Етнічна ідентичність

  Респондентам пропонувалося вказати своє ставлення до кожному із тверджень опитувальника за п'ятибальною шкалою, користуючись варіантами відповідей від "повністю згоден" до "абсолютно не згоден». (додаток 3). 
Шкальні методики створюються також для оцінки емоційного компонента етнічної ідентичності. Як приклад опитувальник, що дозволяє фіксувати степінь задоволеності членством в етнічній спільності, бажання належати до неї, або заперечення своєї етнічної приналежності, почуття приниженості, невдоволення, перевагу інших груп . 
Отже, були перераховані основні типи методичних засобів, за допомогою яких аналізується етнічна ідентичність. Важливо пам'ятати, що методика «спрацює» у дослідженні тільки у тому випадку, якщо буде відповідати його предмету.

 

Додаток 1

Приблизний перелік  питань інтерв'ю для дослідження  етнічної ідентичності молодших підлітків 
1. Чи знаєш ти, що на світі живуть люди різних національностей? 
2. Які ти знаєш національності? 
3. Як ти думаєш, чим відрізняються люди різних національностей? 
4. А як ти дізнався про те, що люди бувають різних національностей? 
5. А хто ти за національністю? 
6. А твої батьки? 
7. У якій країні ти живеш? 
8. А як називаються жителі цієї країни? 
9. А які вони? (Пропонується описати типового представника даної національності.) 
10. Які ти знаєш національні свята, звичаї? 
11. Якби тобі запропонували вибирати національність, то що б ти 
вибрав?

Додаток 2

Методика  Дж. Финни, измеряющая выраженность этнической идентичности

Мы предлагаем вам ответить на вопросы, касающиеся вашей этнической принадлежности, вашей этнической группы и вашего отношения к ней.

А теперь прочитайте утверждения и рядом  с каждым из них отметьте крестиком  тот ответ, который отражает степень  вашего согласия с утверждением:

 

Утверждения	Совершенно согласен	Скорее согласен, чем не согласен	Скорее не согласен, чем согласен	Совершенно не согласен
1. Я провел  много времени, стараясь узнать как можно больше о своей этнической группе, о ее истории, традициях, обычаях
2. Я активен  в организациях или социальных группах, которые включают преимущественно членов моей этнической группы
3. Я очень хорошо  знаю свое этническое происхождение и понимаю, что оно значит для меня
4. Я много думаю  о том, как этническая принадлежность повлияет на мою жизнь
5. Я рад, что принадлежу к своей этнической группе
6. Я четко чувствую связь со своей этнической группой
7. Я хорошо  понимаю, что значит для меня  моя этническая принадлежность
8. Для того  чтобы узнать побольше о своей  этнической группе, я говорил  о ней со многими людьми
9. Я горжусь  своей этнической группой
10. Я соблюдаю  традиции своей этнической группы
11. Я чувствую  сильную привязанность к своей  этнической группе
12. Я хорошо  отношусь к своему этническому  происхождению

 

Обработка данных

1. Средний балл по всем вопросам является общим показателем этни 
   ческой идентичности.
2. Показатели субшкал вычисляются посредством нахождения средне 
   арифметического от полученной суммы баллов:

• шкала выраженности когнитивного компонента этнической иден 
  тичности (ответы на вопросы № 1, 2, 4, 8, 10);
• шкала выраженности аффективного компонента этнической иден 
  тичности (ответы на вопросы № 3, 5, 6, 7, 9, 11, 12).

 

Додаток 3

Шкальный опросник О. Л. Романовой для исследования этнической идентичности детей и подростков

Попытайтесь определить степень своего согласия (или несог- ласия) с ними с помощью данной шкалы: 2 — полностью согласен; 1 — скорее согласен, чем не согласен; О — затрудняюсь ответить; -1 — скорее не согласен, чем согласен; -2 — совершенно не согласен.

1. Я интересуюсь историей, культурой своего народа;
2. Считаю, что в любых межнациональных спорах человек должен за 
   щищать интересы своего народа;
3. Представители одной национальности должны общаться между со 
   бой на своем родном языке;
4. Думаю, что национальная гордость — чувство, которое нужно воспи 
   тывать с детства;
5. Считаю, что при общении с людьми нужно ориентироваться на их 
   личностные качества, а не национальную принадлежность;
6. Меня крайне задевает, если я слышу что-либо оскорбительное в ад 
   рес своего народа;
7. Национальная принадлежность — это то, что всегда будет разъеди 
   нять людей;
8. Считаю, что представители каждой национальности должны жить 
   на земле своих предков;
8. В дружбе, а тем более в браке нужно ориентироваться на национальность партнера;

 

