Особливості здібностей людини

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

 

Кафедра психології

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ:

«Особливості здібностей людини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Поняття про здібності та їх структура………………………………6

1.1. Походження здібностей……………………………………………………...6

1.2. Здібності як можливість……………………………………………………...8

1.3. Види здібностей……………………………………………………………..10

1.4.  Обдарованість і здібності………………………………………………….12

1.5.  Здібності й інтереси………………………………………………………...14

1.6.  Загальні і спеціальні здібності…………………………………………….15

1.6.1. Математичні здібності……………………………………………………15

1.6.2. Музичні здібності…………………………………………………………17

1.6.3. Мовні здібності……………………………………………………………19

1.6.4. Комунікативні здібності………………………………………………….19

1.6.5. Творчі здібності…………………………………………………………...21

1.7. Генетичний аспект особистості від задатків до здібностей……………..22

РОЗДІЛ ІІ. Психодіагностика здібностей……………………………………...25

2.1. Методика «Карта інтересів»………………………………………………..25

2.2. Екпериментальне дослідження рівня розвитку здібностей спілкування у студентів за методикою В. Ф. Ряховського……………………………………27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...29

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………….30

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Здібності – визначаються як індивідуально-психологічні особливості людини, що виражають її готовність до оволодіння визначеними видами діяльності і до їхнього успішного виконання, що є умовою їхнього успішного виконання. Під ними розуміється високий рівень інтеграції і генералізації психічних процесів, властивостей, - відношень, дій і їхніх систем, що відповідають вимогам діяльності.

Говорячи про індивідуально-психологічні особливості, виділяють здібності, що мають психологічну природу, і  варіюючі індивідуально. Підкресленням  зв'язку здібностей з успішним здійсненням  діяльності коло індивідуально-варіюючих  особливостей обмежується лише тими, що забезпечують ефективний результат  діяльності. Отже, у число здібностей не потрапляють властивості темпераменту і характеру. А слово готовність ще раз обмежує коло обговорюваних властивостей, залишаючи за його межами навички, уміння і знання.

Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX столітті, коли роботами Ф. Гальтона було покладено  початок експериментальному і статистичному  дослідженню людських розбіжностей.

Здібності виявляються в  процесі оволодіння діяльністю в  тому, наскільки індивід за інших  рівних умов швидко і грунтовно, легко  і міцно освоює засоби її організації  і здійснення. Вони тісно пов'язані  з загальною спрямованістю особистості, із мірою усталеності схильностей  людини до деякої діяльності. У основі однакових досягнень при виконанні  діяльності можуть лежати різноманітні здібності; у той же час одна здібність  може бути умовою успішності різних видів  діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей.

Один із важливих моментів у процесі навчання і виховання - питання про сензетивні періоди, що сприяють становленню визначених здібностей. Передбачається, що формування здібностей відбувається на основі задатків. Якісний аналіз здібностей спрямований  на виявлення індивідуальних характеристик, необхідних для ефективного виконання конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їхньої виразності. Найпоширеніша форма оцінки міри виразності спроможностей - тести.

Вивчення конкретно-психологічних  характеристик різноманітних здібностей дозволяє виділити: 1) загальні якості індивіда, що відповідають вимогам  не одного, а багатьох видів діяльності (інтелект); 2) спеціальні якості, що відповідають більш вузьким вимогам даної  діяльності (здібність спеціальна).

Рівень і ступінь розвитку здібностей виражають поняття таланту та геніальності.

При визначенні структури  здібностей як властивостей особистості  завжди потрібно враховувати генетичні  механізми й особливо ті властивості  нервових процесів, які безпосередньо  позначаються на динаміці розвитку психічних  процесів і їхніх властивостей. Але  потрібно враховувати, що здібності  не виступають ізольовано від розвитку інших систем, що входять в особистість як складові.

У структурі здібностей дуже важливе творче відношення особистості  до виконуваної діяльності, психологічна готовність навчатись і трудитись, усвідомлення своїх здібностей, критичність і самостійність їхньої оцінки.

