Особливості девіантної поведінки підлітків в сім'ях із різним стилем батьківського виховання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет заочної форми навчання

Кафедра педагогіки та психології

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з «Вікової психології»

Особливості девіантної поведінки підлітків в сім'ях із

різним стилем батьківського виховання

 

 

Виконала:

студентка III курсу,спеціальності                                                                   «Практична психологія»,                                                                                                       заочної форми навчання,                                                                                      Краєва Діана Эдуардівна

                                                      Науковий керівник:

кандидат психологічних  наук, ст. викладач кафедри практичної психології

Тіщенко Лілія Валерівна

 

 

Маріуполь, 2013 р.

 

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО–ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ………………………………………………………………………..5

1.1. Поняття девіантної поведінки та її типологія ………………………...5

1.2. Особливості поведінки девіантних підлітків………………………….8

Висновки до розділу 1……………………………………………………...11

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У РОДИНІ …………………………………………………………..12

2.1. Специфіка  процесу виховання і роль родини у вихованні

підлітка…………………………………………………………………………….12

2.2. Стилі батьківського виховання ……………………………………. ..15

Висновки до розділу 2…………………………………………………….. 17

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІД СТИЛЮ ВИХОВАННЯ У СІМ’Ї…………. 18

3.1. Вибір та обґрунтування методів дослідження ………………………18

3.2. Емпіричне дослідження залежності особливостей девіантної поведінки від стилю виховання у сім'ї…………………………………………..25

Висновки до розділу 3……………………………………………………..27

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………30

 

ВСТУП

Питання девіантної поведінки  є досить актуальним і цікавим. Саме через неї проходять негативні витоки соціуму. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб"єктом і тому прояви соціальної неприйнятної поведінки найвиразніше проявляється саме у них. У цьому віці, коли не сформований стійкий світогляд, особи найбільше піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, вбирають їх у себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затуплюються позитивні відчуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності.

Існують різні підходи  до оцінки поведінкової норми і девіації, В соціальних науках "норма" – це інтервал, "оптимальна зона, в межах якої система не переходить на патологічний рівень". З цієї точки зору проблема "ненормальності" виявляється в прикордонних станах. В цілому, соціальна норма–це соціальні явища, які не представляють реальної загрози фізичному і соціальному виживанню людини.

Проблемну поведінку часто називають девіантною. Психологічні труднощі, емоційні розлади і порушення поведінки досить часто зустрічаються у більшості дітей. Це – невід'ємна частина розвитку. На практиці психологи нерідко стикаються не з тим, що відхиляється, а з дорослими, що не приймають таку відкидану поведінку. Це часто виявляється в повсякденній педагогічній практиці.

З позицій самого підлітка поведінка, яку розглядають дорослі як девіантну, вважається "нормальною", відображає прагнення до пригод, завоювання визнання, випробуванню меж дозволеного. Пошукова активність підлітка служить розширенню меж індивідуального досвіду, мінливості поведінки і, отже, життєздатності і розвитку людського суспільства. З цих позицій поведінка, що відхиляється, природно і необхідно. Не випадково відзначає, що в період дорослішання важко провести межу між нормальною і патологічною поведінкою.

Ми не раз замислювались на тему, чому діти лаються зі своїми батьками, чому батьки не можуть зрозуміти своїх дітей. Декотрі просто не хочуть це робити, такі як пияки, наркомани та деякі, що курять. Їм це просто не потрібно. А діти потім виростають самісінькими девіантами. Їм просто не приділяли потрібної уваги та любові, яка дітям потрібна завжди.   Такі сім’ї потрібно консультувати не тільки про батьківство, а ще й про їх поведінку. Тому, що в них теж девіантна поведінка.

Об’єкт дослідження – девіантна поведінка.

Предмет дослідження – специфіка поведінки підлітків в сім’ях із різним стилем батьківського виховання.

Мета дослідження – дослідити особливості поведінки девіантів в сім’ях із різним стилем виховання.

Теоретико – методологічну основу  дослідження складають наступні теорії: теоріїя девіантної поведінки (У.Шелдон, Ч.Ломброзо, 3. Фрейд, Э. Дюркгейм, Р.Мертон), концепція стилів сімейного виховання (А. Болдуіна, Боумріда, розробки М.І. Лісіна, В. І. Гарбузова, Е. Арутюнянц, Куликової Т. А., Давидової О. І.), класифікації типів виховання (А. Е. Личко і Е. Г. Ейдеміллер).

