Психометричні основи психодіагностики

                                               ВСТУП

 

 Актуальність дослідження. Слово «психодіагностика» означає буквально «постановка психологічного діагнозу», або ухвалення кваліфікованого рішення при наявній психологічній властивості.

Обговорюваний термін неоднозначний, і в психології склалися два його розуміння.Одне з визначень поняття  «психодіагностика» відносить його до спеціальної області психологічних знань, що стосується розробки і використання в практиці різних психодіагностичних засобів.

Практично психодіагностика використовується в самих різних областях діяльності психолога: і тоді, коли він виступає як автор або учасник прикладних психолого-педагогічних експериментів. І тоді, коли він зайнятий психологічним консультуванням або психологічною корекцією. Але частіше всього, принаймні, в роботі практичного психолога, психодіагностика виступає як окрема, цілком самостійна сфера діяльності. Її метою стає постановка психологічного діагнозу, тобто оцінка наявного психологічного стану людини. Точна психодіагностика в будь-якому психолого-педагогічному науковому експерименті припускає кваліфіковане оцінювання ступеня розвиненості психологічних  властивостей [12, c.234].

Як правило, це ті властивості, закономірні зміни  яких передбачаються в гіпотезах, що перевіряються в цьому експерименті.

Проблемою наукового  психологічного дослідження можуть бути деякі особливості мислення людини  - такі, щодо яких затверджується, що вони існують і змінюються по деяких законах або певним чином залежать від різних змінних.У будь-якому з цих випадків потрібна точна психодіагностика відповідних інтелектуальних властивостей, орієнтована у – перших, на прямий доказ їх існування, в – других на демонстрацію постульованих закономірностей їх зміни, в третіх на показ того, що вони дійсно залежать від тих змінних, які фігурують в гіпотезі.                            

Не можна  обійтися без точної психодіагностики і в прикладних дослідженнях, так як в будь-яких подібного роду експериментах необхідно достатньо переконливе доказ того, що в результаті нововведень дійсно і в потрібному  напрямі змінюються оцінювані психологічні особливості.

Об'єкт  дослідження - психодіагностика як наука та практична діяльність.

Предмет дослідження - психометричні основи психодіагностики.

Мета  дослідження – розкрити психометричні основи психодіагностики.

Для досягнення мети дослідження сформульовані  наступні завдання:

1. Розкрити теоретико – методологічними засадами      вивчення основ психодіагностики.
2. Розглянути психометричні основи психодіагностики.
3. Обгрунтувати та описати психометричні засоби дослідження                темпераменту та характеру особистості.
4. Надати практичні рекомендації щодо корекції акцентуйованих рис характеру.

Методи (методики) дослідження:

         -    аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;

         -    спостереження;

         -    бесіда;

         - тестування (Характерологічний опитувальник Леонгарда, опитувальник темпераменту Я. Стреляу, особистісні опитувальники Айзенка)

 

         Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використані психологами, педагогами, батьками для формування адекватного образу «Я», для корекції характеру та темпераменту особистості, а також в процесі психодіагностичної роботи і при наданні психологічної допомоги.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО–МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ  ДОСЛІДЖЕННЯ   ОСНОВ   ПСИХОДІАГНОСТИКИ

            

                                        

        1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження основ психодіагностики у вітчизняній та зарубіжній психології

 

Психодіагностика - галузь психологічної науки, а тому в тій чи іншій мірі пов'язана з усіма її галузями. У певному сенсі, не дивлячись на самостійності, психодіагностика залежить від розвитку загальної психологічної теорії. Однак існують напрямки досліджень, з якими психодіагностика пов'язана найбільш тісно, допускається синонімічність цього поняття іншим.

Нерідко в зарубіжній і вітчизняній  літературі висловлюється думка  про те, що проблема теорії індивідуальних розходжень - прерогатива особливої  області досліджень - диференціальної  психології. На рубежі XIX і XX ст. видатний німецький психолог В. Штерн ввів це поняття для позначення науки «про істотні відмінності у психічних функціях і властивостях». І з часів В. Штерна не багато чого змінилося в розумінні диференціальної психології, вона й досі визначається як напрямок, що «в цілому займається вивченням поведінки і властивостей особистості, що мають значний розкид»

Коли мова заходить про  витоки диференціальної психології, фактично всі дослідники одностайні у посиланнях на Ф. Гальтона, Дж. Кеттелла,              А. Біне та інших вчених, відомих в той же час як основоположники тестування (Олпорт Г. 1949; Aнастазі А., 1958; та ін). Предметні галузі досліджень психодіагностики і диференціальної психології співпадають, а розділити їх намагаються за тією ознакою, що перша орієнтована на вимірювання індивідуальних відмінностей, а для другого характерно пізнання, проникнення в суть причин і наслідків цих відмінностей. Психодіагностика розглядається як «міст між наукою і практикою: наукою про індивідуальні психологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикою постановки психологічного діагнозія» (О. Г. Шмельов, 1996). Тим самим психодіагностика як область досліджень зводиться до організації процесу вимірювання тих явищ, психологічна природа яких вивчена (вивчається) інший наукою [1, c.54 - 57].

