Особливості Соціально-психічної адаптпції дівчаток підлітків, що належать до субкультури отаку

- Принцип історизму,  де включення особистості в  історичний час дозволяє розглядати  біографію як її особисту історію;

- Генетичний підхід, що  дає можливість виділити різні  підстави для визначення етапів, ступенів її розвитку в житті;

- Принцип зв’язку розвитку і життєвого руху особистості з її трудовою діяльністю, спілкуванням і пізнанням.

Таким чином, стратегія  соціальної адаптації – універсальний та індивідуальний принцип, спосіб соціальної адаптації людини до життя в його оточенні, що враховує спрямованість його  прагнень , поставлені ним самим цілі та способи їх досягнення.

Різноманіття видів  і способів соціально-психологічної  адаптації може бути розглянуте як з точки зору типів спрямованості активності в процесі адаптації і тоді воно задається провідними мотивами особистості, так і з точки зору конкретних видів і способів адаптації, які задаються, з одного боку, ієрархією цінностей і цілей, які залежать від загальної спрямованості, а з іншого – психологічними та психофізіологічними особливостями особистості.

У класифікації [19] виділяються три рівні відносин. На першому рівні особистість цілком залежить від середовища. Оточення, зовнішні умови пригнічує людину, таким чином, відбувається недостатнє пристосування. На другому рівні пристосування відбувається з користю для себе і для суспільства. Люди, що знаходяться на третьому рівні відносин – творче ставлення до середовища, вміють не тільки вдало пристосуватися до середовища, але й впливати на нього, змінюючи і перетворюючи навколишнє середовище у відповідності зі своїми особистими потребами і потягами.

Таким чином, [19] передбачив можливість спрямованості перетворювального ефекту в результаті соціально-психологічної адаптації особистості як на зміну і перебудову  особистісної  структури перший і другий рівні, так і зовні.

[22] Характеризує типи адаптації у зв’язку з рівнем відповідності особистості зовнішнім умовам, «вростання в середовищє», не включаючи процес  перетворення, впливу особистості на середовище:

- урівноваження – встановлення рівноваги між середовищем та індивідом, які проявляють взаємну терпимість до системи цінностей і стереотипів один одного;

- псевдоадаптація – поєднання зовнішньої пристосованості до оточення з негативним ставленням до її нормам і вимогам;

- пристосування – визнання і прийняття основних систем цінностей нової ситуації, взаємні поступки;

- уподібнення – психологічна переорієнтація індивіда, трансформація колишніх поглядів, орієнтації, установок в відповідно до нової ситуації.

Стратегія соціальної адаптації являє собою індивідуальний спосіб адаптації особистості до суспільства і його вимогам, для якого є визначальними вплив досвіду ранніх дитячих переживань, неусвідомлених рішень, прийняті відповідно до суб’єктивної схеми сприйняття ситуацій, свідомим вибором поведінки у відповідності з цілями, прагненнями, потребами, системою цінностей особистості.

Спілкування – складний соціально – психологічний процес взаємодії суб’єктів. Взаємодія індивідів починається з того, що людина відчуває потребу в діяльності і як похідна від даної потреби виникає комунікативна задача. Процес спілкування слід розглядати як результат складної взаємодії процесів сприйняття і мислення.

Зважаючи на складність та ємність феномена спілкування тлумачення цього поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підстав. У самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Його соціальний зміст полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду.

Специфіка спілкування  визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншого. В спілкуванні людина самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. За формою взаємодій можна судити щодо комунікативних умінь і рис характеру людини по специфіці організації мовного повідомлення про загальну культуру і грамотності.

Спілкування з оточуючими робить істотний вплив на формування особистості. Роботи [11], дослідження останніх двох десятиліть [7, 8, 20, 21] [29] показують, що спілкування та міжособистісні відносини, які складаються в його ході відіграють центральну роль у становленні особистості дитини.

Розробляючи проблему спілкування  вчені і практики єдині у твердженні про тотожності спілкування і  життєдіяльності, так як без спілкування  не можливі діяльність, формування і розвиток особистості. Від рівня володіння навичками спілкування залежить успіх професійної діяльності, активність в соціальній сфері, особисте щастя людини.

Прямим наслідком порушень розвитку потреб у спілкуванні виявляється зниження ефективності саморегуляції індивіда. Його невміння організувати свою взаємодію із оточуючими людьми. Проблеми у спілкуванні можуть призводити до руйнування особистості людини.