У основі психологічних можливостей, що відрізняють конкретну людину від інших, лежать індивідуальні  характеристики: конституціональні  особливості, нейродинамічні властивості  мозку, особливості функціональної асиметрії півкуль головного  мозку та ін. Саме ця своєрідність індивідних характеристик виступає як природні задатки, але ще не визначає розвиток здібностей як індивідуальних психологічних  можливостей. Успіх діяльності залежить від взаємодії трьох компонентів: знань, умінь і мотивації. Але  знання й уміння можуть засвоюватися завзятою працею при відсутності  здібностей у цій області, тому їх ще не можна назвати здібностями. Сутність здібностей складають якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями й уміннями.

Структуру конкретної здібності  складає сукупність психічних якостей, необхідних для успішного виконання  відповідної діяльності. Особистість  як носій визначених якостей має  передумови для розвитку здібностей. Ці передумови перетворюються в реальні  здібності, коли під впливом вимог  діяльності починають укладатися у  взаємодіючу систему якостей, завдяки  якій досягається успіх діяльності. Здібності дуже динамична, рухлива  взаємодія різних психічних якостей  при виконанні різноманітних  видів діяльності може виявляти і  формувати нові для даної особистості  здібності.

Здібності різних людей до однієї і тієї ж діяльності можуть мати різноманітну структуру завдяки індивідуальній своєрідності психічних якостей і їх сполучень. Нерідко людина змушена займатися деякою діяльністю, не маючи здібностей до неї. При цьому вона свідомо або несвідомо буде компенсувати хибу здібностей, спираючись на сильні сторони своєї особистості. Компенсація може здійснюватися через одержувані знання й уміння, або через формування типового стилю діяльності, або ж через іншу, більш розвиту здібність.

Далі, в цій роботі, ми будемо намагатися проаналізувати все пов'язане зі здібностями, з їхніми проявами, із причинами, що обумовлюють чи пояснюють їх появу.

 Метою даної роботи є аналіз комунікативних і спеціальних здібностей на прикладі наших досліджень. А також мі дізнаємось основні поняття та структуру здібностей, їх види тощо.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Поняття про здібності.

 

1.1. Походження здібностей.

Одине із найскладніших питань: врождені здібності, чи вони формуються в процесі онтогенезу? "Уроджений", "природжений" звичайно розуміються в змісті "отриманий від природи", "переданий у спадщину"; але з наукової точки зору – це нестрого, і надається перевагу терміну "спадковий".

Відповіді на поставлене питання  дуже суперечливі, часто протилежні. І на користь кожної альтернативи приводяться свої докази.

Основні з них такі: 1) звичайно вважається, що доказом уродженості здібностей служить їх ранній прояв у дитини; так, у Моцарта здібності виявилися в трьох, у Гайдна - у чотирьох року; 2) про уродженість здібностей стверджують також на основі повторення їх у нащадків видатних людей; часто приводяться приклади обдарованих сімей і навіть цілих династий: Бахів, Дарвінів і ін.; 3) більш суворі факти даються дослідженнями з застосуванням методу близнюків; кореляція показників всередині монозиготних пар виявилася дуже високою: 0.7 - 0.8, тоді як у парах сибсів коефіцієнти біля 0.4 - 0.5; 4) вражаючі результати отримані в дослідженнях на тваринах із застосуванням методу штучної селекції; вони свідчать про можливість накопичення генетичної схильності до успішного навчання.

Для обговорення питань про  те, яка велика роль генотипічних передумов  здібностей і наскільки успіх  у їхньому розвитку залежить від  спадкових задатків, потрібно роздивитися  протилежні факти, що показують дію  зовнішніх умов, а також виховання  і навчання. А   вони такі: 1) до менш точних, але достатньо вражаючих  результатів ставлять результати діяльності видатних педагогів; відомо багато випадків, коли в різних областях діяльності навколо одного учителя виникала велика група талановитих учнів, по чисельності і рівню здібностей непояснена з точки зору законів статистики; 2) більш точні докази подають факти масового розвитку деяких спеціальних здібностей в умовах визначених культур; так, звуковисотний слух, основа музичного слуху, виявляється багато менш розвитим у досліджуваних слов’янських національностях, чим у в'єтнамської (тут потрібно зауважити, що у в'єтнамській мові висота звуку несе смислорозрізняючу функцію, тоді як у слов’янських мовах цього немає); вважається, що цей приклад показує фундаментальний внесок умов середовища і вправи у формуванні здібностей; 3) достатньо переконливі докази, отримані в дослідженнях на тварин із застосуванням методу штучної селекції; вирощування відібраних поколінь "розумних" пацюків в умовах повсякденного враженнями середовища і поколінь "дурних" пацюків в умовах збагаченого середовища з'ясувало, що показники останніх виявилися вище.

