Психологічні характеристики свідомості

Активність людини є джерелом її розвитку, визначає діяльність і  є її рушійною силою. Принципова відмінність між цими поняттями полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність - із потреби в діяльності. До того ж, активність начебто передує діяльності в часі: до початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких засобів чогось досягти. Але активність не тільки передує діяльності, а й "супроводжує" її протягом усього процесу. Не можна уявити оптимальну діяльність, позбавлену активності.

Розраховуючи свої сили, час, можливості для досягнення тієї чи іншої мети, за допомогою активності ми мобілізуємо свої здібності, переборюємо  інерцію. Діяльність є "особистісно  забарвленою", оскільки здійснюється у певному напрямі, з певною орієнтацію (на себе, на інших тощо).

Діяльність - це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою

В житті людини діяльність відіграє вагому роль, виконуючи ряд  вагомих позитивних функцій.

Рис. 3.3.1. Функції діяльності

Зміст структури діяльності

Рис. 3.3.2. Структура  діяльності

Охарактеризуємо кожний структурний  компонент діяльності. Детермінантою  будь-якої діяльності є потреба.

Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов

Людські потреби формуються в процесі соціалізації й поділяються на види залежно від: предмета (матеріальні, духовні) тапоходження (природні (нижчі) і культурні (вищі).

Потреба завжди є поштовхом  до прояву активності, однак людина в діяльності керується також  певними мотивами.

Мотив - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єкта

Потреби становлять сутність, основну рушійну силу різних видів людської активності, а мотиви є конкретними різноманітними проявами цієї сутності. Мотиви та мотивація розглядаються в психології як причини, що визначають вибір спрямованості поведінки і діяльності суб'єкта. Мотиви бувають усвідомлюваними (ті, які людина може виразити словесно) та неусвідомлюваними (як результат витіснення, через вік, підсвідоме походження тощо).

Мотиви не завжди ідентично  співвідносяться з метою - при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки.

Мета-це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)

Мета може мати матеріальне  та психічне уособлення, які досить часто пов'язані. Оскільки досягнення цілі часто має перспективний характер, то вона втілюється в окремі завдання, вирішення яких наближає до самої мети.

Зазвичай діяльність людини є полімотивованою - одночасно спрацьовують декілька мотивів

Будь-яка діяльність складається з дій як складових частин.

Дія - це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання

Діяльність - це зовнішньо-фізична  та внутрішньо-психічна активність, тому і дії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Внутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:

- перцептивні (дії сприймання);

- мнемічні (дії пам'яті),

- мислительні,

- імажитивні (дії уяви) та  ін.

Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:

1) вона має таку саму  будову, що й зовнішня, однак іншу  форму перебігу: дії здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального продукту отримується результат подумки;

2) внутрішня діяльність  за своїм походженням походить  від зовнішньої, практичної шляхом  інтеріоризації, тобто шляхом перенесення  відповідних дій у внутрішній  план. Для успішного відтворення  певної дії необхідно спочатку  її засвоїти на практиці й отримати реальний результат.

Зовнішньо-фізична  діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій. До них відносяться: - моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення;

- виразні рухи: міміка і пантоміміка;

- жести;

- мовні рухи (рухи голосових  зв'язок тощо).

Екстеріоризація - процес породження зовнішніх дій, висловлювань та ін. на основі перетворення ряду внутрішніх структур, складених на основі інтеріоризації

Дії відносяться до того, що людина робить, однак не менш важливим є те, яким чином вони здійснюються. Мова йде прооперації діяльності.

Операція - це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим

Операції характеризують технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна виконати за допомогою різних операцій або різними способами.

Результатом діяльності є  досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний, духовний продукт), який супроводжується контролем  і оцінкою.

Контроль - співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль здійснюється по завершенні діяльності.

Оцінка - виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

контроль може бути і поточним (під час розгортання діяльності)

 

 

 

 

 

 

9.види трудової діяльності

Особливе місце в системі  людської діяльності належить праці, яка є провідним видом діяльності дорослих людей.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благ

Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

Характерною особливістю  праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця, причому знання, навички та вміння її здійснення набуваються впродовж навчання людини. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей особистості.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість видів праці.

Людську працю поділяють  на фізичну та розумову. До фізичної належать різні види виробничої та технічної діяльності. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки тощо).

Фізична та розумова праця  охоплює величезну кількість  різних професій та спеціальностей. У різних видах праці людина здатна проявляти творчість, умовами успіху якої є:

- виникнення певного задуму;

- підготовча робота - обміркування змісту творчого задуму, з'ясування шляхів його реалізації тощо;

- реалізація творчого  задуму.