Розвиток дитини в  шкільний період проходить під знаком установлення взаємин з однолітками і дорослими, відповідних засвоюваним морально-етичним нормам. Значною мірою саме в рамках цих взаємин дитина привласнює суспільно-історичний досвід, засвоює суспільно значущі норми і функції, знайомиться зі змістом соціальних ролей. Потреба дитини зайняти певне місце в житті суспільства, оцінити самого себе в системі «я і моя участь у житті суспільства», а також яскраво виражена комунікативна потреба визначають провідні види діяльності дитинства, до яких відносяться просоціальна діяльність і спілкування.

Зростаюча у дитини самостійність  поєднується зі значним розширенням  сфер діяльності, з спрямованістю  на нові, більш різноманітні та змістовні  стосунки з однолітками та іншими людьми. Потреба дитини в спілкуванні  є специфічною і не зводиться до якихось інших, більш простим потребам. Задоволення комунікативної потреби відіграє важливу роль у процесі формування 

У літературі є дані про  поступовому, трьохрівневому включенні індивіда в сферу соціального спілкування. Первинне включення у найближче сімейне оточення; далі – в різноманітні контактні колективи, в ту чи іншу сферу трудової діяльності; третій рівень – включення в цілісну соціально-класову систему. Неправильний розвиток або недостатнє задоволення потреби в спілкуванні веде до серйозних деформацій особистості, до значного погіршення її становища в системі  міжособистісних відносин.

[17] Пише, що аналіз розвитку потреби в онтогенезі дозволяє розглянути через призму еволюції комунікативної потреби становлення і розвиток людської особистості, уявити в цілому роль спілкування як одного з найважливіших чинників соціалізації. При цьому процеси соціалізації і соціального розвитку особистості не є ідентичними. Соціалізація може служити певною базою для соціального розвитку особистості, але можуть бути ситуації, коли ці процеси протиставляються. Передбачається, що стадії розвитку цих процесів, їх етапність мають велике значення, так як можуть бути виділені етапи особливої сензитивності до засвоєння абстрактних і абстрактних категорій, норм і цінностей, не наповнених особистісним сенсом і змістом.

Кризи психічного розвитку, дезадаптивні явища можуть бути нормальними  або атиповими, вони також залежать від особливостей спілкування дітей  з іншими людьми. У разі порушення  спілкування рівень адаптації помітно падає і може виникнути асоціальна поведінка. Порушення поведінки можуть бути проявом болісно зміненої особистості і психіки в цілому або стати наслідком несприятливої ​​ситуації виховання.

1.2 Психологічне визначення терміна субкультура. Основні ознаки. Мотиви участі індивідів у різних молодіжних субкультурах.

Субкультура – це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять в окреме ідейний поняття. [10]

Під субкультурою розуміється  система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів, яка притаманна відносно дрібній соціальній спільноті, просторово і соціально більшою чи меншою мірою відособленим. Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності, як правило, відрізняються від тих що є у панівній культурі, хоча з ними і зв’язані. [28]

Опишемо основним характеристики підлітково-молодіжних субкультур і об’єднань:

- Спонтанне виникнення  на базі стихійного спілкування  в конкретних умовах, конкретної  ситуації;

- Самоорганізація і  незалежність від офіційних (формальних) структур;

- Обов’язкові для учасників моделі поведінки, спрямовані на реалізацію не задовольняються в звичайних формах життєдіяльності потреб (самоствердження, соціальний статус, захищеність, престижна самооцінка);

- Відносна стійкість  і певна ієрархія;

- Яскраво виражені  особливості світогляду, ціннісних орієнтацій, відносин до зовнішнього світу, поведінкових стереотипів;

- Атрибутика, що підкреслює  приналежність до тієї чи іншої  конкретної групи. [12]

Саме ці перераховані вище ознаки і є тими базовими критеріями, які лежать в основі визначення молодіжної неформальної групи – базової одиниці поля нонконформістської субкультури.

