Психологічні характеристики свідомості

Етапи самовиховання

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:

• з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання є його особистою справою і справою суспільства;
• поява в учня прагнення до самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;
• початок систематичної роботи учня над собою у процесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

Зважаючи на особливості етапів самовиховання, класний керівник повинен кваліфіковано планувати свою виховну роботу з учнями.

Прийоми роботи над собою

У процесі організації самовиховання  учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою, до яких належать:

а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли;

б) самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися»;

в) самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;

г) самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості;

ґ) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами;

д) самоаналіз. Йому належить вирішальна роль у само вихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;

є) практичні прийоми. До них належать прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на наступний день; прийом «оцінювання прожитого дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків, недоліків;

є) «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків;

ж) самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін він прагне сформувати чи подолати;

з) «упізнай себе». Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику;

і) «самохарактеристика» і «взаємохарактеристика». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі підготовлених у такий спосіб характеристик, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Інтереси особистості 
Інтерес-це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, в силу його життєвого значення й емоційної привабливості. Інтереси виникають на основі потреб. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності. 
І. П. Павлов розглядав інтерес як те, що активізує стан кори головного мозку. Робота, що відповідає інтересам, здійснюється легко і продуктивно. 
Види інтересів. Інтереси розрізняють по їхньому змісту, або спрямованості. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси. 
Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручностей, гастрономічним виробам, до одягу і т. п. 
Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це перш за все пізнавальні інтереси (у широкому сенсі слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т. п. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики, живопису, театру). 
Суспільні інтереси включають інтерес до громадської роботи, до організаційної діяльності. 
Розрізняють безпосередній і опосередкований інтереси. Безпосередній інтерес - це інтерес до самого процесу діяльності: процесу пізнання, оволодіння знаннями, процесу праці, творчості. Опосередкований інтерес-це інтерес до результатів діяльності: наприклад, до придбання професії, певного службовому та громадському статусу, вченого звання або, нарешті, до матеріальних результатів праці. 
За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси. Пасивні інтереси - це споглядальні інтереси. Активні інтереси - це інтереси дієві, коли людина не обмежується спогляданням, а діє, опановуючи об'єктом інтересу. 
Інтереси розрізняють також і за обсягом. Можуть бути люди з широкими, різнобічними і глибокими інтересами і люди з широкими, але поверхневими інтересами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.створення сприятливого психологічного клімату в колективі

