Основні принципи управління конфліктами

 

Міністерство освіти і науки України

Херсонська міська рада

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

Основні принципи управління конфліктами

Курсова робота

 

 

 

 

Виконавець –                                                       Диман Анастасія Олегівна

                                                           Студентка 331 групи

          Факультету культури і мистецтв

                                                                              Спеціальності «Хореографія»

 

 

 

 

 

Науковий керівник –                                            викладач Шиліна О.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

Херсон-2013

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Загальні принципи управління конфліктами…………………….6

1.1. Поняття конфлікту, класифікація конфліктів та причини

їх виникнення……………………………………………………………………...6

1.2. Сутність системи управління конфліктами………………………10

1.3. Загальні принципи управління конфліктами………………..........13

Розділ 2. Правила поводження з конфліктами в колективі……………....19

2.1. Роль керівника в процесі управління конфліктами……………...19

2.2. Типові причини виникнення конфліктів в колективі……………25

2.3. Позитивні та негативні наслідки конфліктів……………………..30

Висновки………………………………………………………………………...35

Список використаних джерел………………………………………………...37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Людське життя суперечливе, кожен індивід намагається в  ньому самовизначитися і самоствердитися. Усе це відбувається в процесі  конфліктних взаємин. У повсякденному житті люди прагнуть всіма можливими способами уникати конфліктів. Практично кожна людина хоча б раз у житті попадала в конфліктну ситуацію. Конфлікти одночасно схожі та не схожі. Схожі вони перш за все реакцією на них. У більшості людей конфлікти викликають неприємні асоціації, емоції та спогади. В найпростіших конфліктних ситуаціях можливо і без спеціальних знань уникнути конфлікту, призвичаїтись до нього та навіть жити в ньому, не руйнуючи міжособистісні відносини. Чи, зорієнтувавшись у конфлікті, прийняти рішення, що краще зробити і як саме вчинити.

Людство за всю свою історію  накопичило величезні знання щодо життя  та виживання у конфліктах – починаючи  від простих непорозумінь і закінчуючи війнами. Науковий аналіз цього конфліктного життя сприяв виникненню і становленню  нової міждисциплінарної області в наукових знаннях про конфлікт, про способи його аналізу, вирішення та регулювання – конфліктології. Конфліктологія майже відразу після отримання статусу наукової дисципліни набула статусу навчальної дисципліни, оскільки потребу вивчати конфліктологію мають не лише майбутні професійні конфліктологи, але і всі ті, хто хоче полегшити своє існування вмінням знаходити вихід із найскладніших конфліктних ситуацій, що постійно виникають в економічному, соціальному чи політичному житті, міжособових відносинах людей.

Оскільки конфліктів неможливо уникнути, то потрібно знати, як попередити їх деструктивність та наслідки, як вести себе у конфлікті, як завершити його або ж як конструктивно  та вдало для конфліктуючих сторін вирішити цей конфлікт. Видатний український конфліктолог А.Т.Ішмуратов вважав, що конфлікти супроводжують наше життя як хвороби [25, с.42].

Тепер перед спеціалістами  різного профілю повстає завдання – навчитися дивитися на конфлікти  професійно і втручатися в них  професійно,

тобто вивчати їх і розв’язувати так само, як розв’язується будь-яке інше професійне завдання.

Актуальність  дослідження. Так чи інакше, майже кожний колектив має які - не будь конфлікти. Вони охоплюють майже всі сфери людських відносин. А серед них частіше всього виділяють педагогічні конфлікти у взаємодії «викладач-студент» або «вчитель-учень». Тому знання особливостей основних процесів управління конфліктами є важливою складовою в підготовці кожного спеціаліста.  Дуже важливо керівнику, педагогу, ясно бачити структуру міжособистісних взаємин у колективі, щоб вміти знайти індивідуальний підхід до кожного з членів колективу та  формувати і розвивати згуртований колектив. Саме тому темою нашого дослідження ми обрали «Основні процеси управління конфліктами».

Мета нашого дослідження: з’ясувати основні процеси управління конфліктами, причини виникнення цих конфліктів, основні методи їх вирішення та шляхи запобігання.

