Психологічні особливості активності, самопочуття та настрою особистості

 

Міністерство освіти та науки

Молоді та спорту України

Київський національний університет

Імені Тараса Шевченка

Інститут післядипломної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Тема: «Психологічні особливості активності, самопочуття та настрою особистості»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012 р.

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………....3

Розділ I. Дослідження особливостей активності, самопочуття та настрою особистості у психології…………………………………………………………7

1. Аналіз теоретичних підходів до визначення поняття «активність» особистості………………………………………………………………...7
2. Функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю особистості.....10
3. Специфіка саморегуляції особистості…………………………………...12
4. Психологічна сутність емоційних станів, настрій особистості…..........14

Вісновки до Розділу І……………………………………………………………19

Розділ ІІ. Методологічне  обгрунтування та процедура проведення емпіричного дослідження……………………………………………………….21

2.1. Методи емпіричного  дослідження…………………………………………21

2.2. Етапи проведення емпіричного дослідження……………………………..24

2.3. Характеристика вибірки досліджуваних…………………………………..24

Висновки до Розділу  ІІ…………………………………………………………..25

III. Аналіз результатів емпіричного дослідження…………………………..26

3.1. Психологічні особливості активності, настрою та самопочуття особистості залежно від статі…………………………………………………...26

3.2. Статеві відмінності  в ситуативній та особистісній тривожності………...27

Висновки………………………………………………………………………....30

Список використаних джерел…………………………………………………..32

Додатки

 

ВСТУП.

 

 

Актуальність заявленої  теми розкривається у загальному положенні, що здатність до саморегуляції дана людині від природи і важливо, усвідомивши це, розвивати таку здатність,  щоб знайти рівновагу та гармонійне відношення зі світом і самим собою.  Саморегуляція заснована на вмінні людини відновлювати витрачений психологічний та фізичний потенціал,  відкривати нові можливості і ресурси. Професії,  які можна віднести до системи відносин “людина–людина” пов’язані з великими витратами фізичної, інтелектуальної та психічної енергії,  й опанування способів саморегуляції необхідні таким працівникам для керування своїми станами,  вирішення проблемних і конфліктних ситуацій,  знаходження нових сенсів у кризові періоди свого життя.

Повсякденне життя переконує  нас у тому, що фізичне самопочуття  людини тісно пов’язане зі станом її психіки. Фізична активність позитивно впливає на нормальний перебіг психічних процесів. У скелетних м’язах є численні специфічні нервові клітини, які під час м’язових скорочень посилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за допомогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розумової діяльності.

Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Під поведінкою розуміють  зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об’єктивного світу, а діяльність — це взаємодія з об’єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяльності є однією з важливих функцій психіки людини. При нормальному рівні активності, людина здатна досягати поставлених кінцевих цілей, а не лише задовольняти стихійно виникаючі потреби, що не просто важливо, а необхідно для якісного забезпечення життєвого рівня у суспільстві на сьогодні. Оскільки, в просторі високої конкуренції та стрімкого розвитку НТП та всіх сфер діяльності, фактори ризику на  психологічне здоров’я людини (стрес, монотонність, фрустрація, психічне перенасичення, професійне вигорання) значно збільшуються, гостро постає питання про вивчення індивідуальних емоційних станів особистості, чинників, які впливають на порушення нормального функціонування психіки, зокрема на рівень активності людини і здатність до саморегуляції та винайдення оптимальних рішень щодо профілактики цих станів і мінімізації їх порушень.

Проблема саморегуляції  діяльності людини за останні десятиліття

стала однією з ключових у психологічній науці, її дослідження  здійснювали

І.М. Захарова, К.В. Злоказов, О.В. Зобков, Н.О. Киселевська, Т.В. Кириченк о, О.О.  Конопкін,  В.І.  Моросанова,  Ю.Р.  Нордгеймер,  Н.С.  Олєйник,  І.В. Плахотнікова, Г.С. Пригін, Т.В. Попова, О.В. Стаканова та ін. Адже, чим вищий рівень активності та саморегуляції, тим розвинутіше і щасливіше суспільство, ми будемо мати в цілому.

Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого “Я” (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особистості в соціальні процеси тощо. Активність особистості є багатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які її потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Саморегуляція здійснюється як єдиний процес,  забезпечуючи

мобілізацію та інтеграцію психологічних особливостей людини для

досягнення цілей діяльності.  Процес саморегуляції сприяє виробленню

гармонійної поведінки, на його основі розвивається здатність керувати собою

відповідно до визначеної мети та поставлених завдань.

 На мою думку, ці критерії достатньо важливі, що б розглядати їх детально. Активність – процес, який супроводжує кожну здорову людину впродовж всього її життя, процес, який є рушійною силою всіх видів діяльності і навіть самі талановиті особистості, не відкрили б власних здібностей, якби мали проблеми з рівнем активності. Активність в свою чергу, регулюється відповідно саморегуляцією.

Об’єкт нашого дослідження: активність, настрій, самопочуття.

Предмет нашого дослідження: психологічні особливості статевої відмінності в активності, настрої та самопочутті з урахуванням індивідуально–психологічних відмінностей особистості.

Мета: з’ясувати психологічні особливості активності та настрою особистості залежно від її статі та індивідуально-психологічних характеристик.

