Проблема готовності майбутнього подружжя до шлюбу

1.3. Психологічні особливості  готовності майбутнього подружжя до шлюбу

Психологічна готовність до шлюбу  і сімейного життя – багатоаспектна проблема, яка базується на психологічній  сумісності партнерів та включає  в себе питання формування статевої ідентифікації особистості, її розвиток, оволодіння стереотипами чоловічої  і жіночої поведінки тощо. Благополуччя сім’ї залежить від специфіки  засвоєння ролей чоловіка і дружини, батька і матері, знання і уявлення про себе як людину певної статі  із специфічними потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами і  формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя, що служить  психологічною основою шлюбу і впливають на міжособистісні відносини подружжя [17]. Для кожної дорослої людини шлюб означає збагачення, наповнення свого життя новим значенням і змістом. Молоді люди вірять в те, що життя стане кращим, цікавішим після того, як вони візьмуть шлюб. Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вони вирішили створити [25].

Сьогодні процес трансформації  сучасної сім’ї як соціального інституту  супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації – збільшенням  кількості розлучень, сімейно-побутових  конфліктів, зниженням рівня народжуваності, послабленням виховного потенціалу тощо.

На жаль, мрії та уявлення про “хорошу  сім’ю” не здійснюються у значної  частини у молодому подружі вже  в перші роки спільного життя, про що свідчать офіційні статистичні дані.

Стоячи на шляху прийняття рішення  про вступ у шлюб, молоді люди стикаються з труднощами різного  роду  і психологічними бар'єрами. Деякі з них виявляються в  поведінці і способі життя  людини, діють на підсвідомому рівні  і впливають на стійкість у прийнятті рішень.

Одним з таких бар'єрів є мінливий прояв тривожності, який іменують ситуативним, а особливість особистості проявляючої такого роду тривожності, позначають як ситуаційну. Цей стан характеризується суб'єктивним переживанням емоцій: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю, що несприятливо впливає на психологічну готовність молодої людини до вступу в шлюбні відносини і зміни власного життя [3].

Вивчення  особливостей готовності майбутнього подружжя ускладнене багатьма чинниками:

 

По - перше, складністю союзу двох людей  як соціальної та психологічної системи. Майбутня сім'я включає в себе велику кількість різних відносин і  взаємозв'язків, для формування яких мають значення особистісні обливості кожного окремого члена, соціальне оточення, звичаї, традиції, соціально-економічні умови.

 

По-друге, відсутністю єдиного підходу  до проблем дошлюбних взаємин, єдиного  розуміння їх сутності та структури. Ще не вироблена загальна теорія, яка  могла б стати основою для  вивчення дошлюбних відносин, є значна кількість течій і напрямів з  різними, нерідко важко порівнянними підходами.

 

По - третє, тим, що предметом сімейної психології є та область соціального  життя, яка підлягає впливу соціальних стереотипів, і уявлення, про яку  піддається значній дії буденного  досвіду. Кожна людина має свій власний  досвід взаємин і часто виходить тільки з нього, намагаючись зрозуміти, що таке дошлюбні стосунки взагалі.

 

І, звичайно, вивчення взаємин ускладнюється  скритністю та інтимнісю багатьох подій, що відбуваються у дошлюбному союзі, а так само їх мінливістю, відсутністю чітких контурів.

Проблематика дослідження особливостей готовності молоді до подружнього життя  набуває значного поширення як у  соціологічній, так і в психологічній науці.

У сучасній науково-методичній літературі виокремлюється поняття готовності особистості до шлюбу і сімейного  життя, яке включає, зокрема, такі компоненти:[19]

 

– фізична і  фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка виносити й народити здорову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрілістю, яка найчастіше настає значно пізніше;

 

– соціальна  готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які спроможні виконувати соціальні ролі та обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відповідальність одне за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;

 

– етико-психологічна готовність, що передбачає сформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особисті якості партнера, об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного клімату сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реальну модель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізації спільних планів на майбутнє;

 

– сексуальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людина довіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче й може поділяти відповідальність за спільну працю, продовження роду й відпочинок для того, щоб забезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.

