Психологічні особливості активності, самопочуття та настрою особистості

3) негативно впливаючий на організм вплив (синонім стресор);

4) сильна не  корисна для організму фізіологічна  реакція на дію

стресора;

5) сильні реакції організму (як корисні, так і не корисні ).

Поняття “стрес”  було введене канадським фізіологом Г. Селье

У 1936 році. У  сучасній науковій літературі найчастіше використовується перше та друге значення терміну стрес.

Стресор (синонім стрес- фактор, стрес- ситуація)- надмірний або патологічний подразник, значний за силою і тривалістю негативний вплив, що викликає стрес.

Подразник стає стресором або в силу того, що людина надає йому певного значення (когнітивна інтерпретація), або через нищі мозкові сенсорні механізми, через механізми травлення та метаболізму. Існують різні

класифікації  стресорів. У найбільш загальній  формі розрізняють фізіологічні (біль, шум, вплив екстремальних температур або хімічних речовин) та психологічні (інформаційна перегрузка, загроза соціальному статусу, самооцінці, найближчому оточенню та ін.).

В залежності від  виду стресора та характеру його впливу виділяють різні види стресів. У загальній класифікації це:

1.Психологічний стрес:

а) інформаційний- це стрес, який виникає внаслідок  інформаційних перевантажень;

б) емоційний- це стрес, який виникає в ситуаціях  загрози, небезпеки, образи, в умовах конфлікту.

Сельє виділяє  наступні три стадії стресу:

1) стан тривоги,  який включає три періоди:

а) активація адаптаційних сил,

б) погіршення функціонального  стану,

в) нестійка адаптація;

2) стадія опору  або резистентності;

3) стадія вичерпання.

Не слід вважати, що стрес несе собою лише погане, бо його біологічною функцією є захист та адаптація організму. Тобто стрес може мати й позитивні наслідки.

Отже, ми розглянули емоції та почуття, їх види, функції та значення у житті людини, проаналізували основні форми переживання емоційних станів людиною.

 

 

 

 

 

 

Висновки до Розділу І.

Отже, активність людини - це один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму.

Емоції є одним з важливих механізмів внутрішньої регуляції активності особистості.

Активність як діяльнісний  стан людини – що повязує процеси, які відбуваються  у внутрішньому плані (становлення мотивів, мети) і в плані поведінки (діяльність, дії, оперції).

Своєрідністю цієї динамічної системи є те, що вона перебуває в русі, об’єднуючи в собі велику кількість динамічних проявів. Характерною її властивістю є власний рух. Власна динаміка активності людини виявлена у двох основних фотмах.

Одніею з них є  взаемопереходи між складовими частинами  зовнішніх проявів активності –  таких як діяльність, дії, операції.

Іншою формою виявлення  власної динаміки активності людини є «над ситуативна активність». Феномен  над ситуативної активності полягае в тому, що людина вільно і відповідально ставить перед собою мету, надмірну щодо вихідних вимог ситуації.

Суспільство визначає форми  діяльності та свої вимоги до діяльності індивіда, а особистість виробляє свої, тобто індивідуальні, форми активності й утілює їх у діяльності. Особистісна активність виявляється тоді, коли в неї виникае власне ставлення до діяльності.

Становлення особистості  як суб’єкта діяльності відбуваеться не тільки в процесі оволодіння нею  суспільно – історичними формами діяльності, не тільки в її здійсненні, але й в організації своєї діяльності та активності. Організація особистістю своєї діяльності зводиться до її мобілізації, узгодження з вимогами діяльності, поєднання з активністю інших людей. Ці риси становлять важливу характеристику особистості як суб’єкта діяльності.

Активність особистості  в діяльності виступає в різних конкретних формах: працездатності, дієздатності, індивідуальних здібностей особистості. Рівень активності, її тривалість, стійкість тощо залежать як від узгодженості й оптимальних поєднань різних компонентів (емоційного, мотиваційного. тощо), так і від способу, за допомогою якого особистість включається у розв’язання завдань діяльності, від позиції, яку вона займає в діяльності.

В організацію діяльності входить неусвідомлена саморегуляція активності: послідовність активізації сприймання і мислення, спосіб реалізації своїх здібностей, психічні та особистісні темпи діяльності.

Саморугуляція полягає  у спрямованій активності психічних  процесів у підтриманні їхнього певного характеру та інтенсивності; вона забезпечує безперервність психічної активності впродовж усієї діяльності.

Отже, ми розглянули емоції та почуття, їх види, функції та значення у житті людини, проаналізували основні форми переживання емоційних станів людиною.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність.

 

 

 

 

 

 

• РОЗДІЛ ІІ

• Методологічне обгрунтування та процедура проведення емпіричного дослідження.

2.1. Методи емпіричного дослідження.

У ході дослідження були використані наступні методи:

· Методика діагностики  оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою. 
· Дослідження особистісної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера)  
· Дослідження ситуативної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера)

         Методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності і настрою.