10. Я испытываю глубокое чувство личной гордости, когда слышу что- 
    либо о выдающемся достижении своего народа;
11. Считаю, что люди имеют право жить на любой территории вне 
    зависимости от своей национальной принадлежности;
12. Думаю, что органично развивать и сохранять можно только свою 
    национальную культуру;
13. Поддерживаю смешанные браки, так как они связывают между собой 
    различные народы;
14. Если я встречаюсь с обвинением в адрес своего народа, то, 
    правило, не отношу это на свой счет;
15. Считаю, что делопроизводство и преподавание в школах в много 
    национальном государстве должны быть организованы на языке коренного 
    большинства населения;
16. Считаю, что политическая власть в многонациональном государстве должна находиться в руках представителей коренного большинства 
    населения;
17. Представители коренного большинства населения не должны иметь 
    никаких преимуществ перед другими народами, живущими на данной территории;
18. Считаю, что представители коренной национальности имеют право решать — жить в их государстве людям других национальностей или нет;
19. Думаю, что в правительстве многонационального государства должны находиться представители всех национальностей, проживающих на 
    данной территории;
20. Думаю, что представители коренной национальности должны иметь 
    определенные преимущества, так как они живут на своей территории;
21. Если бы я имел(а) возможность выбора национальности, то пред 
    почел (предпочла) бы ту, которую имею сейчас.

Направленность  вопросов:

• чувство принадлежности к своей этнической группе (вопросы № 1, 6, 
  10, 14, 21);
• значимость национальности (вопросы № 2, 4, 5, 7, 9, 12, 13);
• взаимоотношения этнического большинства и меньшинства (вопро 
  сы № 8, 11, 16, 17, 18, 19, 20).
• использование того или иного языка (вопросы № 3, 15).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3  Практична частина 
                                     3.1. Дослiдження  взаємозв'язку етнічної ідентичності та стратегій поведінки у конфліктах

 

 

  Взаємодія сторін в конфлікті - процес, при якому поведінка одного учасника конфлікту викликає відповідні зміни  в поведінці іншого і конфліктуючі сторони так чи інакше впливають  один на одного. У конфлікті вплив  з боку противника переживається  особливо гостро, бо він спрямований на руйнування наших власних планів, ідей, цілей. Інтенсивність чужого впливу зростає із загостренням конфлікту. В особливо напружених ситуаціях дії, які в звичайних умовах не привертають уваги, переживаються набагато сильніше. Взаємний вплив суперників може набувати  різних форм: зараження, навіювання, переконання, наслідування і т. д. Традиційні стратегії поведінки, які обираються учасниками конфлікту, розрізняються залежно від їх орієнтації на досягнення своїх власних цілей і / або орієнтації на цілі партнера.

 Ці стратегії  можна вважати визнаними більшістю  конфліктологів, хоча різні автори описують їх в різних термінах: 1) домінування (конкуренція, суперництво, боротьба, напористість), 2) уникнення (ігнорування), 3) поступливість (іноді позначається як пристосування); 4 ) співробітництво (кооперація, інтеграція). 5) компроміс. 
   Широко відома схема К. Томаса, творця тесту з виявлення притаманних людині тенденцій поведінки в конфлікті, що ілюструє ці стратегії. 
Вони розташовуються на малюнку в залежності від ступеня орієнтації учасників ситуації на свої власні інтереси і інтереси партнера.