Група – це, перш за все відчутний конкретний світ, під впливом якого і живе підліток і якщо група ця носить асоціальний характер – то і напрям її діяльності буде асоціальним. Усередині свого угруповання її члени виявляються вельми конформними аж до некритичності щодо цінностей та ідеології, якій підпорядковується

та чи інша молодіжна  організація. Підлітки дуже часто стають членами різноманітних молодіжних груп, об’єднань в силу особливостей свого віку: оскільки перехідний вік – це постійна потреба ідентичності з будь-ким і приналежності до кого-небудь або чого-небудь; це часом вкрай фанатичний пошук ідеї, кумира, учителя і т.п., а так само не менш фанатичне служіння предмету свого поклоніння. [26]

Тому цілком очевидно, що якщо суспільство не здатне повністю задовольнити ці прийнятні і привабливі для підлітка форми приналежності або ж всередині суспільства розцвітає подвійна мораль і йде процес девальвації, дискредитації цих форм. Підліток, опинившись на полі соціалізації, стикається з вибором між соціально прийнятними формами соціальної адаптації (школа, вуз, клуби) і тими формами, які не є частиною соціального конвеєра (двір, вулиця, секти, ін.)

Психологія неформальності включає в себе багато складових. Прагнення бути самим собою лише перше з них. Це саме прагнення  при відсутності вміння бути самим  собою. Підліток стурбований пошуком  сенсу «Я», відділенням себе «істинного» від себе «неістинного», визначенням свого призначення в житті – наполегливо захоплює на шлях пошуку чогось незвичайного. А визначити це незвичайне дуже просто. Якщо дорослі не забороняють – це справа звичайна і тому нудна. Якщо забороняють – ось він, той самий солодкий плід.

Другий доданок психології неформальності – зародження і підтримання. Він починає  наслідувати, навіть не помічаючи, що поступово звичайним стає і це його маскарад. Зародження та підтримка полегшують завдання виділення з навколишнього середовища –  ламати  голову доводиться тільки першим. Решта ж, як слухняне стадо, йдуть слідом.

Третє складова – стадний інстинкт. Груповим він здається лише зовні. Глибинно, психологічно це стадна поведінка. І нехай прагнення виділитися, знайти автономність і незалежність носить індивідуальний характер – одному виділитися важко. А в купі - легше. Зараження і наслідування, нашаровуючись на індивідуалістичне прагнення до виділення, спотворює мета, заради якої підліток вживає неформальні дії, в результаті не виділяє, а розчиняє підлітка у натовпі собі подібних. Переважна більшість неформальних угруповань триматися не на свідомій єдності - це буває у підлітків рідко, а на однаковості самотності членів, які до неї входять.

1.2.1 Субкультура отаку.  Основні ознаки і характеристики.

Отаку-субкультура (ОСК) - це субкультура, представники якої захоплюються тим чи іншим видом японського масового мистецтва. Часто використовують термін аніме-субкультура, а її представників  називають анімешники [6]. Всі ці терміни позначають любителів аніме (японська анімація і інші анімаційні фільми, близькі до стилістики японської анімації) і манги (японські комікси).

Зовнішні прояви ОСК  мають свої особливості. Для непосвяченої людини представники ОСК в повсякденному  житті не виділяються своїм зовнішнім виглядом (на відміну від представників субкультури готів і ряду інших) крім зрозумілих для «своїх» значків, стилізованих принтів на одязі і сумках, а також характерних аксесуарів аніме-атрибутики (брелоки для ключів , сережки, шпильки та ін). Тільки деякі молоді отаку, які не мислять себе поза межами цінностей субкультури, відрізняються в повсякденному житті незвичайною стрижкою і кольором волосся, великою кількістю японських елементів у декорі одягу, безліччю аксесуарів і навіть спеціальними наклейками на нігтях. Зовнішнім проявом представників ОСК також є сленг. Сленг і символіка складають основу внутрішнього комунікативного середовища ОСК, відокремлюючи її від зовнішнього світу. Словник ОСК досить великий, він включає як спеціальні поняття, назви жанрів і видів аніме, так і переклади японських слів в їх англійській транскрипції. [15].

Скромність іміджу основної маси представників ОСК в повсякденному  житті, може бути пов'язана з великою  індивідуальною внутрішньою роботою  анімешників. Це перегляд аніме картин і серіалів, читання і переклад манги, спілкування в інтернеті (тематичні сайти і форуми), проходження комп'ютерних ігор, створення додзінсі (некомерційний журнал, який самостійно видається його авторами,  і фанарта (малювання в стилістиці аніме), які вимагають знань, вільного часу і докладання зусиль.