Завдання:

• дати визначення поняття «конфлікт»;
• розглянути класифікацію конфліктів та причини їх виникнення;
• визначити сутність системи управління конфліктами;
• розглянути загальні принципи управління конфліктами;
• визначити особливості та правила поведінки керівника в конфліктній ситуації;
• окреслити типові причини виникнення конфліктів у колективі;
• визначити позитивні та негативні наслідки конфліктів.

Об’єкт дослідження: конфлікт як психолого-педагогічна проблема в житті людини.

Предмет дослідження: основні процеси управління конфліктами.

Курсова робота складається  з вступу, двох розділів, висновків  та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальні принципи управління конфліктами

 

1.1. Поняття конфлікту, класифікація конфліктів та причини

їх виникнення

 

Конфлікт – це важлива  сторона взаємодії людей у  суспільстві, він існує стільки, скільки існує сама людина. Це форма відносин між суб’єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними цінностями, інтересами і потребами. Кожний з нас інтуїтивно розуміє, що таке конфлікт, але ці знання не захищають від його виникнення. Конфлікт є звичним явищем суспільного життя. Ми не повинні заспокоювати себе за допомогою міфу про загальну гармонію інтересів. Суспільство досягне більш ефективних результатів у своїх діях, якщо не буде закривати очі на конфлікти, а буде дотримуватися певних правил, направлених на їх регулювання. Суть цих правил у сучасному світі в тому, щоб не допустити насильства, як засобу вирішення конфлікту, добитися взаєморозуміння між сторонами, які задіяні у конфлікті. Знання конфліктології потрібне кожній людині в суспільстві, кожному керівнику, вихователю, педагогу, оскільки це сприяє гармонізації людських стосунків.

Стосунки в соціумі  характеризуються комунікативними зв’язками, адже спілкування з іншими людьми – невід’ємна частина, необхідна умова повноцінного життя кожної людини. Найкраще в нашому житті пов’язане із спілкуванням. Роздумуючи про те, що заважає нормальному спілкуванню, взаємодії, ми частіше всього згадуємо про конфлікти і про те, що з ними пов’язано: відсутність взаєморозуміння, загрози, ворожнеча, образи, спроби (деколи безнадійні) довести свою правоту. Ми звикли відноситися до конфліктів як до явища тільки негативного. Нам хочеться їх уникнути. Але чи можна прожити без конфліктів. Щоб відповісти на це питання, треба, перш за все визначити, що таке конфлікт, та причини його виникнення.

Як визначає Андрєєв  В.І. «конфлікт» - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Існує багато класифікацій конфліктів. Але найпоширенішими  вважаються такі чотири типи конфліктів:

 • внутрішньоособистісні  (інтраперсональні), які виникають  на рівні однієї особистості (наприклад на рівні безпосередньо викладача або студента);

 • міжособистісні (інтерперсональні), які виникають  між двома особистостями (наприклад  між двома студентами);

 • внутрішньогрупові  (інтрогрупові), які виникають всередині  групи, зокрема між конкретною особою і групою;

 • міжгрупові (інтергрупові), які виникають між соціальними  групами, причому як всередині  організації, так і за її  взаємодії з оточенням (наприклад,  між двома групами дітей).

Характеризуючи конфлікти, погодимось з думкою, що він має об'єктивно-суб'єктивну природу виникнення: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпечення галузі, особливостями функціонування конкретної організації тощо), а з іншого - внутрішніми, суб'єктивними факторами (психологічними характеристиками учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою значущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо). Причинами конфлікту науковці визначають явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і в певних умовах викликають конфлікт [3, с.81-83].

С. М. Ємельянов серед великої кількості причин конфлікту виділяє загальні та часткові причини. До загальних він відносить: соціально-політичні і економічні, що пов’язані із соціально-політичною та економічною обстановкою в країні; соціально-демографічні причини відображають різницю в установках і мотивах людей, які пов’язані із їхньою статтю, віком; соціально-психологічні причини відображають соціально-психологічні явища в соціальних групах – взаємовідносини, лідерство, колективні думки, настрій; індивідуально-психологічні причини відображають індивідуальні психологічні особливості особистості (здібності, темперамент, характер). До другої групи часткових причин належать: незадоволеність умовами діяльності; порушення службової етики; порушення трудового законодавства; обмеженість ресурсів; різниці в цілях, цінностях, засобах досягнення цілей [15, с.29].

