Проблема розвитку особистості в обдарованої дитини

Талановиті діти –  це величезне загальнолюдське багатство, неоціненний національний статок. Сам  факт їх існування гарантує людству  гідне існування. Кожна дитина обдарована по-своєму. Для того щоб зберегти національне багатство, примножити його і використовувати з максимально можливою користю, необхідно навчитися допомагати особистості віднайти себе і правильно оцінити, обережно підтримувати її розвиток

Нова українська школа  повинна забезпечувати всебічний  розвиток індивідуальності людини як особистості та найвищої цінності суспільства  на основі виявлення її задатків, здібностей, обдарувань і талантів. В Україні  прийнято цілий ряд законів і програм (зокрема Закон України "Про освіту", Національна програма "Діти України", Програма розвитку обдарованих дітей і молоді, Указ Президента України про підтримку обдарованих дітей та інші), які спрямовані на створення загальнодержавної мережі навчальних закладів для обдарованої молоді.

Обдарованість – це системна якість психіки, що розвивається протягом усього життя та визначає можливість досягнення людиною найвищих, незвичайних результатів у одному чи кількох видах діяльності, порівняно з іншими людьми [17; с. 15]. За М.Д.Ярмаченком, обдарованість – сукупність психічних властивостей, що зумовлюють особливо успішне виконання тієї чи іншої діяльності (художньої, музичної тощо) [15; с. 70]. Звідси – обдарованою є дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (чи має внутрішні передумови для таких досягнень) у тій чи іншій діяльності. Але думки на цю проблему в наукових колах не збігаються: одна група науковців вважає, що«усі діти є обдарованими»,  інша – що «обдаровані діти є надзвичайно рідким явищем». Прибічники першої (Я.А.Коменський та ін.) відстоюють думку, що до рівня обдарованості можна розвинути практично будь-яку здорову дитину за умови створення сприятливих умов. Для решти (Ю.Гільмух, М.П.Туров) обдарованість – унікальне явище, а відтак основна увага має спрямовуватися на пошук обдарованих дітей.

Розрізняють різні види обдарованості, систематизація яких визначається критерієм, що покладений в основу класифікації. Зокрема, американські психологи Ілінойського університету під керівництвом М.Карне серед критеріїв видів обдарованості називають такі:

1. Вид діяльності та  сфери психіки, що забезпечують  її.

2. Ступінь сформованості.

3. Форма проявів.

4. Широчінь проявів  у різноманітних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку [6; с. 2].

За першим критерієм  відокремлення видів обдарованості  здійснюється у межах основних видів  діяльності з врахуванням різних сфер психіки та відповідно міри участі у них певних рівнів психічної організації.

Психіка людини має інтелектуальну, емоційну та мотиваційно-вольову сфери, у межах яких можуть бути виділені такі рівні психічної організації:

а) у межах інтелектуальної  сфери психіки – сенсомоторний, просторово-візуальний та понятійно-логічний рівні;

б) у межах емоційної  сфери – рівні емоційного реагування та емоційного переживання;

в) у межах мотиваційно-вольової сфери – рівні: спонукання, постановки цілей та смислоутворюючий.

Відповідно можуть бути названі такі види обдарованості:

– у практичній діяльності – обдарованість у ремеслах, а також спортивну й організаційну;

– у пізнавальній діяльності – інтелектуальна обдарованість  різноманітних видів залежно  від предметного змісту діяльності (обдарованість у галузі природничих і гуманітарних наук, інтелектуальних ігор тощо);

– у художньо-естетичній діяльності: хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворча та музична обдарованість;

– у комунікативній діяльності – лідерська обдарованість;

– у духовно-ціннісній  діяльності – обдарованість, яка  виявляється у створенні нових духовних цінностей та служінні людям.

Будь-який вид обдарованості  передбачає одночасне включення  всіх рівнів психічної організації з переважанням того рівня, що є найбільш значущим для даного виду діяльності. Наприклад, музична обдарованість забезпечується усіма рівнями психічної організації, при цьому: коли на перший план виступають сенсомоторні якості – говорять про віртуоза, коли на першому плані з’являються емоційно-експресивні якості – про унікальну музикальність, виразність тощо.

