Етнічна ідентичність

Зміст

Вступ

Розділ 1 Проблема етнічної ідентичності 
1.1. Поняття етнічної ідентичності, її становлення та розвиток 
1.2. Характеристика типів етнічної ідентичності, особливості їх прояву

1.3 Соціально-психологічна характеристика конфліктів, їх види,стадії та способи вирішення

1.4. Теорії виникнення етнічних конфлiктів

 
Розділ  2 Методи дослідження  
2.1. Основні методи дослідження етнічної ідентичності у соціальній психології  

Розділ  3  Емпірична  частина 
3.1. Дослiдження  взаємозв'язку етнічної ідентичності та стратегій поведінки у конфліктах

 

Висновки 

Використана література

 

 

 

                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             Вступ

Актуальність  дослідження:

Багато вчених вважали, що тенденції глобалізації, наростаючої  уніфікації духовної та матеріальної культури та розвитку особистісного  індивідуалізму поступово призведуть до втрати значення етнічних чинників у житті людей. Але починаючи  з 60-70 років XX століття, в світовому  масштабі розпочалися процеси сплеску  у багатьох мільйонів людей етнічної ідентичності та усвідомлення своєї  приналежності до певного етносу. Для психологів особливо актуальне  дослідження причин частого нерозуміння, що виникає при контактах представників  різних народів; особливостей психіки, які змушують членів одного народу ігнорувати, дивитися зверху - вниз або дискримінувати представників іншого народу; 
Незважаючи на будь-які інновації, людству, щоб самовідтворюватися і саморегулюватися, необхідно зберігати зв'язок між поколіннями. Все більше людей прагнуть подолати відірваність від своїх коренів, шукаючи підтримку і захист у стабільних цінностях предків. Міжнародні конфлікти, небезпека ядерної війни, екологічна загроза і т.п. супроводжуються почуттями страху, невпевненості, відчуттям безглуздості існування. 
Зростання етнічної ідентичності сучасної людини можна пояснити  пошуком орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією і нестабільному світі. Останнім часом етнічна толерантність та ідентичність набула  важливого значення, тому що перетворилася в одну з глобальних всесвітніх проблем, без грунтовного вивчення якої утруднюється розуміння причин міжрасових, міжнаціональних, міжрелігійних, міжетнічних конфліктів. Мільйони людей на своєму власному досвіді усвідомили, що є тільки єдиний шлях забезпечення надійності та безпеки суспільства - це  вміння домовлятися, не викликаючи конфліктів, шлях переговорів, що можливо при розвитку  толерантності. Проблема формування етнічної ідентичності  української молоді та визначення основних способів поведінки в конфліктних ситуаціях і визначила актуальність мого дослідження.

 

Проблему ідентичності висвітлювали М. Лацарус, Г. Штейнталь, М. Мід, Г. Г. Шпет, Л. С. Виготський, Е. Еріксон, Е. Фромм, Д. Тейлор, Г. Теджфел, Дж. Тернер, У. Джеймс, С. Московічі, Г. У. Солдатова, Н. М. Лебедєва, JL Г. Почебут,

Т. Г.Стефаненко і багато інших дослідників. Проблема етнічної ідентичності розглядається в різних аспектах наукового знання: філософському, історичному, лінгвістичному, політичному, етнологічному, антропологічному, етносоціологічному, кроскультурному та соціально-психологічному.

 

 

 

 

Об'єкт дослідження - етнічна ідентичність і стратегії  поведінки у конфліктах

 
Предмет дослідження -  взаємозв'язок  етнічної ідентичності та стратегій  поведінки у конфліктах.

 
Гіпотеза дослідження - етнічна ідентичність взаємопов'язана із стратегiями поведінки у конфліктних ситуаціях.

 

Мета   - проаналізувати  взаємозв'язок етнічної ідентичності та стратегії поведінки у конфлікті.

