Психометричні основи психодіагностики

Психодіагностична практика потребує спеціальної підготовки. Усі  знання, уміння і навички, якими повинен  володіти психолог-діагност, дуже складні, тому передбачають поділ спеціалізацій у професійній підготовці відповідно до сформованого поділу праці між практичними психологами. Одні з них займаються переважно психодіагностикою, інші — психологічним консультуванням, ще інші — психологічною корекцією. Поділ праці і глибока спеціалізація у певній галузі психології, що включає як теоретичні знання, так і практичні навики, дають змогу досягти високого професіоналізму. Ігнорування цього призводить до нівелювання результатів як експериментальної, так і консультативної та психокорекційної роботи.

Як галузь психологічних  знань, що розробляє і використовує на практиці різні психодіагностичні засоби, психодіагностика покликана виконувати такі завдання:

• визначення природи психічних явищ і можливість їх наукового оцінювання;
• з'ясування сформованих загальнонаукових підстав для кількісного оцінювання психологічних явищ;
• узгодження засобів психодіагностики із загально-пауковими, методологічними вимогами;    .
• вироблення методичних вимог до різних психодіаг-ностичних засобів;
• дослідження вірогідності результатів практичної психодіагностики, що включають вимоги до умов проведення психодіагностики, засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації;

— обґрунтування основних процедур конструювання і перевірки науковості методів психодіагностики і тестів [5, c. 98 - 100].

У різних галузях психодіагностики виникають специфічні завдання, що відрізняються від потреб загальної психодіагностики. Розмежовують ситуації «клієнт» і «експертиза». У першому випадку людина звертається за допомогою до психолога, охоче погоджуючись на співпрацю, намагаючись виконати інструкції якнайточніше, не маючи свідомих намірів прикрасити себе чи фальсифікувати результати. У ситуації «клієнт» до діагностичного інструменту можна пред'являти лояльніші вимоги щодо його захищеності від фальсифікації внаслідок свідомої стратегії, ніж у ситуації «експертиза». Друга ситуація характеризується тим, що людина знає про експеримент, прагне витримати іспит, а тому свідомо контролює свою поведінку і відповіді так, щоб виглядати максимально вигідно (чи домогтися своєї мети навіть ціною симуляції).

Психодіагностичні завдання і ситуації психодіагностики загалом можна розрізняти залежно від того, хто і як використовуватиме діагностичні дані і яка відповідальність покладається на психодіагноста при виборі способів втручання у ситуацію обстежуваного. Існують такі психодіагностичні ситуації:

1. використання фахівцем-суміжником даних психодіагностики для постановки непсихологічного діагнозу або формулювання адміністративного висновку. Ця ситуація типова для сфери медицини. Лікар ставить медичний діагноз, а психолог робить висновки про специфічні особливості мислення, пам'яті, особистість хворого. Психолог не несе відповідальності ні за діагноз, ні за вибір способів лікування. Така схема використовується при психодіагностиці на запит суду, комплексній психолого-психіа-тричній експертизі, психодіагностиці професійної компетентності працівника або профпридатності працівника на запит адміністрації;
2. використання психологом даних для психологічного діагнозу, хоча втручання у ситуацію обстежуваного здійснюється фахівцем іншого профілю. Наприклад, при пошуку причин шкільної неуспішності діагноз має психологічний (чи психолого-педагогічний) характер, а роботу з його корекції проводять інші вихователі;
3. використання психологом даних для психологічного діагнозу, на основі якого (або на основі дій його колеги-психолога) розробляються шляхи психологічного впливу.

Наприклад, ситуація психодіагностики в умовах психологічної консультації;

4) використання обстежуваним діагностичних даних з метою саморозвитку, корекції поведінки тощо. У цій ситуації психолог несе відповідальність за коректність даних, за етичні, онтологічні аспекти діагнозу і частково за використання діагнозу клієнтом [7, c. 78 - 79].

Тісного взаємозв'язку між  завданням і психодіагно-стичним  методом не існує. Якщо психодіагностичні  дані використовує фахівець-суміжник для непсихологічного діагнозу або  психолог для постановки психологічного діагнозу, тобто коли втручання здійснює фахівець іншого профілю, припускають стандартизацію, послуговуються об'єктивними тестами і тестами-опитувальниками, які засновані не на психологічних категоріях, а на категоріях (системі понять) замовника (наприклад, «Мінесотський багатофакторний особистісний опитувальник» (ММРІ) і його модифікації).