Слід підкреслити, що класифікація видів обдарованості за першим критерієм є найбільш важливою у розумінні якісної своєрідності природи обдарованості. Даний критерій можна розглядати як початковий, тоді як інші визначають особливі, за даного моменту буття характерні для людини форми. Це означає, що обдарованість виступає як інтегральний прояв різних здібностей у конкретній діяльності. Обдарованість може відбутися лише у тому випадку, коли резерви різноманітних здібностей людини дозволять компенсувати відсутні або недостатньо-виражені компоненти, що необхідні для успішної реалізації тієї чи іншої діяльності. Яскрава обдарованість, або талант, свідчить про наявність високих здібностей за усіма компонентами, яких вимагає реалізація певного виду діяльності.

Групою російських психологів під керівництвом Л.Венгера було доведено можливість виявлення у дитини дошкільного та молодшого шкільного віку спеціальної обдарованості, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності. Вони запропонували таку класифікацію обдарованості за видами діяльності [15; с. 70]:

– математичні здібності  – виявляються у здатності  до сприймання, осмислення та зберігання математичної інформації, у математичній спрямованості розуму (інтерес до чисел і дій з ними, прагнення до математичного пошуку);

– конструктивно-технічні здібності – передбачають технічне мислення, яскраву просторову уяву, зацікавленість приладами і конструкціями, прагненні їх удосконалювати і створювати нові;

– загальні художні здібності  – здатність до різних видів художньо-творчої  діяльності, художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція;

– музичні здібності  – музично-ритмічне чуття, музична пам’ять, здатність сприймати музику як форму вираження змісту;

– літературні здібності – образність і виразність мовлення, інтерес до художнього вираження думки, емоційність, творча уява, здатність до мовного вираження душевного стану людини;

– здібності до зображувальної діяльності, що складаються зі здатності правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньової чутливості, здатності відчувати й передавати виражальну функцію кольору, розвинутої образної уяви і пам’яті.

За другим критерієм  можна диференціювати актуальну та потенційну обдарованість. Актуальна обдарованість – це психологічна характеристика дитини, яка має такі (вже досягнуті) показники психічного розвитку, що проявляються більш високим рівнем виконання діяльності у конкретній предметній галузі порівняно з віковою та соціальною нормами. Тут береться до уваги не тільки навчальна, а й усі інші види діяльності. Особливу категорію обдарованих дітей складають талановиті діти. Талановитою вважають дитину, коли її досягнення сягають за межі вікових вимог, відповідаючи найвищому рівню професійної майстерності у певному виді діяльності.

Потенційна обдарованість  – це психологічна характеристика дитини, яка лише має окремі психічні можливості (потенціал) для високих досягнень у тій чи іншій діяльності, але не здатна їх реалізувати через такі несприятливі обставини, як негаразди у сім’ї, недостатня мотивація, низька саморегуляція, відсутність належного освітнього середовища і т. ін. А тому виявлення потенційної обдарованості вимагає високої прогностичності використовуваних діагностичних методів.

За критерієм «форма проявів» можна говорити про очевидну та приховану обдарованість. Очевидна обдарованість достатньо яскраво й чітко заявляє про себе під час діяльності дитини (виникає нібито «сама по собі»), в тому числі й у несприятливих обставинах. Досягнення дитини до такої міри очевидні, що її обдарованість не викликає сумніву. За таких підстав неважко адекватно оцінити «зону найближчого розвитку» та правильно спрогнозувати програму подальшої роботи з такою «перспективною» дитиною.

Однак трапляються випадки, коли обдарованість жодним чином не виявляє себе «сама по собі», а виявляється у нетиповій, замаскованій формі. А отже, оточуючі, як правило, її не помічають, що часто призводить до помилкових висновків про відсутність обдарованості у дитини на той час, коли така є, вважаючи цю дитину «неперспективною» та позбавляючи її необхідної допомоги й підтримки. Хоча можна навести безліч прикладів, коли саме такі «неперспективні» досягали у житті найвищих результатів, достатньо звернутися, наприклад, до історії. Так, бездарними вважали в школі німецького математика Фрідріха Гауса, англійських письменників Джонатана Свіфта та Вальтера Скотта, дослідника Карла Ліннея, говорили про слабкі здібності англійського фізика і механіка Ісака Ньютона, українського письменника Миколи Гоголя, німецько-американського фізика Альберта Ейнштейна.

Причини феномену прихованої обдарованості криються у специфіці культурного середовища, у якому формується особистість дитини, у особливостях її взаємодії з оточенням, у помилках виховання та розвитку такої дитини з боку дорослих. Приховані форми обдарованості – це складні за своєю природою психічні явища. А тому зрозуміти особистісні особливості дитини з прихованою формою обдарованості доволі важко. Проте саме своєрідні риси особистості обдарованої дитини надають право припустити наявність у такої дитини підвищених можливостей.

