Психологічні особливості активності, самопочуття та настрою особистості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

Аналіз результатів  емпіричного дослідження.

3.1. Аналіз результатів дослідження самопочуття, активності, настрою (САН)

За допомогою даного методу в групі нами були досліджені самопочуття, активність і настрій до Символдраматичного сеансів і після. У ході дослідження ми отримали наступні результати, для зручності і наочності, представлені у вигляді таблиці (таблиця 3.1)

   
Оцінка рівня САН у чоловіків та жінок                                       Таблиця 3.1

ч	ж	С1, у%	А1, у%	Н1, у%	С2, у%	А2, у%	Н2, у%
високий		26,7	26,7	23,3	33,3	33,3	36,7
помірний		3,3	10	13,3	10	10	6,7
низький		70	63,3	63,4	56,7	56,7	56,6

 

Математична обробка  даних.  
Для порівняння вибіркових середніх величин належних до двох за сукупностями даних, і для вирішення питання про те, чи відрізняються середні значення статистично достовірно один від одного, ми використовуємо t - критерій Ст'юдента. Його основна формула виглядає наступним чином:  
,  
x1 - середнє значення змінних по одній вибірці даних;  
x2 - середнє значення змінних з іншої вибірки даних;  
m1, m2 - інтегровані показники відхилень окремих значень з двох порівнюваних вибірок від відповідних середніх величин;  
m1 і m2 у свою чергу обчислюються за такими формулами:  
; ,  
Дані по САН були оброблені за допомогою критерію Ст'юдента, значення t повинно бути не менше, ніж 2,0. У нас же цей показник виявився рівним.  
t-критерій (C) = 2,13  
t-критерій (А) = 2,09  
t-критерій (Н) = 1,65  
Отримані нами результати справді достовірно різняться, звідси можна зробити висновок, що наша гіпотеза підтверджується.  
За даними дослідження,  можна стверджувати про переважання низького рівня С1 - 70%, А1 - 63,3%, Н1 - 63,4 у чоловіків; середній рівень виявлено у С1 - 3,3% , А1 - 10% і Н1 - 13,3%; високий рівень С1 - 26,7%, А1 - 26,7%, Н1 - 23,3%. У жінок: низький рівень переважає С2 - 56,7%, А2 - 56,7%, Н2 - 56,6%; середній рівень С2 - 10%, А2 - 10%, Н2 - 6, 7%; високий С2 - 33,3%, А2 - 33,3%, Н2 -36,7%.  
Це свідчить, що рівень активності справді різниться у чоловіків і жінок. Самопочуття, активність та настрій кращий у жінок.

3. 2 Аналіз результатів дослідження ситуативної та особистісної тривожності за допомогою методики Ч. Д. Спілбергера.

Обговорення результатів проведеного нами дослідження почнемо з розгляду даних, отриманих за допомогою методики Ч. Д. Спілбергера.  
Результати дослідження ситуативної та особистісної тривожності Ч. Д. Спілбергера для наочності і зручності обговорення представлені в таблиці 3.2  

Результати дослідження  ситуативної та особистісної тривожності Ч. Д. Спілбергера у групи чоловіків.                                                            Таблиця 3.2

	Рівні тривожності, у%
	Низький	Помірний	Високий
СТ	6,7	50	43,3
ОТ	0	36,7	63,3

 

У результаті дослідження  ситуативної та особистісної тривожності  за методикою Ч. Д. Спілбергера, представлених у таблиці 3 найбільша кількість чоловіків досліджуваної групи виявили по ситуативній тривожності такі рівні: помірний - 50%, високий - 43,3% і низький - 6,7%; по особистісної тривожності отримані наступні результати: високий рівень тривожності - 63,3%, помірний - 36,7% і низький рівень - 0%.