 

Задачі дослідження:

• Здійснити аналіз науково-психологічної літератури із проблеми осмислення ідентичності
• Визначити сутність, становлення і розвиток, типи етнічної ідентичності
• Визначити сутність, стадії та способи вирішення конфліктів
• Проаналізувати особливості взаємозв'язку етнічної ідентичності та стратегій поведінки у конфліктах

 

В роботі були використані  наступні методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми дослідження; емпіричні методи: група діагностичних методик.

Методики:

1) Методика стратегій поведінки у конфлікті Томаса

2) Методика діагностики типів етнічної ідентичності Г.У.Солдатової

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1  Проблема етнічної ідентичності 
1.1. Поняття етнічної ідентичності, її становлення та розвиток

За визначенням  Тешфела, соціальна ідентичність - «це та частина Я-концепції індивіда, яка виникає з усвідомлення свого членства в соціальній групі (або групах) разом з ціннісним і емоційним значенням,яке надається цьому членства» [Tajfel, 1981а, р. 255]. Соціальна ідентичність - є результат процесу порівняння своєї групи з іншими соціальними спільнотами. 
Етнічна ідентичність - складова частина соціальної ідентичності особистості, психологічна категорія, яка полягає  в усвідомленні своєї приналежності до певної етнічної спільноти. Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу самовизначення індивіда в соціальному просторі щодо багатьох етносів. Це не тільки усвідомлення, але й оцінювання, переживання своєї приналежності до етносу. 
В структурі етнічної ідентичності зазвичай виділяють два основних компоненти - когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи і усвідомлення себе її членом на основі етнодиференціюючих ознак) та афективний (оцінка якостей власної групи, ставлення до членства в ній, значимість цього членства). 
Ставлення до власної етнічної спільності виявляється в етнічних атитюдах. Позитивні атитюди викликають задоволення членством в етнічній спільності, бажання належати їй, гордість за досягнення свого народу. 
Наявність негативних атитюдів до групи приналежності включає заперечення власної етнічної ідентичності, почуття приниженості, перевагу інших груп як референтних. Втрата позитивного сприйняття своєї етнічної спільності була виявлена ​​Н. М. Лебедєвої після розпаду СРСР і в росіян, що проживають в країнах нового зарубіжжя: багато хто з них переживають негативні почуття, пов'язані з етнічною приналежністю - сором, образу, ущемлення, приниження (від 6,3 % опитаних у Казахстані до 71,4% в Естонії). Дослідниця підкреслює: зростання негативно забарвлених етнічних атитюдів супроводжує пробудженню у них етнічної ідентичності, що пов'язано з кардинальними змінами у суспільстві, в якому вони живуть [Лебедєва, 1997а]. 
Деякі автори виділяють ще й поведінковий компонент етнічної ідентичності, розуміючи його як реальний механізм не тільки усвідомлення, але і прояву себе членом певної групи, «побудова системи відносин і дій в різних етноконтактних ситуаціях» [Дробижева та ін, 1996, с. 296]. 
Нерідко проблеми з етнічною ідентичністю виникають у людини вже в дитинстві, в процесі її формування. Найчастіше з ними стикаються представники етнічних меншин.

 

 

Становлення етнічної ідентичності 
    В процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, що співвідносить з етапами психічного розвитку дитини. 
Попередником дослідників, що вивчають формування етнічної ідентичності, є швейцарський психолог Ж. Піаже, який розробив концепцію розвитку у дитини із усвідомленням приналежності до держави і нації. Відповідно до концепції Піаже, розвиток дитячого мислення - це рух від загальної егоцентричності до більш об'єктивної позиції в пізнанні об'єктів матеріального світу, інших людей і самого себе. В процесі соціалізації егоцентризм втрачає своє значення, але так як у дитини зберігається прагнення бути в центрі уваги, вона відкриває для себе, що є об'єкти, з якими можна ідентифікуватися, не втрачаючи власної цінності і значущості. Такими об'єктами є соціальні групи, в тому числі й етнічні. Іншими словами, на думку Піаже, в процесі переміщення центру в інтерпретації дитиною світу (децентрації) егоцентризм поступово трансформується в соціоцентризм, а одним з аспектів цього процесу є становлення національної ідентичності. 
Розвиток національної ідентичності швейцарський учений розглядає як створення когнітивних моделей, пов'язаних з поняттям Батьківщина, а національні почуття, на його думку, є свого роду відповіддю на знання.