Мета дослідження: оперативна оцінка самопочуття, активності, настрою.  
Опис методики: опитувальник складається з 30 пар протилежних характеристик (див. додаток 1), за якими випробуваного просять оцінити свій стан. Кожна пара являє собою шкалу, на якій випробуваний зазначає ступінь вираженості тієї чи іншої характеристики свого стану.  
Інструкція: вам пропонується описати свій стан, який ви відчуваєте в даний момент, за допомогою таблиці, що складається з 30 полярних ознак. Ви повинні в кожній парі вибрати ту характеристику, яка найбільш точно описує Ваш стан і відзначити цифру, яка відповідає ступеню вираженості даної характеристики.  
Обробка даних. При підрахунку крайня ступінь вираженості негативного полюса пари оцінюється в один бал, а крайня ступінь вираженості позитивного полюса пари в сім балів. При цьому потрібно враховувати, що полюси шкал постійно змінюються, але позитивні стани завжди отримують високі бали, а негативні - низькі. Отримані бали групуються відповідно до ключа в 3 категорії і підраховується кількість балів по кожній з них.  
Самопочуття (сума балів за шкалами): 1, 2, 7, 8, 13, 14, 19, 20, 25, 26.  
Активність (сума балів за шкалами): 3, 4, 9, 10, 15, 16, 21, 22, 27, 28.  
Настрій (сума балів за шкалами): 5, 6, 11, 12, 17, 18, 23, 24, 29, 30.  
Отримані результати по кожній категорії діляться на 10. Середній бал шкали дорівнює 4. Оцінки, що перевищують 4 бали, говорять про сприятливий стан випробуваного, оцінки нижче 4 свідчать про зворотне. Нормальні оцінки стану лежать в діапазоні 5,0-5,5 балів. Слід врахувати, що при аналізі функціонального стану важливі не лише значення окремих його показників, але і їх співвідношення.

 

         Дослідження особистісної та ситуативної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера).

Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, оскільки це властивість багато в чому обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності-природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання.

 Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий «спектр» ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті визначених стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні, пов'язані зі специфічними ситуаціями загрози його престижу, самооцінки, самоповаги. Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічним у часі.

 Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволять оцінювати тільки або особистісну тривожність, або стан тривожності або ще більш специфічні реакції. Єдина методика, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особисту властивість і як стан є методика, запропонована Ч.Д. Спілбергером. Російською мовою його шкала була адаптована Ю.Л. Ханіним.

Мета дослідження: оцінка рівнів особистісної та ситуативної  тривожності.  
Оснащення: бланк шкал самооцінки Спілбергера, що включає інструкції і 40 питань-суджень, 20 з яких призначені для оцінки рівня ситуативної тривожності (СТ) і 20 для оцінки рівня особистісної тривожності (ОТ) (див. додаток 2).

Порядок роботи. Дослідження може проводитися як індивідуально, так і в групі. Експериментатор пропонує випробуваним відповісти на питання шкал згідно з інструкціями, вміщеним в опитувальнику і нагадує, що випробувані повинні працювати самостійно. На кожне питання можливі 4 варіанти відповіді за ступенем інтенсивності.

 Обробка результатів: 1. визначення показників ситуативної та особистісної тривожності за допомогою ключа (див. додаток 3).  
2. на основі оцінки рівня тривожності формування рекомендацій для корекції поведінки випробуваного.

3. Обчислення среднегруппових  показників СТ і ОТ їх порівняльний аналіз в залежності, наприклад, від статевої приналежності досліджуваних.  
При аналізі результатів самооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкал може перебувати в діапазоні від 20-80 балів. При цьому, чим вище підсумковий показник, тим вищий рівень тривожності (ситуативної або особистісної). При інтерпретації показників можна використовувати наступні орієнтовні оцінки тривожності до 30 балів - низька, 31-44 бала - помірна, 45 і більш - висока.

           За результатами обстеження групи пишеться висновок, що оцінює групу в цілому за рівнем ситуативної та особистісної тривожності.

 

2. 2 Етапи проведення  емпіричного дослідження.

Емпіричне дослідження  проходило у 3 етапи.

1. Постановка наукової проблематики. 
2. Теоретичний аналіз проблематики.
3. Формування гіпотези дослідження.
4. Плпнування та проведення дослідження.
5. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів.
6. Формування висновків.

Тестування досліджуваних  проводилося індивідуально. Досліджувані отримували інструкції та бланки відповідей (див. додатки). Після проведення тестування дані були оброблені за допомогою описової статистики. Застосування описової статистики пояснюється з тим, що робота проводилась з порівняно невеликою вибіркою. Первинні дані, отримані в результаті тестування, були узагальнені, згруповані за значеннями і зведені в таблиці сирих показників. На основі отриманих даних ми спробували простежити наявність статевих відмінностей в активності та саморегуляції.

 

2. 3. Характеристика  вибірки досліджуваних.

Дослідження проводилось  серед довільно вибраних 2 груп людей (60 осіб), з яких 30 – жінки і 30 чоловіки. Досліджуваних жодним чином не повязували ні рід професійної діяльності, ні матеріальне становище, ні вік, ні професія. (див. табл 2.1)

Вибірка досліджуваних                                                                        таблиця 2.1

вибірка	кількість	Середнє значення %
чоловіки	30	50
жінки	30	50

 

Таким чином групу  піддослідних увійшли люди у віці від 16 до 41 років, жінки – 50% та чоловіки – 50%. Середній вік піддослідних у групі – 25.9 років.

 

Висновки до Розділу ІІ:

Обрані методики (Методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою. Дослідження особистісної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера). Дослідження ситуативної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера)) є валідними та надійними і показують результати, які дадуть змогу зробити висновок про рівень активності, настрою та самопочуття опитуваних (методика САН) та їх саморегуляцію (рівні тривожності Спілбергера). Вибірка обрана в достатній кількості осіб, що б вірити результатам дослідження. Проте по обраним методикам, ми не зможем виявити, які саме детермінанти впливають на різні рівні активності та саморегуляції, не зможемо виявити в яких саме емоційних станах знаходяться піддослідні, але ми і не ставили це собі за мету.