 

Результати дослідження  ситуативної та особистісної тривожності Ч. Д. Спілбергера у групі жінок. Таблиця 3.3

	Рівні тривожності, у%
	Низький	Помірний	Високий
СТ	3,4	63,3	33,3
ОТ	0	53,3	46,7

 

Таким чином, з таблиці 3.3 видно, що у жінок досліджуваної групи результати значно відрізняються від результатів, отриманих в ході дослідження у групи чоловіків. 
Ситуативна тривожність у жінок характеризується: 33,3% - високий рівень, 63,3% - помірний, 3,4% - низький.  
Результати особистісної тривожності: 46,7% - високий рівень, 53,3% - помірний і 0% - низький.  
Дані СТ і ОТ за двома групами (1 група - чоловіки, 2 група - жінки) були оброблені за допомогою критерію Лапласа. Були висунуті дві гіпотези:  
Н0 - про рівність мат. очікування показників СТ і ЛТ групи 1 та групи 2;  
Н1 - про нерівність мат. очікування показників СТ і ЛТ групи 1 та групи 2;  
Таким чином, Zемп. > Zкр. і ми можемо стверджувати, що отримані результати СТ і ОТ достовірно різні, і прийняти гіпотезу Н1.  
На підставі отриманих результатів можна зробити висновок, що у першої групи (чоловіки) показники ситуативної та особистісної тривожності вище, ніж у другої групи (жінки).

Тривожність - це схильність особистості до переживань, емоційного стану тривоги, боязливості, невпененості, очікування неприємностей. Тривожність може виступати бар´єром у спілкуванні, перешкоджати ефективному спілкуванню. Тривожність визначає індивідуальну чутливість особистості до стресу, підвищену схильність до переживання незвичайних, суб’єктивних конфліктних ситуацій, а також форсування переживань, ескалації конфліктогенів і психологічних захистів тощо

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ.

 

Отже, активність людини - це один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму.

Джерело активності людини - її потреби. Потреби людини формуються в суспільстві в процесі виховання. Природні речі є не тільки предметами, що задовольняють біологічну потребу (наприклад, у їжі). Тому задоволення потреб у людини - активний, цілеспрямований процес оволодіння певною формою діяльності, яка визначена суспільним розвитком.

Основною властивістю активності є належність її людині, суб'єкту, поза яким вона не може існувати. Відповідно суб'єктові активності притаманні всі характеристики суб'єкта діяльності (психічні, моральні, соціальні, професійні тощо), але тільки більш особистісно забарвлені.

Емоції є одним з  важлівіх механізмів внутрішньої регуляції  активності особистості

Емоцій виконують різні  функції. Відображально-оцінна функція  емоцій виявляється за рахунок суб'єктивного  компонента емоційного реагування (переживання) в основному на початковому етапі довільного керування (у разі виникнення потреби й розгортання на її основі мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (під час оцінки досягнутого результату: задоволення потреби, реалізації наміру).

Психічна саморегуляція  є одним з рівнів регуляції активності систем, що виражає специфіку тих, що реалізовують її психічних засобів віддзеркалення і моделювання дійсності, в т.ч. рефлексії суб'єкта. Психічна саморегуляція здійснюється в єдності її енергетичних, динамічних і змістовно-смислових аспектів. При всій різноманітності видів проявів саморегуляція має наступну структуру: прийнята суб'єктом мета його довільної активності, модель значимих умов діяльності, програма власне виконавських дій, система критеріїв успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, оцінка відповідності реальних результатів критеріям успіху, рішення про необхідність і характер корекцій діяльності.

Саморегуляція є замкнутим  контуром регулювання і є інформаційним  процесом, носіями якого виступають різні психічні форми віддзеркалення дійсності. Залежно від виду діяльності і умов її здійснення саморегуляція може реалізуватися різними психічними засобами.

Для вимірювання рівня  саморегуляції та саморегуляції  були вікорістані наступні методики :

· Методика діагностики  оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою. 
· Дослідження особистісної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера)  
· Дослідження ситуативної тривожності (опитувальник Ч. Д. Спілбергера)

За допомогою методики Спілбергера нам вдалося визначити рівні тривожності у першої і другої групи, зіставити результати і виявити відмінності, за допомогою методики САН ми визначили самопочуття, активність і настрій у досліджуваних. І достеменно виявили залежність показників САН.

