Етнічна ідентичність

В емпіричних дослідженнях не раз підтверджувалося, що діти, чия національна приналежність  відрізняється від більшості  в класі, мають низьку самооцінку і виявляють меншу впевненість.

При негативній ідентичності, людина може по-різному  реагувати на негативні судження про свій етнос, а отже, на негативний образ самого себе, що склався в  очах представників домінантної  групи. Вона може відносити негативні  судження до інших членів своєї групи, але не до самого себе, встановивши  психологічну межу між групою і собою. В цьому випадку є можливість уникнути почуття неповноцінності і зберегти високу самооцінку. Іншими словами, вони демонструють «розототожнення» себе і свого народу. 
Іншим способом підтримки позитивного самоставлення є виділення всередині етносу підгрупи, якій і приписуються більш позитивні характеристики. Усвідомлення себе як члена негативно оцінюваної в суспільстві групи допускає і конструювання амбівалентної ідентичності, яка дозволяє частково зберегти позитивне самоставлення, але сприяє формуванню «комплексу роздвоєння особистості». 
    В разі несприятливого міжгрупового порівняння крім стратегії соціальної творчості індивід може вибрати і стратегію індивідуальної мобільності, яка полягає в спробі змінити групу. Мається на увазі саме усвідомлена зміна групи і формування зміненої ідентичності. Але в високостатусні групи перейти досить складно, так як в цьому випадку діє психологічне правило перебільшення людьми внутрішньогрупової подібності і міжгрупових відмінностей: при оцінці претендентів на вступ в «клуб для обраних» його члени швидше віддадуть перевагу, щоб «відповідний» людина опинилася поза клубу, ніж «невідповідний» вступив в нього.

Як вірно  помітив С. А. Арутюнов, людина, що живе у прикордонній зоні між Францією та Італією, може бути не зовсім впевнена, якої вона національності, але варто їй проїхати шістдесят кілометрів від кордону в бік Італії, і їй чітко дадуть зрозуміти, що вона - француз, а якщо вона відправиться в глиб Франції, її будуть сприймати як італійця [Арутюнов, 1989]. 
Відповідно до цієї точки зору, етнічність є успадкована якість, і ніхто не може вибирати етнічну групу, до якої хотів би належати. Однак у наш час рідко хто з дослідників дотримується настільки крайньої позиції і визначає етнічну приналежність індивіда по «крові».

В процесі  соціалізації і інкультурації суспільство відносить дитину до певного етносу. В результаті у більшості людей проблеми вибору не виникає, але багато хто, передусім члени груп меншин і вихідці з міжетнічних шлюбів, проходять через «постійний внутрішній референдум» на лояльність до тієї чи іншої спільності. У цих людей в процесі етнічної ідентифікації, крім критерію приписування (те, ким інші їх сприймають), велику роль відіграє і критерій внутрішнього вибору (те, ким вони самі себе усвідомлюють).

Щоб стати  членом етнічної спільності, недостатньо  усвідомлення своєї до неї приналежності, необхідно і визнання індивіда групою. Для безконфліктного існування  людини в об'єктивній реальності міжетнічних  відносин необхідні узгодженість критерію приписування і критерію вільного вибору, підтвердження суб'єктивної ідентичності оточенням. 
                                            Типи етнічної ідентичності  
Трансформації етнічної самосвідомості починаються з його ядра - етнічної ідентичності. По-перше, етнічна ідентичність може розмиватися, що виражається в невизначеності етнічної приналежності, неактуальності  етнічності. По-друге, можливий відхід від власної етнічної групи і пошуки стійких соціально-психологічних ніш не за етнічним критерієм. По-третє, етнічна ідентичність може гіперболізуватись  і в контексті міжетнічних відносин приймати дискримінаційні форми.

1) Позитивна етнічна  ідентичність  
Позитивна етнічна ідентичність характерна для більшості людей і представляє такий баланс толерантності по відношенню до власної та інших етнічних груп, що дозволяє розглядати її, з одного боку, як умову самостійного і стабільного існування етнічної групи, з іншого - як умову мирної міжкультурної взаємодії в поліетнічному світі. Тому позитивна етнічна ідентичність набуває статуса "норми". В її структурі співвідносяться позитивний образ власної етнічної групи з позитивним ціннісним ставленням до інших етнічних груп. 
Етнічну ідентичність за типом "норми" характеризує висока толерантність і готовність до міжетнічних контактів. Позитивне відношення до власного та іншим народам, що поєднується в "нормі", зовсім не передбачає емоційної однозначності цих відносин. На противагу космополітизму, ідеології "громадянина світу", людині із "нормальною" етнічною ідентичністю властиве природна перевага етнокультурних цінностей власного народу. Це як початковий ступінь етноцентризму, коли прагнення до позитивної етнічної ідентичності є необхідною умовою збереження цілісності та неповторності етнічної спільності в етнокультурному розмаїтті світу.           

