Етнічна ідентичність

В результаті серії експертних оцінок і пілотажних досліджень були відібрані 30 суджень - індикаторів, що відображають ставлення  до власної та інших етнічних груп в різних ситуаціях міжетнічної  взаємодії.

Мною  були протестовані 27 студентів. В залежності від суми балів, які були набрані  по кожній із шкал, можна судити про  вираженість одного із  типів етнічної ідентичності. 

 

Результати  наведенні у таблиці 2:

 

№	етно нігл.	етн. індифер.	норма	етн. ігоїзм	етн. ізоляц.	етн. фанат.
1	6	14	20	3	7	8
2	3	12	20	1	0	3
3	8	10	17	2	2	8
4	6	13	19	3	1	4
5	3	7	20	3	3	6
6	9	8	19	7	2	5
7	4	13	20	6	4	0
8	5	6	19	4	2	4
9	6	13	15	3	5	5
10	5	10	16	8	5	13
11	3	10	16	4	3	6
12	6	14	17	3	7	6
13	5	8	20	6	8	12
14	15	17	13	5	4	4
15	6	9	14	6	6	8
16	2	11	13	9	8	11
17	6	15	18	6	4	11
18	5	12	20	1	1	5
19	7	10	16	0	2	7
20	5	16	16	5	4	5
21	1	16	18	2	3	8
22	0	12	18	2	3	5
23	8	11	16	7	10	8
24	3	10	19	1	1	4
25	6	17	16	1	3	1
26	5	12	20	1	1	5
27	6	13	19	3	1	4

 

Результати показали, що для більшості досліджуваних характерні такі типи як етнічна індиферентність та позитивна етнічна ідентичність.

1)Високі показники   шкали позитивної етнічної ідентичності 18 -19 (балів) - у 15 осіб (56%).

2) Середні показники  14 -17 (балів) по шкалі етнічної  індиферентності набрали 7 осіб.

3) Підвищенні шкали гіперідентичності можна спостерігати у 7 осіб.

Це означає, що для  української молоді характерне позитивне  ставлення до власного народу та до інших етнічних груп, але має місце  деяка етнічна невизначеність.

Для визначення взаємозв'язку етнічної ідентичності та способів поведінки у конфліктних ситуаціях я взяла досліджуваних, у яких найбільше виражене суперництво у конфліктах.

Таблиця 3

№	етн.нігіл	етн. індифер	норма	етн.егоїзм	етн.ізол	етн.фанат.	конкур	співроб	компром	уник.	співроб.
1	6	14	20	3	7	8	11	6	4	6	2
2	9	8	19	7	2	5	8	6	8	2	5
3	15	17	13	5	4	4	8	7	5	4	5
4	5	8	20	6	8	12	11	5	6	6	1
5	3	10	19	1	1	12	9	5	6	7	2
6	2	11	13	9	8	11	5	5	7	5	7
7	8	11	16	7	10	8	11	6	4	6	2

Результати показали, що у досліджуваних із гіперболізацією  етнічної ідентичності (підвищення показників етноегоїзму, етноізоляціонізму, етнофанатизму), у конфлікті використовуються  переважно конкурентний стиль поведінки, тобто задовольняють тільки свої інтереси, не ідуть на поступки. Такі люди прагнуть домогтися свого, використовуючи жорстві методи. Опитування показало, що у них є тенденції прояву етнічної нетерпимості.

     

                                                        Висновок:

В сучасному світі  більшість народів прагне зберегти свою етнічну ідентичність. Це пояснюється  тим,що сучасна людина тільки будучи частиною етнічної спільноти, може віднайти стабільність та захист, подолати відірваність  та самотність. Міжнародні конфлікти, небезпека ядерної війни, екологічна загроза і т.п. супроводжуються почуттями страху, невпевненості, відчуттям безглуздості існування.  Нині етнічне відродження розглядається як одна з основних рис розвитку людства на сучасному етапі. На жаль, коли інтереси різних народів пересікають, виникають ситуації  міжетнічної напруженості, які часто можуть переходити у відкриті конфлікти. Конфлікт - це соціальний процес, в якому індивід чи група прагне до досягнення своїх цілей шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда чи групи, які прагнуть до схожих або ідентичним цілям.

Психологи всіх часів  висували різні теорії виникнення конфліктів, але так і не дійшли до єдиної думки. Людина володіє деструктивним потягом - це призводить до неминучого насильства між групами, що сприяє стабільності, встановленню почуття згуртованості у її членів (Фрейд,Лоренц). Концепція авторитарної особистості, яка була сформульована в США після Другої світової війни і була спрямований на виявлення індивідів, які схильні до антисемітських ідей,- потенційних фашистів. Згідно з їх  позицією, соціальні та економічні кризи, політичні перевороти і т.п. можуть сприяти тому, що авторитарна особистість стає на якийсь час типовою в тій чи іншій країні (Т. Адорно, Е. Френкель-Брунсвік, Д. Левінсона і Р. Сенфорда). Шериф висунув припущення, що функціональна взаємозалежність двох груп у формі конкуренції безпосередньо веде до ворожості, яка проявляється в негативних стереотипах та упередженнях, а також у зростанні групової згуртованості. У 60-70-ті роки британськими соціальними психологами на чолі з А. Тешфелом були отримані вражаючі результати, які продемонстрували, що несумісні групові цілі не є обов'язковою умовою для виникнення міжгрупової конкуренції та ворожості . Достатньою підставою може виявитися усвідомлення приналежності до групи, тобто соціальна ідентичність.

Толерантність / інтолерантність - головна проблема міжетнічних відносин в умовах зростання напруженості між народами.

