Етнічна ідентичність

1.3 Соціально-психологічна характеристика конфліктів, їх види,стадії та способи вирішення

Деякі зарубіжні  фахівці в області етнопсихології стверджують,що міжнаціональна ворожнеча  і упередженість одвічні,тобто  знаходяться в самій природі  людини. Так, представники біологічної  теорії та соціал-дарвінізму стверджують, що законом життя є боротьба за існування, яка спостерігається в тваринному світі, і саме вона, проявляючись в людському суспільстві, неминуче веде до виникнення конфліктів. Як справедливо зауважив В. Райх, «в тваринному світі не існує воєн в межах одного виду. Війна з собі подібними, як і садизм, відноситься до придбань "цивілізованої людини" ». 
Російсько-американський соціолог П. Сорокін підрахував, що в історії людства на чотири мирних року припадає один рік, що супроводжується насильницькими конфліктами - війнами, революціями, бунтами.

Серед міжгрупових (або соціальних в широкому сенсі слова) конфліктів виділяють:

 
• політичні конфлікти, коли боротьба йде за владу, домінування, вплив, авторитет; 
• соціально-економічні (або соціальні у вузькому сенсі слова) - «між працею і капіталом», наприклад між профспілками і роботодавцями; 
• етнічні - з приводу прав та інтересів етнічних спільнот 
 
Основні властивості етнічних конфліктів ріднять їх з іншими типами соціальних конфліктів, так як в їх основі лежить нерівномірний розподіл між групами влади, могутності і ресурсів. 
 
Конфлікт - це соціальний процес, в якому індивід чи група прагне до досягнення своїх цілей шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда чи групи, які прагнуть до схожих або ідентичним цілям. Конфлікт може також виникати між групами, коли вони прагнуть до різних цілей, але для їх реалізації хочуть скористатися одними і тими ж засобами.

Згідно сучасним уявленням (К. Левін, Ян Щепанський, Д. Горовіц тощо), соціальні конфлікти є окремим випадком процесів змагання особистостей і соціальних груп. Цей процес полягає в тому, що, маючи подібні прагнення, одні індивіди намагаються швидше за інших дійти до мети. Коли ж суперництво перетворюється на конфлікт? За думкою відомого польського соціолога Яна Щепаньского: "Якщо в ході суперництва виявиться прагнення ліквідувати конкурента або якусь його систему предметів і цінностей, то суперництво перетворюється на конфлікт".

Етнічний  конфлікт - це будь-яка конкуренція між групами - від реального протиборства за володіння обмеженими ресурсами до передбачуваної розбіжності інтересів - у всіх тих випадках, коли в сприйнятті хоча б однієї із сторін конфронтуюча сторона визначається з точки зору етнічної приналежності її членів.

Існують різні класифікації етнічних конфліктів:

1) Класифікація за проживанням та наявність / відсутність державних або адміністративних кордонів, виділяють такі типи конфліктів: 
міждержавні; регіональні між етносами, розділеними адміністративним кордоном в рамках єдиної держави; між центром і регіоном; місцеві. 
2) Класифікація за характером і способу дій конфліктуючих сторін Е. А. Паїн та

А. Попов пропонують виділяти такі типи етнічних конфліктів: 
• конфлікт стереотипів, коли етнічні групи створюють щодо опонента негативний образ «недружнього сусіда».   
• конфлікт «ідей» - висунення етнічною групою вимог  на самостійну державність або яку-небудь територію; 
• конфлікт дій - мітинги, демонстрації, відкриті зіткнення етнічних рухів з опонентами або органами влади. 
3) класифікації по цілям, які ставлять перед собою залучені в конфлікти учасники в боротьбі за обмежені ресурси, їх можна поділити на: 
• соціально-економічні, при яких висуваються вимоги цивільної рівноправності (від прав громадянства до рівноправного економічного становища); 
• культурно-мовні, при яких висуваються вимоги, які пов'язанні із  проблемами збереження або відродження функцій мови і культури етнічної спільності; 
• політичні, якщо учасники вимагають політичних прав; 
• територіальні - на основі вимог зміни кордонів, приєднання до іншої держави або створення нової незалежної держави.

Перша стадія об'єктивної конфліктної ситуації 
При цій стадії наявні протиріччя між групами, що мають несумісні цілі у боротьбі за обмежені ресурси (територію, владу, престиж). На землі майже всюди існують протиріччя між етнічними спільнотами - міжетнічна напруженість. Без неї, на жаль, не обходиться жодне поліетнічне суспільство. Найчастіше напруженість існує між домінантною етнічною спільністю і етнічною меншиною, але вона може бути як відкритою, що виражається у формі конфліктних дій, так і прихованою, тліючої. 
Далеко не всяке протиріччя інтересів розростається в конфліктні дії.