Психологічна готовність відіграє особливу роль у формуванні готовності до створення сім’ї. Саме вона зумовлює здатність до шлюбу, тобто спроможність: турбуватися про іншу людину; співчувати, співпереживати іншому; спілкуватися на основі співпраці з іншим; бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з її індивідуальними особливостями, звичками, навіть протилежними власним, вміти пристосовуватися до них [7].

 

Психологічна готовність людини до шлюбу визначає подальші сімейні  взаємини – їх успішність або ж  конфліктність. Без зазначеного  компонента готовності перехід від  неформальних взаємин емоційного характеру (кохання) до формальних – регламентованих  і обов’язкових стосунків між  партнерами по шлюбу – пов’язаний зі значними труднощами.

 

Рівень готовності до подружнього  життя визначає в подальшому стабільність і тривалість існування сім’ї. На жаль, результати соціологічного опитування свідчать про недостатній рівень соціально-психологічної готовності сучасної молоді до створення сім’ї. Високий рівень розлучень свідчить про нестабільність і вразливість  сім’ї. Зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, спостерігається поширення  консенсуальних шлюбів, відкладення шлюбів до “кращих часів”. У молоді змінюється світогляд, а разом з ним і погляди на сім’ю та сімейне життя, послаблюються установки на вступ у шлюб в цілому. Зменшення частки приросту молодих подружніх пар призводить до зниження темпів молодшання шлюбно-сімейної структури населення та негативно впливає на демографічну ситуацію [23].

З психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і  сім’ї. Стабільний шлюб і сім’я  дають задоволення людині від  перебування її в цих соціальних інститутах, створюють умови для  особистого щастя, особистісного розвитку кожного з їх членів. Багато в  чому стабільність шлюбу і сім’ї  залежить від таких чинників, як вік одруження, термін знайомства, який передує шлюбу, соціальний статус подружжя. Про стан взаємин партнерів і, відповідно, про перспективність  шлюбних стосунків наочно свідчить мотивація тих респондентів, які  вирішили зареєструвати свій шлюб. Стан взаємин між партнерами яскраво  характеризує і мотиви того, чому чоловік  і жінка вирішили не реєструвати  свій шлюб. Для повних сімей (ідеться про консенсуальний шлюб) знов-таки характерним є те, що їх цілком влаштовує їхнє становище, представники цих сімей задоволені своїми взаєминами (“не вважаю це за потрібне”, “нам і так непогано”, “реєстрація закоханим не потрібна”) і не бачать доцільності в офіційній реєстрації шлюбу, яка, на їхню думку, аж ніяк не вплине на їхні стосунки (“штамп у паспорті нічого не вирішує”). Отже, представники повних сімей не прагнуть реєструвати шлюб перш за все в ситуації, коли зовнішні примуси або сподівання стосовно реєстрації відсутні, а внутрішня ситуація (взаємини з партнером) цілком благополучні [13].

 

Інші мотиви небажання укладати шлюб пов’язані із усвідомленням  відповідальності за майбутнє сім’ї. Чоловік і жінка не поспішають укладати шлюб, якщо в їх життєвій ситуації мають місце перешкоди для  благополучного сімейного життя  – незадовільне матеріальне становище, незавершене навчання, а також  коли вони прагнуть поближче пізнати  одне одного. Така позиція свідчить про відповідальне ставлення  до шлюбу, до майбутнього сімейного  життя.

 

Зовсім інші мотиви домінували у  чоловіків та жінок з неповних сімей. Головною причиною того, чому не відбулася реєстрація шлюбу, ця категорія  респондентів називає небажання  партнера (головним чином – чоловіка) або батьків. Тобто мали місце  погані стосунки з близькими людьми, що й стало на перешкоді не тільки офіційній реєстрації, але й, як показав  час, – самого сімейного життя.

 

Невдалий шлюб стає причиною певних змін в уявленні про мотиви вступу людей у шлюб та пріоритетність певних функцій сім’ї. Відповідно в особи, яка сподівається створити сім’ю  знову, змінюються вимоги до майбутнього  партнера, а також очікування, пов’язані  з повторним шлюбом. Представники неповних сімей перебувають у  ситуації, яку можна розглядати як потенційно передшлюбну. Порівняльний аналіз свідчить, що їх уявлення про головні мотиви вступу людини в шлюб дещо відрізняються від точки зору подружжя з повних сімей [10].

