Особливості Соціально-психічної адаптпції дівчаток підлітків, що належать до субкультури отаку

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….....3

1. Розділ. Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної літератури за проблемами: соціально-психологічної адаптації, вибору субкультури….…....5

1.1 Психологічне визначення  понять: соціалізації, соціально-психологічної адаптації, спілкування. Типологія……………………………………………..…5

1.2 Психологічне визначення терміна субкультура. Основні ознаки. Мотиви участі індивідів у різних молодіжних субкультурах………………………......13

                            1.2.1 Субкультура отаку. Основні ознаки і характеристики…………...……...15

2. Розділ. Вибірка та методики дослідження…………………………………..18

                            2.1 Характеристика  вибірки, що досліджується………………………………18

                            2.2 Методи дослідження…………………………………………………………18

3. Розділ. Результати  дослідження……………………………………………...20

3.1 Психосемантична структура  спілкування дівчаток підлітків,  що належать до субкультури  отаку. Факторінй аналіз семантичного  діференціалу дівчаток підлітків,  що належать до субкультури отаку……………………………...….20

3.2 Порівняння двох  незалежних вибірок (дівчаток  підлітків, що належать до субкультури  отаку і дівчаток підлітків,  що не належать до субкультур) за допомогою непараметричного  критерію Манна-Уітні……..............................21

Висновки…………………………………………………………………………24

Список літератури……………………………………………………………….26

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Психологічна наука почала займатися проблемою соціально-психологічної адаптації в 50-х роках 20-го сторіччя. У дослідженнях [2, 5, 13, 18, 24] розглядається вплив різних змінних в житті людини на цей психологічний феномен, описуються можливі методи вивчення та вимірювання соціально-психологічної адаптації. Так як сучасна психологічна наука прагне вивчити першопричини виникнення проблем людини, акцент, у такому підході, робиться на дослідженні сутнісних підстав людського буття, що вводить в поле зору психології такий феномен, як девіація. На даномуетапі розвитку психології з'являється одне з нових напрямків – психологія девіантної поведінки, в роботах психологів феномен субкультури визнається значущим [4, 9, 26] Слід зазначити те, що у свою чергу не всі субкультури, до яких зараховує себе все більше молоді України, є вивченими і поміченими. Одна з менш вивчених – субкультура отаку – шанувальників японської анімації.

Так як субкультура впливає  на всю внутрішню організацію  людини – його думки, почуття, установки, цінності, на наш погляд, важливим є те, наскільки вона впливає на сприйняття навколишнього світу. Чи приносить вона користь?

На основі даної проблеми і була визначена тема нашого дослідження:

Об'єкт – особливості соціально-психологічної адаптації.

Предмет – особливості соціально-психологічної адаптації дівчаток підлітків, що належать до субкультури отаку.

Мета – порівняти особливості соціально-психологічної адаптації дівчаток підлітків, що належать до субкультури отаку і дівчаток підлітків, що не належать до субкультур.

У відповідності з  метою дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Проаналізувати проблему  соціально-психологічної адаптації в зарубіжній і вітчизняній літературі.

2. Проаналізувати проблему  вибору субкультур в зарубіжній  і вітчизняній літературі.

3. Побудувати психосемантичний простір спілкування дівчаток підлітків, що належать до субкультури отаку.

4. Порівняти соціально-психологічну адаптацію дівчаток підлітків, що належать до субкультури отаку і дівчаток підлітків, що не належать до субкультур.

Для вирішення поставлених  завдань були використані такі методи, як: метод теоретичного аналізу психологічної літератури та методи психологічного тестування (семантичний диференціал, методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймонда).

При проведенні дослідження  були використані методи математичної обробки результатів: факторний  аналіз способом головних компонент з обертанням за методом Varimax, непараметричний критерій порівняння двох незалежних вибірок Манна-Уїтні.

Дослідження проводилося в місті  Харкові, на базі Харківського аніме-клубу «Yume no Moto», ХСШ№29. Загальна чисельність учасників, які взяли участь у дослідженні – 60 чоловік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної літератури за проблемами: соціально-психологічної адаптації, вибору субкультури

1.1 Психологічне визначення понять: соціалізації, соціально-психологічної адаптації, спілкування. Типологія.

