Психологія особистості

Айзенк припускає, що індивідуальні відмінності по стабільності - нейротизму відображають силу реакції  автономної нервової системи на стимули. Особливо він пов'язує цей аспект з лімбічної системою, яка впливає на мотивацію і емоційну поведінку. Люди з високим рівнем нейротизму зазвичай реагують на болючі, незвичні, що викликають занепокоєння і інші стимули швидше, чим більш стабільні особистості. У таких осіб виявляються також більш тривалі реакції, що тривають навіть після зникнення стимулів, ніж в осіб з високим рівнем стабільності.

Що стосується досліджень, присвячених виявленню основи психотизма, то вони перебувають у стадії пошуку. Однак у порядку робочої гіпотези Айзенк пов'язує цей аспект із системою, яка продукує андрогени (хімічні речовини, що виробляються залозами внутрішньої секреції, які при попаданні в кров регулюють розвиток і збереження чоловічих статевих ознак). Однак проведено надто мало емпіричних досліджень у цій області, щоб підтвердити гіпотезу Айзенка про зв'язок між статевими гормонами і психотизм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.4.Висновок

Найбільшою мірою на теорію особистості Айзенка вплинули погляди трьох учених: Сиріла Берта (Cyril Burt), Чарльза Спірмена (Charles Spearman) та Івана Павлова. Берт, професор Айзенка, і Спірмен, лекції якого він відвідував, показали йому, що психометричні методи є найкращим способом дослідження особистих якостей. Від Павлова, якого він ніколи не зустрічав особисто, Айзенк отримавзнання про біологічні основи особистісних структур (Cohen, 1977). Таким чином, теорія Айзенка включає в себе сильний психометричний і біологічний компоненти.

Популярність Айзенка  обумовлюється не тільки його теоретичними побудовами і блискучими досягненнями на ниві психіатрії, але і схильністю до полеміки. Його готовність вступати в суперечки стала легендою. На початку 50-х років Айзенк збентежив багатьох психологів, а також і лікарів інших спеціальностей своєю заявою про те, що немає ніяких доказів більш високої ефективності психотерапії в порівнянні зі спонтанною ремісією. Іншими словами, ті люди, які не отримують ніякого лікування, видужують не менш часто, ніж ті, хто піддається дорогої, болючою і тривалої психотерапії за участю кваліфікованих психологів і психоаналітиків (Eysenck, 1952).

"Я зазвичай був  проти істеблішменту на догоду  заколотникам. Я схильний думати, що за цими пунктами більшість  помилявся, а я прав" (Eysenck, 1982, р. 298).

Айзенк був глибоко  переконаний в тому, що риси особистості  і типи визначаються насамперед спадковістю. На початку 70-х років він взяв участь у знаменитій дискусії про спадкування інтелекту, виступивши на захист Артура Дженсена (Arthur Jensen), який наполягав на тому, що коефіцієнт інтелекту (IQ) не підвищується завдяки цілеспрямованому соціальному впливу, а у великій мірі зумовлений генетично . Книга Айзенка "Суперечка про коефіцієнт інтелекту" (The IQ Argument, 1971) настільки не відповідала загальноприйнятим поглядам, що в Сполучених Штатах "книготорговці боялися, що їх магазини підпалять, якщо вони наважаться продавати цю книгу, відомі"ліберальні "газети відмовлялися згадувати її, і в результаті в країні свободи слова було майже неможливо дізнатися про існування книги або купити її "(Eysenck, 1980, р. 175).

В історії психології Айзенк залишиться блискучим полемістом і творцем оригінальної ієрархічної теорії особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо такі основні моменти.

Кожне з визначень  особи, наявних у науковій літературі, підкріплено експериментальними дослідженнями і теоретичними обгрунтуваннями. У вітчизняній психології структурний підхід до проблеми особистості змінюється концепцією системного підходу; це сталося до кінця 1970 - х рр. .

Досліджуючи формування і розвиток особистості, вітчизняна психологія виходить з того, що особистість - це соціальна якість індивіда, в якому постає людина як член людського суспільства. Поза суспільства це якість індивіда не існує, а тому поза аналізу відносин « індивід - суспільство » воно не може бути зрозуміле. Об'єктивним ж підставою особистісних властивостей індивіда є система суспільних відносин, в якій він живе і розвивається.

