Особливості здібностей людини

 У чому ж виражається  єдність здібностей, з одного  боку, і умінь, знань і навичок – з іншого? Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках як таких, а в динаміку їхнього придбання, тобто в тім, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності.

 І саме тут виявляються  ті розходження, що дають нам  право говорити про здібності.

 Отже, здатності - це  індивідуально-психологічні особливості  особистості, що є умовами успішного  здійснення даної діяльності  і розходження, що виявляють,  у динаміку оволодіння необхідними  для неї знаннями, уміннями і навичками. Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, який опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано відведеного на її освоєння, те це дає підстава укладати про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, що пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. Останнє не означає, зрозуміло, що людина взагалі не може опанувати необхідними уміннями і знаннями, а лише те, що процес засвоєння затягнеться, зажадає значних зусиль і часу з боку педагогів, надзвичайної напруги сил при порівняно скромних результатах. Це не виключає також   і того, що здатності можуть згодом розвитися.

 Будучи індивідуально-психологічними  особливостями, здібності не можуть  бути протипоставлені іншим якостям  і властивостям особистості - якостям розуму, особливостям пам'яті,  рисам характеру, емоційним властивостям  і т. д., але повинні бути  поставлені з ними в один  ряд. Якщо яке-небудь з цих  чи якостей сукупність їх відповідає  вимогам діяльності, чи формується  під впливом цих вимог, те  це дає всі підстави розглядати  дану індивідуально-психологічну  особливість особистості як здатність.

 

 

1.3. Види здібностей.

Здібність - сукупність уроджених  анатомофізіологічних і набутих  регуляційних властивостей, що визначають психічні можливості людини в різноманітних  видах діяльності.

Кожна діяльність пред'являє  комплекс вимог до фізичних, психофізіологічних і психічних можливостей людини. Здібності - міра відповідності властивостей особистості вимогам конкретної діяльності.

Різняться загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності необхідні  для усіх видів діяльності. Вони підрозділяються на елементарні - здібності  до психічного відбитку дійсності, елементарний рівень розвитку сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, волі і складні - здібності  до навчання, спостережливість, загальний  рівень інтелектуального розвитку й  ін. Без відповідного рівня розвитку елементарних і складних здібностей людина не може включатися ні в один із видів людської діяльності.

Взаємодія людини зі світом здійснюється у формі специфічної  людської активності - діяльності. Діяльність - це функціональна взаємодія людини з дійсністю, спрямована на її пізнання і перетворення з метою задоволення  своїх потреб. Тільки в діяльності реалізуються психічні можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється  в силу постійного розвитку, зростання  людських потреб.

На відміну від поведінкової активності тварин діяльність людини пов'язана з одержанням продуктів  діяльності, що мають споживчу цінність. Діяльність пов'язана зі здатністю  особистості до свідомої постановки цілі, застосуванню раніше вироблених і формуванню нових умінь і  навичок, використанню знарядь і  засобів діяльності.

Відповідно до видів діяльності різняться спеціальні здібності - графічні, художньо-літературні, конкретно-наукові (математичні й ін.), практично-організаційні  й ін.

У структурі особистості  істотні не тільки окремі здібності, але і їхні комплекси, найбільше  відповідаючі повним вимогам широких  сфер діяльності

Висока здібність до конкретного  виду діяльності - талант, а комплекс здібностей, що забезпечують успіх  у визначеній сфері діяльності, - обдарованість. Вищий рівень здібностей, втілений у епохально значимі  здійснення, - геніальність (від лат. genius - дух) .

Спеціальні здібності, що формуються на основі загальних здібностей у процесі фахового навчання. Талант - найвищий рівень творчих можливостей  у конкретному виді діяльності Геніальність - вищий рівень здібностей, втілений  в епохіально значимі  здійснення. Загальні складні здібності -  загальний  рівень інтелектуальної організації  індивіда, що формується в процесі  загальної освіти. Обдарованість - загальна здатність до визначених сфер діяльності. Загальні елементарні здібності - психомоторна і сенсорна організація індивіда,  що базується на його задатках

Психічні особливості  обдарованості і тим більше геніальності виявляються у високорозвиненому  інтелекті, нестандартності мислення, у його комбінаторних якостях, потужній інтуїції. Образно кажучи, талант – влучення в ціль, в яку ніхто не може потрапити; геніальність – влучення в ціль, яку ще ніхто не бачить.

Передумовою геніальних здійснень  служить творча одержимість, пристрасть до пошуку принципово нового, прагнення  до найвищих досягнень у різноманітних  сферах загальнолюдської культури. Обдаровані люди відрізняються раннім інтенсивним  психічним розвитком. Розвитку обдарованості  і геніальності сприяють сприятливі соціальні умови, що не сковують нестандартні риси особистості. Товариство повинно  бути насичено духом визначених соціальних чекань для того, щоб з'явився відповідний  геній.

 

 

 

 

 

1.4.  Обдарованість і здібності.

Виходячи з цих розумінь, ми не можемо безпосередньо переходити від

окремих здібностей до питання  про можливість успішного виконання  даним людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття.

Таким поняттям і є "обдарованість", що розуміється як те якісно своєрідне  сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого  успіху у виконанні тієї чи іншої  діяльності. Тому не можна говорити про обдарованість узагалі. Можна  тільки говорити про обдарованість  до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Ця обставина має особливо важливе значення при розгляді питання про так називаний "загальній обдарованості".

