Основні этапи розвитку психології управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Сучасні напрямки  в психології управління.

 

На  сучасному етапі  розвитку управлінської думки  йде  пошук більш досконалих напрямків , що являють собою так звану «нову школу науки управління» . Досліджуються операції, загальна теорія систем, економетріка , що опираються на математичні та кібернетичні методи,  використання комп'ютерних технологій для підвищення обгрунтованості прийняття управлінських рішень. Представники цієї школи Р.Акофф, С.Бір, Г.Люс, Л.Берталанфі та  інші.

Широко просліджується напрямок на підвищення адаптивних можливостей, розвиток інтелектуального потенціалу робітника, на формування ефективного мотиваційного середовища. На зміну автократичним і економічним моделям управління в більшому ступені  приходять моделі управління так звані «людино центристські». Наприклад, концепцію переходу від жорсткої моделі до більш ефективної «теорії Z» запропонував Уіл’ям  Оучі . Ця теорія є синтезом теорій Х і Y, що раніше визначив Макгрегор. Вона поєднує в собі індивідуалістичних соціальних цінностей ( відчуття власності, престиж, самовпевненість) з груповими формами впливу, а також відповідає потребі людини в незалежності і сучасному тяго тінню до об’єднання . Цієї моделі притаманно довічний найм, низька текучість кадрів , прийняття рішень на підставі консенсусу, але зі збереженням індивідуальної відповідальності.

Окрім «теорії Z» серед  «синтетичних» вчень про управління займає «ситуаційна теорія», що була розроблена в Гарвардській школі  бізнесу , починаючи з 1980-х років. Дана теорія передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Це обумовлено тим, що із-за багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів не існує якогось кращого способу управління організацією. Найкращим буде той , який відповідає ситуації, що склалася. Найбільш досконалими ситуаційними теоріями є теорія адаптації, теорія загальної стратегії і теорія управління за результатами.

Популярною серед системних  концепцій управління є теорія «7-S», яку розробляли американські дослідники Томас Пітерс та Роберт Уотермен. На їх думку, ефективна сучасна організація формується на базі семи взаємнопов’язаних елементів, зміна кожного зних веде до зміни останніх, а сааме:

- структура;

- стратегія;

- системи та процедури  соціальної технології;

- сумісні, тобто загальні  цінностні установки, культура, традиції;

- сума навиків та  вмінь;

- стиль керівництва;

- склад робітників 

Усі зазначені елементи знаходяться в гармонійному сбалансованому кількісному і якісному  співвідношенні. Функція управління при данному  розкладі полягає у вмінні своєвчасно виявити необхідність змін і повинним чином їх здійснити .

В рамках теорії управління організаційна культура, починаючи з 1985 року розглядається, як потужний інструмент орієнтації підрозділу, організації, окремих осіб на досягнення загальної мети, мобілізації ініціативи співробітників, виховання відданності компанії, покращення комунікації, корегування поведінки. Розробкою цієї теорії займалися  В.Сате, Е.Шайн, Т.Парсонс, Р.Квін, Дж.Рорбах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Як ми можемо бачити з  вищевикладеного, психологія управління  у своєму розвитку пройшла багатовіковий еволюційний шлях до того моменту, коли вона сформувалась, як власне наукова дисципліна. Протягом всього часу ії розвитку, спостерігаючи за змінами у життєдіяльності суспільства, суспільних відносин, процесів господарювання можна визначити певні закономірності становлення психології управління в низці інших наук, що з нею пов’язані. Так власне, треба визначити, що в основі еволюції управлінської теорії лежать основні стадії розвитку матеріального виробництва від найпростіших форм упорядкування  та організації сумісної праці, що існували ще на стадії первіснообщинного ладу до високо розвинутих багаторівневих організаційних систем ( будь то виробництва, або інших сфер суспільної діяльності людини). Основним рушійним фактором цього розвитку виступає людина разом з ієрархією свої потреб ( від нижчих фізіологічних потреб до суспільно-розвинутих , інтелектуальних потреб) в процесі еволюції засобів виробництва. Проходячи різні стадії розвитку засобів виробництва від індустріальної революції до інформаційної поступово змінювались також головні цілі, засоби їх досягнення та основні ідеї управлінської думки, що набувало свого відображення у різних теоріях, школах і моделях управління. В свою чергу, проходячи свій розвиток кожна з теорій не перекреслювала попередні, а доповнювала та збагачувала іх, існуючи і на цей час у взаємозв’язку і взаємодії.

В теперішній час можна  визначити такі тенденції розвитку управлінської думки, як:

- професіоналізація науки управління шляхом розповсюдження програм вивчання менеджменту, узагальнення управлінського досвіду різних країн через обстеження, міжнародних контактів вчених;

- практична направленість  сучасного розвитку науки управління (управлінська думка все більш звертається до здорового глузду, простим істинам, які зрозумілі для тих , хто займається управлінням );

- орієнтація на кількісне  збільшення, багатошаровість, підсилення  диференціації управлінської праці;

- підсилення технічної  обладнаності праці і технічне  ускладнення управлінської праці. Але ця тенденція суперечлива. З одного боку управлінська праця стала оперативніше, а з іншого – ускладнилась діяльність управління. Необхідність прискорення прийняття рішень призводить до психологічних проблем у взаємовідносинах «людина-машина»;

- орієнтація на людину, як на найвищу цінність всього  процесу управління. У зв’язку  з цим,  системи управління  націлені на розвиток здібностей  працівника, з тим, щоб він максимально  використовував їх для блага  розвитку організації і свого особистого блага.

   Таким чином,  сучасна наука управління послідовно  розгортається у бік соціологізації  і психологізації. В цей час пошук шляхів активізації людського фактору всередині організації та врахування соціально-психологічних особливостей персоналу визнано вирішальною умовою підвищення ефективності сумісної діяльності будь-якої організації. Особливо підкреслюється необхідність всебічної розробки психології управління як окремої галузі психологічної науки зі своїм об’єктом та предметом дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

Антонова Н.В. Психология управления : Учеб. пособие. – Высшая школа экономики. – М.:Изд.дом Гос.ун-та – Высшей школы экономики.2010. - 269 с.

Бабосов Е.М. Социология управления : Учеб.пособие для студентов вузов. – Мн.: Тетра системс, 2000. - 228 с.

Грачёв М.В.Управление трудом.(Теория и практика капиталистичечкого хозяйствования)/Отв.ред. Н.А.Климов.- М., Наука,1990

Давыдов Ю. Н. Макс Вебер  и современная теоретическая  социология. – М.: Мартис, 1998

Кравченко А.И.История менеджмента.Учеб.пособие.- М.- 2000.

Мескон Майкл Х., Альберт  Майкл, Хедоури Ф. Основы менеджмента, 3-у изд.: Пер. с англ.-М.:ООО «И. Д. Вильямс», 2007

Розанова В.А. Психология управления: Учеб. пособие. – М.: Бизнес – школа «Интел - Синтез», 1999. – 352с.

Роберт М.Фаллмер.Энциклопедия современного управления. В 5 томах. Том 1. – М., ВИПКэнерго, 1992

Урбанович А.А. Психология управления. – Минск.: Харвест, 2003. - 640с.-(библиотека практической психологи)

Чередниченко И.П. Психология управления: Пособие/ И.П.Чередниченко, Н.В. Тельных. - Ростов н/Д: Феникс, 2004. – 608с. – (сер. «Учебники для высшей школы»)

 

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.