У результаті можна зробити  висновок, що жодна із полярних відповідей про походження здібностей невірна. Думка про генетичну обумовленість  здібностей конкретніше говорить про  те, що вони "з'являються" - без  процесу розвитку. Думка про те, що усьому можна навчити або навчитися, приклавши старання, містить помилку  нерозрізнення захоплюючої праці-гри, що породжується сильною потребою, і праці-обов'язку; не можна навчити  людину, якщо немає її власної активності, бажання і захопленості.

Отже, існують природні передумови здібностей - їх задатки. Але наскільки  проявляться задатки, залежить від  умов індивідуального розвитку. За результатами цього розвитку неможливо  сказати, який був внесок задатку; засобів  визначення міри участі генотипического  чинника поки теж немає. Становление  і розвиток здібностей, певне, пов'язано  з проходженням дитини через різноманітні сензетивні періоди з можливим научінням  у ці періоди по типу фіксування. Невід'ємна компонента здібностей - підвищена  мотивація, що забезпечує інтенсивну й  одночасно "природно" організовану діяльність, необхідну для розвитку здібностей.

Несприятливі умови для  розвитку здібностей можуть бути різноманітні і буденне середовище, і несприятливі загальні умови виховання, і неправильне поводження з мотивацією.

 

 

1.2.  Здібності як можливість.

Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність придбання знань, умінь, навичок, але які самі до наявності  цих знань, умінь і навичок  не зводяться.

 Стосовно навичок, умінням і знанням здатності людини виступають як деяка можливість. Подібно тому, як кинуте в ґрунт зерно є лише можливістю стосовно колосся, що може вирости з цього зерна, але лише за умови, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.д. виявляться сприятливими, здатності людини є лише можливістю для придбання знань і умінь. А чи будуть не будуть придбані ці знання й уміння, чи перетворитися можливість у дійсність, залежить від безлічі умов. У число умов входить, наприклад, наступні: чи будуть оточуючі люди   ( у родині, школі, трудовому колективі) зацікавлені в тім, щоб людина опанувала цими знаннями й уміннями; як його будуть навчати, як буде організована трудова діяльність, у якій ці уміння і навички знадобляться і закріпляться, і т.д.

 Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності  в тім чи іншій справі - це  дійсність. Музичні здібності,  що виявилися в дитини, ні в якій мірі не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, гарна стан здоров'я, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здатності можуть стихнути, так і не розвивши.

 Психологія, заперечуючи  тотожність здібностей і істотно  важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, підкреслює  їхню єдність.

Здібності виявляються тільки в діяльності, і притім тільки в  такий діяльності, що не може здійснюватися без наявності цих здібностей. Не можна говорити про здібності дитини до малювання, якщо його не намагаються навчати малювати, якщо він не здобуває ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з'ясуватися, чи є чи в учня здатності.

Це виявиться в тім, наскільки швидко і легко він  засвоює прийоми роботи, колірні  відносини, навчається бачити прекрасне  в навколишньому світі.

Серйозною помилкою педагога є скоропалительние, без серйозної  перевірки твердження, що в даного школяра немає здібностей, на тім  лише підставі, що в дитини немає ще в наявності необхідних систем умінь і навиків, міцних знань, що склалися прийомів роботи. Відомо чимало випадків, коли в дитинстві дитина не зустрічала з боку навколишніх визнання тих здібностей, подальший розвиток яких принесло йому заслужену славу. Альберт Ейнштейн у середній школі вважався дуже пересічним учнем, і нічого, здавалося б не передвіщало його прийдешньої геніальності.