Навряд чи є необхідність говорити про те, що психодіагностика, відділена від психологічної  теорії, приречена на кризу. Історія  психодіагностики яскраве тому підтвердження. Успіхи діагностики (вимірювання та оцінки) визначаються насамперед ступенем розробленості теорії вимірюваного явища. Це добре видно на прикладі вимірювання інтелекту. Для появи ефективних тестів потрібна зміна теоретичних уявлень про його природу. У свою чергу створення більш ефективних тестів породжує нове знання про ті явле-пах, які вимірюються.

Відриваючи психодіагностику (зрозумілу як практику тестування) від диференціальної психології (зрозумілу як теорія, що пояснює індивідуально-психологічні відмінності), цю область досліджень позбавляють теоретичного фундаменту, а тим самим статусу науки. Показово, що видатні (зазвичай при-числяться до таких в області диференціальної психології) закордонні фахівці не схильні розглядати психодіагностику як самостійну галузь науки, вважаючи її лише як «наближення до розуміння поведінки»                          (А. Aнастазі, 1958). Поділ психодіагностики і диференціальної психології носить штучний характер, насправді вони органічно доповнюють один одного, утворюючи єдине ціле.

Отже, дослідження в  тій області, яку В. Штерн назвав диференціальною психологією, на час придбання цієї назви вже йшли повним ходом в багатьох країнах світу. По суті, він запропонував інше (і, на наш погляд, більш вдале) назву психологічного тестування. Таким чином, Штерну помилково приписується роль основоположника науки про індивідуальні відмінності, однак це не применшує його внеску в її розвиток.

Психометрія - поняття, з  яким часто стикаємося, як тільки мова заходить про психологічних тестах, тестуванні. Вже було зазначено, що поняття це введене М.Вольфом (1734), що вказали на можливість виміру в психології. Одним з перших вимірів у експериментальної психології було вимір часу реакції. Тому спочатку під психометрії розумілося вимірювання часових характеристик психічних процесів. Згодом до психометрії починають відносити все те, що пов'язане з кількісним визначенням психічних явищ (зрозуміло, існують і інші, менш поширені визначення психометрії). Цей термін, нарешті, використовується в парапсихології.

«Словник XX століття»  визначає її як «область психології, що має справу з змінними чинниками ». При такому підході психометрія включає в себе весь спектр психологічних вимірювань - від психофізичних до особистісних [6, c. 67 - 68].

Відомо, що створення  будь-якого психологічного інструменту вимірювання вимагає неухильного дотримання певних вимог. Ці вимоги стосуються точності, достовірності та адекватності методики вимірів, порівнюваності одержуваних з її допомогою результатів. Відповідність їм встановлюється шляхом застосування математико-статистичних процедур. Вдосконалення математико-статистичного апарату, його розробка в свою чергу пов'язані з конструюванням все нових і нових тестів, рішенням задачі забезпечення їхньої ефективності. Психометричний напрям, таким чином, отримує свою перевагу в психологічному тестуванні. Не дивно, що в ряді випадків психологічне тестування (психодіагностика) і психометрія ототожнюються. Підтверджує сказане широко вживається термін «психометричні тести», під яким розуміються стандартизовані методики, щодо яких відома валідність і надійність, методики, що задовольняють принципам вимірювання. Це, зокрема, є підставою відокремлювати психометричні тести від проективних методик, так як стосовно до останніх класичні вимоги, що задаються теорії-їй вимірювання, часто не можуть бути задоволені.

Завдяки розвитку психологічного тестування, вже в 1920-1930 рр.. формується особлива область психометрії, яка має справу з індивідуальними відмінностями, визначаючи та обгрунтовуючи вимоги до їх виміру. В ряді робіт використовується поняття «диференціальна Психометрія» -. Хоча цей термін можна визнати не зовсім вдалим, сьогодні було б зайвим введення нового, тому що він може стати причиною плутанини, що складається в системі понять психодіагностики. У 1970 рр.. в галузі індивідуальних розходжень все більш вживаною стає термін, який до теперішнього часу в багатьох країнах Західної Європи і США майже повністю витіснив термін «психологічне тестування». Це - «психологічна оцінка» (psychological assessment).

