Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Мая 2013 в 16:04, курсовая работа
Ми не раз замислювались на тему, чому діти лаються зі своїми батьками, чому батьки не можуть зрозуміти своїх дітей. Декотрі просто не хочуть це робити, такі як пияки, наркомани та деякі, що курять. Їм це просто не потрібно. А діти потім виростають самісінькими девіантами. Їм просто не приділяли потрібної уваги та любові, яка дітям потрібна завжди. Такі сім’ї потрібно консультувати не тільки про батьківство, а ще й про їх поведінку. Тому, що в них теж девіантна поведінка.
Об’єкт дослідження – девіантна поведінка.
Предмет дослідження – специфіка поведінки підлітків в сім’ях із різним стилем батьківського виховання.
Мета дослідження – дослідити особливості поведінки девіантів в сім’ях із різним стилем виховання.
ВСТУП..............................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО–ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ………………………………………………………………………..5
1.1. Поняття девіантної поведінки та її типологія ………………………...5
1.2. Особливості поведінки девіантних підлітків………………………….8
Висновки до розділу 1……………………………………………………...11
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У РОДИНІ …………………………………………………………..12
2.1. Специфіка процесу виховання і роль родини у вихованні
підлітка…………………………………………………………………………….12
2.2. Стилі батьківського виховання ……………………………………. ..15
Висновки до розділу 2…………………………………………………….. 17
РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІД СТИЛЮ ВИХОВАННЯ У СІМ’Ї…………. 18
3.1. Вибір та обґрунтування методів дослідження ………………………18
3.2. Емпіричне дослідження залежності особливостей девіантної поведінки від стилю виховання у сім'ї…………………………………………..25
Висновки до розділу 3……………………………………………………..27
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………30
На першому етапі нашого дослідження ми провели визначення стилів виховання підлітків. По опитувальнику А.Я. Варги та В.В. Столина отримано такі результати: 54% – це авторитарний стиль, 27 % – це гіперопека, 13 % – це попустительский стиль, 6 % – це демократичний стиль.
На другому етапі ми вивчили поведінку дітей в сім’ях. Розподілимо випробуванних по експериментальним группам: перша група – сім’ї с демократичним стилем виховання, друга група – сім’ї з гіперопекою, третя група – сім’ї з попустительськом стилем виховання та четверта – це сім’ї с демократичним стилем виховання.
Особливості поведінки по результатам рисуночного аперцептивного тесту такі: в першій группі – у дитини виникає тривога, страх зробити щось не так, вона пише тільки про правильні ситуації та нічого такого, щоб не злити батьків, не може приймати самостійні рішення, не може самоаналізувати свої вчинки, також спостерігається депресивне виснаження; у третій группі – дитина пізнає світ сама, пише лише про свої якісь сцени з життя, дуже нервує, довго думає та не може сформувати своє речення, їй бракує уваги батьків; у четвертій групі – дитина росте розвинена, в неї добрий та веселий настрій, дуже любить щось нове та не хоче повторюватись; шукає щось інше, не як у всіх.
За картою спостережень Л. Стотта отримані такі результати: у першій групі – у дитини спостерігається емоційне напруження, відставання у школі, ворожість по відношенню до дорослих та однолітків; у другій групі – у дитини виражена вимогливість і нетерпимість до бажань інших, розпещеність і примхливість, егоїзм, маніпулювання оточуючими, зарозумілість, пихатість та норовливість; у третій группі – дитині притаманна самостійність, нездатність до близькості й прихильності, байдужість у відношенні близьких («Це не мої проблеми, мені все одно»), відсутність бажання подбати про когось, допомогти, підтримати, грубість, самовпевненість; у четвертій групі – у дитини виражені вміння самостійно приймати рішення і відповідати за свої вчинки, ініціативність та цілеспрямованість, уміння будувати близькі та доброзичливі стосунки з оточуючими, здатність домовлятися, знаходити компромісні рішення, наявність власної думки і здатність рахуватися з думкою оточуючих.
За проективною методикою «Намалюй свою родину» моємо такі результати: у першій групі – виявлення егоцентричності дитини, змагання за батьківську любов з іншим батьком, відчуття своєї непотрібності, вимагають опіки, піклування з боку батьків; у другій групі – батьки формують у дитини вміння хитрувати, він стає потайливим і починає використовувати брехню, такі діти слухняні, зручні для батьків, але гіперопіка придушує волю, енергію і свободу дитини, його пристрасть до пізнання, вона робить його безініціативним, безвольним та невпевненим у собі; у третій групі – дитині не вистачає ігор з батьками, вона майже не спілкується з ними, навіть малює окремо кожного члена сім’ї, в неї багато емоцій, як позитивних, так и негативних, вона маскує їх під яскравістю малюнка; у четвертій групі – сім’я уся разом тримається за руки, малюнок яскравий, спілкування вистачає вдоволи, дитина відчуває себе як в своїй тарілці та їй нічого більше не потрібно.