Стратегії поведінки, які  обираються учасниками конфлікту, мають  вирішальне значення для його подальшого розвитку, а часто і для кінцевого результату конфлікту. 
1) На початку осей знаходиться нульова точка, в якій не відбувається задоволення нічиїх інтересів. Ця точка відповідає стратегії уникнення, або відходу. Така стратегія означає, що людина ігнорує конфліктну ситуацію, робить вигляд, що її не існує, і не здійснює жодних кроків по її вирішенню. 
В деяких випадках саме така стратегія оптимальна. До них можна віднести ситуації, які не особливо значимі для нас і не варті того, щоб витрачати свої сили і матеріальні ресурси на їх вирішення. З іншого боку, нерідко невтручання може призводити до ескалації конфлікту, тому що проблема не вирішується і інтереси учасників конфлікту залишаються незадоволеними. В результаті цілком вирішувана спочатку ситуація із часом перетворюється на складну. 
2. Вертикальна вісь виражає прагнення задовольнити тільки свій інтерес, не беручи до уваги інтересів партнера. Чим вище по цій осі розташована точка, тим більше прагнення домогтися максимального задоволення своїх інтересів. Таку лінію поведінки називають стратегією суперництва. Суперництво дозволяє досягти необхідного результату, стимулює розвиток, сприяє прогресу. У той же час суперництво вимагає докладання всіх сил, що може призводити до  виснаження, хвороби. Суперництво, як правило, порушує відносини між людьми, причому не тільки з безпосередніми конкурентами. Суперництво викликає бажання перемогти у будь-яку ціну, аж до застосування нечесних і жорстоких методів. Нерідко суперництво обирається автоматично, без довгих роздумів, просто як емоційна реакція на несприятливий вплив. 
3. Горизонтальна вісь, спрямована по збільшенню поступливості опонентові, демонструє стратегію пристосування до опонента аж до повної капітуляції перед його вимогами. Чим більше значення координати X має точка, тим сильніше виявляється тенденція поступитися вимогам партнера. 
Поступки можуть демонструвати гарну волю і служити позитивною поведінковою моделлю для опонента. Нерідко поступка стає переломним моментом у напруженій ситуації, що змінює її перебіг на більш сприятливий. Така стратегія дозволяє зберегти ресурси до більш сприятливого моменту. Якщо баланс сил складається явно не на користь однієї із сторін, капітуляція може виявитися найкращим виходом. Іноді ворог вимушений поступитися,таким чином визначаючи правоту опонента. 
Проте, поступка може послужити і погану службу. Вона може бути сприйнята опонентом як прояв слабкості і привести до ескалації його тиску і вимог. Можна бути обдуреними, очікуючи відповідних поступок з боку опонента. Зрештою, поступаючись, можна не досягти  бажаного результату і не задовольнити свої інтереси. 
4. У центральній частині простору між осями розташовується безліч точок можливого компромісу. Ідеальним компромісом можна вважати задоволення інтересів кожної зі сторін наполовину. 
Іноді компроміс є єдино можливим і найкращим мирним варіантом розв'язання проблеми. Кожна зі сторін отримує що влаштовує її, замість того, щоб продовжувати війну і, можливо, втратити все. Але компроміс часто служить лише тимчасовим виходом, оскільки жодна з сторін не задовольняє свої інтереси повністю, і основа для конфлікту зберігається. Якщо ж компроміс не є рівним для обох сторін, а одна з них поступається більше, ніж інша, то ризик відновлення конфлікту стає ще вищим. 
5.Ще одна стратегія поведінки в конфліктній ситуації виражається точками, які мають одночасно високі значення координат X і Y. Це стратегія співробітництва. Вона відрізняється прагненням досягти максимально можливого задоволення і своїх інтересів, і інтересів партнера. Часто люди вважають такий варіант бажаним, але в даній конкретній ситуації конфлікту нереальним. Однак у багатьох випадках ситуація здається тупиковою тільки через те, що кожен з опонентів висуває вимоги, які явно знаходяться в суперечності з вимогами іншого, і не шукає інших варіантів задоволення своїх інтересів. На відміну від компромісу, для співробітництва необхідний перехід від відстоювання своїх позицій до більш глибокого рівня, на якому виявляється сумісність і спільність інтересів. 
Це єдиний спосіб виходу з конфлікту, який дозволяє одночасно досягти шуканого результату і не порушити відносини між партнерами. Успішне співробітництво сприяє поліпшенню відносин і бажанням продовжувати взаємодію у майбутньому. 
Коренем самого слова «співпраця» є «праця». Це відображає реальну необхідність застосування інтелектуальних, емоційних та інших зусиль для здійснення співробітництва. Нерідко ця стратегія вимагає і часу для її успішного здійснення. У той же час співпраця не завжди можлива. Для нього необхідне взаємне бажання вирішувати проблему спільно, з урахуванням справжніх інтересів всіх сторін. 
  Жодну з вищенаведених стратегій не можна назвати однозначно «хорошою» чи «поганою». Кожна з них може бути оптимальною і забезпечити найкращий ефект в залежності від конкретних умов виникнення та розвитку конфлікту. У той же час саме співпраця в найбільшою мірою відповідає сучасним уявленням про конструктивну довгостроковому взаємодію між людьми. 
Більшість людей схильні використовувати лише одну-дві з описаних п'яти стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях.

У дослідженні  для описання поведінки у конфлітній ситуації була використана методика стратегій поведінки в конфлікті Томаса. 
Опитувальник розроблений К. Томасом і призначений для вивчення особистісної схильності до конфліктної поведінки, виявлення певних стилів вирішення конфліктної ситуації.  
     Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає застосовувану двомірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якої є кооперація, пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфлікт, і напористість, для якої характерний акцент на захисті власних інтересів. Відповідно цим двом основним вимірам він виділяє наступні способи регулювання конфліктів: конкуренція (змагання), пристосування, компроміс, уникнення, співробітництво.

К. Томас  вважає, що при уникнення конфлікту  жодна зі сторін не досягає успіху; при таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або  один з учасників виявляється  у виграші, а інший програє, або  обоє програють, тому що йдуть на компромісні  поступки. І тільки в ситуації співробітництва  обидві сторони виявляються у  виграші. У своєму опитувальнику  з виявлення типових форм поведінки  К. Томас описує кожний з п'яти  перерахованих можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар, у  кожній з яких респонденту пропонується вибрати те судження, яке є найбільш типовим для характеристики його поведінки.