Піаже виділяє три етапи у формуванні національної ідентичності: 
1) у 6-7 років дитина набуває перші - фрагментарні і несистематичні - знання про свою національну приналежність. У цьому віці найбільш значимими для неї є сім'я і безпосереднє соціальне оточення, а не країна і етнічна група;

2) у 8-9 років дитина вже чітко  ідентифікує себе зі своєю  державою, висуває підстави ідентифікації  (національність батьків, місце  проживання, рідна мова), у неї  прокидаються національні почуття. 
3) в 10-11 років національна ідентичність формується в повному обсязі, дитина відзначає унікальність історії, специфіку побутової, в тому числі і етнічної, культури.

Перші зародки  дифузної ідентифікації з етнічною групою більшість авторів виявляє  у дітей 3-4 років, є навіть дані про  первинне сприйняття яскравих зовнішніх  відмінностей - кольору шкіри, волосся - дітьми до трьох років. Але практично  всі психологи згодні з тим, що повну етнічну ідентичність дитина досягає в підлітковому віці, коли рефлексія  має для людини визначальне  значення. 
На подальших етапах розвитку етнічної ідентичності формується як етнічна обізнаність, так і етнічна самоідентифікація. Етнічна обізнаність зростає з досвідом, отриманням нової інформації і розвитком когнітивних здібностей. У багатьох дослідженнях доведено, що спочатку вона грунтується на очевидних показниках - кольору шкіри, зовнішності, мові, елементах матеріальної культури (їжі, одязі), звичаях. І лише поступово дитина включає в комплекс етнічних ознак все нові елементи - спільність предків, спільність історичної долі, релігію, національний характер і ін.

У дослідженні  О. Л. Романової п'яти-шестирічні і  навіть більш старші діти не завжди правильно називали власну національність, національність батьків, не можуть встановити логічний зв'язок між такими фактами, як національність батьків, країна проживання, мова спілкування, власна національність. І тільки підлітки, у яких сформувалася система уявлень про етнічні  явища, проводили чітку самоідентифікацію з етнічною спільнотою на основі значного набору етнодиференційних ознак. 
Серед сучасних дослідників немає єдності в питанні про послідовність виникнення когнітивного і афективного компонентів ідентичності. Одні автори, разом  із Піаже, вважають, що етнічна перевага  формуються тільки на основі досить значних етнічних знань в підлітковому віці. Але в інших дослідженнях було виявлено, що дитячі переваги етнічних груп не завжди корелюють з інформованістю про них, упередження можуть передувати знанням. Етнічні атитюди з віком стають більш диференційованими і інтегрованими. Але чи стають вони більш позитивними або негативними? За деякими даними більш старші діти показують себе менш упередженими. За іншими, досвід ранньої соціалізації виявляється вирішальним для формування етнічних атитюдів: якщо вони сформувалися позитивними чи негативними, саме ця їхня спрямованість зберігається надалі. 
В результаті з віком уявлення дитини про характеристики власної етнічної групи стають все більш реалістичними й адекватними, що і знаходить відображення в зміні емоційного ставлення до неї. Результатом цього процесу є формування в підлітковому віці емоційно-оціночного усвідомлення приналежності до етнічної спільності. 
  Американська дослідниця Дж. Фінні склала  модель стадіального формування етнічної ідентичності [Рhinney, 1993]. У моделі Фінні становлення етнічної ідентичності підлітка відбувається в міру дослідження реальності та прийняття ним рішень щодо ролі етнічності в його житті. У своїх дослідженнях Фінні відштовхується від теорії ідентичності Е. Еріксона та канадського психолога Дж. Марсіа, який виділив чотири стадії процесу формування ідентичності.