Досить повною є класифікація причин конфлікту, яку запропонував В.П. Ратніков. Всі причини конфліктів поділяє наступним чином:

 

1) протиріччя інтересів,  як фундаментальна причина конфлікту; 

2) об’єктивні фактори  виникнення конфлікту; 

3) особистісні фактори виникнення конфлікту.

За характером конфлікти поділяються на: внутрішні і зовнішні; антагоністичні і неантагоністичні; основні і неосновні; об’єктивні і суб’єктивні. Внутрішні протиріччя виражаються у зіткненні інтересів всередині групи (між керівником і підлеглими). Зовнішні протиріччя виникають між двома чи декількома відносно самостійними соціальними групами (дві конкуруючі групи, організації). Антагоністичні протиріччя виникають тоді, коли опоненти мають непримиренно ворожі інтереси, девізом таких протиріч може бути наступне гасло: „перемога або смерть”. Неантагоністичні протиріччя допускають співпрацю, компроміс чи примирення. Основні протиріччя відіграють вирішальну роль у виникненні і розвитку конфлікту, а неосновні протиріччя лише супроводжують конфлікт. Об’єктивні протиріччя обумовлені явищами і процесами, які не залежать від волі і свідомості людей, тому уникнути їх неможливо (між виробництвом і споживанням, між формальним характером права і необхідністю врахування особистості злочинця). Суб’єктивні протиріччя зумовлені такими факторами, які залежать від волі і свідомості людини (несумісність характерів, поглядах, ціннісних орієнтаціях).

Також В.П. Ратніков у  своїх працях виділяє об’єктивні фактори виникнення конфлікту в колективі, ними можуть бути: нечіткий розподіл прав і обов’язків; несприятливий стиль керівництва; погані умови роботи; некомпетентність, і невідповідність тій посаді, яку займають певні працівники; не розробленість етичних норм. Об’єктивні фактори виникнення конфліктів пов’язані із присутністю в будь-якому конфлікті особистісних елементів. До них відносяться: основні психологічні домінанти поведінки особистості(одні гинуть за метал, інші за ідею, для одних справедливі принципи лібералізму а для інших консерватизму); риси характеру і типи особистості; установки особистості; неадекватні представлення, оцінки і самооцінки (розрив між очікуваним і реальним результатом,  неадекватна самооцінка) манери поведінки ; етичні цінності [34].

Конфлікт як складне  соціальне явище характеризується багатьма параметрами. Найважливішими з них є його сутність, структура, причини і динаміка. Конфлікт – це такі відносини між суб'єктами соціальної взаємодії, що характеризується їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т.п.).

Для з'ясування суті конфлікту науковці вважають необхідним виділити його основні ознаки і сформулювати необхідні і достатні умови його виникнення. Таким чином вони виділити дві таких ознаки:

1. Конфлікт завжди  виникає на основі протилежно  спрямованих мотивів чи суджень.  Такі мотиви і судження є  необхідною умовою виникнення  конфлікту;

2. Конфлікт – це  завжди протиборство суб'єктів  соціальної взаємодії, яке характеризується  нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т.п.).

      Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати необхідні і достатні умови виникнення (початку) конфлікту. Необхідними і достатніми умовами виникнення (початку) конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів чи суджень, а також стан протиборства між ними.

      Також  ми можемо окреслити наступні  основні структурні елементи конфлікту:

1. Сторони конфлікту  – це суб'єкти соціальної взаємодії, що знаходяться в стані конфлікту або ж такі, що явно чи неявно підтримують конфліктуючих.

2. Предмет конфлікту  – це те, через що виникає  конфлікт.

3. Образ конфліктної  ситуації – це відображення  предмета конфлікту у свідомості  суб'єктів конфліктної взаємодії.