 Друга стадія усвідомлення та емоційне визрівання конфлікту

Пережита «історична несправедливість» викликає у низько статусних етнічних меншин бажання  відновити справедливість, але це не обов'язково викликає миттєву реакцію. Найчастіше до початку конфліктної  взаємодії проходять багато років, протягом яких етнічна спільність згуртовується  навколо ідеї помсти. Пройшло багато століть з часу вигнання євреїв із землі обітованої, але саме цей  факт став поштовхом їх багаторічної боротьби за повернення. 
Якщо об'єктивна конфліктна ситуація усвідомлена, навіть випадкові причини через властиву міжетнічним відносинам емоційність, а часом і ірраціональність, можуть привести до конфліктної взаємодії як найбільш гострої стадії конфлікту. Втім, навіть при усвідомленні ситуації як конфліктної соціальна конкуренція може і не вилитись в конфліктну взаємодію, адже, як правило, низько статуснi групи вступають в боротьбу з високо статусними, якщо вони сприймають міжгрупові відносини не лише як незаконні, але і як нестабільні.

На стадії конфліктної взаємодії етнічні конфлікти мають тенденцію до ескалації, яка означає, що сторони переходять від «легкої» до «важкої» тактики: від масових дій ненасильницького характеру (мітингів, маніфестацій, акцій громадянської непокори) до зіткнень, які рано чи пізно призводять до крові (між осетинами і інгушами в Приміському районі Північної Осетії-Аланії або між киргизами і узбеками в Ошській області Киргизії) і навіть до військових конфліктів - етнополітичним війнам (вірмено-азербайджанської, грузино-абхазької). 
Психологи виділяють і ще четверту стадію конфлікту - його врегулювання.

Після завершення прямого  протидії - на етапі «загоювання  ран» - конфлікт може зберігатися у  формі соціальної конкуренції і  виявлятися в упередженнях в образі ворога. Навіть у середині 90-х років 24% російських респондентів старше 60 років, тобто пережили війну, погоджувалися  з твердженням, що німці - споконвічні  вороги російського народу [Здравомислов, 1996].

 Врегулювання  етнічних конфліктів 
Зазвичай виділяється три основні стратегії вирішення етнічних конфліктів на макрорівні: 1) застосування правових механізмів, 2) переговори, 3) інформаційний шлях. 
Що стосується першої стратегії, то програмою-максимум - важко досяжною в реальності - має стати зміна всього законодавства в поліетнічних державах. В суспільствах, де привілеї між групами розподіляються нерівномірно (між євреями і арабами в Ізраїлі, латишами й росіянами в Латвії), повинні бути зроблені зусилля для внесення змін в соціальну структуру, які сприятимуть гармонізації міжетнічних відносин. При інформаційному шляхові вирішення конфліктів, відбувається взаємний обмін інформацією між групами з дотриманням умов, що сприяють зміні ситуації. Психологи повинні брати участь у виборі способів подачі інформації в засобах масової комунікації при висвітленні гострих конфліктів, тому що навіть нейтральні, з точки зору стороннього спостерігача, повідомлення можуть призвести до спалаху емоцій і ескалації напруженості. Підхід у висвітленні конфлікту повинен бути орієнтований на інформаційний зміст, «на створення ясної і збалансованої (принаймні багатогранної) картини конфлікту, його витоків, природи та можливих шляхів вирішення», а не на сенсаційність [Браун, Файерстоун, Міцкевич, 1994, с . 43].

Але крім консультацій журналістів про форму подачі інформації, психологи беруть участь в проектах з підвищення психологічної  компетентності членів конфліктуючих  груп. Соціально-психологічна інформація дає уявлення про процеси, що впливають  на міжетнічні відносини. Надання такої  інформації грунтується на припущенні, що знайомство людей з тим, як психологічні явища впливають на їх сприйняття та поведінку по відношенню до «чужаків», сприяє гармонізації міжетнічних відносин. Інформація про подібність і відмінність між культурами та їх представниками також сприяє поліпшенню відносин. Як приклад, проект «Як чудово, що ми різні», здійснений з метою пом'якшення напруженості між іммігрантами та місцевими жителями в Нідерландах. Проект включав знайомство двох громад з культурою і особливостями ментальності один одного. Деякі соціальні психологи взагалі скептично ставляться до можливостей інформаційних шляхів  послаблення ворожості.

Так, Аронсон стверджує, що «в тих випадках, коли порушені значущі для людини події, інформаційні кампанії зазвичай зазнають невдачі, оскільки люди не схильні спокійно сидіти і сприймати інформацію, яка дисонує з їх переконаннями» [Аронсон, 1998, с. 344]. Повне вирішення етнічних конфліктів психологічними методами - утопія.