Завдання:

1. проаналізувати теоретичні підходи до визначення поняття «активність»;
2. проаналізувати функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю особистості;
3. проаналізувати специфіку настрою особистості;
4. виявити психологічні особливості активності та настрою особистості залежно від статі.

Гіпотеза: існують статеві відмінності в активності, настрої та самопочутті особистості залежно від її індивідуально-психологічних характеристик.

Методи: емпіричні та методи обробки даних, зокрема:

1. опитувальник Ч. Д. Спілбергера «Дослідження особистісної та ситуативної тривожності»;
2. методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою.

Методи:

1. організаційні (порівняльний);
2. емпіричні (методика САН, опитувальник Ч. Д. Спілбергера);
3. методи обробки даних (якісні, кількісні аналізи);
4. інтерпретаційні методи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

Теоретичні засади вивчення понять активності, настрою та самопочуття особистості у психології.

1.1. Аналіз теоретичних підходів до визначення поняття «активність» особистості.

Активність людини та форми її виявлення розвинулись  історично й мають соціально  спрямований характер. Щодо питання  про джерела активності особистості  в психології існували різні точки  зору.

Уперше питання про активність особистості порушене австрійським психіатром 3. Фрейдом - фундатором теорії та практики психоаналізу. Головні  положення цієї теорії обґрунтовують  думку, що до активності людину спонукають її інстинктивні потяги, притаманні їй від народження, які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, природа виникнення яких "невідома". Засадовим для його теорії є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні 3. Фрейда можна вважати його звернення до царини підсвідомого у психіці людини, яке істотно впливає на її життєдіяльність.

Неофрейдисти відштовхувались  від головних постулатів 3. Фрейда про  підсвідоме - Ід, але применшували значення сексуальних мотивів і намагалися зосередитися на пошуках нових рушіїв людської поведінки. Неофрейдизм виходив з визнання вирішальної ролі оточення та механізмів соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексуальних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлення особистістю своєї неповноцінності (А. Адлер), неможливості досягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого цим почуття самотності (Б. Фромм) тощо.

Розробляючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні потреби - в їжі, одязі, знаннях, праці [26].

Джерело активності людини - її потреби. Потреби людини формуються в суспільстві  в процесі виховання. Природні речі є не тільки предметами, що задовольняють біологічну потребу (наприклад, у їжі). За допомогою знарядь праці людина може видозмінювати предмет відповідно до власних потреб. Тому задоволення потреб у людини - активний, цілеспрямований процес оволодіння певною формою діяльності, яка визначена суспільним розвитком.

Принципова відмінність активності та діяльності полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в  предметі, а активність - із потреби  в діяльності. Активність не тільки якісно притаманна самій діяльності (наприклад - праці), а й надає їй певного "забарвлення". Активність визначає діяльність і є рушійною силою, джерелом пробудження в людини її "потенціалів".

Активність начебто передує  діяльності в часі: до початку діяльності ми ще не можемо щось змінити, передумати, поліпшити, адже це можна зробити в процесі самої діяльності. До початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких способів та якими засобами чогось досягти. Активність не тільки передує діяльності, а й "супроводжує" її протягом усього процесу. Не можна уявити оптимальної діяльності, позбавленої активності.

Отже, основною властивістю активності є належність її людині, суб'єкту, поза яким вона не може існувати. Відповідно суб'єктові активності притаманні всі характеристики суб'єкта діяльності (психічні, моральні, соціальні, професійні тощо), але тільки більш особистісно забарвлені.

Активність виникає як життєвий витвір особистості, яка усвідомлює, що все необхідне від суспільства  вона одержить завдяки своїй діяльності (праці), якою вона обмінюється з іншими людьми.

Потреба - це вимога, яка виявляє  залежність людини від певних умов, необхідних для її життя та діяльності Потреби завжди відображають стійкі життєво важливі залежності організму  від середовища.

Людські потреби розвиваються в діяльності разом з розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам спосіб задоволення потреби зумовлює розвиток та сприяє формуванню нових потреб, які неминуче виникають у різних сферах суспільного буття, людської діяльності.

Чим вищий рівень цивілізованості  суспільства, економічного та духовного  розвитку, тим багатшими і різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спонуками  до дій стають мотиви, які є результатом  усвідомлення особистістю своїх  потреб і виявляються в конкретних прагненнях їх задовольнити.

Мотив — це реальне спонукання, яке змушує людину діяти в певній ситуації, за певних життєвих обставин.

Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес - це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво важливих об'єктів. Інтереси виникають на основі потреб, але не зводяться до них.

Потреба виражає необхідність, а  інтерес завжди пов'язаний з особистою  зацікавленістю об'єктом, з прагненням більше його пізнати, опанувати ним. Інтерес може виявлятися в симпатії та прихильності до людини, в захопленні певною діяльністю, літературою, спортом, наукою тощо [31].

1.2 Функції  емоцій у керуванні поведінкою  та діяльністю особистості.

Функція емоцій - це вузьке природне призначення, робота, яку виконують емоції в організмі, а їхня роль (узагальнене значення) - це характер і ступінь участі емоцій у чомусь, зумовлена їхніми функціями або ж їхній вплив на щось, крім їхнього природного призначення (тобто вторинний продукт їхнього функціонування). Роль емоцій для людини може бути позитивною й негативною.