Кількість балів, набраних індивідом по кожній шкалі, дають уявлення про найбільш типові для нього форми поведінки  в конфліктних ситуаціях. Домінуючим вважається тип (типи), який набрав максимальну  кількість балів.

Мною  були протестовані 27 студентів українських  вузів. Результати наведенні у таблиці.

 

Таблиця 1

 

                      Стратегії поведінки

 

№	конкур.	співроб	компр.	уник.	пристос
1	11	6	4	6	2
2	6	7	5	9	2
3	3	7	6	8	4
4	2	6	8	6	7
5	3	8	6	7	6
6	9	6	8	2	5
7	6	5	7	5	3
8	2	7	10	4	6
9	4	6	6	5	8
10	3	9	7	5	5
11	1	6	7	7	8
12	2	4	8	8	7
13	11	5	6	6	1
14	8	7	5	4	5
15	2	6	10	8	3
16	5	5	7	5	7
17	1	6	5	7	10
18	5	7	4	5	8
19	3	3	8	6	9
20	5	2	4	8	10
21	4	5	8	4	7
22	6	5	7	7	4
23	7	3	6	8	5
24	9	5	6	7	2
25	11	6	4	6	2
26	5	7	4	5	8
27	2	6	9	8	4

 

Із таблиці  видно, що для досліджуваних характерні різні стратегії поведінки: 1) стратегії  компромісу та пристосування - по 7,5 осіб ( 28%) 2) стратегії конкуренції - 6 осіб(22%),  уникнення - 4 особи(15%), 3) стратегія співробітництва - 2 особи(7%).

 

Рис.1

 

При дослідженні  типів етнічної ідентичності мною була обрана методика Г.У.Солдатової. Вона дозволяє діагностувати етнічну самосвідомість і її трансформацію в умовах міжетнічної напруженості. Один з показників трансформації етнічної ідентичності - це зростання етнічної нетерпимості (інтолерантності). Толерантність / інтолерантність - головна проблема міжетнічних відносин в умовах зростання напруженості між народами - стала ключовою при створенні даного опитувальника. Типи ідентичності з різною якістю і ступенем вираженості етнічної толерантності виділені на основі широкого діапазону шкали етноцентризму, починаючи від "заперечення" ідентичності, коли фіксується негативізм і нетерпимість по відношенню до власної етнічної групи, і закінчуючи національним фанатизмом - апофеозом нетерпимості та вищим ступенем негативізму по відношенню до інших етнічних груп. 
Опитувальник містить шість шкал, які відповідають наступним типам етнічної ідентичності:

1. Етнонігілізм - одна з форм гіпоідентічності, що представляє собою відхід від власної етнічної групи. 
2. Етнічна індиферентність - розмивання етнічної ідентичності, виражене в невизначеності етнічної приналежності, неактуальність етнічності. 
3. Норма (позитивна етнічна ідентичність) - поєднання позитивного ставлення до власного народу з позитивним ставленням до інших народів. У поліетнічному суспільстві позитивна етнічна ідентичність має характер норми і властива переважній більшості. Вона задає такий оптимальний баланс толерантності по відношенню до власної та інших етнічних груп, що дозволяє розглядати її, з одного боку, як умова самостійності і стабільного існування етнічної групи, з іншого - як умова мирного міжкультурної взаємодії в поліетнічному світі.

 Посилення  деструктивності в міжетнічних відносинах обумовлено трансформаціями етнічної самосвідомості за типом гіперідентичності, яка відповідає в опитувальнику трьом шкалами: 
4. Етноегоїзм - даний тип ідентичності може проявлятись в безпечній формі на вербальному рівні, але може припускати, наприклад, напруженість і роздратування в спілкуванні з представниками інших етнічних груп чи визнання за своїм народом права вирішувати проблеми за "чужий" рахунок. 
5. Етноізоляціонізм - переконаність у перевазі свого народу, визнання необхідності "очищення" національної культури, негативне ставлення до міжетнічних шлюбним союзам, ксенофобія. 
6. Етнофанатізм - готовність йти на будь-які дії заради етнічних інтересів, аж до етнічних "чисток", відмови іншим народам у праві користування ресурсами і соціальними привілеями, визнання пріоритету етнічних прав народу над правами людини, виправдання будь-яких жертв в боротьбі за добробут свого народу. 
Етноегоізм, етноізоляціонізм і етнофанатізм представляють собою ступені гіперболізації етнічної ідентичності, що означає поява дискримінаційних форм міжетнічних відносин.