Відхилення  від "норми" можуть відбуватися  по типу етнічної індиферентності, гіпоідентічності (етнонігілізм). Індивіди, у яких самосвідомість трансформувалося за типом гіпоідентічності, характеризуються тим, що їх етнонігілістичні тенденції відображають небажання підтримувати власні етнокультурні цінності, що виражається у відчутті етнічної неповноцінності, сорому за представників свого етносу, іноді негативізму по відношенню до них і в труднощах у спілкуванні. Етнонігілісти відчужуються від власної групи. Заперечення як один із загальних захисних механізмів при цьому типі ідентичності може активізувати загальну агресивність. 

2)Етноегоїзм 
В основі трансформації етнічної самосвідомості за типом гіперідентичності лежить гіпертрофоване прагнення до позитивної етнічної ідентичності. Гіперідентичність - своєрідний етнічний нарцисизм. Передбачає перехід від природньої переваги власної етнічної групи до абсолютної переконаності в перевазі над "чужими". При такому типі ідентичності більш вірогідним стає насильство як форма дії і агресивний стиль вирішення конфліктів. Гіперідентичність - це характеристика самосвідомості "наступального" типу, що відображає прагнення представників групи до етнічного домінування. У міжетнічній взаємодії вона проявляється в різних формах етнічної нетерпимості: від роздратування, що виникає як реакція на присутність членів інших етнічних груп, до відстоювання політики обмеження їх прав і можливостей. До відносно лояльного виду гіперідентичності відносять етноегоїзм. Він може виражатися і в безпечній формі на вербальному рівні як результат сприйняття через призму конструкту "мій народ". Але може виражатись, наприклад, напруженістю і роздратуванням  в спілкуванні з представниками інших етнічних груп чи визнання за своїм народом права вирішувати проблеми за рахунок інщих народів. 
  
3)Етноізоляціонізм 
Дана шкала оцінює більш глибоку трансформацію етнічної ідентичності. Це проявляється в переконаності в перевазі свого народу, у визнанні необхідності "очищення" національної культури, негативного ставлення до між національних шлюбів, ксенофобії (ненависті до всього чужого). 

4)Національний фанатизм 
Крайнім видом гіперідентичності є "національний фанатизм" - готовність йти на будь-які дії заради етнічних інтересів, аж до етнічних "чисток", відмові в праві користування ресурсами і соціальними привілеями іншим народам, визнання пріоритету етнічних прав народу над правами людини, виправдання будь-яких жертв в боротьбі за добробут свого народу.

В.Ю. Хотинець визначає  етнічну самосвідомість як результат широкої ідентифікації, яка включає в себе етнічну та інші форми актуальної ідентифікації (територіальную, культурну, мовну, релігійну, обрядову, расову,  психологічну та ін), відповідні існуючим об'єктам поліморфного соціокультурного середовища. В силу цього людина формує "образ Я - етнічного суб'єкта", представника певної етнічної спільності. Тим самим етнічна самоідентифікація є фактором формування уявлення про себе як про етнічного 
суб'єкта, одним з рівнів становлення етнічної самосвідомості. 
Етнічна самосвідомість є відносно стійка система усвідомлених уявлень і оцінок реально існуючих етнодиференційних ознак етносу. До ознак, які виконують етнічні функції, відносяться такі компоненти етнічної реальності як походження та історичне минуле членів етносу, етнічна територія, мова, релігія, культура, економіка. Етнічна самосвідомість є цілісним уявленням у свідомості людини елементів етнічної реальності. У результаті формування даної системи людина усвідомлює себе як представника певної етнічної спільноти. Самоідентифікації -  ототожнення індивідом із будь-якої етнічною спільнотою та наявність при цьому почуття приналежності до цієї спільноти.

Етнічна самосвідомість як цілісне утворення проходить в своєму становленні два рівні: перший – типологічний, на якому формується уявлення про етнічні особливості спільноти; другий – ідентифікаційний, на якому формується етнічна самоідентифікація.

 Перший рівень - типологічний - визначається тим, що її члени мають спільні одні або кілька соціально-психологічних ознак, але 
група, яку не виступає в якості  спільноти. Такі групи об'єднують лише загальні для її членів ознаки. Другий рівень - ідентифікаційний - виражається в тому, що члени групи усвідомлюють свою приналежність до неї і свідомо відокремлюють "свою" групу від "інший". На цьому рівні соціально-психологічна спільність відображається в уявленнях "ми" і "Вони".