Етнічна ідентичність - складова частина соціальної ідентичності особистості, психологічна категорія, яка полягає  в усвідомленні своєї  приналежності до певної етнічної спільноти.    В процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, що співвідносить з етапами психічного розвитку дитини.

До основних типів етнічної ідентичності відносять: етнонігілізм, етнічна індиферентність,  норма (позитивна етнічна ідентичність). Посилення деструктивності в міжетнічних відносинах обумовлено трансформаціями етнічної самосвідомості за типом гіперідентичності. Для таких людей є типовим етноегоїзм, етноізоляціонізм, етнофанатизм, що означає появу дискримінаційних форм міжетнічних відносин.

Традиційні стратегії  поведінки, які обираються учасниками конфлікту, розрізняються залежно  від їх орієнтації на досягнення своїх  власних цілей або орієнтації на цілі партнера. Ці стратегії можна  вважати визнаними більшістю  конфліктологів:1)конкуренція,2)уникнення,3)пристосування,4)співробітництво,5) компроміс. Ідеальної стратегії немає, для кожної людини в певний період часу, при даних, конкретних обставин існує якийсь один найбільш оптимальний варіант вирішення конфліктної ситуації.

  Основна мета дослідження була досягнута. Був виявленний зв'язок між етнічною  ідентичністю  та способами поведінки у конфліктних ситуаціях. У досліджуваних, для яких найбільш типовою поведінкою у конфліктах є стратегія конкуренції, більш виражені шкали гіперідентичності. У результаті проведеного дослідження було виявленно деякий зв'язок між проявом гіперідентичності та домінуванням у конфлікті стратегії конкуренції. Також були визначенні основні способи поведінки у конфлікті. На першому місці стратегії компромісу та пристосування - по 7,5 осіб, на другому - стратегія конкуренції - 6 осіб, на третьому - уникнення - 4 осіб,  на четвертому - стратегія співробітництва - 2 особи. Також найбільш характерні типи етнічної ідентичності - етнічна  індиферентність та позитивна етнічна ідентичність. Це означає, що для української молоді характерне позитивне ставлення до власного народу та до інших етнічних груп, але має місце деяка етнічна невизначеність.

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1)Стефаненко Т.Г. Этнопсихология: Учеб. Для студ. Вузов по специал. "Психология". – М.: Инст. Психологии РАН, 1999. – 320 с.

2) Налчаджян А.А. Этнопсихологическая защита и агрессия: Учеб. Пособие для вузов. – Ереван: Огебан, 2000. – 408 с.

3) Платонов Ю.П. Этническая психология – СПб: Речь, 2001. – 320 с

4) Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. М.: Смысл, 1998, 389 с

5) Крысько В.Г. Этническая психология: Учеб. Пособие для вузов. – М.: Академия, 2002. – 320 с.

6) Социальная психология: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов вузов/Сост. Е. П. Белинская, О. А. Тихомандрицкая. — М: Аспект Пресс, 2003.— 475 с

7) Гришина Н. В. Психология конфликта. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2008. — 544 с

8) Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1999. - 520

9) Психология национальной нетерпимости: Хрестоматия / Сост. Ю.В. Чернявская. – Минск: Харвест, 1998. – 560 с

10) Баронин А.С. Етнопсихологія: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000. – 116 с

11) Стефаненко Т. Г  Этнопсихология: практикум: Учебное пособие для студентов вузов / Т. Г. Стефаненко. — М: Аспект Пресс, 2006.— 208 с

12) Пірен М. І. Основи етнопсихології. К., 1996

13) Практикум по конфликтологии. Емельянов С.М. 3-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2009. - 384 с

14) Кочетков В.В. Психология межкультурных различий. – М.: ПЭРСЕ, 2002. – 416 с

15) Бороноев А. О., Павленко В. Н. Этническая психология. СП, 1994

16) Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Аспект Пресс, 1996.

 

17) Крайг Г. Психология развития. СПб.: Питер, 2002. – 992с.

 

18)  Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. — М.: Прогресс, 2000.

19) Хотинець В.Ю. Етнічна самосвідомість. СПб.: Алетейя, 2000

20) Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологическиепроблемы. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990.

21) МайерсД. Социальная психология. СПб.: Питер, 1997

22) Шихирев П. Н. Проблемы исследований межгрупповых отношений // Психологический журнал. 1992

23) Лебедева Н. М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. М.: Ключ-С, 1998

24) Шериф М. Исследование межгруппового конфликта // Общественное животное. Исследования. Т. 2. СПб., 2003

25) Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М.: ЮНИТИ, 1999. - Гл. 16, 17.

26) Конфликтология / Под ред. А. С. Кармина. — СПб.: Лань, 1999.

27) Павленко В. Н. , Таглин С. А. Введение в этническую психологию. Харьков, 1992.

28) Пірен М. І. Основи етнопсихології. К., 1996.

29) Бороноев А. О., Павленко В. Н. Этническая психология. СП, 1994.

30) Душков Б.А. Психология типов личности, народов и эпох. – Екатеринбург: Деловая кн., 2001. – 736 с.

31) Психология национальной нетерпимости: Хрестоматия / Сост. Ю.В. Чернявская. – Минск: Харвест, 1998. – 560 с. – (Б-ка практ. Психологии).

32) Психология толп. – М.: Инс-т психологии РАН: Изд-во "КСП+", 1999. – 416с.

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

                                                                                                      Факультет психології

 Кафедра соціальної  психології

 

 

Курсова робота на тему: "Взаємозв'язок етнічної ідентичності та способу реагування особистості на конфлікт"

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 група 2 курс

                                                                            Дмитренко Ксенія Володимирівна

 

Науковий керівник:

Грищук Елісо Юріївна

 

 

 

Київ-2012