Отримані дані були піддані математичній обробці (критерій Лапласа і t-критерій Ст'юдента), що дозволило нам науково показати різницю активності між чоловіками і жінками, так як результати у двох групах вийшли різні.  
За допомогою статистичної обробки експериментальних даних ми безпосередньо перевірили й довели підтвердження своєї гіпотези.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

 

1. Абульханова-Славська К.А. Стратегія життя. М.: Думка, 1991. 299с 
2. Олександрівський Ю.А. Прикордонні психічні розлади.-М.: 1999  
3. Бурлачук Л.Ф. 4 Морозов С.М. Словник-довідник з псіходіагностікі.-СПб.: 2000  
4. Вінікотт Д.В. Використання об'єкта / / Антологія сучасного псіхоаналіза.Т.1.-М.: 2000  
5. Вальдман А.В. Психосоматика. - М.: Просвещение, 1972.  
6. Варій М.Й. Загальна психологія. Підручник для студ. вищ. навч. закл. – 3-тє вид. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 1007 с 
7. Вассерман Л.І. Методи нейропсихологічне діагностікі.-СПб.: 1997  
8. Виготський Л.С. Зібрання творів в 6 тт; Т.1,-М.: 1984  
9. Виготський Л.С. Зібрання творів в 6 тт; Т.4,-М.: 1984  
10. Глейтман Г.4 Фрідлунд А.; Райсберг Д. Основи психології .- СПб.: 2001  
11. Губачов Ю.М.; Стабровський Є.М. Клініко-фізіологічні основи психосоматичних соотношеній.-Л.: Медицина, 1982.  
12. Кабанов М.М. Методи психологічної діагностики та корекції в клініке.-Л.: 1983  
13. Карвасарский В.Д. Медична Псіхологія.-Л.: 1982  
14. Кле М. Психологія підлітка. Психосексуальний развітіе.-М.: 1991  
15. Клінічна психологія. Під ред. Карвасарского В.Д.-СПб.: 2002  
16. Кляйн М. СБ: Психоаналіз у розвитку .- Єкатеринбург.: 1998

17. Корн І. С. «В поисках себя» : Личность и ее самосознание. – М.:     Политиздат, 1984. – 335с

18. Крейн У. терии развития.-М.: 2001  
19. Крейг Г. психологія розвитку :7-е міжнародне ізданіе.-Спб.: 2000  
20. Кулагін Б.В. Основи професійної псіходіагностікі.-Л.: 1984  
21. Лебединський В.В. Порушення психічного розвитку у дітей.-М.: 1985  
22. Лейнер Х.: Кататимно переживання образів. М., «Ейдос» 1996  
23. Лейнер Х. Основи глибинно-психологічної символіки. / / Журнал практичного психолога, 1996.  
24. Любан-Плоцца Б. Псіхосамотіческіе розлади у загальній медичній практіке.-СПб.: 2000  
25. Майзель І.Є., Сімсон Т.П. Проблема психосоматики. - М.: Просвещение, 1928.

26.    Максименко С. Д., Соловієнко В. О.

Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. —

256 с.  
27. Миславський Ю.А. Саморегуляція і творча активність особистості / / Зап. психології. 1988. № 3 
28. Обухів Я.Л. Дитяча агресивність і проблеми анального характеру в концепції Анни Фрейд. / / Російський психоаналітичний вісник, 1993-1994.  
29. Обухів Я.Л. / Психотерапія дітей та підлітків. Символдрама. М. 1999р  
30. Обухівський До Психологія потягу человека.-М.: 1972

 31. О.В. Скрипченко, Л.Д. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. 

