Психологічні характеристики свідомості

Характер  праці зумовлює мету виробництва, а  у сфері розподілу — пропорції, за якими суспільно вироблений продукт  розподіляється між різними соціальними групами.

Показниками характеру праці є: форма власності, вид розподільних відносин, ступінь  соціальних відмінностей у процесі праці тощо.

В Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах: державній, кооперативній, дрібногруповій, асоціативній, індивідуальній, найманій тощо.

Зміст праці виражає розподіл функцій на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і професійною майстерністю працівника через їх співвідношення і взаємозв'язок.

Зміст — це організаційно-технічний аспект праці. Він показує рівень розвитку продуктивних сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів трудового процесу, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою за допомогою засобів праці.

Виконуючи трудові функції, люди взаємодіють, вступають у відносини один з  одним, і саме праця є тією первинною  категорією, яка відбиває всю різноманітність людських відносин. Суспільна праця, змінюючи соціальне становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ та процесів, що відбуваються в суспільстві.

На  рівні суспільства різна за змістом праця виступає як взаємозв'язана система галузей і видів праці, а на індивідуальному рівні — у вигляді окремих функцій та операцій.

Слід  розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним змістом праці є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівні. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях.

Зміст праці визначає професію і рівень кваліфікації працівників, а характер — ступінь її соціального розвитку і перетворення на нагальну потребу. Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом соціології праці. Глибинні зміни у змісті праці створюють передумови для змін у її характері, і навпаки. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні таких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, творча і репродуктивна, проста і складна, кваліфікована і некваліфікована, виконавська й управлінська, самоорганізована і регламентована праця.

Соціально-економічна неоднорідність праці, породжена її поділом, є підґрунтям формування соціальних відмінностей працівників. Останні, виконуючи неоднорідну працю, займають різні місця в системі суспільної організації праці, мають неоднакові можливості участі в управлінні виробництвом, реалізації свого внеску в його удосконалення й розвиток. На ґрунті відмінностей у змісті виконуваної праці формуються відмінності в особистісному потенціалі працівників, що впливає врешті-решт на їх ставлення до праці, заінтересованість в її результатах. Сукупності людей, об'єднаних на спільних характеристиках, утворюють соціальні групи.

Отже, неоднорідність праці призводить до соціальної неоднорідності груп людей, закріплених за різними видами праці, функціонування цих груп передбачає наявність певних зв'язків, соціальних норм, відносин, соціальної структури. Соціальна структура — це сукупність соціальних груп, зв'язків і відносин, які виникають у групах і між групами з приводу їх соціального стану, укладу чи дій у різних сферах життєдіяльності трудової організації.

Під змістовністю праці слід розуміти наповненість її елементами творчості, розумової діяльності, різноманітністю виконуваних функцій, самостійністю трудових дій і відповідальністю за них.

Змістовність  праці на конкретних робочих місцях залежить передусім від тих функцій, які задаються устаткуванням. Удосконалення  техніки й технології сприяє розширенню інтелектуальних функцій — управлінської  та контрольно-регулюючої, скороченню фізично-виробничої, тобто переміщенню  живої праці з безпосереднього  виробництва до його підготовчої фази.

Підвищення змістовності праці, збільшення її складності вимагає відповідної кваліфікації працівника. Запровадження нових функцій та професій, посилення науково-технічного потенціалу, впровадження виробничих новацій має супроводжуватися підготовкою кадрів, здатних експлуатувати нову техніку, обладнання, технологічні процеси. Робітники, які не пройшли спеціальної підготовки, не можуть, а то і не хочуть сприймати новації в трудовому процесі, бо вони більш жорстко регламентують темп і ритм роботи, вимагають більшої відповідальності, виконавської ретельності, затрат нервово-психічної енергії, зламу звичних стереотипів.

Технічні  нововведення сучасності створюють  реальну основу для вирішення  соціальних проблем. Разом з тим орієнтація на більш високі техніко-економічні показники роботи може призвести до збіднення змісту праці, погіршення виробничих умов.