 
Відомо, що кожна особистість має  різний ступінь здатності чи нездатності до того чи іншого виду діяльності. І завдання фахівців полягає в тім, щоб допомогти кожній людині вибрати для себе той вид праці, що найбільшою мірою відповідає його професійній здат-ності. 
Якщо людина досягає бажаних результатів у праці, їй створені оптимальні умови для роботи, і вона не розчарована у своєму про-фесійному виборі, то такий працівник психологічно і соціально стійкий для роботи в колективі. При вирішенні питання про те, яки-ми якостями повинна володіти людина, що претендує на виконання тієї чи іншої діяльності, завжди виникає необхідність психологічно-го вивчення самої діяльності. 
Результатом такого психологічного, чи, по-іншому, професіог-рафічного" аналізу трудової діяльності повинна бути професіограма". 
Професіограма розробляється з метою визначення професійної придатності людини чи професійного добору шляхом глибокого пси-хологічного й аналітичного вивчення його професійної діяльності. 
Будь-яка професіограма повинна містити в собі зведення двох планів: опис самої професійної діяльності (психологічна професіог-рама) і опис (зведення) вимог до людини, які містить ця діяльність, до її психіки як перелік професійно необхідних якостей (психограма). 
Для складання її першої частини можна використовувати на-ступну орієнтовну схему аналізу:* 
техніко-економічний опис (технологія устаткування, норми, опла-та праці);* 
організація й умови праці на даному конкретному виробничому об'єкті (соціальні і фізичні умови праці: взаємини з людьми в про-цесі виробництва, питання фізичного середовища, тобто освітлен-ня, вентиляція, температура, вологість і т.д);* 
документація з плинності кадрів, матеріали можливих нещасних випадків (необхідно також врахувати питання можливих помилок, що можуть відбутися при виконанні роботи);* докладний опис самої трудової діяльності, тобто, що, у якій послідовності людина робить протягом робочого дня, з чого скла-дається його робота;* 
вимоги до загальної і спеціальної підготовки, необхідної для вико-нання даної роботи. 
Друга частина являє собою вимоги, пропоновані до людини:* 
демографічні;* 
освітні;* 
медико-біологічні;* 
психологічні. 
Усі зазначені вимоги до характеристик і якостей працівника по-винні мати оцінку: чи є дана якість професійно необхідною, про-фесійно важливою або професійно бажаною. 
Демографічні вимоги одержують на підставі статистичного ана-лізу даних основного контингенту працівників за фахом: домінуван-ня статевої ознаки, тривалості професійної діяльності, вікового діапазону працівників. 
Вимоги до утворення визначаються рівнем загальних і спеціаль-них знань, що необхідні для оволодіння устаткуванням і техно-логічним процесом, характерним для конкретної професії. 
Медико-біологічні вимоги повинні включати: вимоги до здоров'я працівника, до його фізичного розвитку, до конституції (при не-обхідності). Крім того, тут повинні бути зазначені протипоказання для даної професійної діяльності. 
Психофізіологічні і психологічні вимоги професійної діяльності до працівника одержують за допомогою спеціально організованої дослідницької роботи вони відбиваються в психограмі. При цьому основна увага повинна бути звернена до тих специфічних вимог, які діяльність пред'являє до психіки людини. Психограма обов'язково повинна включати критерії і нормативи професійної придатності. 
Визначення професійної придатності тієї чи іншої людини до певного виду діяльності можливе на основі вивчення вроджених індивідуально-типових ознак людини. 
Індивідуально-типові й індивідуально-психологічні особливості утрудняють чи полегшують освоєння професії, досягнення високих результатів, визначають взаємини з людьми і становище в суспільстві. Вони ж викликають необхідність розмаїтості прийомів виховання і навчання, тому що неможливо скласти загальний для всіх перелік подій, життєвих чи виробничих ситуацій, вказати ступінь їхнього впливу на стан людини і необхідні при цьому заходи. Наприклад, негативні емоції на різних людей діють по-різному. В одних працівників поганий настрій, службові чи сімейні не-приємності мало впливають на службову діяльність, вони можуть цілком відключитися від них у процесі роботи. В інших подібні си-туації помітно відбиваються на працездатності і можуть бути причи-ною помилкових дій. 
На однакові труднощі в роботі одні реагують спокійно і пра-вильно, в інших з'являється зайве збудження, метушливість, нер-возність, швидка зміна рішень, у третіх, навпаки — загальмованість уваги і розумових процесів, рухова скутість, сповільненість у прий-нятті рішень. 
Відомий вислів: «Людина на 90% складається з почуттів і тільки на 10% з розуму». Отже, для створення сприятливого соціаль-но — психологічного клімату в колективі дуже важливим є облік осо-бистісних, емоційних властивостей людини. 
У сучасних умовах, коли різко загострилася боротьба за вижи-вання підприємства, колективу і самої особистості особливого зна-чення набуло моральне і етичне виховання працівників. 
Моральний вигляд людини багато в чому формується під впли-вом соціального і міжособистісного спілкування, стилю і методів керівництва. Від дій і рішень керівника багато в чому залежить мо-ральна атмосфера. 
Психологічний клімат у колективі формується особистістю керівника, компетентністю виконавців і їхньою сумісністю. 
Експериментально встановлено, що конфлікти, які виникають у колективі з вини керівника, складають приблизно 52%, із-за психо-логічної несумісності співробітників — 33%, а внаслідок неправиль-ного підбору кадрів — 15% [14]. 
Отже, конфлікти визначаються, в основному, недоліками в ро-боті керівника, його невмінням працювати з людьми, особистими якостями. А якщо врахувати, що керівник сам набирає кадри, фор-мує колектив, то в таких випадках роль керівника у створенні спри-ятливого психологічного клімату в колективі в декілька разів зрос-тає. 
Психологічний клімат — це фіксований стан міжособистісних відносин у колективі, що виражається груповою згуртованістю, інте-гративністю, відповідністю офіційної і неофіційної структур колек-тиву, взаємною довірою і т.п. 
У процесі формування колективу необхідно враховувати: його розмір, співвідношення його членів за віком, статтю, кваліфікацією,типом темпераменту. Важливий також облік потреб, бажань, психо-логічної сумісності, системи взаємин. 
Крім того, дуже важливим є соціометричний статус колективу, тобто моральні нормативи, якості, яким віддають перевагу члени ко-лективу. 
Окремі з цих факторів можна визначити з більшим чи меншим ступенем точності, виміряти їх. Соціометричні «виміри» дозволяють вивчити психологічний клімат і неформальну структуру колективу, а також параметри, що зумовлюють ту чи іншу структуру зв'язків [18]. 
Створення здорового психологічного клімату в колективі багато в чому залежить від культури і її стану у фірмі, особливо культури керівництва, ефективності виховної і педагогічної функції керівника, що залежить від психологічного такту, зумовленого такими якостями й уміннями:* 
почуття міри у взаєминах і взаємодії з людьми;* 
мовна адаптація до різних людей, відсутність «мовного шаблону» і грубого пристосовництва, мовна спритність при першому знай-омстві;* 
індивідуалізація спілкування з людьми в залежності від їх стійких індивідуально-психологічних особливостей;* 
почуття ситуації;* 
облік зовнішніх обставин, що впливають на взаємини людей один з одним;* 
повага, чуйність, уважність, співчутливість у відношенні до лю-дей;* 
простота, природність у спілкуванні, здатність залишатися завжди самим собою у відносинах з людьми, відсутність награності, наро-читості поведінки;* 
справедливість, об'єктивність підходу до підлеглих, здатність по-казати і довести цю об'єктивність. 
Таким чином, розглянуте свідчить про наявність проблеми ство-рення гарного, здорового психологічного клімату, розв'язання якої за допомогою визначених методів і на основі поставлених завдань доз-волить підвищити ефективність діяльності фірми в умовах проблем-них ситуацій.

