Психометричні основи психодіагностики

 За характером даних, що використовуються для психодіагностичних висновків, поділяються на об'єктні (використовуються показники, що не залежать від свідомості і бажання досліджуваного і експериментатора) і об'єктивні (вживаються дані, що залежать від бажання і свідомості експериментатора або досліджуваного).

 За критерієм наявності тестових норм - діляться на ті, які мають такі норми. і ті що не мають їх.

За внутрішньою структурою психодіагностичні методики можна  розділити мономірні і багатомірні. Перші характеризуються тим, що в них діагностується і оцінюється єдина якість або властивість, а другі - тим, що вони спрямовані для психодіагностики і оцінки зразу декількох однотипних або різнотипних психологічних якостей людини. В окрему групу виділяються методики, засновані на якісному і кількісному аналізі експериментальних даних. У першому випадку діагностуєма властивість описується відомими науковими поняттями, а в другому - через відносну ступінь її розвитку у даної людини в порівнянні з іншими людьми. Всі методи можна поділити на наукові і практичні [11, c. 67 - 73].

 Науково-дослідницькі  методи головним чином орієнтовані  на виявлення і наступне вивчення тієї чи іншої якості з метою її наукового пізнання, а практичні - на оцінку рівня її розвитку і використання в практичних цілях.

У процесі вибору необхідного  методу, методики пріоритетне значення має такий критерій як предмет дослідження. Лише після того, як психолог визначить предмет психологічного вивчення, він може обрати інструмент оцінювання психологічних явищ, зваживши на його методологічні і технологічні особливості (див. Рис. 1.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

Психодіагностика - це не тільки напрям в практичній психодіагностиці, але і теоретична дисципліна.

Психодіагностику в  практичному сенсі можна визначити, як встановлення психодіагностичного діагнозу – опис стану об'єктів, якими можуть виступати окрема особа, група або організація.

Психодіагностика здійснюється на основі спеціальних методів. Може входити складовою частиною в  експеримент або виступати самостійно, як метод дослідження або, як область діяльності практичного психолога, прямуючи при цьому на обстеження, а не на дослідження.

Психодіагностика розуміється  двояко:

1. У широкому сенсі  - зближується з психодіагностичним вимірюванням взагалі і може відноситися до будь-якого об'єкту, психодіагностичного аналізу, що піддається, виступаючи, як виявлення і вимірювання його властивостей;
2. У вузькому сенсі, поширенішому – вимірювання індивідуально – психодіагностичних властивостей особи.

У психодіагностичному  обстеженні можна виділити 3 основних етапу:

          - збір даних.

          - переробка і інтерпретація даних.

          -винесення ухвали – психодіагностичний діагноз і прогноз.

Психодіагностика як наука визначається, як область психології, розробляюча методи  виявлення і вимірювання індивідуально – психологічних особливостей особи.

Як теоретична дисципліна, психодіагностика має справу із змінними і постійними величинами, що характеризують внутрішній світ людини. Психодіагностика з одного боку, це спосіб перевірки теоретичних побудов, а з іншою – конкретне втілення теоретичних побудов – спосіб руху від абстрактної теорії, від узагальнення до конкретного факту.

 Психодіагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Термін "психодіагностика", що розповсюдився в психіатрії услід за появою роботи  Г. Горшаха "Психодіагностика", досить  швидко вийшов за межі медицини. Термін "діагноз" почав розумітися як розпізнавання будь-якого відхилення від нормального функціонування або розвитку і навіть як визначення стану конкретного об'єкту (індивіда, сім'ї, малої групи, тієї або іншої психічної функції або процесу у конкретної особи). Поняття психодіагностики розповсюдилося і на профілактичне обстеження індивідів і груп [8, c. 13].

Діагностичне  дослідження (точніше – обстеження) володіє, проте, важливою характеристикою, що відрізняє його від наукового дослідження.

Психодіагностичні завдання можуть розв'язуватися різними способами. Один з таких способів - це тривале спостереження за обстежуваним, що здійснюється в ході надання йому допомоги. Інший спосіб - це спостереження за обстежуваним в реальних умовах його життя, наприклад спостереження за поведінкою дитини в дитячому саду. Ці способи дають дуже цінні відомості про обстежуваних, проте вони украй трудомісткі, не завжди доступні і дають інформацію не до початку роботи психолога, але вже в ході такої роботи. Тому в психодіагностиці набули поширення спеціальні психодіагностичні методики, використовувані не тільки у сфері консультування і психотерапії, але і у всіх тих випадках, коли необхідно одержати оцінку тієї або іншої психічної особливості конкретного індивіда або групи [8, c. 14].