За критерієм «широта проявів  у різних видах діяльності» можна  виділити загальну та спеціальну обдарованість. Загальна обдарованість виявляється  у будь-яких видах діяльності та є основою їх продуктивності. Вона є наслідком інтеграції розумових здібностей, мотивації, системи цінностей, а також сукупності емоційних, вольових й інших особливостей особистості. Найважливіші аспекти загальної обдарованості – розумова активність та її саморегуляція.

Спеціальна обдарованість виявляється  під час здійснення таких видів діяльності, як мистецтво, математика, спорт тощо. Так, в основі обдарованості до мистецтва лежить особливе, причетне ставлення людини до явищ життя та її прагнення втілити її цінності у виразні художні образи. Спеціальні здібності до музики, живопису й інших видів мистецтва формуються під впливом яскраво вираженої своєрідності сенсорної сфери, уяви, емоційних переживаннях тощо.

За критерієм «особливості вікового розвитку» розрізняють ранню та пізню обдарованість. Вирішальними показниками тут є темп психічного розвитку дитини, а також ті вікові етапи, у які зазвичай проявляється обдарованість. Прикладом ранньої обдарованості є діти-вундеркінди. Вундеркінд (або «чудо-дитина») – це дитина, як правило, дошкільного чи молодшого шкільного віку, що відрізняється від однолітків надзвичайними, блискучими успіхами в будь-якому окремому виді діяльності – математиці, поезії, музиці, малюванні, танцях тощо. Особливе місце серед таких дітей посідають інтелектуальні вундеркінди. Це – не по роках розвинуті діти, чиї можливості визначаються надвисоким, випереджувальним темпом розвитку розумових здібностей. Для них є характерним дуже раннє, у 2-3 роки, опанування читання, писання та лічби, оволодіння програмою трирічного навчання за один рік (як правило, до кінця першого класу), обрання складної діяльності за власним бажанням (наприклад, п’ятирічний хлопчик складає свою історичну енциклопедію із власноруч зробленими ілюстраціями). Таких дітей відрізняє незвичайний розвиток окремих пізнавальних здібностей (блискуча пам’ять, незвична сила абстрактного мислення та ін.).

Слід також зазначити, що ідентифікація обдарованих дітей  – це тривалий процес, заснований на використанні багаторівневого комплексу методів аналізу поведінки дитини. Педагоги і батьки повинні керуватися твердженням В. Сухомлинського про те, що у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної.

Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).

Цікавою є зарубіжна практика роботи з обдарованими дітьми. В школах Англії надають великого значення роботі з ними. Передусім цьому сприяє жорстка диференціація навчання і селекція, раннє виявлення обдарованості; надання допомоги сім'ям з низьким рівнем доходів для оплати навчання дітей у приватних школах з тим, щоб допомогти обдарованим дітям з робітничого середовища здобути найкращу освіту; створення гомогенних груп, в яких є змога ефективніше організувати навчання обдарованих; індивідуальний підхід у навчанні, гнучкість навчального розкладу; створення міжшкільних спеціальних курсів для обдарованих дітей; прискорене засвоєння курсу школи чи окремих курсів; використання найсучасніших технічних засобів у навчальному процесі, насамперед комп'ютерів, дослідницького та проблемного методів навчання, а також методу проектів, що самостійно розробляються, організація конкурсів та олімпіад.

У СІЛА для дітей з особливими здібностями існує прискорене навчання, програма якого передбачає дострокове завершення шкільного навчання. Обдарованій  дитині можуть дозволити почати навчатися  в школі раніше. В її стінах створюють  умови для засвоєння нею програми швидше, ніж це під силу учням із середніми здібностями. Можливе дострокове переведення із класу в клас. У роботі з такими дітьми практикують швидкий темп навчання з окремих дисциплін, створення спеціальних груп прискореного навчання, складання тестів з окремих дисциплін екстерном. Використовуються програмоване та індивідуалізоване навчання і комп'ютер.

Таким чином, обдарованість  є багатомірним за своєю природою явищем, а тому будь-який окремий випадок дитячої обдарованості повинен оцінюватись з точки зору усіх наведених критеріїв класифікації її видів.

1.2. Особливості  особистості обдарованої дитини