У п’ятидисяті роки з’явився термін «психологічна оцінка». Цей термін отримав останнім часом досить широке поширення, набув офіційний статус, підтвердженням чого служать численні керівництва, різні журнали, присвячені проблемам психологічної оцінки. «Коротка психологічна енциклопедія» розкриває зміст цього поняття через мету, яка полягає у вивченні (оцінюванні) питань і проблем психічного здоров’я, що виникають у життєдіяльності людини. У вищезгаданій енциклопедії вказується на те, що треба проводити межу між психологічною оцінкою і тестуванням. Оцінка - це збір та інтеграція даних, які можуть бути отримані різними шляхами, наприклад за допомогою інтерв'ю, спостереження за поведінкою, психологічних тестів, фізіологічних або психофізіологічних вимірювань, спеціальної апаратури і т. п. Тестування - це вимір психологічних характеристик за допомогою процедур, заснованих на відтворенні якихось реалій поведінки. Таким чином, психологічна оцінка - поняття більш широке, ніж психологічне тестування. Оцінка проводиться за допомогою не тільки тестів. У той же час, якщо проаналізувати зміст посібників та журналів з психологічної оцінки, то легко переконатися, що це поняття найчастіше виступає в якості синоніма психологічного тестування, який охоплює весь спектр психологічних вимірів: від психічних функцій до особистості. Проте поява та поширення терміну «психологічна оцінка» - це наслідок усвідомлення дослідниками того факту, що пізнання індивідуально-психологічних відмінностей, настільки тісно пов'язане з тестами, ними не обмежується. Крім тестів (стандартизованих процедур) розвивається внетестова діагностика, яка пов'язана з якісними оцінками. У цьому розумінні поняття психологічної оцінки близьке предмету психологічної діагностики [6, c. 71 - 72].

 

 

2. Поняття психодіагностики та її  завдання

 

Термін «психодіагностика» запровадив Г. Роршах для позначення процесу дослідження за допомогою створеного ним «Заснованого на перцепції діагностичного тесту». Паралельно з поняттям «психодіагностика» використовують термін «психологічне тестування». Спочатку під психологічним тестуванням розуміли будь-які вимірювання у психології, однак із розвитком тестів це словосполучення застосовують лише щодо вимірювання особливостей та когнітивних здібностей особистості.

Однозначного трактування  предмета психодіагностики не існує. Психологи розглядають психологічну діагностику як науку про встановлення достовірного психологічного діагнозу (О. Бодальов, В. Столін); особливий вид психологічного експериментування, яке полягає у ранжу-ванні людей за психологічними і психофізіологічними ознаками, що дає змогу вивчати їх різноманітні психологічні і психофізіологічні риси (С. Рубінштейн, К. Гуревич, П. Дерюгін, В. Дюк та ін.); сукупність методик і прийомів формування психологічного діагнозу оцінки (Л. Бурлачук, С. Морозов, С Батигін, І. Дев'ятко та ін.); розділ психології, що вивчає принципи, методи і засоби психологічної оцінки (М. Шевардін).

Загальна психодіагностика розглядає закономірності прийняття  валідних і надійних діагностичних  суджень, правила «діагностичних умовиводів», за допомогою яких здійснюється перехід від ознак або індикаторів певного психічного стану, структури, процесу до констатації наявності і вираження цих психологічних «змінних». Вона охоплює сукупність правил застосування психодіагно-стичних інструментів, заснованих на знанні властивостей змінних, що вимірюються, і вимірювальних інструментів, а також етичних і професійних норм психодіагностичної роботи. Водночас психодіагностика досліджує мотивацію клієнта щодо обстеження і способи її підтримки, розробляє методи оцінювання стану обстежуваного загалом, способи повідомлення йому інформації без завдання шкоди, навики презентації інформації тощо.

Отже, більшість дослідників  визнають психодіагностику галуззю психологічного знання, спрямованою на розроблення методів розпізнавання індивідуально-психологічних особливостей, яка оперує тестами (стандартизованим мірилом індивідуально-психологічних особливостей) і якісними (не стандартизованими) оцінками особистості. Психодіагностику вважають частиною або особливим видом експерименту (К. Гуревич, С Рубінштейн, В. Дюк); предмет психодіагностики — інструментом психологічного вимірювання, оцінки досліджуваного об'єкта (Л. Бурлачук, Р. Немов), її також визначають як розділ психологічної науки, теоретичної дисципліни і сфери практичної діяльності психолога (О. Бодальов, В. Столін, М. Шевардін) [37, 244 - 245].

Психодіагностика (грец. psyche'— душа і diagnostikos — здатність розпізнавати) — галузь психологічної науки, що розробляє теорію, принципи, інструменти оцінювання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, змінні соціального оточення, в якому здійснюється життєдіяльність особистості.

Специфічність психологічного вимірювання полягає в тому, що у процесі діагностики досліджуваний  і психолог вступають у певні міжособистісні стосунки, які позначаються на результатах діагностики. На них впливають також стан і настрій досліджуваних, умови діагностування, тобто ергономічні чинники (шум, вібрація, освітленість приміщення, де проходить дослідження, мікроклімат тощо, навіть те, зручно чи ні людині заповнювати реєстраційні бланки, працювати на комп'ютері або на апаратурі). Відповіді на питання і поведінка під час експерименту залежать від соціального статусу людини, її статусу в групі в умовах колективного психодіагностування. Це уміння психолога адекватно побудувати діагностичний процес (психологічне оцінювання).