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.   ПСИХОМЕТРИЧНІ   ОСНОВИ       ПСИХОДІАГНОСТИКИ

        

 

               2.1.  Поняття   психометрії та її вклад в розвиток психодіагностики

 

У 1734 р. першим почав стверджувати про можливість вимірювання у психології Крістіан Вольф (1679—1754). Психологію він поділяв на емпіричну, що вказує на зв'язок душі з тілом, і раціональну, яка займається лише безсмертною душею.

Спочатку в експериментальній  психології вимірювали час реакції, тому психометрією вважали вимірюванням часових характеристик психічних  процесів. Пізніше до психометрії  почали зараховувати все, пов'язане з кількісним визначенням психічних явищ. На основі визначення психометрії як галузі психології, що має справу з мінливими факторами, до неї можна включити весь спектр психологічних вимірювань — від психофізичних до особистісних.

Оскільки психометричний напрям переважно розвивався у психологічному тестуванні, іноді психологічне тестування і психометрію ототожнювали, внаслідок чого поширився термін «психометричні тести». Сферу психологічних і психофізіологічних вимірювань, пов'язану з діагностуванням за допомогою тестів, позначають поняттям «диференційна психометрія».

Психометрія як технолого-методична  наука обґрунтовує вимоги, яким повинні відповідати вимірювальні психодіагностичні методи, процедури їх розроблення і застосування.

Психометрія (психометрика) (грец. psyche — душа і metron — міра) — галузь психології, яка розробляє теорію і практику вимірювання психічних явищ [14, c. 60].

Диференційно-психологічними вимірами переймається диференційна психометрія.

Диференційна психометрія (психометрика диференційна) — галузь психометрії, що визначає і обґрунтовує вимоги до вимірювання індивідуально-психологічних відмінностей у психологічній діагностиці.

Диференційна психометрія  суттєво відрізняється від загальної  психометрії.

Загальна психометрія (психометрика загальна) — галузь психометрії, що розв'язує завдання з вимірювання психологічних характеристик стимулу, зокрема моделювання загальнопсихоло-гічних функціональних залежностей між стимулами і суб'єктивними реакціями.

У психофізиці встановлюють відповідності між фізичними характеристиками стимулів і суб'єктивними характеристиками відчуттів (сенсорна психофізика). Соціально-психологічні виміри встановлюють відповідність між соціальними об'єктами (наприклад, різні види рекламованих товарів) і певними психічними реакціями (наприклад, на континуумі від «дуже подобається» до «дуже не подобається» тощо). У диференційній психометриці числові значення (ранги, категоріальні шкальні значення тощо) приписують не стимулам, а індивідам. Вона досліджує індивідуальні відмінності між людьми у якісному і кількісному складі психічних властивостей (здібностей, певних когнітивних функцій — пам'ять, увага тощо), мотивів, поведінкових ознак, установок, оцінок і самооцінок, способів психічного самозбереження (психічного захисту).

Специфіка психометричних процедур порівняно зі звичайними фізичними  вимірами полягає у взаємодії  процедур виміру з об'єктом виміру. Під час фізичних вимірювань об'єкт пасивний і не впливає на фізичний прилад. Людина виявляє активність і може застосовувати тактику, яку психодіагност при розроблені методики не передбачив.  Діапазон   «спрацьовування»   тесту  вузький,  зводиться до популяції, на якій відбувалося його емпірико-статистичне розроблення. Для коректного застосування тесту на новій популяції або з новою метою психолог здійснює серію попередніх психометричних експериментів, спрямованих на повторну перевірку надійності, валідності і репрезентативності тесту в нових умовах. Перенесення тесту з однієї популяції на іншу без перевірки однорідності розподілу тестових балів (стійкості тестових норм) може призвести до діагностичних помилок або взагалі нівелювати процес психодіагностування. Помилки спричинює прогнозування за результатами тесту, який не перевірили на прогностичну валідність.

Особливо обережно використовують тести, розроблені в інших країнах. Послуговуючись ними, психодіагности повинні враховувати мовні і  соціокультурні відмінності країни, у якої запозичили тест, і країни, де його застосують. Іноді емпірична адаптація закордонної методики (шкали ціннісних орієнтацій, характерологічні опитувальники, різні особистісні тести тощо) за обсягом не поступається розробленню оригінальної методики.