Потрібне  не просте поновлення виробництва, а  таке, яке забезпечувало б поряд  з економічним ефектом і соціальний ефект. А це означає, що управління науково-технічним прогресом має містити передбачення його соціальних наслідків, оскільки виробничий процес, його складові впливають на соціальний стан зайнятих у ньому працівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Поняття про невербальну комунікацію

Поряд із словесними засобами — мовленнєвими — на культуру спілкування впливають  жести співрозмовників, інтонація, паузи, рухи тіла тощо. Якщо раніше як у  теоретичному, так і в практичному  аспекті невербальній комунікації  відводилася допоміжна, другорядна роль порівняно з вербальною, то за останні десятиріччя інтерес  різних наук і галузей психології до вивчення саме цього виду спілкування  дедалі підвищується. Причин цьому  багато. Одна з них — протест  людства проти образу "раціональної людини", імідж якої створено. Невербальна (несловесна) комунікація — це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80% комунікації [9]. Причому 55% повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38% — через інтонацію та модуляцію голосу [7].

Чому ще донедавна недооцінювалось  значення цього виду спілкування? Одна з причин полягає в тому, що невербалика  найчастіше проявляється на несвідомому  рівні, а люди знають про це мало і не вміють її адекватно розпізнати. Водночас саме невербалика несе більш  правдиву інформацію, ніж вербальні  засоби. З її допомогою передаються  емоції, ставлення суб'єктів одне до одного, до змісту розмови.

Вербальні та невербальні засоби спілкування  можуть підсилювати або ослаблювати  взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали  потрібно не ізольовано, а в єдності  з урахуванням контексту. Також  бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які нерідко  мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про  інше, тобто різні сигнали не є  конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого  люди віддають перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербалику.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні  сигнали. Одні чутливі до них, інші або  нічого не знають про цю сферу комунікації, або не мають досвіду їх фіксації та розшифрування. Вважається, що жінки  більш здатні до сприймання та інтуїтивного розуміння невербальних засобів, аніж чоловіки. Розвитку цієї здатності  сприяє передусім спілкування матері з дитиною. Перші роки після народження дитини мати і малюк користуються переважно невербальними сигналами. З усіх засобів спілкування вони з'являються першими і стають важливою основою розвитку дитини [б, с. 58]. Проте більшість невербальних засобів набуті людиною за її життя  і зумовлені соціо-культурним середовищем.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді залежить від типу культури. Існують, звичайно, жести, експресивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних народів несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаючи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці — лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого", в Японії — "гроші". На особливості невербально!' символіки, як і вербальної, впливають окрім зазначених також інші фактори. Відомо, що соціальне становище людини, її престиж залежать від кількості жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт займає високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладається на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестикуляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

Класифікація  невербальних засобів спілкування

Серед невербальних засобів спілкування  першою слід назвати оптико-кінетичну  систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють па-ралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто  якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантичне значущу інформацію. Зауважимо, що різні  спеціалісти в термін "паралінгвістична та екстралінгвістична комунікація" вкладають різний зміст.

Серед невербальних засобів особливою  є система організації простору і часу спілкування — проксеміка. Ідеться про розміщення учасників  зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема монологу та діалогу.

Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є  контакт очей, який є основним засобом  візуального спілкування.

Невербальна комунікація нерідко слугує як для підсилення, так і для ослаблення семантичного значення слів. (Можна сказати: "Я прошу тебе йти у своїх справах" так, що голос і благальний вираз очей говоритимуть протилежне.) Ці дані перебувають у руслі так званого лінгвоцентризму, що передбачає вивчення будь-яких видів комунікації на зразок людського мовлення. Вважається, що його основи заклав відомий лінгвіст Е. Бенвеніст. Він пише: "...всі інші системи комунікації — графічні, жестові, візуальні і т. ін. — є похідними від мови і передбачають її існування" [11, с. 58—68].

Невербальна комунікація виокремилась у самостійний науковий напрямок нещодавно — у 50-ті роки XX ст. Водночас слід зазначити, що позитивний практичний досвід, наукові спостереження та узагальнення з цієї проблеми описано в багатьох працях минулого (у риториці, хірології, антропології). Усім знайома фізіогноміка як учення про розпізнавання характеру людини за її зовнішністю.