За використання даних  психологом для психологічного діагнозу інформація найчастіше призначена для регулювання тактики практичної роботи психолога, частіше використовуються ідеографічні техніки, проективні і діалогічні методи. Якщо діагностичні дані використовує обстежуваний з метою саморозвитку, то головною вимогою до методів є простота у перекладі одержуваних за їх допомогою даних для самих обстежуваних.

Отже, психодіагностика є важливою складовою психологічної науки, своєрідним містком між теорією і практикою. Теоретична складова психодіагностики дає уявлення про сутність досліджуваного явища, його змістові компоненти, а практична — про способи їх виявлення, діагностування [27, c. 45].

 

 

3. Класифікація основних методів дослідження

психодіагностиці 

 

В сучасній психології застосовують багато різноманітних методів психодіагностики, однак, не всі можна назвати науково  обґрунтованими. Крім цього серед них є дослідницькі і власне психодіагностичні методи. Психодіагностичні методи використовуються з метою оцінки, тобто дозволяють отримувати точні кількісні і якісні характеристики вивчаємих психологічних властивостей. Методи, що вивчають лише психологічні процеси, властивості і стани людини, називаються дослідницькими. Вони використовуються в емпіричних і експериментальних наукових дослідженнях, основна мета яких - отримання достовірних знань.

Завдання, що стоїть перед психодіагностичним методом, не обмежується кваліфікацією вивчаємого явища, обов'язковим є його інтерпретація.

Психодіагностичний метод конкретизується  в трьох основних діагностичних  підходах, які практично охоплюють  всі діагностичні методики (тести):

  1. "Об'єктивний" підхід-діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності.

  2. "Суб'єктивний" підхід - діагностика здійснюється на основі успішності відомостей, повідомляємих про себе, самоописи особливостей особистості, поведінкивтихчиіншихситуаціях.

3. "Проективний" підхід - діагностика  здійснюється на основі аналізу  особливостей взаємодії із зовнішньо  нейтральним матеріалом, який в  силу його відомої невизначеності  стає об'єктом проекції.

 Об'єктивний підхід до діагностики проявів людської індивідуальності призвів до утворення двох типів методик (тестів), протиставлення яких стало традиційним.

Це - тести особистості і тести  інтелекту.Перші спрямовані на вимір  неінтелектуальних особливостей особистості, другі - на встановлення рівня її інтелектуального розвитку. Суб'єктивний підхід представлений багаточисленними опитувальниками, а проективний - різноманітними проективними методиками дослідження особистості. Існує багато методів психодіагностики. Розібратися в них, немаючи в якості орієнтира деяку схему, практично не можливо. Р.С.Немов пропонує загальну схему класифікації психодіагностичних методів:

1.Методи психодіагностики на  основі спостереження.

2.Опитувальні психодіагностичні методи.

3. Об'єктивні психодіагностичні  методи, включаючи врахування і аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів її діяльності.

4. Експериментальні методи психодіагностики.

Перша група методів обов'язково вимагає введення спостереження  і використання його результатів  для психодіагностичних висновків.

Методи психодіагностики через процедуру опитування засновані на допущенні про те, що необхідні відомості про психологічні особливості людина може отримати, аналізуючи письмові або усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних запитань [23, c. 56 - 61].

Є декілька різновидів цієї групи методів: анкета, опитувальник, інтерв'ю.

Анкетою називають такий  метод, при якому досліджуваний  не тільки відповідає на ряд запитань, але й повідомляє про себе деякі  соціально-демографічні дані (вік, професію, рівень освіти, місце роботи, посада, сімейне становище та ін.). Опитувальником називають метод, в якому досліджуваному задаюється ряд письмових запитань. Такі запитання бувають двох типів: закриті і відкриті.Закриті -ті, що передбачають стандартизовану відповідь або серію таких відповідей, з яких досліджуваний має вибрати ту, що найбільше підходить йому.