Термін «соціалізація» був введений в кінці XIX ст. [14]. У своїй «Теорії соціології», виданої у Філадельфії в 1894 р. він запропонував розглядати два типи сил, що визначають динаміку суспільних асоціацій об’єднань: соціалізуючі сили і сили соціальні. Соціалізується силами він вважав ті зовнішні по відношенню до соціальної структурі умови, які спонукають людей об’єднуватися в групи. До них він відніс грунт, клімат, а також «прагнення і пристрасті» індивідів. Під соціальними силами він розумів ті феномени, які породжуються самим суспільством – громадську думку і законодавство. Надалі цей термін використовувався для позначення залучення людини до громадських структур і перетворення його з біологічно детермінованої істоти в детерміноване суспільством буття.

Для того щоб окреслити  область проблем, пов’язаних з набуттям людиною людської сутності в процесі його індивідуального розвитку, визначимо соціалізацію в самому загальному вигляді, як процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваного у спілкуванні і діяльності.

Спираючись на це визначення, суть проблеми можна описати наступним  чином. В силу ряду обставин, людина може розкрити свої потенційні можливості в максимальному ступені, тільки «згуртувавшись» з іншими людьми. При цьому виникає нове надіндивідуальне живе утворення, чинне як єдиний суб’єкт – людська група, спільність, суспільство. Це новий, соціальний рівень організації живого. Ефективність цього надіндивідуального суб’єкта діяльності залежить від виконання ряду умов. Найважливішими з них є: 1) розподіл обов’язків і 2) ефективна комунікація між окремими індивідами. З цих умов випливають певні слідства.

Перший наслідок. Суспільство  складається з членів, життя яких має кінець. Значить, щоб існувати та розвиватися, воно повинно турбуватися про те, щоб замість тих, хто вибув, своєчасно поповнювати свої ряди новими членами.

Нові члени суспільства  повинні бути здатні підтримувати виконання  встановлених уже функцій, а також, в силу того, що суспільство розвивається, створювати нові структури з новими функціями.

За суттю справи, з цієї точки зору онтогенетична соціалізація є засобом розв’язання проблеми спадкування соціального досвіду позагенетичним шляхом. У порівнянні з генетичним способом передачі досвіду такий спосіб, його передачі і закріплення, виявився максимально ефективним для адаптації до швидко мінливих умов життя і освоєння нових екологічних ніш і життєвих просторів. Адаптивні та можливості, які перетворюють громадський спосіб життя людей  посилюються ще й тому, що продуктивна соціалізація характеризується не тільки пасивним відтворенням суспільного досвіду окремими його членами, але і створенням ними нових «творів». Така соціалізація є одночасно і активною соціальною адаптацією інноваційного типу, і способом поліфонічного соціального наслідування.

Другий наслідок. Для того щоб жити і розвиватися, окремий індивід повинен задовольняти особисті потреби. Життя в суспільстві сприяє кращому їх задоволенню і розвитку, тому в цілях самозбереження і самореалізації індивід змушений включатися в суспільне життя з раннього дитинства. Таке включення призводить до необхідності опановувати засобами комунікації з іншими людьми  та узгодженість  з ними свою поведінку і мислення. Наслідком цього включення є виникнення соціальних потреб, а також формування того нового способу психічної організації, який в суспільних науках прийнято називати особистістю. Відмінною особливістю цього способу психічної організації є наявність свідомості і самосвідомості, а також здатності до здійснення довільних форм поведінки і психічної діяльності.

У зв’язку  з висловленим доречно навести більш повне визначення соціалізації. Під соціалізацією слід розуміти весь багатогранний процес олюднення людини, що включає в себе як біологічні передумови, так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище і передбачає:

- Соціальне пізнання, соціальне спілкування, оволодіння  навичками практичної діяльності, включаючи як предметний світ  речей, так і всю сукупність соціальних функцій, ролей, норм, прав та обов’язків і т.д.;

- Активну перебудову навколишнього як природного, так і соціального світу;

- Зміна і якісне  перетворення самої людини, її  всебічний і гармонійний розвиток.

Це визначення вказує на дві сторони соціалізації: з одного боку, це процес засвоєння індивідом соціального досвіду, а з іншого – процес становлення внутрішнього духовного світу особистості людської суб’єктивності.

Соціалізована людина – це людина, яка може при задоволенні своїх потреб і бажань взяти до уваги інтереси і потреби іншої людини. Причому ця здатність поширюється на всі форми його поведінки і мислення.