 

 

8.поняття про діяльність її складові.

Активність  людини з самих ранніх років регулюється  вимогами суспільства. Ця форма активності, цей тип поведінки називається  діяльністю.

Діяльність - це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування.

Відмінність діяльності людини від активності тварини.

1. Діяльність людини носить продуктивний, а не тільки споживчий характер.

У людини використання предмета як знаряддя для досягнення бажаного результату у фазі його створення може бути видалена в часі від використання цього знаряддя, на відміну від тварин.

2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури.

3. Діяльність людини перетворить його самого, його здібності, потреби, умови життя.

4. Людська діяльність є продукт історії, а активність тварин - результат їх біологічної еволюції.

5. Предметна діяльність людей формується і розвивається в навчанні і вихованні. Активність тварини обумовлена генотипически.

Психологічні  риси діяльності.

1. Зміст діяльності не визначається цілком потребою, яка її породила. Потреба - це поштовх, а форми і зміст діяльності визначаються громадськими умовами. Зміст діяльності людини визначається не потребою, а метою. Мета управляє діяльністю!!!

2. Психіка повинна відбивати власні об'єктивні властивості речей і визначати ними способи досягнення поставленої мети.

3. Діяльність повинна стимулювати  і підтримувати активність, яка відразу ж не задовольняє потребу. Отже, діяльність неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Щоб говорити про діяльність людини, необхідно  виявити у людини наявність усвідомлюваної мети. Сознавание мети - її необхідна  ознака. Коли ця ознака відсутня, має  місце імпульсивна поведінка, яка  управляється безпосередньо потребами і емоціями. Часто носить егоїстичний характер (при афекті, гніві, пристрасті). Імпульсивність поведінки не означає його несвідомості. Тут зізнається тільки особистий мотив, а не його громадський зміст, втілений в цілі.  Несвідома поведінка - це імпульсивні реакції, засновані на рефлексах, інстинктах, частіше інстинкті самозбереження.

Від поняття "діяльність" необхідно  відрізняти поняття "вчинок". Ця дія, виконуючи яке людина усвідомлює його значення для інших людей, тобто його соціальний сенс.

Вчинок  людини включає три компоненти: 1) само дія, 2) думки, 3) почуття, що випробовуються при виконанні певної дії.

Основні характеристики діяльності : мотив, мета, предмет, структура і засоби.

Метою діяльності виступає її продукт. Це може бути матеріальний предмет, можуть бути знання, уміння, навички, думка, ідея, теорія, витвір мистецтва.

Іноді мотив і мета діяльності можуть співпадати один з одним. Одна і та ж мета може породжуватися різними мотивами, а одні і ті ж мотиви  можуть формувати у різних людей різні цілі діяльності.

Предметом діяльності називається  те, з чим вона безпосередньо має  справу. Для трудової діяльності - це матеріальний продукт, для пізнавальної - інформація, для учбової - знання і так далі

Основними складовими структури діяльності є  дії і операції. Діями називають  частину діяльності, цілком самостійну, усвідомлену людиною мету, що має. Операцією називають спосіб здійснення дії, характер якої залежить від умов виконання дії, наявних умінь і навичок, наявності засобів здійснення дії. Приклад: запис інформації - дія одна, а операція у кожної людини своя.

Операції, що віддаються перевага людиною, характеризують його індивідуальний стиль діяльності.

Структуру діяльності можна представити у  вигляді сходів, спускаючись по східцях  якої людина цю діяльність і здійснює: мета - приватні завдання - дії - рухи - елементи.

І остання характеристика діяльності - засоби. Це ті інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші  дії і операції. Розвиток засобів діяльності веде до підвищення її продуктивності.

В ході розвитку діяльності може змінюватися  мотивація. Так само може дія виділитися з діяльності і перетворитися  на самостійну діяльність.

Компоненти  діяльності : внутрішні і зовнішні. Внутрішні - анатомо-фізіологічні і психологічні процеси і стани. Зовнішні - рухи. Їх співвідношення не постійне. У міру розвитку і перетворення діяльності здійснюється систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішніх. Він супроводжується їх  интериоризацией і автоматизацією. При виникненні утруднень в діяльності, коли порушуються які-небудь компоненти, відбувається зворотний перехід - экстериоризация: автоматизовані компоненти діяльності розгортаються, проявляються зовні, внутрішнє знову свідомо контрольованим.

Діяльність

Активність і  діяльність. Поняття про діяльність, її функції

Загальною характеристикою  живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує підтримку життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом. Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в суспільстві в процесі виховання.