    Дослідники, які розглядають міжгрупову ворожнечу як продукт універсальних психологічних характеристик підкреслюють, що немає шансів уникнути насильницького вирішення конфлікту інтересів, оскільки неможливо ліквідувати агресивні схильності людини. На думку Фрейда, необхідно робити спроби так змінити напрямок людської агресії, щоб вона знаходила своє вираження не у вигляді війни. Цього можна досягти встановленням емоційних зв'язків між людьми через ідентифікацію, яку Фрейд розумів як досягнення спільності почуттів. 
Кілька способів, що допомагають впоратися з деструктивною агресією, пропонує Лоренц. Він стверджує, що запобігти її соціально шкідливий прояв здатна переорієнтована агресія, наприклад культурно-ритуалізована форма боротьби між групами - спорт. Але найпотужними силами, що протистоять агресії, австрійський дослідник вважає: особисте знайомство людей різних націй, так як саме анонімність полегшує прояви агресивності.

    Більш  оптимістичною виглядає концепція  Адорно, так як особистість авторитарного  типу формується в процесі  сімейної соціалізації, а суспільство  здатне вплинути на тип відносин  між батьками і дітьми. У післявоєнні  роки в Європі і США відбулися  значні зміни в характері сімейних  відносин. На зміну суворості  й емоційної стриманості  прийшли  відносини більш безпосередні  і вільні. 
Шериф, який досліджував стратегію трансформації ворожих міжгрупових відносин в кооперативні, запропонував просте уникнення міжгрупових конфліктів - введення надгрупових цілей, які б були важливі для обох груп, для досягнення яких їм необхідно об'єднати зусилля. В якості надгрупових цілей всього людства прихильники теорії реального конфлікту розглядають вирішення екологічних завдань, ліквідацію наслідків стихійних лих, боротьбу зі смертельними хворобами. На жаль, Шериф навіть в умовах польового експерименту не зміг домогтися повного вирішення конфлікту. 
     Жоден з психологічних способів врегулювання конфліктів не є ідеальним, оскільки ні один психологічний механізм не здатний розв'язати соціальних проблеми. Але, навіть не змінюючи соціальну ситуацію, психологічні підходи сприяють переорієнтації людської агресії, встановленню більш природних відносин між батьками і дітьми, об'єднанню людей навколо спільних цілей, зменшенню впливу на людські взаємини грубих механізмів міжгрупового сприйняття і переміщенню центру ваги на відносини міжособистісні. І для досягнення цих благородних цілей необхідно використовувати можливості всіх розглянутих моделей, незалежно від того, яка теоретична концепція за кожною з них стоїть.

 
   1.4 Теорії виникнення етнічних конфлiктів

Майже всі психологічні концепції поділяють соціальні  причини міжгрупових конфліктів та причини соціальної конкуренції і ворожості.

1. Міжгрупові конфлікти як продукт універсальних психологічних характеристик

 Гідравлічна  модель психіки лежить в основі  ідеї З. Фрейда (1851-1939) про причини  воєн в людській історії. Фрейд  вважав, що ворожість між групами  неминуча, тому що конфлікт інтересів  між людьми в принципі можливий  тільки через насильство. Людина  володіє деструктивним потягом,  який спочатку направлений всередину  (потяг до смерті), але потім  направляється на зовнішній світ, а отже, сприятливий для людини. Ворожість між групами сприятлива  і для групи, тому що сприяє  стабільності, встановленню почуття  згуртованості у її членів. Ворожість  до якої-небудь групи є і  способом об'єднання кількох інших:  під час воєн створюються більш  великі об'єднання племен або  держав, у межах яких на протиборство  накладається заборона, що відбувалося,  наприклад, в період боротьби  грецьких держав проти варварів. Саме сприятливість ворожості  для людини, групи і навіть  об'єднань груп, на думку Фрейда, призводить до неминучості насильства [Фрейд, 1992]. 
    Вичав цю проблему й австрійський етолог К. Лоренц (1903-1989). Його головна думка полягає в тому, що агресивна поведінка людей, що виявляється у війнах, злочинах тощо, є наслідком біологічно заданої агресивності. Але якщо у хижаків агресія служить збереженню виду, то для людини характерна внутрішньовидова агресія, спрямована на ворожих сусідів і сприяє збереженню групи. Представники традиційних культур, як правило, дотримуються заповіді «не убий» всередині групи, навіть войовничі північноамериканські індіанці юта накладали табу на вбивство одноплемінників [Лоренц, 1994]. 
  Л. Берковіц, скориставшись основними положеннями концепції фрустрації-агресії, розширив поняття об'єкта агресії до цілої групи. Берковіц використовував свої ідеї для пояснення причин расових хвилювань і конфліктів, пов'язаних з етнічними упередженнями. Як джерело фрустрації і потенційної агресії він розглядав відносну депривацию, яка виникає при порівнянні своєї групи з іншими, що викликає почуття неповноцінності.

Але при розгляді міжгрупових конфліктів з точки зору універсальних психологічних характеристик залишаються серйозні проблеми навіть після введення додаткових змінних. Основний недолік перелічених підходів полягає в тому, що всі вони зводять міжгрупові конфлікти до внутрішньо особистісних  або міжособистісним, а якщо навіть вводять груповий контекст, як це зробив Берковіц, то не звертають уваги на роль норм, цінностей та інших регуляторів соціальної поведінки.