Кінесика

Найвиразнішим і найуживанішим  засобом невер-баліки є жест. Саме класифікації і характеристиці жестів присвячено чи не найбільше праць  з проблеми цього виду комунікації [3, с. 138—147].

Встановлено, що жестикуляція збільшується при емоційному піднесенні. Вона підсилюється тоді, коли суб'єкти мають поганий  зворотний зв'язок і певні труднощі при передаванні інформації один одному.

Виокремлюються жести, якими користуються разом із мовою, й такі, що називаються  самостимулюючими. їхнє чергування робить спілкування цікавішим та емоційнішим.

Щоб визначити, чи відвертий і чесний у розмові співбесідник, варто  подивитися на його долоні. Коли людині нічого приховувати, долоні найчастіше відкриті (повністю чи частково). Для  досягнення успіху при спілкуванні важливо, щоб долоні були відкритими. Це стимулюватиме інших довіряти вам і бути щирим.

Треба звертати увагу, зокрема чоловікам, на положення долоні під час вітання. Якщо той, хто простягає руку, тримає її відкритою догори, він демонструє свою доброзичливість і довіру. Якщо долоня повернута донизу, у людини, якій її простягнуто, виникає відчуття залежності, можливо, навіть і ворожого ставлення. Через невербальні засоби вона отримала повідомлення, що нею  хочуть керувати, хочуть, щоб вона підкорилася. Таке розшифрування сигналів здебільшого  відповідає дійсності. Проте є винятки: хвороба, соціокультурні та індивідуальні  відмінності. Тому завжди за допомогою  якихось інших засобів потрібно перевіряти, чи адекватним є розшифрування  отриманих сигналів.

Відомо також, що не лише долоні, а  й взагалі руки в певному положенні  підтверджують наше ставлення до співрозмовника. Так, якщо руки схрещено на грудях — це знак захисту, бар'єру, спроба сховатися від інших, відгородитися  від них. Дослідження показали, що той, хто слухає лекцію або промову  зі схрещеними на грудях і міцно  стисненими руками, засвоює на 35% менше  інформації, ніж той, хто сидить розслаблено, вільно, склавши руки, не закинувши  ногу за ногу. Якщо ми хочемо позитивно  вплинути на співбесідника, треба подавати такі сигнали, які свідчили б про  нашу відкритість. Для прикладу розглянемо жести, що свідчать про чесність, відкритість, доброзичливість. Вони дають змогу  зафіксувати гуманістичну комунікативну  установку суб'єкта, який спілкується [8]. Довірливому, емпатійному співпереживаючому  спілкуванню, звичайно, сприяють експресія  людського обличчя, міміка та пантоміміка. Під останньою розуміють виразні  рухи всього тіла. Поза людини є сигналом упевненості або невпевненості  в собі, свідченням настороженості чи спокою. Якщо людина всім тілом повернута  до інших, нахилена до співрозмовника, голову тримає прямо, погляд відкритий, посадка активна (не на краєчку стільця), то вона уважно, зацікавлено сприймає того, з ким спілкується.

Експресивно-мімічні засоби спілкування  також несуть багато інформації. Передусім  вони свідчать про емоційний стан людини і дають змогу поєднати передачу індивідуального переживання  з прийнятою в даному суспільстві  системою еталонів. Тому такі сигнали  зрозумілі для більшості людей. І, нарешті, експресивно-мімічні засоби є певним індикатором ставлення  однієї людини до іншої.

Велику увагу серед усіх експресивних засобів приділяють посмішці. Посмішки бувають живі та мляві, сором'язливі та грайливі, хитрі та доброзичливі. Проте посмішка не завжди сигналізує про доброзичливе ставлення людини. Спектр посмішок, наприклад, у конкретної дитини залежить від її оточення. Позитивні  експресії дітей, які виросли  в дружніх, повних сім'ях, за інтенсивністю  й багатством відтінків значно перевищують  відповідні характеристики у тих  дітей, які виховувалися без батьків, у притулках і дитячих будинках.