 Перша  стадія, відповідає двом стадіям  его-ідентичності по Марсіа - дифузії і передрішення - і названа Фінні неперевіреною ідентичністю, характеризується байдужістю до ідентичності, відсутністю інтересу до проблем етнічних коренів і членства в етнічній групі. На ній знаходяться молодші підлітки, а також дорослі, що не мають проблем з етнічною ідентичністю. Представники меншин з неперевіреною ідентичністю часто демонструють прихильність культурі  більшості, однак така перевага не є універсальною. Першій стадії відповідають двум підвидам ідентичності: 1) дифузна, коли індивіди просто не цікавляться своєю етнічною приналежністю і не замислюються про неї, 2) попередня, коли індивіди переймають позитивні етнічні атитюди батьків та інших дорослих і тому надають перевагу по відношенню до групи більшості. 
Друга стадія - пошуки етнічної ідентичності (мораторій) - характеризується дослідженням своєї ідентичності, прагненням зрозуміти значення етнічності у власному житті. Власний досвід, значимі події в житті етнічної групи можуть стимулювати етнічне пробудження. Найчастіше подіями, що змусили підлітків по-новому поглянути на своє етнічне походження, були випадки дискримінації і образа за національною ознакою.

Інтенсивний процес занурення в культуру свого  народу на другій стадії здійснюється через такі види діяльності, як читання, бесіди, відвідування етнографічних музеїв та активну участь у подіях культурного життя. 
Фінні вважає, що в результаті розв'язання кризи етнічної ідентичності підлітки приходять до глибшого розуміння й адекватної оцінки своєї етнічності.

Для третьої  стадії - реалізованої етнічної ідентичності, відповідної однойменної стадії его-ідентичності по Марсіа, характерні ясне, чітке і стійке відчуття непорушності своїх етнічних особливостей, прихильність до етнічної культури і етнічної спільності. Це стадія реалізованого етнічного Я.

 

1.2. Характеристика типів етнічної ідентичності, особливості їх                                    прояву

 
    Досягнутий в підлітковому  віці етнічний статус найчастіше  залишається незмінним протягом  усього життя людини. І все-таки  етнічна ідентичність не статичне, а динамічне утворення, її становлення  часто не завершується в підлітковому  віці. 
Найбільш природним для людини є прагнення зберегти або відновити позитивну етнічну ідентичність, яка дає відчуття психологічної безпеки та стабільності. Для цього використовується когнітивна стратегія, названа А. Тешфела і Дж. Тернером стратегією соціальної творчості [Tajfel, Turner, 1986]. Вона може приймати різні форми, пов'язані з переглядом критеріїв або об'єктів порівняння. 
Стратегія соціальної творчості виявляється і у відновленні суб'єктивного благополуччя за допомогою вибору для порівняння ще менш успішних або ще більш слабких груп. Так, східні німці після возз'єднання Німеччини виявилися на більш низькому ступені соціального рівня, ніж західні, але своє невдоволення, упередження і навіть акти агресії вони направили не на могутню державу, а на ще більш уразливі групи в'єтнамців, турків та інших іноземних робітників, а також мігрантів з країн Східної Європи. При несприятливому міжгруповому порівнянні члени груп дискримінуються. Меншини можуть вибрати й іншу стратегію - обрати правильну самоідентифікацію разом з негативною оцінкою групи. У цьому випадку формується негативна етнічна ідентичність, яка може супроводжуватися відчуттям неповноцінності, ущемлення і навіть сорому за представників свого етносу. Цей тип ідентичності несприятливий для міжгрупових відносин, так як супроводжується загостренням сприйняття дискримінації і збільшенням суб'єктивної культурної дистанції з групою більшості: «Група, що знаходиться не в мирі з самою собою, не зможе нормально і щасливо співіснувати з іншими групами »[Левін; 2000, с. 384]. 
Несприятливий вона і для особистісного росту індивіда.