Методи дослідження, застосовувані  в даній роботі: аналіз теоретичних  джерел, спостереження, бесіда та тестування.

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Поняття девіантної поведінки та її типологія

Поведінка, що відповідає вимогам норми і нею врегульована, називається нормативною. Основне  значення нормативної поведінки полягає в упорядкуванні й організації людської активності, у використанні в суспільних взаємовідносинах людей найбільш раціональних методів і засобів. [1]

Але нормативна поведінка не є єдиним різновидом людської поведінки. У всякому  разі, навряд чи можна говорити, що "усвідомлюємо ми це чи ні, але ми завжди діємо у відповідності з тією чи іншою нормою" і що "людина завжди здійснює нормативну поведінку". У дійсності багато людських діянь не є нормативними не лише тому, що вони здійснюються всупереч нормам, але здебільшого через те, що норми поведінки існують не з кожного конкретного питання людських взаємовідносин. Отже, поняття ненормативної поведінки включає два різновиди: поведінка, не врегульована нормою та поведінка, що суперечить нормі. Їх поєднує та обставина, що в обох випадках особа керується не існуючою нормою поведінки, а діє згідно самостійно прийнятому рішенню. [2]

Можливість ненормативної поведінки  обумовлена тим, що людська свідомість здатна виходити за межі будь – яких стереотипів і випрацьовувати нові, раніше не існуючі варіанти поведінки. Корисна ненормативна поведінка відрізняється творчим початком; розпочинаючи з індивідуальних діянь невеликих масштабів, вона здатна набути розповсюдження і стати, у свою чергу, соціальною нормою. Така поведінка сприяє руху вперед, вирішенню актуальних задач. Але існує й інша ненормативна поведінка, що є шкідливою для суспільства, перешкоджає його розвитку. У даному разі маємо соціальну патологію, що викликає негативну соціальну реакцію і вимагає використання різних засобів соціального контролю. [1]

Множинність соціальних відхилень потребує певної їх класифікації, яких у науковій літературі можна  знайти декілька. Ми розглянемо класифікацію американського соціолога Р. Мертовна, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством, рекомендуються засобами. [5]

Слід розуміти позитивну  і негативну девіацію. Позитивні девіації – це самопожертвування, героїзм та надпрацездатність. Негативна – це тероризм, крадіжки, суїцид, цинізм. Також ще є основні форми, такі як злочинність, пиятство та алкоголізм, наркоманія, проституція, гомосексуалізм. [5]

Основні види девіантної поведінки за Мертоном такі – конформізм (повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення); інноваційна (людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами); ритуалізм (людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих ‘‘правил гри’’, діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей); ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.); бунт, заколот (відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими). [2]

Термін «девіантна поведінка» використовується в різних науках в різних значеннях, тому й існують різноманітні класифікації поведінкових відхилень. Ці класифікації відрізняються від класифікації Мертовна. Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціально – правовий, клінічний і психологічний. [2]

В залежності від способів взаємодії індивіда з реальністю і порушення тих чи інших норм суспільства девіантна поведінка  поділяється на п'ять типів (за В.Д. Менделевич):  делінквентний тип девіантної поведінки (злочини, проступок); адиктивний (сексуальні взаємодії, трудоголізм, фанатизм); патохарактерологічний (психопатії і акцентуації характеру); психопатологічний (психічні розлади і захворювання); заснований на гіперздібностями (математичних, музичних, художніх і інших). [2]

Виділяються клінічні форми  девіантної поведінки такі, як агресія, суїцид;  зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності (алкоголізм, наркотизація, табакокуріння та ін.); порушення харчової поведінки (переїдання, голодування); аномалії сексуальної поведінки (девіації, перверсії, відхилення психосоціального розвитку), надцінні психологічні захоплення («трудоголізм», «гемблінг», фанатизм, колекціонування). надцінні патопсихологічні захоплення (різновид маній, сутяжництво та ін.),  характерологічні і патохарактерологічні реакції (емансипації, групування та ін.), комунікативні девіації (аутизация, гіперобщітельность, конформізм, фобічні, нарцісстіческое поведінку), аморальна поведінка (жадібність, заздрість, перелюбство, марнославство тощо), неестетічна поведінка (девіація стилю мови - заїкання, дислалія, афазія), девіація стилю погляду, рухів та ін. [10]