Відкритими називаються  такі запитання, які передбачають відповіді., яка дається у відносно вільній  формі. Також запитання психодіагностичного опитувальника можуть бути прямими і непрямими.Прямими називаються такі запитання, відповідаючи на які, досліджуваний сам характеризує і безпосередньо оцінює наявність, відсутність або степінь вираженості у себе тієї чи іншої психологічної якості. Непрямими є такі запитання, відповідь на які не вміщують прямих оцінок досліджуваним вивчаємої властивості, але по них можна судити про рівень її психологічного розвитку.

Наведемо приклади відкритих, закритих, прямих і непрямих запитань, що спрямовані на діагностику такої  якості особистості, як тривожність:

1. Відкрите запитання: "Розкажіть що-небудь про ситуації  в яких ви відчуваєте підвищену  тривожність".

2. Закрите запитання: "Чи часто ви перебуваєте  у тривожному стані? Виберіть  і відмітьте одну з запропонованих  відповідей: "так", "ні", "інколи", "не знаю".

3. Пряме запитання: "Чи  є у вас така якість особистості  як тривожність?".

4. Непряме запитання: "Чи виникає у вас стан  неспокою під час екзаменів?”.

Інтерв'ю - психолог сам  задає досліджуваному запитання  і тут же записує відповіді на них.

Одним із методів психодіагностики через аналіз результатів діяльності є контент-аналіз, при якому змістовному  аналізу підлягають письмові тексти досліджуваного, його твори, листи, продукти діяльності. Особливість експерименту як методу психодіагностики заключається в тому, що створюється штучна ситуація, що стимулює прояв досліджуваної якості у досліджуваного.

Більшість створених практичних психодіагностичних методик представляють бланкові методики - в них досліджуваному пропонують серію суджень або запитань, на які він в усній або письмовій формі має дати відповідь [15, c. 67].

Друге місце за частотою використання займають опитувальні  методики - дослідник задає досліджуваному усні запитання, відмічає і опрацьовує його відповіді.

Третє місце займають малюнкові психодіагностичні методики. В них для вивчення психології і поведінки досліджуваних використовуються створені ними малюнки, які можуть мати як заданий тематично, так і спонтанний характер. Перший і третій з описаних типів психодіагностичних методик можуть мати два варіанти: ручний і комп'ютерний. При ручному варіанті методика від початку до кінця використовується без засобів електронно-обчислювальноїтехніки.

Особливе місце серед психодіагностичних методик займають проективні, які, в свою чергу, можуть бути бланковими, опитувальними або манишковими. Наступна група методик - об'єктивно маніпулятивні. Тут досліджуваним пропонується завдання у формі реальних предметів, з якими потрібно проявити певні дії: зібрати із запропонованих матеріалів, розібрати, виготовити і т. п. Критерії класифікації методів психодіагностики:

.1.Тип тестових завдань.

 2.Адресат тестового матеріалу.

 3.Форма пред'явлення тестового матеріалу досліджуваним.

 4. Характер даних, що використовується для висновків про результати психодіагностики.

5. Наявність в методиці  тестових норм.

6. Внутрішня будова  методики.

За типом тестових завдань методики діляться на опитувальні (використовуються запитання, адресовані досліджуваним), стверджувальні (вживаються деякі судження або ствердження, з якими досліджуваний має погодитись або ні?), продуктивні (застосовується той чи інший вид власної творчої діяльності досліджуваного), дієві (виконання комплексу иракч ичних дій, за характером якого судять про його психологію), фізіологічні (аналіз мимовільних фізичних або фізіологічних реакцій організму людини).

 За адресатом тестового матеріалу-діляться на свідомі (гнучкі. на свідомості) і безсвідомі (спрямовані нанеусвідомлювані реакції людини). Прикладом методики першого типу можуть бути опитувальники, а прикладом другого - проективні методики.

 За формою представлення тестового матеріалу досліджуваним -поділяються на бланкові (тестовий матеріал в письмовій або якій-небудь іншій знаковій формі: малюнок, схема і т. п.), технічні (тестовий матеріал у аудіо-, відео- або кіноформі), сенсорні (матеріал у вигляді фізичних стимулів, безпосередньо спрямованих на органи чуття).