Психологічні особливості активності, самопочуття та настрою особистості

 Емоцій виконують різні функції. Відображально-оцінна функція емоцій виявляється за рахунок суб'єктивного компонента емоційного реагування (переживання) в основному на початковому етапі довільного керування (у разі виникнення потреби й розгортання на її основі мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (під час оцінки досягнутого результату: задоволення потреби, реалізації наміру). Подобається людині те, що вона бачить у дзеркалі, чи ні - це не залежить від дзеркала, воно не дає оцінку відображуваному. Оцінка (ставлення) залежить від суб'єктивного сприйняття видимого, котре зіставляється з еталонами, бажаннями, смаками людини.

Мотиваційна функція емоцій. Емоції відіграють помітну роль на всіх етапах мотиваційного процесу: під час оцінки значущості зовнішнього подразника, у разі сигналізації потреби, яка виникає, й оцінки її значущості, під час прогнозування можливості задоволення потреби, у разі вибору мети.

Сигнальна функція емоцій. На першому (мотиваційному) етапі головне призначення емоцій - сигналізувати про користь або шкоду для організму того чи іншого стимулу, явища, які позначаються певним знаком (позитивним або негативним) ще до того, як їх буде усвідомлено, логічно оцінено.

Прогностична функція емоцій. Включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції допомагають оцінювати майбутні події (передчуття задоволення, коли людина йде в театр, або очікування неприємних переживань після іспиту, коли студент не встиг до нього як слід підготуватися), тобто виконують прогностичну функцію.

Спонукальна функція емоцій. На думку  С.Л. Рубінштейна, "...емоція в собі самій містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване до предмета або від нього, так само як потяг, бажання, прагнення  завжди більш-менш емоційні". Загалом, питання про те, звідки в спонуканні береться заряд енергії, досить складне і дискусійне. Виключати наявність у спонуканні до дії енергії емоцій не можна, але вважати, що емоції, власне, викликають спонукання до дії, теж навряд чи можливо.

Активаційно-енергетична функція  емоцій виявляється в основному  за рахунок фізіологічного компонента: зміни вегетативних функцій і  рівня порушення кіркових відділів мозку. За впливом на поведінку і  діяльність людини німецький філософ  І. Кант поділив емоційні реакції (емоції) на стенічні (із грецьк. - сила), які підсилюють життєдіяльність організму, та астенічні - які її послаблюють. Стенічний страх може сприяти мобілізації резервів людини за рахунок викиду в кров додаткової кількості адреналіну, наприклад під час активно-оборонної його форми (втечі від небезпеки). Сприяє мобілізації сил організму й наснага, радість ("окрилений успіхом", - кажуть у таких випадках).

Деструктивний вплив емоцій. Емоції можуть відігравати в житті людини не лише позитивну, а й негативну (руйнівну) роль. Вони можуть призводити до дезорганізації поведінки й діяльності людини. Дуже часто дезорганізуюча роль емоцій, мабуть, пов'язана не стільки з їхньою модальністю, скільки із силою емоційного збудження.

Однак має значення й модальність емоції. Страх, наприклад, може порушити поведінку людини, пов'язану з досягненням певної мети, зумовлюючи в неї пасивно-оборонну реакцію (ступор при сильному страху, відмова від виконання завдання). Це призводить або до відмови від діяльності, або до вповільнення темпів оволодіння певною діяльністю, що здається людині небезпечною. Дезорганізуюча роль емоцій виявляється й під час злості, коли людина прагне досягти мети за всяку ціну, повторюючи ті самі дії, які не приводять до успіху. Під час сильного хвилювання людині буває важко зосередитися на завданні, вона може забути, що їй треба робити [6].

 

1.3. Специфіка саморегуляції особистості.

Саморегуляція [лат. regulare — упорядковувати, налагоджувати]. Психічна саморегуляція є одним з рівнів регуляції активності систем, що виражає специфіку тих, що реалізовують її психічних засобів віддзеркалення і моделювання дійсності, в т.ч. рефлексії суб'єкта. Психічна саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних і змістовно-смислових аспектів. При всій різноманітності видів проявів саморегуляція має наступну структуру: прийнята суб'єктом мета його довільної активності, модель значимих умов діяльності, програма власне виконавських дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекцій діяльності. Саморегуляція є замкнутим контуром регулювання і є інформаційним процесом, носіями якого виступають різні психічні форми віддзеркалення дійсності. Залежно від виду діяльності і умов її здійснення саморегуляція може реалізуватися різними психічними засобами (плотські конкретні образи, вистави, поняття і ін.). Прийнята суб'єктом мета не визначає однозначно умов, необхідних при побудові програми виконавських дій; при схожих моделях значимих умов діяльності можливі різні способи досягнення одного і того ж результату і так далі. Загальні закономірності саморегуляція реалізуються в індивідуальній формі, залежній від конкретних умов, а також від характеристик нервової діяльності, від особових якостей суб'єкта і його звичок в організації своїх дій, що формується в процесі виховання.

За висловленням академіка І. П. Павлова, людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів. Людина не автоматично переключається з однієї діяльності на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, важливості виконуваних операцій, можливих результатів своїх вчинків тощо. Вона має можливість вибору, і в цьому полягає її свобода волі. Як свідомий індивід, особистість несе відповідальність за наслідки здійснених виборів і скоєних дій.

Аналіз загальних закономірностей саморегуляції індивіда дозволив встановити, що вони залежать також від особливостей нервової діяльності, від особистісних якостей та від його звичок в організації дій, сформованих у процесі виховання.