Слід привести і типологію  Ц.П. Короленка і Т.А. Донських. В ній виділяють: антисоціальну поведінку (хуліганство, бродяжництво, крадіжки, злочинність, проституція, вандалізм, графіті); аддиктивну поведінку (наркоманія, токсикоманія, куріння, комп'ютерні та азартні ігри, сексуальна адикція, фетишизм, трансвертізм, вуареізм, ексбіціонізм), тривале переїдання або голодування, прослуховування музики, заснованої на ритмі; повне занурення в якийсь вид діяльності, забуваючи про життєво важливих проблемах). Також автори включили  суїцидну поведінку,  конформистську поведінку, нарцистичну поведінку, фанатичну поведінку, аутистичну поведінку. [2]

 

 

 

 

 

1.2. Особливості поведінки  девіантних підлітків

Для девіантних підлітків  характерні такі особливості емоційно-вольової сфери, як підвищена тривожність, дефектність  ціннісної системи, особливо в області  цілей і сенсу життя. Вони, як правило, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні, що ускладнює спілкування таких підлітків з оточуючими і створює значні складності при їх вихованні. [14]

Для повноцінного існування  підліток потребує постійного опору (середовищних факторів, внутрішніх умов) його прагненням до задоволення власних потреб, оскільки такий опір забезпечує феномен актуального самопочуття і створює можливості для розвитку. З іншого боку, подолання опору задоволенню тієї чи іншої потреби завжди викликає напругу, що за відсутності відповідного емоційно – вольового ресурсу призводить до деструктивних ефектів: конфліктів, стресу, агресії, девіацій. Підліткові девіації відрізняються високою особистісною включеністю, заниженою критикою до скоєного проступку і можливістю рецидиву. При цьому найчастіше самим підлітком проступок оцінюється як вираз самостійності і прояв якогось «геройства». Найбільш часто неповнолітніми відбуваються правопорушення у відношенні однолітків або інших осіб, які характеризуються як порушення прав і безпеки особистості, тобто підлітки щодо цих осіб застосовують агресію. [11]

Підлітки з асоціальної  агресією істотно відрізняються  від своїх більш успішних у  соціальному плані однолітків. Вони частіше і більш безпосередньо  виражають свою агресію. Агресивні підлітки, що порушують закони, не довіряють оточуючим, уникають ситуацій, в яких вони можуть опинитися в емоційної залежності. Вони менш доброзичливо ставляться до однолітків, практично не відчувають провини за агресивну поведінку, підкоряються більше зовнішнім, а не внутрішнім обмеженням. Такі підлітки діють практично на шкоду собі, так як в результаті своїх дій позбавляються прихильностей і потрапляють під жорсткий контроль представників влади, до яких не випробовують ні довіри, ні поваги. [17]

Агресивна поведінка  підлітків поділяється фахівцями  на дві групи. Перша – це несоціалізованні форми агресивної поведінки, які не носять ворожого характеру і не мають своєю метою заподіяння шкоди іншій людині. Та друга – це  соціалізовані форми агресивної поведінки, які характеризуються ворожістю і мають своєю метою заподіяння шкоди або болю іншій людині. Мотиви власної поведінки можуть усвідомлюватися підлітком, але частіше вчинення агресивних вчинків спонукається і підтримується несвідомими тенденціями. Психологічною метою агресії може бути як заподіяння страждання і шкоди жертві, так і досягнення інших результатів. [17]

Специфічною особливістю  агресивної поведінки у підлітковому віці є залежність підлітка від групи  однолітків на тлі краху авторитету дорослих. У цьому віці вміння бути агресивним друзями часто сприймається як наявність сили. Будь підліткова група має свої ритуали і міфи, підтримувані лідером. Наприклад, широко поширені ритуали посвячення в члени групи або випробування новачків. Ритуали підсилюють почуття приналежності до групи і дають підліткам відчуття безпеки, а міфи стають ідейною основою її життєдіяльності. Останні широко використовуються групою для виправдання її внутрішньогрупової і зовнішньої агресії. Насильство, «одухотворене» груповим міфом, переживається підлітками як твердження своєї сили, як героїзм і відданість групі. [17]