      Загальна психологія: Підручник – К.: Каравела, 2009.- 464с

 32. Осницкий А.К. Саморегуляція діяльності школяра та формування активності особистості. М.: Знання, 1986. 80с. (Нове у житті, науці, техніці, Сер. «Педагогіка і психологія»; № 6) 
33. Загальна психодіагностика / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Століна.-М.: 1987  
34. Немов Р.С. Псіхологія.-М.: 1995  
35. Миколаєва В.В. Вплив хронічних хвороб на псіхіку.-М.: 1986  
36. Павлов І.П. Повне зібрання трудов.-М.; Л.: Вид-во АН СРСР, 1951.  
37. Практикум з вікової психології / За ред. Головей Л.А.; Рибалко Є.Ф. .- Спб.: 2001  
38. Психологічний словник / За заг. ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського; 2-е вид., Испр. і доп. - М.: Просвещение, 1983.  
39. Психологічний словник. Під ред. В.П. Зінченко, Б.Г. Мещерякова.-М.: 1996  
40. Психосоматичні розлади у дітей та підлітків .- М.: Логос, 1997.  
41. Психосоматичні розлади у дітей та підлітків. (Огляд літератури). / / Російський психіатричний журнал, 1998, № 3.  
42. Психотерапевтична енциклопедія. Під ред. Б.Д. Карвасарского.-Спб: Пітер Ком, 1998.  
43. Пузирів А.А. Культурно-історична теорія Л.С. Виготського і сучасна Псіхологія.-МГУ.: 1986  
44. Розвиток у психоаналізі / М.Кляйн, С. Айзекс і ін Ред. І.Ю. Романов.-М.: 2001  
45. Розвиток особистості дитини. Переклад під ред. А.М. Фонарева.-М.: 1987  
46. Райгородський Д.Я. Практична психодіагностика: Уч.Пособіе.-Самара.: 1998  
47. Рубінштейн С.Л. Основи загальної України.-СПб.: 1998  
48. Рубінштейн С.Я. Експериментальні методики патопсихології і досвід їх застосування в клініке.-СПб.: 1998  
49. Російських, Н.І. Інтенсивна психотерапія гострого іпохондричного неврозу (використання методу символдрами за Х. Лейнер). / / Журнал практичного психолога, 1996.  
50. Сидоров П.І. Введення в клінічну психологію. У 2-х томах.-М .- Єкатеринбург.: 2000  
51. Смулевич А.Б. Психосоматичні розлади. - М.: Видавництво, 1983.  
52. Снежевскій А.В. Диференціальний діагноз при психосоматичних розладах. - М.: Видавництво, 1998  
53. Столяренко Л.Д. Основи психології .- Ростов на Дону.: 1997  
54. Семьюелз Е., Шортер Б., Пліт Ф. Критичний словник аналітичної психології К. Юнга. М., ММПП "Еси", 1994.  
55. Тарабаркіна Л.В. Практикум з курсу «Психологія людини» .- М.: Владос, 1998.  
56. Тхостов А.Ш. Психологія телесності.-М.: 2002  
57. Фельдштейн Д.І. «Психологічні аспекти вивчення сучасного підлітка.» Питання психології.: 1985, № 1  
58. Фрейд З. Вступ до психоаналізу: лекціі.-М.: 1996  
59. Фрейд З. Про клінічному психоаналізі. Вибрані твори. М., «Медицина» 1991  
60. Фрейд А. Психологія "Я" і захисні механізми. М., "Педагогіка-Прес", 1993.  
61. Фрейд З. Нариси по психології сексуальності. М., 1989.  
62. Фрейд З. Я і Воно. / / Фрейд З. вподобань. М., Зовнішторгвидав, 1989.  
63. Цукерман Г.А., Майстрів Б.М. Психологія саморазвітія.-М.: 1995  
64. Енциклопедія психологічних тестов.-М.: 1997  
65. Еріксон Е. Дитинство і суспільство .- М.: 1999  
66. Юнг К.Г.: Психологічні типи. М., 1923.