 

Передусім слід відзначити, що для  представників з неповних сімей  важливішими є можливість жити з  людиною, яка поділяє твої погляди, смаки, життєві цінності, отримати статус одруженої особи та реалізувати  себе в сім’ї. Підвищена актуальність зазначених мотивів цілком зрозуміла  для самотньої людини. Однак, крім впливу суто психологічних чинників, має місце також дія соціально-економічного фактора. Представники з неповних сімей  набагато більшого значення надають  можливості фінансового забезпечення з боку подружжя і, певною мірою, можливості змінити соціальне оточення, підвищити свій соціальний статус.

 

Отже, хоч би як змінювалися сьогодні ціннісні орієнтації молоді в бік  більш приземленого або й цинічного  світосприйняття, якими б не були теоретично демократичними їхні погляди  на шлюб і сім’ю та ліберальними міжстатеві стосунки, створення родини для них залишається головною передумовою і складовою щасливого життя.

 

Рівень соціальної готовності молоді до подружнього життя визначається усвідомленням важливості й відповідальності щодо цього кроку і необхідністю ґрунтовного обговорення питань майбутнього життя з партнером. Краще усвідомити актуальні проблеми і труднощі в сімейному житті, виробити перші спільні плани, глибше пізнати і зрозуміти молодим  людям одне одного можна в процесі  цілеспрямованого спілкування.

 

Питання, що стали предметом підвищеної уваги, передбачають психоемоційну  напруженість бесід, адже актуальною є  передусім тематика деструктивного контексту – перерозподіл обов’язків та обмеження витрат: хто буде головою в сім’ї; хто буде розпоряджатися грошима; матеріальна забезпеченість майбутньої сім’ї; проблеми розподілу домашніх обов’язків та поєднання освіти й турбот про сім’ю; взаємовідносини з батьківськими сім’ями; сексуальні стосунки, а також вибір та застосування засобів та методів запобігання вагітності [23].

 

Тож, для створення повної сім’ї, необхідно частіше обговорювати із своїм майбутнім чоловіком/дружиною “конструктивні” питання, позитивні  в психоемоційному плані: час  народження дитини, кількість дітей; характер сімейного відпочинку, коло друзів. Особливо показовим є те, що найбільші розбіжності спостерігаються  в актуальності таких питань: хто  буде головою в сім’ї і хто  буде розпоряджатися грошима. Якщо серед  партнерів точиться суперечка за лідерство, це свідчить про наявність  наочного або прихованого конфлікту  в стосунках у майбутньому  подружжі, вона є симптомом підвищеного  ризику розпаду сім’ї.

 

Недостатня готовність молоді до виконання  подружніх і батьківських обов’язків, що в подальшому сімейному житті  спричинює особливо численні сімейні  конфлікти.

 

Певним свідченням соціальної готовності молодих людей до самостійного сімейного  життя є наявність у них  належної матеріальної бази. Це дає  підстави стверджувати, що переважна  більшість молодих людей у  матеріальному плані не готова утримувати власну сім’ю і відповідальність за неї перекладає на плечі батьків [30].

Недостатня продуманість і зваженість сучасних шлюбів серед молоді вказує на низький рівень усвідомлення правової основи шлюбу. Звідси й великий відсоток розлучень, які супроводжуються  судовими процесами й розподілом майна та особливо негативно позначаються на вихованні й долях дітей.

 

Для переважної більшості молоді характерні поверхневі й приблизні уявлення про сімейне право, правові основи шлюбу. Про це, зокрема, свідчить слабке впровадження у практику традиції укладання  шлюбного контракту, який визначає не лише майнові чи інші проблеми подружнього  життя, а й чітко регламентує  права, обов’язки кожного з подружжя стосовно одне одного, а також стосовно дітей у випадку розлучення. Таким  чином, дослідження сучасної сім’ї  свідчать про недостатній рівень готовності подружжя до шлюбу. І як наслідок – малодітність і розлучення. Дві третини розлучень припадають на перші п’ять років шлюбу. Це спричиняється багатьма факторами: завищеними очікуваннями від шлюбу, особистісною незрілістю подружжя, комунікативною некомпетентністю і т. ін.. [7].