Отже, не соціалізований – це або «невихована» людина, або, з відомими застереженнями, психічнохворий чоловік, або «дикун», який опинився в цивілізованому суспільстві.

Наведемо ще одне визначення соціалізації, яке охоплює багато з коротко  розглянутих вище аспектів і істотних сторін соціалізації

Соціалізація – це процес становлення індивіда як соціальної істоти під впливом усієї сукупності соціальних факторів, соціального середовища в цілому, куди входять: виховання, навчання, підготовка до соціальних відносин, набуття навичок, знань, умінь, оволодіння нормами, поняттями, цінностями, цілями, культурою в цілому, формування самосвідомості, придбання здатності керувати своєю поведінкою, формування активного суб’єкта соціальних відносин.

З поняттям соціалізації найтіснішим  чином пов’язане поняття соціальної адаптації.

Соціальна адаптація – це  інтегративний показник стану людини, що відображає його можливості виконувати певні біосоціальні функції, а саме:

- Адекватне сприйняття навколишньої  дійсності і власного організму;

- Адекватна система стосунків  і спілкування з оточуючими: здатність до праці, навчання, до організації дозвілля та відпочинку;

- Мінливість адаптивність поведінки відповідно до рольовими очікуваннями інших.

При вивченні адаптації  одним з найбільш актуальних питань є питання про співвідношення адаптації та соціалізації. Процеси  соціалізації та соціальної адаптації  тісно взаємопов’язані, тому що відображають єдиний процес взаємодії особистості і суспільства. Часто соціалізація пов’язується лише із загальним розвитком, а адаптація-з пристосувальними процесами вже сформованої особистості в нових умовах спілкування та діяльності.

Таким чином, в ході соціалізації людина виступає як об’єкт, що сприймає, приймає, засвоює традиції, норми, ролі, створені суспільством; соціалізація забезпечує нормальне функціонування індивіда в суспільстві. У ході соціалізації здійснюються розвиток, формування і становлення особистості, в той же час соціалізація особистості є необхідною умовою адаптації індивіда в суспільстві. Соціальна адаптація є одним з основних механізмів соціалізації.

У ході соціально-психологічної  адаптації здійснюється не тільки пристосування  індивіда до нових соціальних умов, але і реалізація його потреб, інтересів і прагнень; особистість входить в нове соціальне оточення, стає його повноправним членом, самостверджується і розвиває свою індивідуальність. В результаті соціально-психологічної адаптації формуються соціальні якості спілкування, поведінки та діяльності, прийняті в суспільстві, завдяки яким особистість реалізує свої прагнення, потреби, інтереси і може самовизначитися.

Яким би конкретним змістом  це поняття не наповнювалося, які б механізми цього процесу не приписувалися, суть справи залишається незмінною – для того, щоб виживати і розвиватися, організми повинні рахуватися з властивостями і особливостями навколишнього їхнього середовища. У найзагальнішому вигляді адаптація – це аамее взаємодії двох змінних – потреб живого організму і особливостей середовища її проживання. Зміна середовищних умов тягне за собою зміну вимог до живих організмів. Зміна організмів у відповідь на «вимоги» середовища призводить до зміни змісту і предметів потреб. У зв'язку з цим адаптація завжди індивідуальна і відносна, а аамее адаптації нескінченний.

Процес соціальної адаптації передбачає прояв різних комбінацій прийомів і способів, стратегій соціальної адаптації. Поняття «стратегія» в загальному сенсі можна визначити як направляючий, організуючий спосіб ведення дій, поведінки, розрахованих на досягнення не випадкових, швидкоплинних, а значущих, визначальних цілей.

Стратегія соціальної адаптації  як спосіб гармонізації індивіда з  середовищем, спосіб приведення у відповідність його потреб, інтересів, установок, ціннісних орієнтацій і вимог оточення повинна розглядатися в контексті життєвих цілей і життєвого шляху людини.

[30] Відзначає, що соціально-психологічний аналіз способу життя покликаний виявити механізми саморегуляції суб’єкта, пов’язані з його ставленням до умов життя і діяльності, з її потребами та життєвими орієнтаціями, а також з його ставленням до соціальних норм.

[1] Виділяє основні принципи вивчення особистості в процесі життєдіяльності, сформульовані [3, 25]