Особистість як самокерована система може здійснювати:

• контроль за діяльністю за допомогою порівняння наміченої програми та виконаних дій;

• узгодження спонукань, переключення психічної активності, координацію дій;

• санкціонування - виклик або затримку процесів (дій, вчинків);

• посилення або послаблення активності (прискорення або уповільнення психічної діяльності).

Чим складніша здійснювана  психічна діяльність, тим більше перепон на шляху до цілі, тим більше вольове зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена, відчуває внутрішню слабість. Таким чином, зусилля виступає як важливий прояв вольової саморегуляції особистості.

У центрі проявів саморегуляції  особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень  і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної  структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти:

• когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне;

• емоційний - самоповага (самоприниження) тощо;

• оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.

Самоуправління особистості  може бути оперативним (повсякденним) і перспективним, зумовленим віддаленою метою.

Залежно від цілей, що їх ставить перед собою особистість, моральних якостей і особливостей вольової саморегуляції, виділяють  чотири типи самоуправління: морально-вольовий, аморально-вольовий, абулічний (слабкий), імпульсивний. Природно, що найбільшу цінність для суспільства становить морально-вольовий тип, вольова саморегуляція якого спрямована на досягнення суспільно значущих цілей, що відповідають високим моральним нормам [17].

 

1.4. Психологічна сутність емоційних станів, настрій особистості.

Розглянемо емоційне явище як стан.Такий розгляд тому, що він

дає змогу умовного виділення відносно статичного моменту  в протіканні

емоційного явища. Виділяють наступні емоційні стани:

1) Настрій (як загальний емоційний фон).

2) Аффекти ( як реакції на естримальні умови, з якими людина не може впоратися ).

3) Стреси ( як реакції на тривалі підвищені навантаження, що вимагають мобілізації всіх сил).

Настрій – це загальний емоційний стан, який забарвлює поведінку людини напротязі значного часу. Настрій буває найрізноманітнішим: сумним, пригніченим, радісним, роздратованим, в’ялим, бадьорим, тощо.

Настрій характеризується слабкою вираженністю та низьким ступенем усвідомлення. Людина навіть може не помічати його. Але іноді трапляється так, що настрій набуває значної інтенсивності. В цьому випадку він впливає на поведінку людини, на її розумову діяльність. Настрій залежить від стану нервової системи, залоз внутрішньої секреції, від загального стану здоров’я.

В залежності від  ступеня  усвідомлення причин ( настрій  завжди залежить від яких-небудь причин) , що викликали той чи інший настрій він переживається  в якості  загального емоційного фону ( наприклад, подавлений настрій ), або як ідентифікований стан (наприклад, радість, страх).

Зрозуміло, що гарний настрій підвищує життєдіяльність людини, позитивно впливаючи на продуктивність її праці. І, навпаки, поганий настрій псує всі справи та взаємовідношення людини.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу [10].

Афект - це сильний  та відносно короткочасний емоційний стан , пов”язаний з різкими змінами важливих для людини життєвих обставин, який  супроводжується різко вираженими  руховими проявами та змінами  у функціях внутрішніх органів. А ось яке визначення афекту дає Фрейд: “ Афект - це будь-який емоційно забарвлений стан , приємний чи неприємний , чіткий чи нечіткий, який проявляється у загальній душевній тональності або у сильній енергетичній розрядці.”

Термін “  афект” використовується у двох розуміннях :

1. афект - це емоційні відгуки сильного переживання;

2. афект – це поняття, яке передбачає кількісні параметри, що вказують на відносну самостійність цього поняття у багатноманітності усіх його проявів.

Найчастіше  афект розуміють як короткочасну бурхливу емоційну реакцію , що носить характер емоційного вибуху.

Зовнішні прояви афекту:

1. рухове збудження або, навпаки, заціпеніння, загальмованість(відчай,страх).

2. зміни свідомості (спостерігається звуження свідомості), що супроводжується порушенням контролю за діями  та втратою самообладання.

Розмірковуючі про те, чим саме є афект, Фрейд  дійшов висновку, що це “повторення ранього й, можливо, доіндивідуального, життево важливого

досвіду”,який можна співставити з “всезагальними, типовими, вродженими

істеричними припадками”.

А на думку Юнга афект, який вибухає проти волі людини, показує “величину” рани, яка була нанесена її психіці.

Звернемося  до основ афекту. В основі афекту лежить переживаємий людиною стан внутрішнього конфлікту, який породжується або протиріччами між її потягами, бажаннями, або протирічччями між вимогами,які пред”являються людині і можливостями виконати ці вимоги. Афект розвивається в критичних умовах, коли людина нездатна знайти вірний вихід зі склавшоїся ситуації.

Потрібно пам”ятати,що афекти - це не ”привілей” дорослих, вони трапляюьбся й у дітей (особливо часто у підлітковому віці).

Закінчуючі  розгляд афектів слід ще додати, що іноді афект може носити позитивний характер (наприклад, деяким науковим досягненням сприяв афект радості).

Стрес (від лат.stress-тиск, напруження)- це:

1) ”неспецефічна відповідь організму на будь-яку пред’явлену йому

вимогу” (Г. Сельє);

2) неспецефічна відповідь, функціональний стан напруження, реактивності організму, що виникає у людини та тварин у відповідь на вплив стресорів-значних за силою при дії екстремальних або патологічних для організму людини або тварини подразників;