Для реалізації запозиченої  методики психолог повинен повторити процедуру, за допомогою якої створили та апробували тест його автори. Наприклад, якщо при конструюванні багатомірного тесту використовувався факторний аналіз, то не можна вважати адаптованим тест, перевірений тільки на стійкість тестових норм, потрібно перевірити стійкість тестових шкал (повторити факторний аналіз).

Отже, психометрія охоплює  весь спектр психологічних вимірювань — від психічних до особистісних, активно розвивається у психологічному тестуванні. Водночас завдяки розвитку тестування сформувалася диференційна психометрія [14, c. 65 - 70].

 

 

 

 

2.2. Психологічний та статистичний аналіз результатів

 констатуючого  експерименту

 

1. Характерологічний опитувальник Леонгарда

Вибірка складається з 15 досліджуваних, 9 з яких дівчата та 6 хлопчиків. Всі досліджувані у віці 17 до 23 лет.

Цей тест призначений  для виявлення акцентуацій характеру, тобто певного напряму характеру. Опитувальник включає в себе 88 питань, 10 шкал, які відповідають певним акцентуациям характеру (див. Додаток А). Перша шкала характеризує особистість з високою життєвою активністю, друга шкала показує возбудиму акцентуацію. Третя шкала говорить про глибину емоційного життя випробовуваного. Четверта шкала показує схильність до педантизму. П'ята шкала виявляє підвищену тривожність, шоста - схильність до перепадів настрою, сьома шкала говорить про демонстративності поведінки випробуваного, восьма - про неврівноваженість поведінки. Дев'ята шкала показує ступінь стомлюваності, десята - силу і вираженість емоційного реагірованія.Перед проведенням опитування дається інструкція. Час відповідей не огранічівается.Возможно застосування опитувальника як індивідуально, так і в групі. Найбільш вдалий варіант застосування опитувальника в групі, але кожен випробовуваний повинен мати перед собою текст опитувальника і аркуш для відповідей. Опитувальник застосовується як для психологічної консультації, так і з метою профвідбору та профорієнтації.

Опис акцентуацій  за Леонгардом:

1. Гипертимно - підвищений фон настрою у поєднанні з жагою діяльності, високою активністю, заповзятливістю.

2. Збудлива - підвищена імпульсивність, ослаблення контролю над мотивами і потягами.

3. Емотивна - чутливість, вразливість, глибина переживань в області тонких емоцій в духовному житті.

4. Педантична - ригідність, інертність, довгий переживання травмуючих подій.

5. Тривожна - високий рівень тривожності, схильність до страхів, підвищена боязкість і полохливість.

6. Ціклотімний - періодична зміна гіпертіміческіх (підвищений настрій, активність) і дистимических (понижений настрій, загальмованість) фаз.

7. Демонстративна - демонстративне, театральне поведінка, егоцентризм, жадання постійної уваги до своєї особи.

8. Неврівноважена - нерішучість, непосидючість, схильність до неробства і розваг, боягузтво, безініціативність.

9. Дістімная - знижений фон настрою, фіксація на похмурих сторонах життя, ідеомоторна загальмованість.

10. Екзальтована - великий діапазон емоційних станів, схильність легко приходити в захват від одних подій і в повний відчай від інших.

Приклад протоколу дослідження за методикою К. Леонгарда представлено у Додатку А. Результати дослідження 5 респондентів надано у таблиці 2.1.

                                                                                                    Таблиця 2.1

№	ПІП	Сума	Акцентуація
1.	Кунченко Д.С.	20	демонстративний
2.	Скороход К.Н.	23	демонстративний
3.	Похнатюк А.І.	18	екзальтирована
4.	Максимова А.В.	21	демонстративна
5.	Безуглова А.В.	20	педантичний

 

 

Висновок: виходячи з проведеної методики можна зробити  висновок, що у трьох респондентів яскраво виражена акцентуація за демонстративним типом, тобто для  них характерна жвавість, рухливість, легкість у встановленні контактів, артистизм, прагнення до лідерства; одному з респондентів характерна акцентуація за екзальтированим типом, що означає здатність захоплюватися, висококонтактность, балакучість, альтруїзм; та ще у одного з респондентів яскраво виражена акцентуація за педантичним типом, для якого характерна пунктуальність, акуратність, уважність.