  Хотинець виділила наступні  головні структурні компоненти: 
1) усвідомлення особливостей етнокультурного середовища; 
2) усвідомлення тотожності з етнокультурної реальністю; 
3) усвідомлення себе як суб'єкта етнічної спільності; 
4) соціально-нормативна оцінка етнічної реальності. 
Компонент (1) являє собою перший рівень становлення етнічного самосвідомості - типологічний, виражений уявленнями про етнічну реальність,  уявленнями про ті етнічні складові, які функціонуют в рамках соціокультурного середовища. Компонент (2) включає ідентифікаційний рівень, що виражає ототожнення індивіда з елементами власної етнічної спільності (етнічна самоідентифікація), а також з реально існуючими в безпосередньому оточенні різними об'єктами соціокультурного середовища. Що стосується соціально-нормативної оцінки етнічної реальності, то це - свого роду ставлення до її складових на основі переживань, що виникають в ході генезису етнічної самосвідомості на різних етапах її становлення.

 Усвідомлення людьми своєї етнічної приналежності значно варіює від того, чи живуть вони в поліетнічному або моноетнічної середовищі. Ситуація міжетнічного спілкування дає індивіду більше можливостей для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвитку міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Відсутність досвіду міжетнічного спілкування обумовлює, з одного боку, меншу схильність до подібних контактів, з іншого боку, менший інтерес до власної етнічності. Відмінності в усвідомленні етнічної ідентичності виявлені і у підлітків, що живуть в різних гетерогенних середовищах. Коли цей показник порівнювався у росіян в Білорусі і Казахстані, то з'ясувалося, що етнічна ідентичність найбільш сильно виражена у тих, хто живе в умовах, які сильно відрізняється за своїми етнічними ознаками від їх рідної культури (в Казахстані). А для індивідів, що живуть серед представників групи, близької в культурному відношенні, усвідомлення власної етнічності не стає життєво важливою проблемою. Отже, етнічна ідентичність більш чітко усвідомлюється, а знання про відмінності між групами формуються раніше, якщо дитина живе в поліетнічному середовищі. Але наскільки точні ці знання і наскільки позитивні соціальні установки багато в чому залежить від того, до якої групи людина належить - більшості або меншості.

Етнодиференційними характеристиками можуть виступати: мова, цінності та норми, історична пам'ять, релігія, уявлення про рідну землю, міф про спільних предків, національний характер, народне і професійне мистецтво. Ці ознаки майже завжди відображають деяку об'єктивну реальність, найчастіше елементи духовної культури. Але відображення може бути більш-менш адекватним, більш-менш спотвореним, навіть помилковим. Етнічна спільність - це перш за все спільність поглядів на будь-яких ознаках, а не самі по собі культурні відмітності. Зовсім не випадково, спроби визначити етнос через ряд ознак постійно зазнавали невдачі, тим більше що з уніфікацією культури кількість цих ознак неухильно скорочується. Іншими словами, у дітей цілеспрямовано формується позитивна етнічна ідентичність. Процес етнічної ідентифікації є не тільки усвідомлення індивідом членства в групі, але і прийняття групою індивіда, коли суспільство "вирішує", членом якої групи є його підростаючий член. 
     Для більшості індивідів характерна моноетнічна ідентичність.  Як і інші варіанти ідентичності вона проявляється в численних рівнях інтенсивності. При сприятливих соціально-історичних умовах позитивна етнічна ідентичність супроводжується почуттями гордості, гідності, оптимізму, впевненості, задоволення, патріотизму. Крім того, у численних дослідженнях доведено, що існує "тісний внутрішній зв'язок між позитивною груповою ідентичністю і аутгруповою (міжетнічною) толерантністю". У той же час гіперідентичності зі "своїм" етносом в поліетнічному суспільстві супроводжується стереотипами, упередженнями по відношенню до представників інших етнічних груп і ухилення від тісної взаємодії з ними. Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою або зміна етнічної ідентичності, можлива у випадках, коли в поліетнічному суспільстві "чужа" група розцінюється як більш висока за економічним, соціальним і т.д. статусом, ніж "своя". Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою веде до повної асиміляції, тобто прийняттю традицій, цінностей, норм, мови чужої групи аж до повного розчинення в ній. Сильна ідентифікація з обома групами веде до формування біетнічної ідентичності. Множинна ідентичність найбільш вигідна для людини, вона дозволяє їй використовувати досвід однієї групи для адаптації в іншій, оволодівати багатствами ще однієї культури без шкоди для цінностей власної. Таких людей називають посередниками або мостами між культурами.  Можлива і слабка, чітко не виражена етнічна ідентичність як зі своєю, так і з чужими  етнічними групами - маргінальна етнічна ідентичність. У цьому сумному випадку людина знаходиться між двома культурами, не оволодіваючи в належній мірі нормами і цінностями жодної з них. Подібні маргінали, плутаючись в ідентичності, часто відчувають внутрішньоособистісні конфлікти. І саме тому зовні вони можуть бути агресивно налаштованими націоналістами - на користь своєї або на користь чужої групи, в залежності від того, яка з них має більш високий статус у суспільстві. Можлива також слабка, чітко не виражена етнічна ідентичність або навіть її повна відсутність. В якості стратегії збереження особистісного благополуччя вона проявляється в запереченні значущості етнічного чинника як у своєму житті, так і в суспільстві в цілому.