Висновки до розділу 3
Аналіз проведеного дослідження виявив, що у сім’ях із демократичним стилем виховання не має підлітків – девіантів. Тому що батьки приділяють своїм дітям в свій час, коли їм це потрібно та не нав’язують його. У авторитарній сім’ї набагато складніше, але теж є свої виходи. Такій сім’ї легше прояснити їх ставлення до дитини. Вони суворі до своєї дитини, але люблять її та хочуть їй лише добра. Дитина в такій сім’ї спочатку слухняна, але потім коли батьки втрачають методи впливу на дитину, вона починає висловлювати свої «ні» та коли виросте буде поводити себе зі своїми підопічними та дітьми так само. Коли батьки приділяють дитині занадто багато уваги та навіть у зрілому віці носиться з ним, як з маленьким, це так звана «ведмежа послуга». Дитина в такій сім’ї росте підлабузником та схильна до брехні. Батьки непослідовні у прояві своїх почуттів до дитини, часто схильні до побудови спекулятивних відносин, коли мати просить ласки у дитини за допомогою обіцянки пригостити цукеркою або ще чим – небудь, чого потребує дитина. Батьки постійно обіцяють дитині за виконану ним роботу винагороду, що формування звички у виконанні життєво важливих навичок і вмінь необхідно здійснювати за рахунок повторювання дії, яку потрібно постійно стимулювати. Вони вважають, що дитина завжди повина бачити, що йому вигідно робити, а що ні. Батьки будують свої способи взаємин на вигідних для них умовах, мимоволі культивують пошук у дитини найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, що стимулює прояв таких якостей, як підлабузництво, догоджання. Батьки постійно демонструють дитині зразок дволичності взаємини з оточуючими: друзями, сусідами, родичами. Вони постійно обговорюють інших людей в присутності дитини, а у міру його дорослішання – разом з ним. У присутності дитини говорять позитивне і гладеньке про людину і зовсім протилежне «позаочі». Вони постійно показують своїй дитині на особистому прикладі, як можна отримати вигоду з хороших взаємин з оточуючими людьми. З цього виходить, що дитину треба просто розуміти та не нав’язувати свою увагу.
ВИСНОВКИ
Зв'язок між батьками і дитиною належить до найбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тим довше повинний він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане цілком незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батьки намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочуть придбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я – сам!», Вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого саду? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції.
Рішення цього питання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобуваються їм у ході розвитку новими навичками, здібностями і можливостями взаємодії з навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхні відносини до дитини.
Чим старша дитина, тим імовірніше, що ідеали він черпає не тільки з найближчого оточення, але і з більш широкого кола облич (суспільно – політичні діячі, герої кіно і літератури). Зате всі недоліки і протиріччя в поводженні близьких і старших сприймаються гостро і болісно. Особливо це стосується розбіжності слова і справи.
Психологічний контакт, близькі відносини потрібні не тільки для того, щоб бути впевненим, що син або дочка не потраплять на слизький шлях, що виберуть правильні цілі в житті, не покотяться по похилій площині, але і для того щоб вчасно допомогти подолати душевну кризу. Тільки будучи уважним до почуттів, переживань, до внутрішнього світу дітей, ми можемо розраховувати на те, що вони будуть так само уважні і чуйні до наших проблем і проблем інших людей. Говорити з дітьми треба так, як ми хотіли, щоб вони говорили з нами. Батькам, які відчувають труднощі в спілкуванні з підлітком, як правило, треба вчитися говорити по душах зі своєю дитиною. Розмови можуть стосуватися не тільки шкільних справ, а й питань любові, сімейного життя, політики, роботи, цінностей людського життя. Відверте обговорення багатьох з цих тем лякає батьків, оскільки вони вважають, що «мовляв ще, не доріс». Якщо ж підліток не знаходить у батьків розуміння, бажання обговорити якийсь серйозне питання, він внутрішньо відгороджується від батьків і шукає відповіді на власні запитання на стороні, часто в далеко не підходящої компанії.
Взаємовідносини дітей і батьків складаються під впливом ряду факторів: батьківсько – дитячі відношення, психологічний мікроклімат у родині, особистісні властивості і якості батьків і самих дітей. У дослідженні ми розглянули фактор залежності особливостей девіантного поводження від стилю виховання. В результаті дослідження зробили наступний висновок: неадекватне ставлення батьків до дитини обумовлює його тривожний стан, емоційно-психологічний дискомфорт, що часто і призводить до неадекватної поведінки дітей.
На основі цих висновків можна зробити висновок про те, що гіпотеза про те, що чим краще батьки розуміють своїх дітей, тим менше ризик виникнення девіантної поведінки – вірна.. Взаємини з дітьми встановлюються гнучкі й тактовні, змінюються і розвиваються у міру дорослішання дітей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