Уявлення про особистості  розглянутих нами авторів говорять про несхожості цих концепцій. У той же час слід визнати, що узагальнене уявлення про особистості з позицій різних авторів набагато випукліше і багатогранніше, ніж у початкової концепції «зовнішнього соціального образу». Проте, аналіз цих концепцій дозволяє виділити і спільні точки дотику. До них належать такі положення.

У більшості визначень  особистість постає у вигляді  якоїсь гіпотетичної структури або  організації. Поведінка людини організується і інтегрується на рівні особистості. У більшості визначень підкреслюється значення індивідуальних відмінностей між людьми. У більшості визначень саме особистість «відповідає» за стійкість поведінки. Саме вона забезпечує людині почуття безперервності в часі і навколишньому середовищу.

Порівняння узагальнених поглядів вітчизняних і зарубіжних психологів виявляє певну схожість між ними щодо особистості.

Список літератури

1. Абульханова-Славська К.А. Философско-психологическая концепция С.Л. Рубинштейна. М., 1989.- 248 с.
2. Ковальов А.Г. Психологія особистості. М., 1970. - 168 с.
3. Кон І.С. Соціологія особистості. — М., 1967, - 315 c .
4. Лазурський О.Ф. Очерк науки о характерах. М., 1995.- 247 с.
5. Леонтьєв О.М. Діяльність. Свідомість. Особистість. М., 1975. – 281 с.
6. Маклаков А.Г. Загальна психологія. — СПб., 2000. — 592 с.
7. Мещеряков Б.Г., Зінченко В.П. Великий психологічний словник. – Спб, 2002. – 920 c .
8. Мясищев В.М. Понятие личности в аспектах нормы и патологии // Психология отношений. Вибрані психологічні праці. М.- Воронеж, 1995. С. 39-67.
9. Немое Р.С. Психология: Учебник: В 3-х кн. Кн. 1: Загальні основи психології. - М., 1998. - 688 с.
10. Загальна психологія: Учеб. Для студентів пед. ин-тов. / Под ред. А.В. Петровського. - М.: Просвещение, 1986. - 308 с.
11. Платонов К.К. Структура і розвиток особистості. М., 1986. – 224 ч.
12. Психологическая наука в России ХХ столетия: проблемы теории и истории. М., 1997. - 576 с.
13. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. М., 1989. - 268 с.
14. Хол К.С., Ліндсей Г. Теорії особистості. М., 1997. - 720 с.
15. Хьелл Л., ЗиглерД. Теории личности. СПб., 1997. – 796 с.

16.Выготский Л., Гетерштейн С, Фингерт Б., Шираиидт М. Основные течения современной психологии. Москва: Ленинград, 1999.

17.Выготский Л.С. Вопросы теории и истории психологии // Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1982.

18. Выготский Л.С. Кризис семи лет // Собр. соч.: В 6 т. — Т.4. — М., 1984.
19. Дубровина И.В. и др. Психология: Учебник для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В.Дубровина, Е.Е.Данилова, А.М.Прихожан; Под ред. И.В.Дубровиной. — 2-е изд., стереотип. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 464 с.
20. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. Москва, 1990. Изучение традиций и научных школ в истории советской психологии /Под ред. А.Н. Ждан. Москва, 1988.
21. Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее. Москва, 1992.
22. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гойчарукта ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. — 3-тє вид., стереотип. — К.: Либідь, 2001. — 560 с.
23. Роменець В.А., Маноха I.П. Історія психології ХХ століття: Навч. посібник / - К.: Либідь, 1998. – 992с.
24. Тенденции развития психологической науки / Отв. ред. Б.Ф. Ломов, Л.И. Анцыферова. Москва, 1989.
25. Ярошевский М.Г. История психологии. 3-е изд. Москва, 1985.
26. Ярошевский М.Г. Л.С. Выготский: в поисках новой психологии. Санкт-Петербург, 1993.
27. Ярошевский М.Г. Психология в XX столетии. Теоретические проблемы развития психологической науки. 2-е изд. Москва, 1974.
28. Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. Москва, 1974.

~ ~