 Те співвіднесення  з конкретною практичною діяльністю, що з необхідністю міститься  в самім понятті "обдарованість", обумовлює історичний характер  цього поняття. Поняття "обдарованість"  позбавляється змісту, якщо його  розглядати як біологічну категорію.  Розуміння обдарованості істотно залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під "успішним" виконанням кожної конкретної діяльності.

 Істотна зміна перетерплює  і зміст поняття того чи  іншого соціального виду обдарованості  в залежності від того, який  у дану епоху й у даній  суспільній формації критерій "успішного"  виконання відповідної діяльності. Поняття "музична обдарованість"  має, звичайно, для нас істотно  інший зміст, чим те, що воно  могло мати в народів, що  не знали іншої музики, крім  одноголосої. Історичний розвиток музики спричиняє і зміна музичної обдарованості.

 Отже, поняття "обдарованість"  не має змісту без співвіднесення  його з конкретними, що історично  розвиваються формами суспільно-трудової  практики.

 Необхідно відзначити  ще одна дуже істотна обставина.  Від обдарованості залежить не  успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість досягнення цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороною питання, ми повинні сказати, що для успішного виконання різної діяльності потрібно не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного сполучення здібностей, але і володіння необхідними навичками й уміннями. Яку б феноменальну і музичну обдарованість не мала людина, але, якщо вона не вчилася музиці і систематично не займалася музичною діяльністю, вона не зможе виконувати функції оперного диригента чи естрадного піаніста.

 Мається велике розходження  між наступними двома положеннями: "дана людина по своїй обдарованості  має можливість дуже успішно  виконувати такі види діяльності" і "дана людина своєю обдарованістю схильна до таких видів діяльності". Обдарованість не є єдиним фактором визначальним вибір діяльності ( а в класовому суспільстві вона у величезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір ), як не є вона і єдиним фактором, що визначає успішність виконання діяльності.

 

 

1.5.  Здібності й інтереси.

Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини - стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси - це інтереси до змісту   визначеної області  людської діяльності, що переростають у схильності професійно займатися  цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомами і способами діяльності.

Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи інший трудовій чи навчальній діяльності тісно зв'язано з пробудженням здібностей до неї і служить відправною крапкою для їхнього розвитку. "Наші бажання, - за словами Ґете, - передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити". Зміцнілі інтереси дитини - це "лакмусовий папірець" його здібностей, сигнал, що повинний змусити навколишніх задуматися: чи не дають про себе знати здібності, що зароджуються.

 У підлітка ці інтереси, як уже підкреслювалося, здобувають  характер захоплень короткочасних, хоча і жагучих. Властиві підлітковому і юнацькому віку різноманітні і нерідко незабаром гаснучі інтереси відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості, що розвивається. Педагогічно важливим є таке відношення вихователів до сфери інтересів чи підлітків юнаків, що припускає поглиблення і розширення їх пізнавальних потреб. Разом з тим педагог не повинен обурюватися з приводу того, що захоплення підлітка мають найчастіше скороминучий характер.

Звичайно, оптимальне таке положення речей, при якому школяр дуже рано виявляє (за допомогою і допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Це буває, як відомо, далеко не з усяким. Але навіть якщо випускник піде зі школи без непохитно вираженого інтересу до якоїсь професії (мова тут йде про інтерес, а не про необхідні для вступу в життя знаннях і психологічній готовності до праці), це буде краще, ніж якщо учень невірно і скоропально визначає свій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки "привабливих" професій: артиста, дипломата, журналіста і т.д.

 

 

1.6. Загальні і спеціальні здібності.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, ми можемо виділити більш загальні якості, що відповідають вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності, і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу вимог даної діяльності. У структурі здібностей деяких індивідів ці загальні якості можуть бути винятково яскраво виражений, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять.

Ці загальні чи здібності  якості не повинні протиставлятися  спеціальним чи здібностям якостям, як це роблять деякі психологи, що намагаються виділити загальний  інтелект як містичний фактор, що відкривається  лише в результаті застосування тестів розумової обдарованості, як обдарованість  узагалі.

 

1.6.1.  Математичні здібності.

 Насамперед слід зазначити  те, що характеризує здібних математиків  і зовсім необхідне для успішної  діяльності в області математики "єдність схильностей і здібностей  у покликанні", що виражається  у вибірково-позитивному відношенні  до математики, наявності глибоких  і діючих інтересів у відповідній області, прагненні і потребі займатися нею, жагучої захопленості справою. Не можна стати творчим працівником в області математики, не переживаючи захопленості цією роботою, - вона породжує прагнення до пошуків, мобілізує працездатність, активність.

Без схильності до математики не може бути справжніх здібностей до неї.

Якщо учень не почуває  ніякої схильності до математики, то навіть гарні здатності навряд чи забезпечать  цілком успішне оволодіння математикою. Роль, яку тут грають схильність, інтерес, зводиться до того, що цікавляться  математикою   людин посилено займається нею, а отже, енергійно  вправляє і розвиває свої здібності. На це вказують постійно самі математики, про це свідчать усе їхнє життя і творчість.

 Але якщо здібності, як правило, пов'язані зі схильністю, то це не носить характеру загального закону. Помилково було б, скажемо, діагностувати, наявність чи відсутність здібностей по тому, чи мається і як яскраво виражено схильність до відповідного виду діяльності. В окремих випадках тут може бути і розбіжність.

 У школі нерідко  зустрічаються такі випадки: здатний  до математики учень мало цікавиться  нею і не виявляє особливих успіхів у оволодінні цим предметом. Але якщо вчитель зуміє пробудити в нього інтерес до математики і схильність займатися нею, то такий учень "захоплений" математикою, може швидко досягти великих успіхів.