Будь-яка діяльність зумовлена потребами суспільства. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Важливе місце  серед різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя. Вчителеві потрібно передусім самому ґрунтовно оволодіти знаннями та вміннями, постійно їх збагачувати та розширювати

Визначальною  умовою успіху творчості є систематична, наполеглива і напружена праця

Трудова діяльність як найважливіший вид соціальної діяльності

Найважливішим видом соціальної діяльності визнається трудова. Пріоритетний статус праця отримує завдяки тому, що вона створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей. А загалом будь-яка людська діяльність, якщо вона доцільна, містить у собі елементи праці.

Розуміння трудової діяльності як найважливішої  ґрунтується насамперед на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу значущість мають знання (як результат творчої діяльності), послуги (як результат специфічного виду трудової діяльності у сфері нематеріального виробництва) та ін. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим, і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів соціальної діяльності змінюється. Отже, всі види соціальної діяльності є цінними.

У тому що праця — це передусім  доцільний процес створення споживних вартостей, матеріальних і моральних цінностей, необхідних для задоволення людських потреб, виявляється основна функція праці як засобу до життя людини. Ця функція характеризує загальну суть праці, яка не залежить від форм соціальної організації суспільства, і є вихідною умовою існування людства, його довічною природною необхідністю. Праця створює суспільне багатство і є основною формою життєдіяльності будь-якого людського суспільства. В процесі створення суспільного багатства і умов для задоволення потреб людина виступає як суб'єкт діяльності, спрямовуючи свої зусилля на перетворення об'єкта — предметів праці, для того щоб вони могли задовольняти потреби людини. Отже, праця є сферою реалізації трудового потенціалу людини. Це робить працю головною сферою життєдіяльності людини, її самовираження і самоствердження, і в цьому виявляється ще одна функція праці.

Впливаючи на природу, взаємодіючи з нею, людина не тільки створює матеріальні (їжу, одяг, житло) і моральні (мистецтво, літературу, науку) блага, а й змінює власну сутність. Вона збагачується знаннями та досвідом, розвиває свої здібності і хист, набуває певних соціальних властивостей, формується як особистість. Отже, праця — першопричина розвитку людини. Праця справляє вплив на саму особистість людини, не тільки прищеплюючи їй певні навички, а й визначає спосіб ставлення її до навколишнього світу і до інших людей, формує головну стрижневу основу її життєвої позиції. Це ще одна функція праці. Працюючи, люди забезпечують як своє існування та розвиток, так і існування та розвиток суспільства, розвиток його трудової сфери.

У процесі трудової діяльності не тільки створюються матеріальні та моральні цінності, здійснюються різноманітні послуги, спрямовані на задоволення потреб людини, а й з'являються нові потреби з новими вимогами їх задоволення. А це вимагає підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень науково-технічного прогресу; в результаті з'являється праця нової якості.

У процесі праці люди взаємодіють, вступають у певні зв'язки і  взаємовідносини, в результаті чого вона набуває загальної суспільної форми. Загальність праці забезпечує їй статус основи виникнення всіх інших суспільних процесів. Вона стає підвалиною формування всіх суспільних відносин — як безпосередньо пов'язаних зі створенням суспільного багатства, так і опосередкованих, віддалених від цього. Найважливішими є відносини власності, пов'язані із засобами і результатами праці. Вирізняють суспільства, засновані на суспільній; приватній і змішаній власності. Отже, праця є основою суспільного устрою, і в цьому виявляється ще одна її функція.

Як  підвалина всіх інших сфер суспільного життя, праця історично обумовила і сприяла виділенню суспільства з природи, а людини із тваринного світу, в цьому виявляється її соціоантропогенетична функція.

Праця — категорія не лише економічна, а й соціологічна, що є характеристикою суспільства загалом і його членів зокрема.

Праця — це соціальний інститут, специфічна форма суспільної діяльності людей. Вона є не лише процесом добування засобів до існування, а й визначає специфіку всіх процесів у суспільстві, навіть суспільного ладу в державі. Трудова організація не тільки об'єднує людей для виробництва товарів та послуг, а і є практично єдиною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів, найважливішим чинником соціалізації особистості.

Відтак  соціально-економічна сутність праці — двоїста: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з іншого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості. Отже, з одного боку, праця повинна стимулюватися, бо вона реалізується в надії на отримання грошового доходу, з іншого — будь-яка бажана праця приносить, крім грошей, задоволення, радість.

Характер  праці виражає соціально-економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію людини із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він відображає соціально-економічний стан трудящих у суспільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника.