеми креативності має довготривалу історію у вітчизняній та зарубіжній психології, але до цього часу існує  багато “білих плям” у цій області  психологічних знань, що робить актуальним подальше проведення як теоретичних, так  і методологічних досліджень, вдосконалення  концептуального апарату і методів  вивчення даної проблеми.

Вивченню  креативності присвячено роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних учених; розглянуто суть і природу креативності, її структуру і зміст, чинники  розвитку (внутрішні й зовнішні); розроблено діагностику, складено й  застосовано на практиці програми, спрямовані на вивчення творчих здібностей, на їхнє формування й розвиток.

За період від перших спроб вивчення творчих здібностей до теперішнього часу дослідниками створено велика детальна картина феноменології креативності. З вивченням креативності пов'язані такі розумні особистості як 3ігмунд Фрейд, К. Роджерс, Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Р. Стернберг, Т. Амабайл, Я.А. Пономарьов, Д.Б. Богоявленська, AM Матюшкін, С. Л. Рубінштейн, А. Маслоу, Б. М. Теплов, В.Ф. Вишнякова, Р. Мей, Ф. Баррон, Д. Харрінгтон і інші (шкода, але всіх перелічити неможливо). Не дивлячись на ці пишні тріади поняття креативності в даний момент не можна назвати чітко визначеним і сталим як у зарубіжних, так і у вітчизняних дослідженнях, так що ще у кожного є свій шанс прояснити цю не менш загадкову сутність людини, ніж саме життя. 

Е. Фром, наприклад говорив, що креативність – це здатність дивуватися, відшуковувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. Всередині феномену креативності виділяють його потенційні і актуальні сутності(скадники), а також принципово їх розділяють. Це пов’язано з процесами освоєння носієм потенційної креативності того чи іншого (нового для нього) соціально значимого виду діяльності [1].

Зовнішні  фактори можуть мати істотний формуючий  вплив на такі компоненти креативності, як мотиваційний, когнітивний і поведінковий.  Мотивація креативної поведінки  складається в ранньому дитинстві; вона пов’язана з прийманням (не відторгненням) власних недоцільних  бажань. Мотивація доцільної поведінки, яка також формується в дитинстві, передбачає бажаними лише реально здійсненні обставини, події. Таким чином, мікросередовище  може перешкоджати або сприяти розвитку мотиваційного блоку креативності [2].

Когнітивний зміст креативності містить такі характеристики творчого мислення: продуктивність – багатство ідей, асоціацій, варіантів  вирішення проблем; гнучкість –  здатність швидко змінювати способи  дій, переходити від одного класу  об’єктів до іншого; оригінальність –  рідкісність, незвичайність, унікальність способу розв’язання певної проблеми .

Вироблення  поліваріантності сприйняття, гнучкості мислення обумовлюються складністю і різноманітністю мікросередовища. Крім цього, розвитку творчого мислення сприяє деяка екстравагантність ситуації.

Поведінковий аспект креативності припускає реалізацію креативних властивостей на поведінковому рівні: вироблення певних поведінкових автоматизмів, вироблених способів дій. Вони виробляються за рахунок  научіння: наслідування деяких дій, повторення і закріплення їх. Тому мікросередовище, яке сприяє формуванню креативності на поведінковому рівні, має мати зразки креативної поведінки і способи їх пред’явлення. Важливо, однак, щоб зразки креативної поведінки були тільки присутніми у мікросередовищі, але не нав’язувались.

Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності набула популярності після виходу в світ робіт Дж. Гільфорда. Підставою для цієї концепції стала його модель структури інтелекту. Дж. Гільфорд вказав на принципове розходження між двома типами розумових операцій: конвергенцією і дивергенцією . Конвергентне мислення актуалізується в тому випадку, коли людині, яка вирішує задачу, потрібно на основі множини умов знайти єдине вірне рішення. В принципі, конкретних рішень може бути і декілька, але ця множина завжди обмежена.

Дивергентне мислення визначається як такий тип  мислення, який припускає варіювання шляхів рішення проблеми, призводить до несподіваних висновків і результатів.

Дж. Гільфорд вважав операцію дивергенції, поряд з операціями перетворення й імплікації, основою креативності як загальної творчої здібності. Дослідники інтелекту давно приходили до висновку про слабкий зв’язок творчих здібностей із здібностями до навчання й інтелектом.

Одним із перших на розходження творчих здібностей й інтелекту звернув увагу  Терстоун. Він відзначив, що у творчій активності важливу роль відіграють такі чинники, як особливості темпераменту, здатність швидко засвоювати і породжувати ідеї (а не критично ставитися до них), що творчі рішення приходять у момент релаксації, розсіювання уваги, а не в момент, коли увага свідомо концентрується на вирішенні проблем[4].

Подальші  досягнення в області дослідження  і тестування креативності пов’язані  в основному з роботою психологів Південно-каліфорнійського університету, хоча весь спектр досліджень креативності їхньою діяльністю не обмежується.

Дж. Гільфорд окреслив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність  – спроможність продукувати віддалені  асоціації, незвичні відповіді; 

2) семантична  гнучкість – здатність виявити  основну властивість об’єкта  і запропонувати новий спосіб  його використання;

3) образно-адаптивна  гнучкість – спроможність змінити  форму стимулу таким чином,  щоб побачити в ньому нові  ознаки і можливості для використання;

4) семантична  спонтанна гнучкість – продукування  різноманітних ідей в нерегламентованої  ситуації. Загальний інтелект не  включається в структуру креативності [5].

Пізніше Дж. Гільфорд згадує шість параметрів креативності:

1) здатність  до виявлення і постановки  проблем; 

2) спроможність  до генерування великого числа  ідей;

3) гнучкість  – продукування різноманітних  ідеї;

4) оригінальність  – спроможність відповідати на  подразники нестандартно;

5) здатність  удосконалити об’єкт, додаючи деталі;

6) уміння  вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу [5].

Дж. Гільфорд і його співробітники розробили тести програми дослідження здібностей, що визначають переважно дивергентну продуктивність:

1. Тест  легкості слововживання: “Напишіть  слова, що містять зазначену  букву” (наприклад, “про”).